Рішення № 43222743, 17.03.2015, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження 22-ц/791/486/15 Головуючий в 1 інстанції Коваленко А.В.

Категорія: 21 Доповідач: Орловська Н.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2015 року березня місяця 17 дня колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого: Орловської Н.В.

Суддів: Майданіка В.В.

Кутурланової О.В. при секретарі: Гончар К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4, діючої від імені ОСОБА_5 на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 25 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Білозерського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання недійсним договору дарування житлового будинку та визнання права власності та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення,

В С Т А Н О В И Л А :

В квітні 2014р. ОСОБА_6 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Білозерського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання майна спільної сумісною власністю, визнання недійсним договору дарування житлового будинку та визнання права власності.

Позивач зазначила, що житловий будинок АДРЕСА_1 придбаний 06.09.2007р. в період спільного проживання однієї сім'єю із ОСОБА_5, тоді як шлюб з останнім зареєстрований 26.01.2008р. Оскільки будинок придбаний за їх спільні кошти, а тому належить до їх спільної сумісної власності, а вона набула право власності на 1/2 його частину.

05.10.2013р. нотаріально посвідчений договір дарування, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 без її на те згоди, а тому просила встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 з 01.01.2007р., визнати недійсним договір дарування, визнати за нею право власності на 1/2 частину спірного будинку та витребувати цю частину домоволодіння у ОСОБА_2

02.06.2014р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про її виселення, оскільки остання 25.10.2011р. розірвала шлюб із попереднім власником спірного будинку ОСОБА_5, а також не є членом його сім'ї, а тому втратила право проживання у належному йому на праві власності будинку, який він отримав у дар за договором від 05.10.2013р.

Ухвалою суду позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 25 листопада 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Позов ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування від 05.10.2013р. укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 щодо дарування житлового будинку по АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_1. У задоволенні решти її вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 просять рішення суду в частині задоволення вимог ОСОБА_6 та відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 скасувати, і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6 та задоволення позову ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та недоведеність факту набуття спірного житлового будинку у спільну власність із позивачкою.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, яка діє від імені ОСОБА_5, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 в повному обсязі та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Визнаючи недійсним договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1, укладеного 05.10.2013р. між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 та визнаючи за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину цього домоволодіння, суд першої інстанції виходив з того, що право власності у ОСОБА_5 на спірний житловий будинок виникло з часу його державної реєстрації 03.06.2008р. в період перебування у шлюбі із ОСОБА_6, який зареєстрований 26.01.2008р., а тому остання має право на 1/2 частину майна, набутого під час шлюбу у спільну сумісну власність. Відчуження вказаного будинку без її на те згоди є підставою для визнання недійсним договору дарування, укладеного 05.10.2013 р. із ОСОБА_5

Проте з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Згідно ст. 182 ЦК України передбачена необхідність державної реєстрації прав на нерухомість, а також правочинів щодо нерухомості.

У відповідності до ч. 3 та 4 ст. 334 ЦК України в редакції чинній на час придбання спірного будинку ОСОБА_5 за договором купівлі - продажу від 06.09.2007р., та ч.1 ст. 210 цього Кодексу, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню виникає в набувача з моменту такого посвідчення. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках передбачених законом. Такий правочин є вчиненим із моменту його державної реєстрації.

Таким чином, державна реєстрація договору про відчуження майна та державна реєстрація прав власності на нерухому річ є окремими видами реєстрації.

Державна реєстрація правочинів проводиться на підставі Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженої постановою КМУ від 26.05.2004р. № 671, відповідно до п.2 якої, реєстраторами є нотаріальні контори, приватні нотаріуси.

Згідно з положеннями п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004р. державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться комунальними підприємствами БТІ на підставі Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мінюсту від 07.02.2002р. № 7/5.

Отже, державна реєстрація договору про відчуження майна та державна реєстрація прав власності на нерухому річ є окремими видами реєстрації.

З матеріалів справи вбачається, що договір купівлі-продажу спірного житлового будинку укладений у встановленому законом порядку 06.09.2007р. за яким ОСОБА_5 набув право власності на зазначений житловий будинок.

На ці обставини справи суд уваги не звернув, допустив помилку у застосуванні норм матеріального права, а тому дійшов помилкового висновку щодо виникнення у набувача за договором права власності на придбаний будинок з часу реєстрації речових прав на нерухому річ в БТІ 03.06.2008р.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Отже, при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_5 набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, на підставі укладеного у нотаріальній формі договору купівлі - продажу від 06.09.2007р., зареєстрованого в Херсонському ДБТІ 03.06.2008р.

ОСОБА_5 вселився у вказаний будинок разом із позивачкою, яка проживала із ним однією сім'єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство з часу спільного проживання у вказаному будинку у вересні 2007р., що визнано сторонами та вбачається із наданих довідок сільської ради с. Киселівка Білозерського району Херсонської області, згідно п. 1.4 Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах у погосподарській книзі Киселівської сільської ради за 2006-2010 роки, де ОСОБА_6 зареєстрована як дружина власника будинку згідно пояснень свідків, допитаних судом. (а.с.16, 81, 142,186,190-192).

В період часу із 26.01.2008р. по 25.04.2012р. ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебували у шлюбі.

На час фактичного проживання однією сім'єю сторони у будь - якому іншому шлюбі не перебували.(а.с.6-7).

