Рішення № 43221860, 16.02.2015, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/8363/14-ц

Провадження № 2/591/165/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2015 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого - судді Мальованої-Когер В.В.

при секретарі - Карпенко Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Суми про встановлення факту перебування на утриманні та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду 11.11.2014 року та просила постановити судове рішення, яким встановити факт того, що вона перебувала на утриманні померлого ОСОБА_2 до дня його смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1. Крім зазначеного, просила зобов'язати Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Суми призначити та виплачувати її щомісячні страхові виплати , як особі, на утриманні якого вона знаходилася.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що з 25.04.1987 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент смерті чоловіка, вона не працювала та не отримувала будь-якого доходу, тобто перебувала на повному утриманні чоловіка. Так як було встановлено причинний зв'язок смерті чоловіка позивача з нещасним випадком на виробництві, що, на її думку, дає їй право на отримання щомісячних страхових виплат відповідно до ст.ст. 33, 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності».

Також позивач вказала, що до дня смерті чоловіка вони проживали однією сім'єю, вели спільний побут та господарство, мали взаємні права та обов'язки, як чоловік та жінка, за спільні кошти купували ліки, харчувалися, сплачували комунальні послуги. Дохід її чоловіка складав 1594,45 грн.. Позивач страждала на ряд хронічних захворювань, а тому з 2009 року взагалі ніде не працювала.

Позивач свої вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача проти вимог заперечує, вважає їх необґрунтованими та безпідставними. Тому просив відмовити у задоволенні позову.

Суд заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до переконання, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі за їх необґрунтованістю, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 25.04.1987 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 (а.с.11) , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10). На час смерті чоловіка, позивач не працювала , про що свідчить копія трудової книжки позивачка (а.с. 12-14).

Суд ст.1265 ЦК України утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним і основним джерелом засобів для існування.

Згідно ст.75 СК України право на утримання має той з подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу. Один з подружжя визнається таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Як вбачається з постанов Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Суми ОСОБА_2 помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 10.12.2013 року (а.с.16). Внаслідок цього, фондом було взято на облік осіб, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого, до складу яких входить ОСОБА_1 (а.с.16) , якій також призначено одноразову допомогу у розмірі 95667 грн. (а.с.17). Згідно проведеного розрахунку такої одноразової допомоги середньомісячна заробітна плата померлого складала 1594,45 грн. (а.с.18)

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що у зв'язку з відсутністю доходів, та рядом хронічних захворювань, що потребували постійного лікування, вона перебувала на утриманні свого померлого чоловіка.

Згідно пункту 8 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення удам необхідно мати на увазі, що встановлення факту» перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди (п.2 ст.273 ЦПК), якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

При вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім'ї годувальника, які були на його утриманні (ст.37 Закону України "Про пенсійне забезпечення").

Згідно статті 37 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38).

Відповідно до ст.38 Закону України „Про пенсійне забезпечення", члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Положеннями статті 33 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачено, що у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом "д" пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Такими непрацездатними особами є: діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років; жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють; інваліди - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності; неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти; непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.

Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.

Пенсія у разі смерті годувальника призначається і виплачується згідно із законодавством.

З аналізу вищенаведених норм права випливає, що утриманням є вид правовідносин, у межах яких одна фізична особа зобов'язана надавати іншій фізичній особі матеріальну підтримку в грошовій (як правило) або в натуральній формі у випадках та за дотримання умов, визначених законом або договором про надання утримання, а інша фізична особа має право вимагати від першої фізичної особи виконання обов'язку щодо надання утримання.

Завдання інституту утримання полягає у створенні умов для матеріального задоволення потреб людини, які виникають в силу її буття та перебування в суспільстві, у тих випадках, коли власні доходи такої людини не можуть достатньою мірою забезпечити задоволення цих потреб.

Згідно ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивачем ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що заробітна плата померлого була основним та постійним джерелом до існування позивача у період з 2009 року по день смерті померлого.

Посилання позивача на медичну довідку, згідно яких вона має ряд захворювань не свідчить про те, що вона була непрацездатною (в тому числі відсутність висновків МСЕК про встановлення її інвалідності тощо) не можуть бути прийняті судом до уваги та у розумінні ст.33 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не дає їй права перебування на утриманні.

Більш того, як свідчать надані самою позивачкою відомості ( а.с.12-14) протягом 2009 року по 2010 рік вона отримувала допомогу по безробіттю. Інших доказів, які б стверджували факт непрацездатності ОСОБА_1 суду не надано та не здобуто.

Керуючись ст.ст. 10,11, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити за необґрунтованістю.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Сумської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції..

СУДДЯ В.В.МАЛЬОВАНА-КОГЕР