Постанова № 43224282, 16.03.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2015 р. Справа № 922/5345/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 03.11.2014 р.

ОСОБА_2 (особисто)

відповідача - не з'явився

третьої особи - Пальчик А.М. за довіреністю б/н від 01.02.2015 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 (вх. № 930Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 21.01.2015 р. у справі № 922/5345/14

за позовом ФОП ОСОБА_2, м. Ізюм

до Ізюмської міської ради, м. Ізюм

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ТОВ "Ізюмське АТП", м. Ізюм

про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2014 р. ФОП ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про скасування рішення конкурсного комітету з визначення автомобільних перевізників на міських автобусних маршрутах загального користування Ізюмської міської ради від 07.10.2014 р., оформленого протоколом №1, в частині визнання переможцем за об'єктом конкурсу №7, маршрут №13, ТОВ "Ізюмське АТП", а також зобов'язати Ізюмську міську раду укласти договір на здійснення перевезень за об'єктом конкурсу №7, маршрут №13 Міський ПК - ІОМЗ, через вул. Шкільну, Московську з ФОП ОСОБА_2, як з претендентом, що посів друге місце. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що переможець конкурсу надав неправдиву інформацію, а відповідач в свою чергу достовірність такої інформації не перевірив, у зв'язку з чим було порушено інтереси позивача як учасника відповідного конкурсу, посилаючись при цьому на Порядок проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1081 від 03.12.2008 р. (надалі - Порядок №1081).

Відповідно до заяви від 29.12.2014 р. (а.с. 51) позивач змінив позовні вимоги і виклав їх у наступній редакції:

1. скасувати рішення конкурсного комітету з визначення автомобільних перевізників на міських автобусних маршрутах загального користування Ізюмської міської ради від 07.10.2014 р., оформленого протоколом №1, в частині визнання переможцем за об'єктом конкурсу №7, маршрут №13, ТОВ "Ізюмське АТП";

2. скасувати розпорядження Ізюмської міської ради №459 від 10.11.2014 р. "Про визначення переможців конкурсу з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування", в частині визначення переможцем конкурсу за об'єктом №7 товариство з обмеженою відповідальністю "Ізюмське АТП", у зв'язку з поданням юридичною особою недостовірної інформації.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.12.2014 р. у даній справі залучено у якості третьої особи ТОВ «Ізюмське АТП».

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.01.2015 р. (суддя Ольшанченко В.І.) в позові відмовлено повністю.

Позивач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Так, щодо порушення норм процесуального права заявник зазначає, що судом першої інстанції було неправомірно відмовлено у задоволенні позову з підстав подання позову до неналежного відповідача. В якості обґрунтування суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні посилається на п. 2 Порядку № 1081 «Проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування», де визначено, що організатор конкурсу - це орган виконавчої влади, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, який самостійно або із залученням робочого органу проводить конкурс, а отже, на думку суду, позов треба було пред'являти до виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області. Позивач вказує, що, на його думку, така позиція суду першої інстанції не відповідає положенням статті 21 ГПК України, згідно з якою сторонами в судовому процесі можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. На думку позивача, з урахуванням положень ст. 1, 51 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет відповідної ради є лише органом, який створюється для виконання певних делегованих радою функцій та припиняє свою дію після спливу повноважень відповідної ради. Таким чином, виконавчий комітет Ізюмської міської ради не може бути стороною в господарській справі згідно вимог статті 1 ГПК України. Крім того, у відповідності до ст. 52 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень виконавчого комітету Ізюмської міської ради не входить право на укладення договору на перевезення пасажирів в межах міста Ізюм Харківської області.

Одночасно з викладеним, відповідно до положень статті 24 ГПК України, господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Крім того, позивач вказує, що судом першої інстанції протиправно не було розглянуто клопотання про заміну відповідача Ізюмської міської ради Харківської області на виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області.

Крім того, частина 2 статті 24 ГПК України передбачає, що господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Тому апелянт вказує, що, дотримуючись положень статті 24 ГПК України, суд першої інстанції під час розгляду справи мав би залучити до розгляду належного відповідача. Проте, встановивши певні обставини щодо виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області (встановлення обставин підтверджується ухвалою суду від 16.12.2014 року), суд першої інстанції навіть не запитував думку позивача стосовно заміни Ізюмської міської ради Харківської області.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.02.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.03.2015 р.