До переїзду у с. Киселівка Білозерського району Херсонської області, позивачка ОСОБА_6 постійно проживала і була зареєстрована з 13.09.2005р. по 19.03.2008р. в АДРЕСА_2, як член сім'ї цього домогосподарства - ОСОБА_8

Як вбачається зі змісту позовної заяви та пояснень позивачки в ході розгляду справи, факт спільного придбання житлового будинку в с. Киселівка Білозерського району Херсонської області обґрунтовує тим, що проживаючи по - сусідству із відповідачем ОСОБА_5 в с. Крутий Яр Білозерського району Херсонської області, підтримувала з ним дружні стосунки із січня 2007р. та допомагала йому садити город, а також мала кошти на придбання будинку за рахунок продажу нею власного будинку в с. Бехтери Голопристанського району Херсонської області, проте жодних доказів про спрямування отриманих від продажу у 2005р. будинку коштів на придбання спірного будинку позивачка не надала. Також позивачка не надала жодних доказів на підтвердження факту спільного проживання, як члена сім'ї, із ОСОБА_5 та ведення із ним спільного господарства, наявність спільного побуту, взаємних прав та обов'язків до часу придбання ним будинку.

Суд першої інстанції встановив факт спільного проживання позивачки із ОСОБА_5 у спірному будинку АДРЕСА_1 із вересня 2007р. та своїм рішенням відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 щодо встановлення факту її спільного проживання без реєстрації шлюбу із січня 2007р.

Ці висновку суду позивачкою не заперечені та рішення суду першої інстанції не оскаржене, а тому в апеляційному порядку не переглядається.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_6 відповідач ОСОБА_5 посилався на ту обставину, що спірний будинок придбав до реєстрації шлюбу із позивачкою, за свої особисті кошти, а тому вказаний будинок є його особистою власністю.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1. дружини, успадкував належні спадкодавцеві кошти на загальну суму 26192,25 грн. згідно свідоцтва про право на спадщину, виданого 01.12.2006р. (а.с. 123,125).

Як вбачається зі змісту вказаного договору купівлі - продажу житлового будинку від 06.09.2007р. продаж цей вчинено за 43800 грн., які отримані покупцем до підписання цього договору, тобто до 06.09.2007р. ( а.с.9, 108-116).

Згідно тексту письмової розписки продавця ОСОБА_9 кошти від покупця ОСОБА_2 за будинок вона отримала 01 вересня 2007р. (а.с.253). В ході апеляційного розгляду справи оригінал вказаної розписки досліджений судом, а відомості викладені в ній жодною із сторін не заперечені.

Отже, враховуючи, що спірний будинок ОСОБА_5 за нотаріально посвідченим договором придбав до часу спільного проживання та подальшої реєстрації шлюбу із позивачкою, за власні кошти, які є його особистою власністю, а тому зазначений будинок у відповідності до ст. 57 СК України є його особистим майном і поділу між подружжям не підлягає.

На ці обставини справи суд першої інстанції уваги не звернув, наведені норми матеріального права не застосував, а тому дійшов помилкового висновку про те, що позивачка набула право власності на частину вказаного будинку лише з тієї підстави, що право власності на цей будинок ОСОБА_5 зареєстрував після реєстрації шлюбу із позивачкою.

З огляду на викладене помилковим є також висновок про те, що договір дарування спірного будинку, нотаріально посвідчений 05.10.2013р., за відсутності письмової згоди ОСОБА_6 є недійсним, оскільки при укладанні цього договору даритель розпоряджався належним йому майном, а тому письмової згоди колишньої дружини на укладання договору не потребував.

Таким чином рішення суду у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 слід скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у їх задоволенні з наведених вище підстав.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право проживання у належному йому на праві власності будинку та її виселення, суд першої інстанції виходив із наявності у останньої права власності на частину цього будинку.

Проте такий висновок суперечить фактичним обставинам справи та не ґрунтується на законі, оскільки ОСОБА_6 вселилась в будинок за згоди колишнього власника, як член його сім'ї. Після припинення сімейних відносин продовжувала користуватись житловим приміщенням у цьому ж будинку, за відсутності передбачених законодавством підстав для її виселення, як це встановлено рішенням суду від 25.04.2012р. (а.с.13-14).

Разом з тим, після припинення права власності попереднього власника ОСОБА_5 та відчуження будинку за договором дарування від 05.10.2013р., право власності на цей будинок виникло у обдарованого ОСОБА_2, членом сім'ї якого ОСОБА_6 не була.

Оскільки ч.4 ст. 156 ЖК України передбачає право користування житловим приміщенням лише для члена сім'ї із власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тоді як у даному випадку власник будинку змінився, а отже, припинення права власності особи на будинок припиняє право членів сім'ї на користування цим будинком.

Враховуючи, що у ОСОБА_6 право власності на спірний будинок відсутнє, а її право користування житловим приміщенням у цьому будинку припинено після зміни власника, слід визнати помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, та рішення у цій частині скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення цих вимог із викладених підстав.

На підставі викладеного, ст.ст. 3, 57, 74 СК України, ст. 156 ЖК України, ст. 391 ЦК України та керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів ,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4, діючої від імені ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 25 листопада 2014 року в частині визнання недійсним договору дарування житлового будинку по АДРЕСА_1, визнання за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину цього житлового будинку, а також відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_5 і ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 від 05.10.2013 року та визнання права власності на 1/2 частину цього будинку відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_6 такою, що втратила право користування житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 та виселити її без надання іншого житлового приміщення.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно з моменту проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з часу набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: