Ухвала суду № 43221694, 12.03.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1599/15

Головуючий у першій інстанції Поліщук І. О.

Доповідач Парапан В. Ф.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого: судді Парапана В.Ф.

Суддів: Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.

При секретарі: Добряк Н.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2012р. ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Зазначала, що з 20.11.1994р. до 11.09.2012р. вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі.

Під час шлюбу відповідно до договору купівлі-продажу від 2.12.2003р. ними були придбані підвальні приміщення під №12-17,2 кв.м., №13-14,9 кв.м., №18-23,4 кв.м., №20-9,5 кв.м., загальною площею 65,0 кв.м., що знаходяться у житловому будинку АДРЕСА_1, які оформлені на ОСОБА_2

На даний час згоди між ними про добровільний поділ цього майна не досягнуто.

Посилаючись на ці обставини, позивачка після уточнення своїх вимог, просила визнати за нею право власності на ? частину зазначених підвальних приміщень.

Справу розглянуто у відсутності відповідача. У письмових заперечень на позов від 24.04.2013р. ОСОБА_2 погодився з тим, що ці приміщення були придбані у період шлюбу, а гроші, які були передані продавцю, є їхнім спільним майном. Він не проти сплати позивачці ? частини вартості цього нерухомого майна від сплаченої суми, яка дорівнює 1 170 грн.

Рішенням суду від 29.10.2014р. позов задоволено, за ОСОБА_3 визнано право власності на 1/2 частку підвальних приміщень під №12-17,2 кв.м., №13-14,9 кв.м., №18-23,4 кв.м., №20-9,5 кв.м., загальною площею 65,0 кв.м., що знаходяться у незавершеному будівництвом житловому будинку АДРЕСА_1 та припинено право власності ОСОБА_2 на дану частку майна.

У апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, яке ухвалене на неповне з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду, що викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сторони під час шлюбу та за їх спільні кошти придбали спірне майно, на яке набули право власності, хоча це право і не було зареєстровано у відповідному органі. Це майно ї об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і частки майна чоловіка та дружини є рівними, - по ? частині кожному з них.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає вимогам закону та дійсним обставинам справи.

Згідно ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР, що був чинним на час придбання спірного майна, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є їх спільною власністю.

З матеріалів справи вбачається, що майно, про яке йде спір між сторонами, було придбане за час перебування в шлюбі та сумісного проживання. Тому суд першої інстанції правильно визнав, що воно становить їх спільну сумісну власність, та вважав рівне право кожного з них на це майно, бо ст. 28 зазначеного Кодексу передбачає, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. У зв'язку з цим суд правильно визнав за позивачкою право власності на ? частину цього майна, припинивши право власності відповідача на дану частку майна.

Відповідно до ст. 128 ЦК УРСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачене законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Як видно з ксерокопії договору купівлі-продажу від 02.12.2003р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, остання на запит суду письмово підтвердила факт посвідчення нею зазначеного договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 02.12.2003р., цей договір було складено в двох примірниках, один з яких зберігається у справах приватного нотаріуса, а другий видається покупцю.

Згідно листа приватного нотаріуса №168/01-16 від 13.08.2014р. ОСОБА_4 видно, що 02.12.2003р. нею дійсно було посвідчено договір купівлі-продажу підвальних приміщень №12-17,2 кв.м., №13-14,9 кв.м., №18-23,4 кв.м. №20-9,5 кв.м., загальною площею 65,0 кі.м. , які знаходяться у незавершеному будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1, на підставі документів, що зазначені у листі, а.с. 94.

Суд встановив і це підтвердив відповідач, що ОСОБА_2 на протязі всього часу від дня купівлі вищевказаного об'єкту нерухомого майна користується ним.

За наявності таких даних суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що право власності на спірне майно у відповідача виникло саме 02.12.2003р. з часу передачі йому приміщень за договором й (на думку колегії суддів) передачі йому договору купівлі-продажу на це майно.

Суд першої інстанції правильно визнав, що за положеннями ЦК УРСР право власності у набувача за договором на нерухоме майно виникає з моменту передачі йому майна, а вимоги щодо реєстрації договору купівлі-продажу жилого будинку у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, що були встановлені в ст. 227 ЦК УРСР стосувалися виключно жилих приміщень, та передбачали реєстрацію договору, що не є тотожним поняттям реєстрації права власності на нерухоме майно за договором.

Відповідно до ч.2 ст. 12 Закону України "Про власність", що був чинний на час виникнення спірних правовідносин, громадянин набуває права власності на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Угода від 2.12.2003р. про придбання відповідачем спірного майна на теперішній час є дійсною, а її недійсність у встановленому законом порядку не встановлено.

Колегія суддів не встановила обставин, які б свідчили, що судом порушено вимоги ст. 11 ЦПК України, а саме те, що він вийшов за межі позовних вимог. Суд вирішив справу у відповідності до вимог позивачки і зазначив приміщення та їх адресу, як це визначено у договорі купівлі-продажу.

Інші доводи апеляційної скарги вищевикладених висновків не спростовують, а тому колегія суддів не приймає їх до уваги.

Твердження представника відповідача про те, що спірне приміщення останньому не належить, що воно належить іншій особі, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються наведеними вище доказами у їх сукупності, у тому числі письмовими запереченнями ОСОБА_2 на позов від 24.04.2013р., у яких він визнав, що це майно ними було придбано 02.12.2003р., іншими доказами, що містяться в матеріалах справи та вважає їх такими, що мають на меті уникнути від розподілу цього майна.

Рішення суду є правильним, воно ухвалено у відповідності до положень ст. ст. 212-215 ЦПК України і підстав для його скасування, як про це йдеться мова у апеляційній скарзі, немає.

Відповідно з вимогами ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції обставини справи досліджено повно, а зібраним доказам дана вірна оцінка.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді Апеляційного суду Одеської області: В.Ф. Парапан

Р.Д.Громік

М.М.Драгомерецький