Вирок № 43217825, 16.03.2015, Василівський районний суд Запорізької області

321/955/14-к

1-кп/311/8/2015

16.03.2015

Провадження №1-кп/311/233/2014

Справа №321/955/14-к

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2015 року місто Василівка

Василівський районний суд Запорізької області в складі: головуючого - судді Нікандрової С.О.. при секретарі судового засідання - Єпішиної М.В.. за участю: прокурора Басіка О.В., захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2, обвинуваченого ОСОБА_3, потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Василівка кримінальне провадження по обвинуваченню:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. П`ятихатки Василівського району Запорізької області, громадянина України, має вищу освіту, не працює, розлучений, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 раніше не судимий, -

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.190 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3, будучи зареєстрованим приватним підприємцем займався закупівлею у населення та переробкою насіння соняшника. Підприємницьку діяльність він здійснював за адресою: АДРЕСА_1 де знаходилось обладнання по переробці насіння соняшника, яке придбано та належить на праві приватної власності ОСОБА_6 (відповідно до рішень Михайлівського районного суду Запорізької області від 10.04.2013 року та 13.05.2013 року)

29 грудня 2011 року в денний час доби, знаходячись в службовому приміщенні маслоцеху, що розташований по вул. Пушкіна, 185 в смт. Михайлівка Запорізької області, діючи з корисливих мотивів, з умислом, спрямованим на заволодіння чужим майном, а саме: грошовими коштами ОСОБА_4, користуючись виниклими з останнім протягом тривалого часу дружніми стосунками, не повідомляючи ОСОБА_4 про дійсного власника обладнання по переробці насіння соняшника, ввівши ОСОБА_4 в оману про негайне звернення заставного майна, що ніби належить ОСОБА_3 на праві особистої власності, завідомо не маючи наміру повертати отримані злочинним шляхом грошові кошти, отримав від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 75000 гривень, написавши розписку про те, що він отримує від ОСОБА_4 в борг строком на один місяць грошові кошти в сумі 78000 гривень.

При цьому, в розписці ОСОБА_3 зазначив, що запорукою повернення грошових коштів є обладнання по виробництву соняшникової олії, яким фактично розпоряджатися в такий спосіб він не міг. Одночасно, ОСОБА_3 для унеможливлення в подальшому встановлення дійсної дати вчинення ним кримінального правопорушення в розписці вказав невірну дату отримання грошових коштів, після чого ОСОБА_3 шляхом обману ОСОБА_4 заволодів грошовими коштами останнього в сумі 75000 гривень, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_4 майнову шкоду на вказану суму.

Крім цього, ОСОБА_3, діючи повторно, з корисливих мотивів, з умислом, спрямованим на заволодіння чужим майном, а саме: грошовими коштами ОСОБА_5, використовуючи дружні стосунки з ОСОБА_4, попросив останнього переконати свою невістку ОСОБА_5 про прибутковість передачі грошових коштів в борг ОСОБА_3 на аналогічних умовах боргових зобов'язань, що були між ним та ОСОБА_4

В зв'язку із впевненістю у прибутковості такого займу ОСОБА_4 переконав ОСОБА_5 передати в борг грошові кошти ОСОБА_3, в результаті чого 26.04.2012 року в денний час доби, останній, знаходячись в приміщенні будинку АДРЕСА_2 діючи повторно, маючи умисел на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_5, не повідомляючи останню про дійсного власника обладнання по переробці насіння соняшника та відсутність повноважень щодо розпорядження цим майном, ввівши ОСОБА_5 в оману про

негайне звернення заставного майна, що ніби належить ОСОБА_3 на праві особистої власності, завідомо не маючи наміру повертати отримані злочинним шляхом грошові кошти, заволодів грошовими коштами ОСОБА_5 в сумі 40000 гривень, написавши розписку про те, що він взяв в борг у ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 41600 гривень, та зазначивши в розписці, що запорукою повернення грошових коштів є обладнання млина, обладнання по виробництву соняшникової олії, яким фактично розпоряджатися саме в такий спосіб він не міг, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_5 майнову шкоду на суму 40000 гривень.

Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні свою вину у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.190 КК України не визнав, заявлений потерпілим ОСОБА_4, ОСОБА_5 цивільний позов не визнав, від дачі пояснень на підставі ст.63 Конституції України відмовився.

Вина обвинуваченого ОСОБА_3 у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.190 КК України за викладених у вироку обставин цілком підтверджується зібраними у кримінальній справі в ході досудового слідства і дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:

Потерпілий ОСОБА_4 в судовому засіданні показав, що знайомий з ОСОБА_3 з 1998 року. В 2009 році здавав ОСОБА_3 на зберігання 300 тон соняшника, за який в 2011 році останній розрахувався з ним в повному обсязі, тому він довіряв ОСОБА_3 Раніше він був на підприємстві ОСОБА_3 і бачив виробництво з виготовлення соняшникової олії. В 2011 році ОСОБА_3 звернувся до нього з пропозицією позичити йому грошові кошти, на що він погодився. Для цього він зняв в відділенні банку гроші в сумі 75000 гривень і 29 грудня 2011 року передав їх ОСОБА_3 в присутності двох свідків з числа працівників цеху, яких запросив ОСОБА_3 в приміщенні контори, розташованої по АДРЕСА_1 На підтвердження своїх зобов'язань ОСОБА_3 видав йому боргову розписку на зазначену суму, в якій зобов'язався через місяць повернути отримані грошові кошти або повернути борг за рахунок вартості обладнання масло цеху. Через місяць ОСОБА_3 грошові кошти йому не повернув, проте він не відмовлявся від повернення отриманих грошових коштів. В квітні 2012 року ОСОБА_3 попросив у нього ще дати йому грошові кошти. Він вмовив свою невістку ОСОБА_5 передати ОСОБА_3 гроші, які зберігалися у неї на банківському рахунку. ОСОБА_5 передала ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 40000 грн. у себе дома в будинку АДРЕСА_2 про що ОСОБА_3 також видав розписку, у якій вказав, що на забезпечення виконання зобов'язання щодо повернення грошей він передає певне обладнання. У передбачені розписками строки ОСОБА_3 з ним та ОСОБА_5 не розрахувався. В липні 2013 року, дізнавшись про те, що ОСОБА_4 має намір звернутися до Михайлівського РВ УМВС України із заявою про вчинене відносно нього кримінального правопорушення, ОСОБА_3 написав йому додаткову боргову розписку на суму 15000 грн., яку він згодом передав слідчому з метою проведення почеркознавчої експертизи. У зв'язку з тривалим невиконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань в березні 2013 року він звернувся до Михайлівського районного суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу, яким прийнято рішення про задоволення позову, проте рішення суду до цього часу не виконано.

Потерпіла ОСОБА_5 в судовому засіданні показала, що її свекор ОСОБА_8 запевнив її в необхідності передати грошові кошти в борг ОСОБА_3 Для передачі ОСОБА_3 грошових коштів 25.04.2012 року вона зняла у відділенні банку гроші в сумі 40000 гривень. 26 квітня 2012 року за місцем свого проживання вона передала ОСОБА_3 40000 гривень в присутності свекра ОСОБА_4 з умовою сплати 1600 грн. за користування коштами та повернення грошових коштів у місячний термін. Пояснила, що поклала пакет з грошима на стіл, при цьому ОСОБА_3 сам відрахував від загальної суми обумовлену суму 40000 гривень, а решту залишив. Після цього ОСОБА_3 написав їй розписку на 41600 грн., а також за власною ініціативою запропонував вказати в розписці, що для забезпечення виконання своїх зобов'язань він передає належне йому на праві власності обладнання. У передбачений розпискою строк ОСОБА_3 грошові кошти їй не повернув, в тому числі після прийняття рішення суду про стягнення боргу.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показав, що він працював різноробочим у приватного підприємця ОСОБА_3 з 2006 року до осені 2013 року, на виробництві розташованому по АДРЕСА_1 В один з робочих днів, коли він перебував в приміщенні цеху, його покликали до кабінету ОСОБА_3 Коли він зайшов до кабінету ОСОБА_3, то побачив у ньому ОСОБА_4 і ОСОБА_3 При цьому ОСОБА_3 попросив його підписатися в якості свідка на розписці про отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_4 грошових коштів в сумі близько

70000 грн. Самої передачі грошових коштів він не бачив, лише підписав надану ОСОБА_3 розписку і пішов працювати. Зміст розписки він не пам'ятає. Після нього до ОСОБА_3 з тією ж метою викликали його сина ОСОБА_11 В судовому засіданні при пред'явленні йому копії розписки від 28 листопада 2014 року підтвердив наявність свого підпису на ній.

Свідок ОСОБА_11 показав, що раніше працював в цеху у ПП ОСОБА_3 В один з днів в період його роботи у ОСОБА_3, точної дати він не пам'ятає, в денний час його покликали в кабінет ОСОБА_3 Зайшовши до кабінету ОСОБА_3 він побачив у ньому ще одного незнайомого чоловіка. ОСОБА_3 попросив його поставити свій підпис на розписці, яка вже була написана. На прохання ОСОБА_3 він підписав розписку, зі змістом якої не знайомився. В судовому засіданні при пред'явленні йому копії розписки від 28 листопада 2014 року підтвердив наявність свого підпису на ній.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні показав, що раніше перебував з ОСОБА_3 в дружніх стосунках, до 2010 року здавав йому на переробку насіння соняшнику, і завжди ОСОБА_3 розраховувався з ним своєчасно. Проте в 2010 році він здав йому насіння, за яке ОСОБА_3 не розрахувався і на даний час він заборгував йому 180 000 гривень. Сума боргу стягнута з ОСОБА_3 рішенням суду. В один з днів, точну дату він вказати не може в кінці 2013 року, йому на телефон зателефонував ОСОБА_3 і запросив на збори в кафе "Гетьман" в смт. Михайлівка для вирішення питання з ОСОБА_10, який є кредитором ОСОБА_3 Коли він прибув на місце зустрічі, в кафе "Гетьман", він побачив, що крім нього ОСОБА_3 запросив інших своїх кредиторів. На зібранні ОСОБА_3 обговорював з ними питання повернення боргів за умови, якщо інший кредитор ОСОБА_10 дозволить його виробництву працювати. Також ОСОБА_3 запевняв всіх присутніх кредиторів, що він всім поверне борги, проте до цього часу своїх зобов'язань не виконав.

Свідок ОСОБА_13 показав, що в 2010 році він здав ОСОБА_3 насіння соняшнику в кількості 14 тон по ціні 4,60 грн. на суму 59 000 гривень. ОСОБА_3 одразу віддав йому 1000 гривень, та пообіцяв провести остаточний розрахунок в грудні місяці 2011 року. В грудні 2011 року ОСОБА_3 виписав йому накладну, в грудні 2011 року повернув частково борг в сумі 10 000 гривень, потім 5000 гривень. Решту заборгованості ОСОБА_3 не повернув. В березні 2013 році він звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 суми боргу. Ввечері в один з днів в жовтні 2012 року ОСОБА_3 зателефонував йому і запропонував приїхати до кафе "Гетьман" в смт. Михайлівка з питання повернення боргу. На зібранні, де крім нього були присутні особи, яким ОСОБА_3 був винен гроші, останній не заперечував наявність боргів перед присутніми, та просив посприяти йому у вирішенні питання з іншим кредитором ОСОБА_10. Також повідомив, що в 2012 році ОСОБА_4 розповідав йому про те, що в жовтні зняв грошові кошти з банку і передав їх ОСОБА_3, про що була видана розписка, а також, що зобов'язання ОСОБА_3 перед ним забезпечено заставою майна.

Свідок ОСОБА_14 показав, що знайомий з ОСОБА_3 близько 20 років. Здав ОСОБА_3 насіння соняшнику на суму 100 000 гривень, проте останній з ним не розрахувався. На даний час ним поданий цивільний позов в суд про стягнення зазначеного боргу. В 2012 році ОСОБА_3 зібрав своїх кредиторів в кафе "Гетьман"в смт. Михайлівка, де звертався до всіх з проханням допомоги вирішити питання повернення боргу ОСОБА_10. Потерпілий ОСОБА_4 також був присутній на цьому зібранні як кредитор. Зі слів ОСОБА_4 йому відомо, що ОСОБА_3 також винен йому гроші.

Свідок ОСОБА_15 показав, що знайомий з ОСОБА_3 з 2003 року у зв'язку з роботою. В 2007-2008 року він неодноразово позичав ОСОБА_3 гроші, які останній завжди повертав. Останній раз ОСОБА_3 позичив у нього гроші, які до цього часу не повернув, посилаючись на відсутність грошей. Пізніше він дізнався, що у ОСОБА_3 багато невиконаних боргових зобов'язань. В 2012 році ОСОБА_3 збирав своїх кредиторів в кафе "Гетьман" в смт. Михайлівка з приводу повернення боргів. Йому відомо, що обладнання маслоцеху належить ОСОБА_3.

