Ухвала суду № 43224536, 05.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.03.2015р. м. Київ К/800/10440/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Загороднього А.Ф.

за участю:

секретаря судового засідання Іванова К.Ю.

представника позивача Пшеничної В.В.

представника відповідача Демченка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013

у справі №2а-3717/12/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемсіль Регіони-СК»

до Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Артемсіль Регіони-СК» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Артемсіль Регіони-СК») звернулось до суду з позовом до Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, Фастівська ОДПІ Київської області ДПС) про скасування податкових повідомлень-рішень від 26.03.2012 №00000152302 та №0000162302.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 05.11.2012 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства по податковим деклараціям з податку на додану вартість за серпень, жовтень та листопад 2011 року, за результатами якої складено акт від 06.03.2012 №4/2/2302-33534816.

В актів перевірки зазначено порушення позивачем вимог: пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, підпункту 187.1 Податкового кодексу України, а саме, завищення податкових зобов'язань за перевіряємий період всього на загальну суму 569480,00 грн., в тому числі за серпень 2011 року на 120479,00 грн., за жовтень 2011 року на 196527,00 грн., за листопад 2011 року на 252474,00 грн.; пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України - завищення податкового кредиту на загальну суму 1419964,00 грн., в тому числі за серпень 2011 року на 448622,00 грн., за жовтень 2011 року на 540331,00 грн., за листопад 2011 року на 431011,00 грн.; пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, а саме, заниження податку на додану вартість в розмірі 867324,00 грн., в т.ч. за серпень 2011 року на суму 328143,00 грн., за жовтень 2011 року на суму 343804,00 грн., за листопад 2011 року на суму 195377,00 грн..

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесені спірні податкові повідомлення-рішення від 26.03.2012: №0000152302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 671947,00 грн. за основним платежем та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 335973,50 грн.; №0000162302, яким позивачу визначено суму завищеного від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 178537,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 89268,50 грн.

Приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, податковий орган виходив з нікчемності угод, укладених між ТОВ «Артемсіль регіони-СК» та ТОВ «Ленд Компані», ТОВ «Фірма «Кім».

Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ «Артемсіль регіони-СК» та ТОВ «Ленд Компані» були укладені договори №7 від 01.03.2011 транспортно-екпедиційного обслуговування, №17 від 01.03.2011 про надання маркетингових послуг, №23 від 16.05.2011 про надання юридичних послуг.

Також між ТОВ «Артемсіль регіони-СК» та ТОВ «Фірма «Кім» були укладені договори №14/10 від 01.10.2011 транспортно-екпедиційного обслуговування, №26П/10 від 01.10.2011 про надання маркетингових послуг, №17/10 від 01.10.2011 про надання юридичних послуг.

Виконання вказаних договорів підтверджено дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи, а саме: видатковими та податковими накладними, актами виконаних робіт, актами прийому-здачі робіт (надання послуг).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження реальності та товарності фінансово-господарських відносин з контрагентом, підтвердження використання отриманих послуг та товару у власній господарській діяльності.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що в судовому порядку доведено факт здійснення господарських операцій належними первинними документами; позивач замовляв маркетингові послуги з метою пошуку потенційних контрагентів в областях та з метою вивчення попиту на продукцію, що реалізує (сіль); транспортно-експедиційні послуги викликані необхідністю організації поставок солі; потреба в юридичних послугах викликана відсутністю в штаті підприємства фахівців в галузі права.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). До складу витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не належать до складу витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно пунктів 198.1, 198.3 статті 198 цьогоКодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 цього Кодексу).

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Судами вірно зазначено, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів.

В матеріалах справи відсутні докази, що на момент надання податкових накладних контрагенти позивача ТОВ «Ленд Компані» та ТОВ «Фірма «Кім» не були зареєстровані платником податку на додану вартість, а тому не мали права виписувати податкові накладні.

Право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Щодо розбіжності згідно систем співставлення податкового кредиту позивача з ТОВ «Ленд Компані» та ТОВ «Фірма «Кім», то судами вірно заначено, що відповідно до норм чинного законодавства України платник податків не може нести відповідальність за можливе порушення законодавства його контрагентами та за можливу несплату ними податків та зборів.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)А.Ф. Загородній