Рішення № 43224227, 12.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2015Справа №910/1907/15-г

За позовом Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль»

До Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

Про примусове виконання обов'язку в натурі та стягнення 42 983 468,88 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Пальчик М.О. - по дов. № 06-05-4/04 від 04.01.2015

Петрук С.І. - по дов. № 06-05-2/02 від 04.01.2015

від відповідача Мединський М.М. - по дов. б/н від 05.03.2015

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про

- зобов'язання виконати платіжні доручення № 4079 від 28.10.2014 на суму 3 000 000,00 грн., № 4425 від 13.11.2014 на суму 1 000 000,00 грн., № 4427 від 13.11.2014 на суму 1 000 000,00 грн., № 4654 від 21.11.2014 на суму 10 000 000,00 грн., № 4753 від 02.12.2014 на суму 1 288 400,39 грн., № 4762 від 02.12.2014 на суму 357 877,95 грн., № 4959 від 19.12.2014 на суму 24 168 608,35 грн.;

- стягнення 2 168 582,19 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.08.2014 між сторонами укладено договір банківського рахунку № 01/2028949-22158, відповідно до умов якого відповідач відкрив позивачу рахунок та зобов'язався здійснювати його обслуговування. Позивач подав відповідачу на виконання вказані вище платіжні доручення, які відповідач в порушення умов договору не виконав. На звернення позивача з приводу невиконання платіжних доручень відповідач обґрунтованої відповіді не надав.

Позивачем до позовної заяви додано заяву про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу здійснювати перерахування коштів з кореспондентського рахунку відкритого в Головному управлінні Національного Банку України по м. Києві та Київській області в межах суми 40 814 886,69 грн., окрім як для цілей проведення операцій з забезпечення перерахування коштів за платіжними дорученнями № 4079 від 28.10.2014 на суму 3 000 000,00 грн., № 4425 від 13.11.2014 на суму 1 000 000,00 грн., № 4427 від 13.11.2014 на суму 1 000 000,00 грн., № 4654 від 21.11.2014 на суму 10 000 000,00 грн., № 4753 від 02.12.2014 на суму 1 288 400,39 грн., № 4762 від 02.12.2014 на суму 357 877,95 грн., № 4959 від 19.12.2014 на суму 24 168 608,35 грн., загальна сума яких складає 40 814 886,69 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2015 порушено провадження у справі № 910/1907/15-г та призначено справу до розгляду на 19.02.2015.

Відповідачем 19.02.2015 до відділу діловодства суду подано заперечення проти заяви позивача про забезпечення позову, в яких зазначає, що оскільки позивачем не надано обґрунтування заяви про забезпечення позову, а також не надано доказів надходження платіжних доручень до банку відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову.

Розглянувши в судовому засіданні 19.02.2015 заяву позивача про забезпечення позову суд відзначає наступне

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України визначено заходи забезпечення позову, зокрема позов забезпечується шляхом заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідно до ч. 3 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно з ч. 3 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії

Обраний позивачем спосіб забезпечення позову не співвідноситься з предметом позову, а отже відсутній конкретний зв'язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а тому заходи про заборону відповідачу здійснювати перерахування коштів з власного рахунку банку не спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення щодо перерахування коштів з рахунку позивача, у разі задоволення позову.

Таким чином, заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову є такою, що не підлягає задоволенню, оскільки заявником не наведені достатньо обґрунтовані підстави того, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Слід також зазначити, що підпунктом 3 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено справляння судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову.

Позивачем при зверненні із заявою про забезпечення позову доказів сплати судового збору не подано.

Водночас Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК) не передбачено наслідків неподання доказів сплати названого збору в установленому порядку і розмірі. Відтак господарський суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами за правилами статті 49 ГПК у залежності від результатів розгляду заяви про вжиття заходів до забезпечення позову. Про такий розподіл може бути зазначено в рішенні (постанові) господарського суду або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи (інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-06/704/2012 від 23.05.2012 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір»).

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено, у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір має бути покладений на позивача та відповідно стягнутий з позивача в дохід Державного бюджету України.

Відповідачем 19.02.2015 до відділу діловодства суду подано заперечення проти наданих позивачем доказів, зокрема вважає подані платіжні доручення такими, що не відповідають вимогам встановленим для їх оформлення та не підтверджують отримання їх банком.

В судовому засіданні 19.02.2015 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 03.03.2015.

Від позивача 27.02.2015 на адресу суду надійшла заява в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої збільшено позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 3 229 769,25 грн.

Відповідач у поданому 03.03.2015 до відділу діловодства суду відзиві на позовну заяву проти позову заперечує посилаючись на те, що подані позивачем платіжні доручення не відповідають вимогам встановленим для їх оформлення та не підтверджують отримання їх банком. Крім цього, зазначає, що позивачем не подано угоди банківського обслуговування в системі Інтернет-банкінг, укладеного з ПАТ «Дельта Банк» про застосування платіжної системи «Клієнт-Банк» в підтвердження наявності можливості здійснення розрахунків в електронному вигляді. Також вважає, що подані позивачем документи не відповідають вимогам встановленим для електронних документів (не підтверджує засвідчення електронним цифровим підписом). Вказує на те, що договором не передбачена відповідальність за несвоєчасне виконання банком зобов'язань у вигляді пені.

Відповідачем 03.03.2015 до відділу діловодства суду подано клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в договір банківського рахунку № 01/2028949-22158 від 27.08.2014 (п. 8.1. договору) містить третейське застереження, згідно якого всі спори, що виникають при виконанні цього договору мають розглядатись Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків.

Судом в засіданні 03.03.2015 розглянуто та відмовлено в задоволенні заяви відповідача про припинення провадження у справі, з огляду на наступне

Пунктом 5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Звернення до третейського суду є одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24 лютого 2004 року № 3-рп/2004). Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, стаття 6 Закону України «Про третейські суди»).

Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами; суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004). Тому в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України «Про третейські суди», є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

В ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус судів» передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України). Отже, з аналізу положень Закону України «Про третейські суди» випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Згідно з частиною 1 ст. 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Таким чином, у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок на звернення до третейського суду. Для такого звернення, необхідна наявність волі обох сторін (тобто наявність угоди про передачу даного (саме цього) спору на розгляд третейського суду. Лише за наявності волі обох сторін про розгляд спору третейським судом, оформленої відповідним зверненням до суду, господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі.

Проте, таке клопотання заявив лише відповідач. За відсутності волі на звернення до третейського суду у позивача, чинне законодавство України не позбавляє його права на вирішення спору господарським судом. Згідно із ст. 1 ГПК України юридичним та фізичним особам гарантовано право на звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю справ.

Таким чином, твердження відповідача про припинення провадження у справі на підставі того, що даний спір повинен розглядатись тільки третейським судом, прямо порушує норми Конституції України.

З урахуванням наведеного, за наявності спірних правовідносин суд не вправі відмовити особі в розгляді позовної заяви, якщо з матеріалів справи вбачається, що даний спір підвідомчий господарському суду.

В пункті 4.2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що провадження у справі підлягає припиненню, якщо при розгляді справи буде встановлено, що є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду (пункт 5 частини першої статті 80 ГПК); таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження у справі; в останньому випадку провадження підлягає припиненню з посиланням на зазначену норму ГПК; якщо ж таку угоду укладено до порушення провадження у справі, то:

- у разі коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім;

- у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною, не визнавалася недійсною і може бути виконана, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 ГПК.

Проте постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 13 від 17.12.2013 «Про внесення змін і доповнень до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України» вказаний пункт було доповнено новим абзацом, згідно із яким господарському суду слід мати на увазі, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

Відтак, з урахуванням наведеного, право на звернення до суду за захистом своїх прав передбачене Конституцією України і не може бути заперечене, а розгляд спору в третейському суді є правом сторін та реалізується шляхом взаємного погодження вказаного питання між сторонами.

Зазначена правова позиція відповідає судовій практиці (постанови Вищого господарського суду України від 09.04.2013 у справі № 5023/6007/12, від 12.02.2014 у справі № 914/3638/13).

Таким чином, клопотання відповідача про припинення провадження у справі на підставі того, що даний спір повинен розглядатись третейським судом, не підлягає задоволенню.

Позивач в судовому засіданні 03.03.2015 позовні вимоги підтримав повністю з урахуванням поданої заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідач в судовому засіданні 03.03.2015 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

В судовому засіданні 03.03.2015 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 12.03.2015.

Відповідачем 12.03.2015 до відділу діловодства суду подано додаткові пояснення, в яких зазначає, що постановою Правління Національного Банку України № 150 від 02.03.2015 з 03.03.2015 У ПАТ «Дельта Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу. Тому вимоги позивача про примусове виконання обов'язку в натурі та стягнення пені за договором є вимогою кредитора, задоволення якої не здійснюється згідно ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та не підлягає примусовому задоволенню у судовому порядку. Просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні 12.03.2015, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснювалось фіксування судового процесу у даній справі за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.08.2014 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (Банк) та Державним підприємством «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» (Клієнт) було укладено договір банківського рахунку № 01/2028949-22158 (далі - договір-1).

Відповідно до п. 1.1. договору-1 Банк відкриває Клієнту поточний рахунок у гривнях та отримує плату за обслуговування рахунку згідно з тарифами Банку на банківські послуги, які доведені Клієнту в момент підписання цього договору.

Спір виник внаслідок того, що позивач звернувся до банку з платіжними дорученнями про перерахування коштів, що знаходяться на його рахунку на інші рахунки, проте відповідач зобов'язання за договором не виконав та кошти не перерахував.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 7.1. договору-1 договір набуває чинності з моменту його підсипання та діє протягом року.

Відповідно до ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Згідно з ч. 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Згідно ч. 5 ст. 341 Господарського кодексу України установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також умови припинення договору.

Згідно п. 7.1.2. статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та п. 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно з п. 1.2. договору-1 Банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять Клієнту, виконувати розпорядження Клієнта щодо перерахування відповідних сум з рахунка та проводити інші операції за рахунком у межах законодавства України.

Відповідно до п. 1.9. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України № 22 від 21.01.2004, доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків банки приймають до виконання виключно в межах залишку коштів на цих рахунках або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності/недостатності коштів на цих рахунках.

Відповідно до п. 2.1. договору-1 платежі з рахунку виконуються Банком у межах залишку грошових коштів на початок операційного дня та з урахуванням поточних надходжень грошових коштів на рахунок протягом операційного часу (операційний час Банку: понеділок - п'ятниця з 9-00 по 17-00 крім святкових, вихідних і неробочих днів).

Згідно з п. 2.2. договору-1 Банк приймає розрахункові документи Клієнта протягом усього робочого дня.

Відповідно до п. 2.3. договору-1 операції за розрахунковими документами у гривні, які надійшли від Клієнта протягом операційного часу, здійснюються Банком в день надходження документів. Операції за розрахунковими документами у гривні, які надійшли після операційного часу, Банк виконує не пізніше наступного робочого дня.

Згідно з п. 3.2. договору-1 Клієнт має право самостійно розпоряджатися грошовими коштами на рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства України, за винятком примусового списання грошових коштів та випадків накладення арешту, або тимчасового призупинення операцій по рахунку, що здійснюється уповноваженими на це органами.

Умовами п. 3.3. договору-1 визначено, що Клієнт має право вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків за його платіжними документами та надання інших, обумовлених цим договором, послуг.

У відповідності до п. 3.3.1. договору-1 Банк зобов'язався своєчасно здійснювати розрахункові операції Клієнта згідно з вимогами чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Згідно з п. 3.3.2. договору-1 Банк зобов'язався за розпорядженням Клієнта видати або перерахувати з рахунку грошові кошти в день надходження до Банку відповідного розрахункового документа, за умови його подання в операційний час.

Відповідно до п. 3.4.4. договору-1 Клієнт зобов'язався надавати Банку платіжні документи за встановленою Національним банком України формою на паперових носіях або в електронному вигляді з дотриманням вимог, передбачених угодою банківського обслуговування в Системі Інтернет-банкінг «WIN-клієнт», укладеного з Банком про застосування платіжної системи «Клієнт-Банк».

Згідно з п. 4.1. договору-1 за допомогою АРМ «Клієнт-Банк», за умови укладання сторонами угоди банківського обслуговування в Системі Інтернет-банкінг «WIN-клiєнт», Клієнт може здійснювати:

- підготовку платежів (по Україні та міжнародних) та заяв про купівлю/продаж безготівкової іноземної валюти (проведення конверсійних операцій) і відсилання їх до Банку телефонними каналами зв'язку або каналами мережі Інтернет;

- прийом банківських виписок за рахунками;

- отримання довідкової інформації.

Так, 27.08.2014 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (Банк) та Державним підприємством «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» (Клієнт) було укладено договір банківського обслуговування в Системі Інтеренет-банкінг «WIN-клієнт» № PHLH-9NRH2F (далі - договір -2).

Згідно з п. 7.1. договору-2 договір набуває чинності з дати його підписання повноваженими представниками сторін та діє протягом одного року.

Пунктом 1.9. договору-2 визначено, що Система Інтеренет-банкінг «WIN-клієнт» це комплекс програмно-технічних засобів, за допомогою яких Банк здійснює віддалене розрахункове та інформаційне обслуговування Клієнта.

Згідно з п. 2.2. договору-2 Клієнт здійснює користування Системою відповідно до чинного законодавства України, документів Банку та Інструкції.

Відповідно до п. 3.3. договору-2 Клієнт отримує право на доступ до Системи після укладення цього договору, отримання логіну, паролю і Ключового носія.

Згідно з п. 4.1.1. договору-2 Банк зобов'язався не пізніше 7 (семи) робочих днів від підписання Сторонами цього договору, отримання заявок на заведення Клієнта та користувачів до Системи, надати Клієнту доступ до Системи та програмне забезпечення для роботи в Системі, Інструкцію, ключі зв'язку з Банком та первинні ключі Клієнта.

Передача первинних ключів Банком Клієнту оформлюється актом прийому-передачі елементів крипто захисту Системи (п. 6.1. договору-2).

Як вбачається з матеріалів справи на підставі актів прийому-передачі елементів криптозахисту №№ 1, 2, 3, 4 та 5 від 12.09.2014 Банком були передані, та уповноваженими особами Клієнта отримані первинні сертифікати ЕЦП (опечатані в конверті), паролі доступу до первинних сертифікатів та на вхід (опечатані в закритому конверті) для Системи Інтеренет-банкінг «WIN-клієнт».

Згідно з п. 2.3. договору Система використовується для таких розрахункових документів: платіжне доручення в національній та іноземній валюті, заявка на купівлю-продаж валюти, виписки по рахунках та інші документи, передбачені чинним законодавством України та документами Банку.

Відповідно до п. 3.2. договору-2 обслуговування в Системі проводиться за дорученнями Клієнта через мережу Інтернет за допомогою персонального комп'ютера Клієнта, з використанням програмного забезпечення, встановленого на персональному комп'ютері Клієнта, з використанням Ідентифікаційних даних Клієнта та Ключового носія.

Умовами п. 3.4. договору-2 Сторони визнали, що електронні розрахункові документи Клієнта про проведення операцій в Системі, які завірені електронними цифровими підписами Уповноважених осіб Клієнта і зашифровані у відповідності та за допомогою програмного забезпечення, наданого Банком, вважаються такими, що надані Клієнтом і юридично прирівнюються до розрахункових документів, отриманих від Клієнта на паперовому носії, оформлених у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Пунктом 2.4. договору-2 визначено, що електронні розрахункові документи, відправлені в Банк за допомогою Системи розглядаються як такі, що мають однакову юридичну силу нарівні з паперовими розрахунковими документами.

Як свідчать матеріали справи позивачем було оформлено та за допомогою Системи надані відповідачу наступні електронні розрахункові документи - платіжні доручення № 4079 від 28.10.2014 на суму 3 000 000,00 грн., № 4425 від 13.11.2014 на суму 1 000 000,00 грн., № 4427 від 13.11.2014 на суму 1 000 000,00 грн., № 4654 від 21.11.2014 на суму 10 000 000,00 грн., № 4753 від 02.12.2014 на суму 1 288 400,39 грн., № 4762 від 02.12.2014 на суму 357 877,95 грн., № 4959 від 19.12.2014 на суму 24 168 608,35 грн.