11.03.2015 р. представником третьої особи надано клопотання вх. № 3977, дослідженням якого колегією суддів встановлено, що воно є по суті відзивом на апеляційну скаргу позивача, в якому він просив скасувати оскаржуване рішення, у задоволенні апеляційної скарги відмовити, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Так, в даному клопотанні третя особа зазначила, що оскаржуване рішення повинно бути скасовано у зв'язку з тим, що господарським судом прийнято рішення про права та обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Крім того, представник третьої особи зазначив, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованим та такими, що не підлягають задоволенню.

В судове засідання, призначене на 16.03.2015 р. представник відповідача не з'явився, причину неявки не повідомив, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, будь-яких письмових клопотань (в т.ч. і про відкладення розгляду справи) не заявляв.

Враховуючи належне повідомлення відповідача про час та місце засідання суду, відсутність будь-яких клопотань, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу позивача за відсутності представника відповідача, за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, зважаючи на наступне.

Відповідно до приписів п.4 ч.1 ст. 104 ГПК України та ч.2 ст. 104 ГПК України підставою скасування рішення є порушення норм процесуального права, яке потягло винесення неправильного рішення.

Такі порушення встановлені колегією суддів при вирішенні спору судом апеляційної інстанції, зокрема.

Так, відповідно до змісту протоколу судового засідання від 16 грудня 2014 р. (а.с. 42 т.1), місцевий господарський суд самоусунувся від вирішення клопотання відповідача про заміну неналежного відповідача належним (Ізюмської міської ради на виконком Ізюмської міської ради). У протоколі судом зазначено: «Виконавчий комітет Ізюмської міської ради надав клопотання про заміну неналежного відповідача - Ізюмську міську раду на належного - виконавчий комітет Ізюмської міської ради, а також про залучення до участі у справі в якості третьої особи ВАТ "Ізюмське АТП".

Суд не приймає до розгляду вказане клопотання виконавчого комітету Ізюмської міської ради, оскільки останній не є учасником судового процесу у даній справі. Окрім того, відповідно до ч. 3 ст. 24 ГПК України відповідна процесуальна дія може здійснюватися лише за згодою позивача (якої в даному провадженні до суду не надходило)». Аналогічне обґрунтування ухилення суду від вирішення клопотання міститься і в ухвалі від 16.12.2014 р. (а.с. 44 т.1). Тобто, місцевий господарський суд вважав, що клопотання подано суб'єктом, який не приймає участі у справі і не є учасником спору.

Між тим, дослідження матеріалів справи свідчить про те, що клопотання подане саме відповідачем і підлягало розгляду судом. Так, клопотання підписане представником відповідача Росяк М.Я. (а.с. 38 т.1), який відповідно до довіреності від 05.01.2013 р. (а.с. 40 т.1) є повноважним представником відповідача.

За таких умов колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд безпідставно не прийняв до розгляду клопотання про заміну неналежного відповідача.

Оцінюючи можливість усунення зазначеного порушення судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до приписів господарського процесуального законодавства, заміна неналежного відповідача або залучення нового відповідача на стадії апеляційного провадження є неможливим. Тому розгляд клопотання представника відповідача про заміну неналежного відповідача проведений бути не може. Однак, оцінюючи правовідносини, які склалися у спорі, колегія суддів зазначає, що позивачем по суті спору заявлені дві позовні вимоги (третя вимога є вимогою про стягнення судового збору), одна з яких, вимога №1 (а.с. 5 т.1), на думку колегії суддів, заявлена до неналежного відповідача, яким є Ізюмська міська рада, і в цій частині колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо звернення вимоги до неналежного відповідача.

На думку колегії суддів, зобов'язаною особою за вимогою про скасування рішення конкурсного комітету з визначення автомобільних перевізників на міських автобусних маршрутах загального користування, є виконком Ізюмської міської ради.

Так, відповідно до приписів п. 10 ч.1 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон) затвердження маршрутів і графіків руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту у випадках, передбачених законодавством, віднесено до виключної компетенції виконкомів місцевих рад.

Відповідно до ст. 2 Постанови КМУ №1081 від 03.12.2008 р. організатором конкурсу є виконавчий орган місцевої влади, який самостійно або із залученням робочого органу проводить конкурс.

Таким чином, суб'єктом, який проводив конкурс, був виконком Ізюмської міської ради (далі - виконком ІМР), який реалізував свої повноваження через спеціально створений конкурсний комітет.

В цій частині колегія суддів надає оцінку позиції позивача, який заперечував проти участі виконкому ІМР у вирішенні даного спору, посилаючись на строковий порядок роботи виконкому місцевих рад, який обирається кожним новим складом ради. Колегія суддів зазначає, що таке заперечення не ґрунтується на законі, оскільки норми про порядок формування та строк роботи виконкому ніяк не впливають на дієздатність цього органу і жодна норма закону не обмежує участь виконкомів у судових спорів у зв'язку із строковим порядком діяльності цього органу.

Відповідно до системного тлумачення законодавства, виконком є юридичною особою, яка реалізує свої повноваження відповідно до закону.

Так, згідно до статей 140, 141 Конституції України, ст. 11 Закону до виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад належать їхні виконав чі комітети, відділи, управління та інші виконавчі органи, які створюються зазначеними радами.

Відповідно до пп. 5 і 6 ч. 1 ст. 25 Закону затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання; утворення за поданням сільського, селищного, міського голови інших виконавчих органів ради належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

У главі 2 Закону визначаються повноваження виконавчих органів зазначених рад.

Глава 5 Закону визначає порядок формування, організації роботи органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Зокрема :

у ст. 51 глави 5 йдеться про виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті ради;

у ст. 52 - про повноваження виконавчого комітету;

у ст. 53 - про організацію його роботи;

Виконавчим органом міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради. Він утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.

Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень орга нів виконавчої ради - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.

Таким чином, відповідно до Закону виконавчі органи рад мають всі ознаки самостійно структурованих органів місцевого самоврядування. Вони є юридичними особами, наділені виконавчо-розпорядчими функціями і повноваженнями, від свого імені видають нормативно-правові акти, які є обов'язковими для виконання на території відповідної ради. Вони є відповідальними і підзвітними перед відповідною радою. Виконавчі органи рад не можуть самостійно здійснювати державно-владні повноваження, оскільки не належать до органів виконавчої влади. У той же час, відповідно до Конституції і Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи рад здійснюють надані Законом (делеговані) повноваження органів виконавчої влади. З цих питань, відповідно до ст. 143 Конституції і ст. 11 Закону, виконавчі органи рад підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Питання регулювання транспортних маршрутів, як зазначалося вище, за п. 10 ч.1 ст. 30 Закону відноситься до виключної компетенції виконкомів, не потребує для вирішення втручання міської ради або застосування її повноважень, в силу чого колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо неналежного зазначення відповідача у позові в частині позовної вимоги №1.

В частині позовної вимоги №2 колегія суддів не погоджується із висновками місцевого господарського суду, вважає їх помилковими і зазначає, що зобов'язаною особою за вимогою про примушення Ізюмської міської ради до укладання договору з позивачем «на здійснення перевезень за об'єктом конкурсу» може бути тільки міська рада, що прямо випливає із змісту самої позовної вимоги.

Тому, внаслідок порушення, якого припустився місцевий господарський суд і з урахуванням викладених обставин справи, предметом апеляційного розгляду може виступати тільки позовна вимога №2 (а.с. 5 т.1), яка подана до належного відповідача.

Місцевий господарський суд в ході вирішення спору, припустився, на думку колегії суддів, ще одного суттєвого процесуального порушення, яке полягає у відхиленні заяви позивача про зміну позовних вимог (а.с. 51). Так, у рішенні місцевого господарського суду зазначено: «Розглянувши це клопотання (про зміну позовних вимог), суд вважає за необхідне відхилити його, оскільки позивач додав ще одну позовну вимогу, що не передбачено статтею 22 ГПК України».