Свідок ОСОБА_6 показав, що у нього були ділові стосунки з ОСОБА_3, який в 2005 році звернувся до нього з проханням придбання обладнання для виробництва соняшникової олії. Він дав грошові кошти на придбання обладнання. В 2007 році він додатково придбав обладнання для ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу з ОСОБА_16, а також за договором купівлі-продажу з ОСОБА_17. В 2010 році між ним і ОСОБА_3 В І. був укладений договір купівлі-продажу обладнання, яке належало особисто ОСОБА_3 В 2011 році між ним і ОСОБА_3 було підписано договір про передачу обладнання в користування. В 2013 році рішенням Михайлівського

районного суду за ним були визнано право власності на обладнання, яке було придбане для ОСОБА_3 Обладнання для виробництва олії, яке належить йому на праві власності, на даний час знаходиться за адресою: вул. Пушкіна, 185 у ОСОБА_18.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показав, що в 2008 році він передав в борг ОСОБА_3 160 000 гривень під заставу обладнання цеху. У встановлений строк ОСОБА_3 грошові кошти не повернув, після чого він звернувся до Михайлівськовго районного суду з позовом про стягнення боргу. Він подавав заяву про порушення відносно ОСОБА_3 кримінальної справи, була порушена кримінальна справа, яка була закрита. Рішення Михайлівського районного суду про стягнення боргу виконувалося через державну виконавчу службу. В один з днів йому зателефонував представник ОСОБА_3 ОСОБА_25 і запропонував зустрітися в кафе "Гетьман". В кафе ОСОБА_3 зібрав своїх кредиторів, в їх присутності він намагався вирішити з ним питання про надання можливості його цеху працювати. Зі слів ОСОБА_4 йому відомо, що ОСОБА_3 винен йому гроші.

Свідок ОСОБА_19 показав, що працював ремонтником обладнання у ОСОБА_3 з осені 2003 року по квітень 2011 року. Він допомагав ОСОБА_3 підбирати і придбати обладнання з виробництва соняшникової олії. Під час його роботи ОСОБА_3 придбав і встановив в цеху дві лінії обладнання з переробки соняшникової олії. Документи про право власності на обладнання він не бачив. Зі слів ОСОБА_3 йому відомо, що нерухоме майно, в якому знаходиться цех належить його дружині, а виробниче обладнання йому. Також ОСОБА_3 говорив, що для придбання обладнання він займав велику суму грошей у ОСОБА_6.

Свідок ОСОБА_20 показав, що в період з жовтня 2011 року по квітень 2012 року він працював різноробочим на виробництві у ОСОБА_3 На виробництві встановлено дві лінії з виробництва соняшникової олії від початку виробничого циклу до кінця. Інформація про власника обладнання йому не відома, документів на обладнання він не бачив.

Свідок ОСОБА_21 повідомив, що знає ОСОБА_3 як підприємця, здавав йому насіння соняшника, про що ОСОБА_3 видав йому розписку про борг. Проте у встановлені строки борг не повернув. В 2012 році ОСОБА_3 зібрав кредиторів в кафе і просив, щоб вони поспілкувалися з одним з його кредиторів ОСОБА_10, з метою щоб той дав можливість його виробництву працювати і розрахуватися з боргами. Зі слів ОСОБА_4 йому відомо, що він передав в борг ОСОБА_3 гроші, а ОСОБА_3 їх також не повернув.

Свідок ОСОБА_16 пояснив, що раніше мав у власності обладнання по переробці соняшникової олії, яке в 2011 році він продав ОСОБА_6. При цьому грошові кошти в сумі 5000 грн. йому привіз ОСОБА_3, а накладні та інші документи на обладнання він виписав на ОСОБА_6. Також пояснив, що неодноразово приїздив в цех до ОСОБА_3 і бачив, що в цеху працювала лінія по переробці олії. Обладнання, яке він продав було марковане, проте маркування не було зазначено в супровідних документах.

Свідок ОСОБА_7 показав, що перебуває в дружніх стосунках з свідком ОСОБА_6, також знайомий з ОСОБА_3 йому відомо, що у ОСОБА_3 був маслобійний цех, а обладнання для цього цеху йому передав ОСОБА_6. Він був присутній при укладенні договору користування між ОСОБА_3 і ОСОБА_6, також був присутній свідок ОСОБА_22. За укладеним договором ОСОБА_3 повинен був сплачувати ОСОБА_6 дивіденди за користування його майном. Про наявність будь-яких зобов'язань між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, ОСОБА_5 йому нічого не відомо.

Свідок ОСОБА_23 показав, що він працював у ОСОБА_3 в період з 2010 року по 2012 рік різноробочим на лінії по переробці соняшникового насіння по вул.Пушкіна в смт. Михайлівка. В За цією адресою знаходиться цех по виробництву соняшникової олії, в якому маються дві лінії по переробці насіння соняшника, він особисто займався монтажем цих ліній. Потерпілого ОСОБА_4 на виробництві ніколи не бачив і не знайомий з ним. Щодо права власності на обладнання по виробництву соняшникової олії йому нічого не відомо.

Свідок ОСОБА_24 показав суду, що ОСОБА_3 є його прийомним батьком. До 2013 року він працював у ОСОБА_3 на олійниці і обслуговував обладнання по переробці насіння соняшника. ОСОБА_3 ніколи не повідомляв йому про свої справи, про наявність боргу ОСОБА_3 перед ОСОБА_4 і ОСОБА_5 йому нічого не відомо. Пояснив також, що приміщення цеху за адресою: смт. Михайлівка, вул.. Пушкіна, 185 належить його матері ОСОБА_18

На підставі ухвали Василівського районного суду від 19 січня 2015 року про надання тимчасового доступу до документів, які перебувають в Михайлівському районному суді в матеріалах

цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу, цивільної справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу, вилучені і досліджені в судовому засіданні:

- оригінал розписки ОСОБА_3 від 28 грудня 2011 року (т.3 а.п.10), в якій зазначено, що він бере у ОСОБА_4 в борг строком на один місяць гроші в сумі 78000 гривень. Заставою є обладнання по виробництву соняшникової олії;

- оригінал розписки ОСОБА_3 від 26 квітня 2012 року (т.3 а.п.11), в якій зазначено, що він взяв в борг у ОСОБА_5 гроші в кількості 41600 грн. терміном на один місяць, в заставу залишає обладнання млина, обладнання олійниці.

Розпискою від 10 липня 2012 року (т.2 а.п.8), яка 02.04.2014 року надана потерпілим ОСОБА_4 СВ Михайлівського РВ УМВС України в Запорізькій області (т.2 а.п.6), і постановою слідчого від 28.03.2014 року (т.2 а.п.7) визнана речовим доказом по кримінальному провадженню і передана на зберігання потерпілому ОСОБА_4

Згідно з висновком експерта Д/№103 від 26 березня 2014 року (т.2 а.п.3-5) рукописний текст розписки від імені ОСОБА_3, який починається словами "Я ОСОБА_3 должен ОСОБА_8…." і закінчується словами "… /підпис/ 10 июля 2012 р. ОСОБА_3", і підпис в даній розписці виконані ОСОБА_3.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 09 січня 2014 року (т.2 а.п.21-22) відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення боргу. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 20 лютого 2014 року (т.3 а.п.51-52, т.2 а.п.23-24) у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_6, про стягнення боргу, яке набрало законної сили, скасоване рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 09 січня 2014 року. Позов ОСОБА_5 задоволений, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 стягнуто суму боргу в загальному розмірі 43787 грн. Зазначеним рішенням суду встановлені наступні факти: обидві сторони у справі підтвердили, що сума позики становила 40000 грн. ОСОБА_5 безпосередньо перед наданням цих коштів в борг ОСОБА_3 зняла їх 25.04.2012 року зі свого депозитного рахунку. Зазначення в розписці позики в сумі 41600 грн. ОСОБА_5 пояснювала тим, що 1600 грн. було обумовлено як винагороду за користування позиченими коштами, тому включена як складова до суми позики.

Копією довідки ПАТ "Державний ощадний банк України від 26 грудня 2012 року №26/3-1132 (т.3 а.п.9), за якою на ім'я ОСОБА_5 23 січня 2012 року було відкрито депозитний рахунок на суму 43692,02 грн., рахунок закрито 25 квітня 2012 року.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 листопада 2013 року (т.2 а.п.12-13) відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу. В ході судового розгляду відповідач ОСОБА_3 не заперечував факт написання ним розписки, проте заперечував факт отримання грошових коштів від ОСОБА_4 Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 12 лютого 2014 року (т.2 а.п.14-15, т.3 а.п.53-54) у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, яке набрало законної сили, скасоване рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 листопада 2013 року. Позов ОСОБА_4 задоволений, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягнуто суму боргу в розмірі 78000 грн.

Копією довідки ПАТ "Державний ощадний банк України від 14 серпня 2013 року №26/3-1061 (т.3 а.п.17), за якою на ім'я ОСОБА_4 27 червня 2011 року було відкрито депозитний рахунок на суму 75000 грн., рахунок закрито 29 грудня 2011 року.

Згідно рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 13 травня 2013 року (т.2 а.п.9-10), яке набрало законної сили 03 червня 2013 року, задоволено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визнання права власносі на рухоме майно. Зазначеним рішенням встановлено, що ОСОБА_6 є власником обладнання для виробництва борошна та соняшникової олії на підставі договорів купівлі-продажу та договорів зберігання та користуванням обладнанням, укладених між ОСОБА_6 і ОСОБА_3 від 22 січня 2005 року, 25 січня 2005 року, 27 листопада 2010 року. В ході судового розгляду ОСОБА_3 визнав позовні вимоги в повному обсязі і пояснював, що ОСОБА_6 сплатив за вказане обладнання грошові кошти і є власником обладнання, яке знаходиться у нього на зберіганні та в користуванні.

Згідно рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 10 квітня 2013 року

(т.2 а.п.16-18), яке набрало законної сили 20 червня 2013 року, задоволено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_17, ОСОБА_16, третя особа ОСОБА_3, про визнання права власності на обладнання для виробництва борошна соняшникової олії. Зазначеним рішенням встановлено, що ОСОБА_6 є власником обладнання для виробництва борошна та соняшникової олії, яке він за накладними та актами прийому-передачі №22 від 25.02.2007 року, №23 від 01.03.2007 року, №7 від 15.04.2011 року придбав у ОСОБА_17, ОСОБА_16, і яке на підставі договору зберігання і користування від 03 червня 2011 року та акту прийому-передачі від 03 червня 2011 року передано у користування ОСОБА_3

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19275068 від 20.03.2014 року (т.3 а.п.2), Інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно 19275544 від 20.03.2014 року (т.3 а.п.3), право власності на нерухоме майно:

- житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_18.

- будівлю і споруду газцеху за адресою: Запорізька область, Михайлівський район, АДРЕСА_1 належить ОСОБА_18.

Згідно довідки Михайлівського відділення Токмацької ОДПІ Запорізької області від 18 січня 2013 року №108/10/17 (т.3 а.п.18) розмір доходів, задекларованих ФОП ОСОБА_3 складає: за 2011 рік 470000 грн., за 9 місяців 2012 року 249500 грн.

Згідно Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 17 січня 2014 року (т.2 а.п.238) фізична особа-підприємець ОСОБА_3 перебуває в стані припинення.

За базами даних АІПС "Автомобіль" за ОСОБА_3 автомототранспорту не зареєстровано (т.2 а.п.239).

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19277354 від 20.03.2014 року (т.2 а.п.142), у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 відсутні.

Згідно довідки Відлілу Дерземагенства у Василівському районі Запорізької області від 19.03.2014 року №06-20/183 (т.2 а.п.235) за ОСОБА_3 станом на 31.12.2012 року прав власності на земельні ділянки по Михайлівському району не зареєстровано.

Проаналізувавши та оцінивши надані сторонами та досліджені у судовому засіданні докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку, перевіривши доводи сторін, суд приходить до наступного.

Відповідно до диспозиції ст. 190 КК України, шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман - повідомлення неправдивих відомостей або замовчування відомостей, що мають бути повідомлені, з метою заволодіння чужим майном. Потерпілий, будучи введеним в оману, добровільно передає винному майно, вважаючи, що це є правомірним, необхідним або вигідним для нього.

Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що обман, як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном у даному кримінальному провадженні полягає в тому, що ОСОБА_3 завчасно знаючи про неможливість повернення ним суми боргу, запевнив потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5 у вигідності передачі йому в користування грошових коштів і встановив конкретний строк їх повернення, крім того, запевнив потерпілого, що в забезпечення виконання зобов'язання він передає обладнання по виробництву соняшникової олії, власником якого фактично він не був. Після отримання від потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5 грошових коштів, у встановлені строки свої зобов'язання не виконав, і на думку суду, не збирався їх виконувати в момент отримання грошей, оскільки не мав такої можливості. Про це свідчить поведінка обвинуваченого ОСОБА_3, а саме: взявши в грудні 2011 року у потерпілого ОСОБА_4 в борг гроші в сумі 75 000 грн., завідомо знаючи, що не поверне їх, написав розписку ОСОБА_4 про зобов'язання їх повернення в місячний термін, після чого витратив отримані грошові кошти на свої потреби, а після цього, фактично не повернувши потерпілому ОСОБА_4 суму боргу, отриману в грудні 2011 року, він в квітні 2012 року шляхом обману отримує від потерпілої ОСОБА_5 40000 грн. при цьому не повертає і цю суму, витративши її на свої потреби. На протязі декількох років обвинувачений ОСОБА_3, навіть після рішень суду про стягнення з нього на користь потерпілих грошових коштів, не повернув потерпілим ОСОБА_4 і ОСОБА_5 навіть

маленької частини отриманих коштів, що свідчить про те, що він, заволодівши чужим майном шляхом обману, не мав і не має наміру повертати борг.

Суд приходить до такого висновку, також враховуючи обставини того, що обвинувачений ОСОБА_3, отримуючи від потерпілих значну суму грошових коштів, був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, проте припинив підприємницьку діяльність, а тому не мав можливості виконати свої зобов'язання, крім того він не надав суду жодного підтвердження, які б свідчили про добросовісне використання ним отриманих від потерпілих коштів.

Доводи захисників обвинуваченого ОСОБА_3 про відсутність в його діях події і складу злочину та наявності між обвинуваченим ОСОБА_3 та потерпілими ОСОБА_4, ОСОБА_5 виключно цивільно-правових відносин, на думку суду, не ґрунтуються на матеріалах справи і є безпідставними, у зв'язку з тим, наявність рішення суду у цивільних справах про стягнення з обвинуваченого сум боргу на користь потерпілих не спростовує і не виключає факту вчинення злочину особою, крім того, потерпілі не позбавлені можливості заявляти цивільні позови внаслідок заподіяння їм шкоди злочинним діями винної особи у кримінальному провадженні. Крім того, наведені вище обставини, характер діянь обвинуваченого, на переконання суду, підтверджують наявність в діях ОСОБА_3 саме прямого умислу на заволодіння грошовими коштами потерпілих шляхом обману, не забезпечених завідомо для обвинуваченого реальною можливістю їх повернення, з метою подальшого їх використання на власні потреби.

Доводи сторони захисту про те, що право власності на обладнання по переробці соняшникової олії, яке знаходилося у ОСОБА_3 і було передане йому ОСОБА_6, було встановлене рішенням Михайлівського районного суду лише в 2013 році, а тому ОСОБА_3 не зміг передбачити неможливість виконання взятих на себе зобов'язань перед потерпілими, також є безпідставними, оскільки як встановлено з матеріалів досліджених в судовому засіданні цивільних справ вбачається, що ОСОБА_3 достовірно було відомо про право власності ОСОБА_6 на обладнання, що підтверджується відповідними договорами, накладними, актами прийому-передачі, які наявні в матеріалах цивільних справ, і в судовому засіданні ОСОБА_3 визнав позовні вимоги в повному обсязі, у зв'язку з чим судом було постановлене рішення про задоволення позову.

Таким чином, в судовому засіданні не знайшло свого підтвердження те, що ОСОБА_3 на момент отримання від потерпілих грошових коштів взагалі мав у власності будь-яке обладнання.

Отримання грошових сум у значних розмірах від потерпілих, відсутність можливості повернення зазначених коштів у повному обсязі протягом тривалого періоду часу, ухилення обвинуваченого від повернення боргу вказують на те, що обвинувачений ОСОБА_3 заволодів грошовими коштами потерпілих шляхом обману. Зазначені обставини у поєднанні із фактами не повернення грошових коштів та відсутності даних про реальну можливість його повернути указує на те, що отримуючи майно у своє користування обвинувачений не мав на меті повернення потерпілим грошових коштів, звернув ці кошти на свою користь, що указує на вчинення ним злочинів, передбачених ст.190 КК України.

Невизнання обвинуваченим ОСОБА_3 своєї вини суд розцінює, як спосіб захисту та вважає що такі дії спрямовані на уникнення від кримінальної відповідальності.

Таким чином, суд вважає доведеною винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 і кваліфікує його дії за епізодом заволодіння майном потерпілого ОСОБА_4 за ч.2 ст.190 КК України як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), що завдало значної шкоди потерпілому, а за епізодом заволодіння майном потерпілої ОСОБА_5 за ч.2 ст.190 КК України як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно.

При призначенні ОСОБА_3 виду та міри покарання, суд, згідно із вимогами ст.65 КК України, враховує тяжкість вчиненого злочину, який відноситься до злочинів середньої тяжкості, дані про особу обвинуваченого, те, що він раніше не судимий, не перебуває на обліку у лікаря нарколога та психіатра, не працює, задовільно характеризується за місцем роботи, за відсутності обставин, що обтяжують йому покарання.

Згідно ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні злочину. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що врахувавши обставини, характер, тяжкість

та суспільну небезпеку, спосіб вчинення злочину, дані, які характеризують особу обвинуваченого та його ставлення до скоєного, який своєї вини у вчиненні інкримінованого йому суспільно-небезпечного діяння не визнав, не прийняв жодних заходів для відшкодування завданої потерпілим майнової шкоди, відсутності обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання, прийшов до висновку про призначення ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на певний строк із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України, яке суд вважає необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Розглядаючи заявлені потерпілими ОСОБА_4, ОСОБА_5 у кримінальному провадженні цивільні позови про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої протиправними діями (т.1 а.п.16-22, т.1 а.п.27-32), суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих саме підстав.

В своїх позовних вимогах ОСОБА_4 просить стягнути з обвинуваченого на його користь борг за розпискою в сумі 75000 грн., 3% річних за час прострочення боргу відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України станом на дату подачі позову 16.12.2013 року в сумі 4500 грн.

Як встановлено з матеріалів кримінального провадження, рішенням апеляційного суду Запорізької області від 12 лютого 2014 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 вже стягнута сума боргу 82485 гривень, з яких 75000 грн. основна сума боргу, 3000 грн. обумовлена розпискою винагорода за користування грошовими коштами, а також 4485 грн. 3% річних за користування коштами. Таким чином, приймаючи до уваги, що є постановлене у справі між тими самими сторонами рішення у цивільній справі про стягнення вищезазначених сум, суд приходить до висновку, що провадження за позовом ОСОБА_4 в цій частині підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України.

В своїх позовних вимогах ОСОБА_5 просить стягнути з обвинуваченого на її користь борг за розпискою в сумі 40000 грн., 3% річних за час прострочення боргу відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України станом на дату подачі позову 16.12.2013 року в сумі 2080 грн.

У зв'язку з тим, що рішенням апеляційного суду Запорізької області від 20 лютого 2014 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 вже була стягнута сума боргу в розмірі 43784 грн., з яких: 41600 грн. сума боргу за розпискою, а також 2184 грн. - інфляція і 3% річних за користування коштами, за таких саме обставин на підставі п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України, підлягає закриттю провадження за цивільним позовом потерпілої ОСОБА_5 в частині стягнення суми боргу в сумі 40000 грн., 3% річних за час прострочення боргу в сумі 2080 грн.

У решті позовних вимог ОСОБА_4 щодо стягнення недоотриманої суми 47268 грн. упущеної вигоди, і ОСОБА_5 щодо стягнення недоотриманої суми 10580 грн. упущеної вигоди, суд відмовляє, оскільки цивільними позивачами, всупереч ст.60 ЦПК України, не надано суду належних доказів на підтвердження таких вимог.

При вирішенні позовів потерпілих в частині відшкодування моральної шкоди, суд враховує вимоги ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Суд вважає, що моральна шкода, заподіяна потерпіли ОСОБА_4, ОСОБА_5 полягає у душевних стражданнях, яких потерпілі зазнали у зв'язку з протиправною поведінкою обвинуваченого щодо себе, а саме у протиправному позбавленні права власності на своє майно. При визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, суд враховує те, що моральна шкода заподіяна злочином, тривалість і вимушеність змін в організації потерпілими свого життя через позбавлення права власності на майно, глибину душевних страждань потерпілих. Враховуючи вимоги розумності і справедливості, суд вважає за необхідне оцінити заподіяну моральну шкоду потерпілому ОСОБА_4 в розмірі 2000 грн., потерпілій ОСОБА_5 в сумі 1500 грн.

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до вимог ч.9 ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 371, 373-374 Кримінального процесуального кодексу України, суд, -

П Р И С У Д И В:

Визнати винним ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.190 КК України та призначити йому покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

Відповідно до ст.ст.75,76 КК України ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі звільнити з випробуванням строком на 1 рік, поклавши на нього обов'язки періодично з`являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції і повідомляти про зміну місця проживання.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 у вигляді особистого зобов'язання - залишити до набрання вироком законної сили.

Провадження за цивільним позовом ОСОБА_4 в частині стягнення суми боргу в сумі 75000 грн., 3% річних за час прострочення боргу в сумі 4500 грн., - закрити на підставі п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 (т.1 а.п.16-22) - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 2000 гривень. В іншій частині позову ОСОБА_4 - відмовити.

Провадження за цивільним позовом ОСОБА_5 в частині стягнення суми боргу в сумі 40000 грн., 3% річних за час прострочення боргу в сумі 2080 грн., - закрити на підставі п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_5 (т.1 а.п.27-32) - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в сумі 1500 гривень. В іншій частині позову ОСОБА_5 - відмовити.

Речові докази: розписку ОСОБА_3 від 10.07.2012 року - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили через тридцять днів з моменту його проголошення, якщо не буде оскаржений. Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Запорізької області через Василівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Василівського районного суду С.О.Нікандрова