Згідно з п. 4.1.4. договору-2 Банк зобов'язаний приймати до виконання електронні розрахункові документи, оформлені та надані Клієнтом відповідно до Інструкції, умов цього договору та чинного законодавства України, виконувати електронні розрахункові документи Клієнта не пізніше банківського дня, наступного за днем надходження електронного розрахункового документа до Банку (для електронних розрахункових документів в іноземній валюті дана умова виконується Банком за наявності попередньо наданих документів, які Клієнт повинен надати згідно вимог законодавства для виконання Банком функції валютного контролю). Електронні розрахункові документи у гривнях або у доларах США, отримані від Клієнта після 17:00 годин за Київським часом, а електронні розрахункові документи в євро, отримані від Клієнта після 16:00 за Київським часом, або не в банківський день, виконуються Банком на наступний банківський день.

В п. 6.2. договору-2 вказано, що Банк приймає електронні розрахункові документи та здійснює їх виконання в межах банківського дня, в який ці документи надійшли до Банку. У разі надходження електронних документів у гривнях або у доларах США після 17:00 годин за Київським часом, а електронних розрахункових документів в євро після 16:00 за Київським часом, або не в банківський день, Банк приймає такі електронні розрахункові документи до виконання наступного банківського дня, якщо інше не передбачено договором банківського рахунку.

Частинами 1 та 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України визначено, що

Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно п. 1.15. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004, доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, установлений законодавством України.

Згідно з п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Проте, відповідачем не було здійснено перерахування коштів позивача у встановлений строк.

Умовами п. 3.1.1. договору-1 передбачено право Банку на відмову у проведенні розрахункових та касових операцій при наявності фактів, що свідчать про порушення Клієнтом законодавства України та умов цього договору щодо вимог до проведення розрахункових та/або касових операцій, оформлення розрахункових та/або касових документів та строків їх подання до Банку.

Згідно з п. 3.1.9. договору-1 Банк має право повернути платіжне доручення Клієнту без виконання у день надходження з написом на зворотному боці про причину повернення (згідно ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та діючих нормативно - правових актів Національного банку України) та із зазначенням дати повернення, якщо на вимогу Банку Клієнт не надасть документи і відомості, що потрібні для з'ясування його особи, суті діяльності, фінансового стану, або умисно подасть неправдиві відомості про себе.

Відповідно до п. 3.1.10. договору-1 Банк має право відмовити Клієнту у виконанні платіжного доручення за операцією, яка містить ознаки такої, що підлягає фінансовому моніторингу відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» та повернути таке платіжне доручення Клієнту без виконання у день надходження з написом на зворотному боці про причину повернення документа без виконання (згідно частини 2 ст. 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» та діючих нормативно-правових актів Національного банку України)та із зазначенням дати повернення.

Відповідно до п. 4.1.3. договору-2 Банк зобов'язаний при одержанні від Клієнта електронних розрахункових документів провести їх дешифрування та перевірити дійсність електронних цифрових підписів Уповноважених осіб Клієнта. У разі помилки при дешифруванні та/або незадовільному результаті перевірки електронних цифрових підписів повідомити Клієнта про помилку та/або незадовільний результат перевірки електронного цифрового підпису.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконання з настанням цієї події.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання за договорами не виконав, зокрема перерахування коштів згідно поданих позивачем платіжних доручень не здійснив та мотивованої відмови, із зазначенням підстав не виконання перерахування, зокрема з підстав невідповідності поданих документів, не надав.

Стаття 1074 Цивільного кодексу України встановлює, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до статті 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Статтею 59 Закону України «Про банки і банківську» регламентовано, що діяльність зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми.

02.03.2015 Правлінням Національного банку України було винесено постанову «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» № 150, якою відповідача віднесено до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» № 51 від 02.03.2015 з 03.03.2015 розпочато процедуру виведення банка з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації, а також запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 03.03.2015 по 02.06.2015 включно.

Пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 вказаного Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Так, відповідно до частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Судом встановлено, що платіжні доручення були передані відповідачу задовго до введення тимчасової адміністрації та неустойка нарахована позивачем за період до введення тимчасової адміністрації.

Обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється, зокрема, на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників (ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у цьому Законі термін «вкладник» вживається у значенні «фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката».

Отже, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття «вкладник» у розумінні вищевказаного Закону, тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Визначення терміну «кредитор банку» міститься у статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Разом з тим, суд зазначає, що позивач, уклавши з відповідачем договір банківського рахунку, виступає в даних правовідносинах як клієнт банку, яким відповідно до п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, є особа, яка має рахунок у банку або користується його послугами.

Відповідач, в свою чергу, на виконання умов договору відкрив позивачу поточний рахунок, тобто згідно п. 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. У зв'язку з чим, отримавши доручення клієнта, у банка виникає зобов'язання немайнового характеру, а саме щодо здійснення дій спрямованих на переказ грошових коштів з рахунку чи на рахунок позивача, відкритий у банку відповідача.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, позивач в даних правовідносинах не є ані вкладником банку в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ані кредитором банку відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Водночас, відповідно до пункту 3 частини 2 статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Уповноважена особа Фонду має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.

Таким чином, норми частини 2 статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» прямо надають право Уповноваженій особі Фонду на тимчасову адміністрацію продовжувати виконання будь-яких банківських операцій.

Враховуючи зазначене, жодна норма Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також будь-яка норма іншого акту законодавства не пов'язує введення згідно з Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в неплатоспроможному банку процедури тимчасової адміністрації з припиненням операційної та іншої діяльності такого банку, у тому числі з припиненням зобов'язань такого банку по укладеним ним з іншими особами (клієнтами) договорами банківського обслуговування тощо.

Також, законодавством України не обмежено право розпорядження коштами на рахунках в неплатоспроможному банку, які обліковуються на рахунках клієнта неплатоспроможного банку під час процедур тимчасової адміністрації та ліквідації такого банку.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня свого призначення уповноважена особа Фонду приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку. До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку.

З огляду на те, що грошові кошти, які знаходяться на рахунку клієнта є власністю клієнта і банк не набуває права власності на вказані грошові кошти, а також враховуючи те, що в силу приписів чинного законодавства України та положень договору про розрахунково-касове обслуговування рахунків банк здійснює зберігання грошових коштів і вчиняє дії спрямовані на розрахунково-касові операції, відтак грошові кошти належні позивачу не підлягають внесенню до ліквідаційної маси банку.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача виконати платіжні доручення обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договорів, у визначені строки перерахування грошових коштів з рахунку позивача не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з п. 8.1. договору-2 за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 3 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Згідно з п. 8.3. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи а переказ коштів в Україні» за порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом.

Пунктом 32.2. ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по перерахуванню коштів відповідач своєчасно не виконав, він повинен сплатити позивачу, пеню розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 3 229 769,25 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення 3 229 769,25 грн. пені за несвоєчасне здійснення перерахування коштів з рахунку позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (03680, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б; код ЄДРПОУ 34047020) виконати платіжні доручення № 4079 від 28.10.2014 на суму 3 000 000,00 грн., № 4425 від 13.11.2014 на суму 1 000 000,00 грн., № 4427 від 13.11.2014 на суму 1 000 000,00 грн., № 4654 від 21.11.2014 на суму 10 000 000,00 грн., № 4753 від 02.12.2014 на суму 1 288 400,39 грн., № 4762 від 02.12.2014 на суму 357 877,95 грн., № 4959 від 19.12.2014 на суму 24 168 608,35 грн.

Стягувач - Державне підприємство «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» (93403, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, ДП «Сєвєродонецька ТЕЦ»; код ЄДРПОУ 00131050).

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (03680, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б; код ЄДРПОУ 34047020) на користь Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» (93403, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, ДП «Сєвєродонецька ТЕЦ»; код ЄДРПОУ 00131050) 3 229 769 (три мільйони двісті двадцять дев'ять тисяч сімсот шістдесят дев'ять) грн. 25 коп. пені, 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. судового збору.

4. Стягнути з Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» (93403, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, ДП «Сєвєродонецька ТЕЦ»; код ЄДРПОУ 00131050) в дохід Державного бюджету України (за наступними реквізитами отримувач: ГУ ДКСУ у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО 820019, рахунок 31215206783001, код платежу: 22030001, символ звітності банку: 206) 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору за розгляд заяви про забезпечення позову.

Повне рішення складено 19.03.2015.

СуддяВ.В.Сівакова