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду не відповідає положенням ч.4 ст. 22 ГПК України, оскільки дана норма не містить заборони щодо доповнення позовних вимог. Очевидно, що будь-яка зміна предмету позову в сторону доповнення може тягнути збільшення кількості позовних вимог і такі дії позивача не суперечать змісту зазначеної норми. Норма ст. 22 ГПК містить заборону щодо неможливості одночасної зміни предмету та підстави позову, однак в даному випадку цей припис не порушений.

Оцінюючи можливість усунення допущеного місцевим господарським судом порушення, колегія суддів зазначає, що на стадії апеляційного провадження це не видається за можливе. Так, відповідно до імперативного припису ч.3 ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. За таких умов усунути наведене вище порушення судом апеляційної інстанції, тому апеляційний суд вимушений розглянути спір у межах первісних позовних вимог.

Колегія суддів зазначає, що обидва процесуальних порушення є суттєвими і такими, що обов'язково тягнуть скасування винесеного по справі судового рішення.

Вирішуючи позовну вимогу №2, щодо примушення відповідача до укладення договору на здійснення перевезень «за об'єктом конкурсу №7, маршрут №13 Міський ПК - ІОМЗ, через вул. Шкільну, Московську з ФОП ОСОБА_2 як з претендентом, що посів друге місце», колегія суддів зазначає, що погоджується із висновками місцевого господарського суду щодо відсутності правових підстав до задоволення вимоги.

Так, на думку колегії суду, спосіб захисту, який полягає у примушенні самостійного суб'єкта до укладення договору, не може бути застосований до правовідносин, які склалися у даному спорі, виходячи з наступного.

Колегією суддів встановлено, що 07.10.2014 року конкурсним комітетом з визначення автомобільних перевізників на міських автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі м. Ізюм Ізюмської міської ради було визначено переможців конкурсу. Зокрема, за об'єктом конкурсу № 7, номер маршруту 13 Міський ПК -ІОМЗ, через вул. Шкільну, Московську, було визначено переможцем ТОВ «Ізюмське АТП», як претендента, що набрав найбільшу кількість балів.

Позивач, не погодившись з рішенням конкурсного комітету Ізюмської міської ради, оформленого протоколом № 1 від 07.10.2014р. звернувся з позовом до господарського суду Харківської області.

Так, в обґрунтування позову позивач посилається на п.п. 9, 10 п. 29 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування (надалі - Порядок), затвердженому постановою Кабінету міністрів України № 1081, для участі у конкурсі автомобільний перевізник подає на кожний об'єкт конкурсу окремо заяву за формою, визначеною згідно з додатками 1 або 2 і, в тому числі, анкету відповідно до п. 32 цього Порядку; копія розпису, податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) за останні два квартали.

Пунктом 32 Порядку обумовлено, що до заяви автомобільного перевізника додається анкета за формою згідно з додатком 5, в якій передбачаються питання, що будуть враховані під час перевірки достовірності відомостей, що містяться у документах для участі у конкурсі, та під час підрахунків за бальною системою оцінки пропозицій перевізників -претендентів.

Згідно положень пункту 37 Порядку, достовірність інформації, викладеної у заяві та документах, визначених пунктом 29 цього Порядку, перевіряється організатором та/або органом не пізніше ніж за два дні до дати проведення конкурсу.

Додатком 5, про який йдеться мова в п.п. 9 п. 29 Порядку, визначена форма анкети до заяви про участь у конкурсі, в якій вказані показники, що приймаються до уваги організатором конкурсу під час нарахування балів учасникам конкурсу.

Так, п. 2 анкети до заяви на участь у конкурсі вказано, що претендент повинен середньооблікову кількість працівників за період протягом року до дати конкурсу з окладом за штатним розписом із заробітною платою не менше встановленого законодавством мінімуму, що працюють на повну ставку, осіб.

Вказаний показник (кількість працівників із заробітною платою не менше мінімальної) суттєво впливає на оцінювання претендентів під час нарахування балів.

Проте, як стало відомо позивачу ТОВ «Ізюмське АТП» для участі у конкурсі надало неправдиву інформацію за вказаним показником.

07.10.2014 року, в день проведення конкурсу, позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій повідомив, що учасник конкурсу (переможець) ТОВ «Ізюмське - АТП» для участі у конкурсі подало недостовірну інформацію стосовно виплати своїм працівникам заробітної плати в розмірі встановленого законодавством мінімуму.

До заяви від 07.10.2014 р. надавалася інформація Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Харківській області.

Одночасно, з викладеним, п. 40 Порядку зазначає, що під час проведення конкурсу конкурсний комітет розглядає пропозиції перевізників-претендентів виключно за вказаними показниками, в тому числі: наявність, характеристика та кількість резерву автобусів для заміни рухомого складу в разі виходу техніки з ладу. Переможець конкурсу, ТОВ «Ізюмське АТП» не має достатньої кількості резервних автобусів для здійснення заміни транспортного засобу у випадку виходу з ладу автобусу, що безпосередньо здійснює перевезення на маршруті, оскільки даний перевізник отримав перемогу на шість маршрутів лише в даному конкурсі, але одночасно ТОВ «Ізюмське АТП» здійснює обслуговування маршрутів й на території Харківської області. Станом на момент звернення до суду відповідач не надав відповідь заявнику на звернення від 07.10.2014р., не вжив будь-яких дій для встановлення достовірності інформації наданої претендентом, хоча згідно п. 12 п.п. 1 Порядку, конкурсний комітет приймає рішення про недопущення до участі в конкурсі автомобільного перевізника, який подав до участі в конкурсі неналежним чином оформлені документи чи не в повному обсязі, а також такі, що містять недостовірну інформацію.

Оскільки відповідач не здійснив будь-яких дій щодо встановлення достовірності інформації наданої конкурсантом, позивач вважає, що організатор конкурсу порушив приписи п. 12, 37 та 41 Порядку, чим фактично порушив інтереси позивача.

Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом під час укладання господарських договорів діє принцип диспозитивності, який передбачає перш за все свободу волевиявлення сторін щодо укладення договорів. Це випливає з положень ст. 627 Цивільного кодексу України, згідно з якою під поняттям «свобода договору» розуміється, що сторони є вільними: 1) в укладенні договору, 2) у виборі контрагента, 3) у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Однак виходячи з меж здійснення цивільних прав (ст. 13 ЦК України) у випадках, передбачених законом, реалізація абсолютного права на свободу волевиявлення щодо укладення господарського договору може бути обмежена іншим суб'єктивним правом - вимагати укладення такого договору.

Ст. 16 ЦК України не містить такого способу захисту, як примушення до укладання договору, однак можливість такого захисту передбачене ст. 20 Господарського кодексу України, яка передбачає такий спосіб захисту прав, як установлення господарських правовідносин. Оскільки однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини, цей спосіб захисту опосередковує позовні вимоги про зобов'язання укласти договір.

Однак, аналіз законодавства (ст. 648, 649, 635 ЦК України та ст. 179, 180, 182, 183, 187 ГК України) показує, що відсутня будь-яка норма закону, яка зобов'язує спонукати орган місцевого самоврядування до укладення договору з перевізником, який не має статусу переможця відповідного конкурсу. Задоволення такої вимоги судом означатиме встановлення правовідносин в обхід встановленого законом конкурсного порядку (отримання перемоги в конкурсі), що, на думку колегії суддів, є грубим порушенням законодавства.

Рішення про оголошення переможцем конкурсу 3-ї особи (ТОВ «Ізюмське АТП») не може бути скасоване в межах даного спору у зв'язку із невірним визначенням відповідача. Аналогічно на час вирішення даного спору відсутнє рішення стороннього суду щодо скасування результатів конкурсу. Аналогічно в суду немає жодних даних щодо іншого переможця конкурсу, окрім ТОВ «Ізюмське АТП».

Крім того, колегія суддів знову ж погоджується з висновками місцевого господарського суду в тій частині, що неможливо задовольнити позовну вимогу про примушення до укладання договору без зазначення змісту і умов такого договору, а позивачем проект договору не доданий до позовної заяви.

Враховуючи вищенаведені обставини та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача, в зв'язку з чим рішення господарського суду Харківської області від 22.12.2014 року підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 49, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 3 та 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 на рішення господарського суду Харківської області від 21.01.2015 р. у справі № 922/5345/14 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.01.2015 р. у справі № 922/5345/14 скасувати прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Повна постанова складена 23.03.2015 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.