Вирок № 43216751, 19.03.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 619/659/14-к Головуючий 1-ої інстанції Нечипоренко І.М.

Провадження № 11кп/790/371/15 Доповідач Грошева О.Ю.

Категорія ч.2 ст. 286 КК України

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2015 року колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Харківської області у складі:

Головуючого - Грошевої О.Ю.,

суддів - Гришина П.В., Щебетун Л.М.,

при секретарі - Федіній Н.Я.,

за участю прокурора - Крестьянінової І.А.,

обвинуваченого - ОСОБА_1,

представника потерпілого - адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_3 на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 15 квітня 2014 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Чугуїв, громадянин України, українець, проживаючий та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий,-

Засуджений за ч.2 ст. 286 КК України до 5 (п'яти) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 3 роки і покладено на нього обов'язки, передбачені п.п.2,3,4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Стягнуто з ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих: ОСОБА_3 - 100 000 грн., ОСОБА_4 - 30 000 грн., та відповідно до ч.11 ст. 182 КПК України, заставу звернуто на користь потерпілих кожному по 12228, 72 грн.

Згідно вироку, 19 вересня 2013 року о 12.25 год., ОСОБА_1 керував технічно справним автомобілем НОМЕР_1 та рухався по автодорозі « Київ - Харків - Довжанський » на території Дергачівського району Харківської області зі сторони м. Києва в напрямку м. Довжанського.

Під час руху по вказаній дорозі зі швидкістю 100 км/год. ОСОБА_1, наближаючись до 476 км + 300 м, грубо порушив вимоги п.п.1.5,9.2 «6»,10.1,12.6 «г» та 14.2 «в» Правил дорожнього руху України і, виїхавши на смугу зустрічного руху, скоїв зіткнення з автомобілем «VOLKSWAGEN- TRANSORTER», номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3, після чого продовжив рух та зіткнувся з автомобілем «RENAULT LOGAN VAN», номерний знак НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_4, який рухався позаду автомобіля «VOLKSWAGEN- TRANSORTER» в попутному напрямку.

Внаслідок зіткнення вказаних транспортних засобів потерпілим заподіяні наступні тілесні ушкодження: водію ОСОБА_3 згідно висновку судово-медичної експертизи № 296-ОКБ/13 від 09.10.2013 року, тяжкі тілесні ушкодження у вигляді гострої відкритої непроникаючої черепно-мозкової травми у формі забиття головного мозку зі здавленням епідуральною гематомою правої тім'яно-скроневої області, набряку головного мозку дислокації головного мозку, осколкового перелому правої скронево-тімяної області, рванозабитої рани потилично-тім'яної області з великою підшкірною гематомою; водію ОСОБА_4 згідно висновку судово-медичної експертизи №1162-А/13 від 10.10.2013 року заподіяно середньої тяжкості тілесне ушкодження у вигляді закритого травматичного вивиху головки лівої стегнової кістки.

Згідно висновків транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №956/13 від 23.12.2013 року, порушення п.п.10.1,14.2 в) Правил дорожнього руху України ОСОБА_1 знаходяться у причинному зв'язку з технічної точки з подією та наслідками ДТП, які виразилися в тому, що обвинувачений, керуючи транспортним засобом, перевищив допустиму за межами населеного пункту швидкість 90 км/год., перед зміною свого напрямку руху вліво для виконання маневру обгону не переконався в безпеці та у тому, що смуга на яку він виїжджає вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, не надав попереджальний сигнал світловим покажчиком повороту та виїхав на зустрічну смугу і допустив зіткнення з автомобілем «VOLKSWAGEN-TRANSORTER» під керування ОСОБА_3, з послідуючим зіткненням з автомобілем «RENAULT LOGAN VAN» під керуванням ОСОБА_4, що спричинило вищевказані суспільно небезпечні наслідки.

В апеляційній скарзі зі зміненими доводами потерпілий ОСОБА_3 вважає вирок незаконним в частині призначеного обвинуваченому покарання та необґрунтованого звільнення його згідно ст. 75 КК України від відбування покарання з випробовуванням, оскільки ОСОБА_1 не розкаявся, не відшкодував завданої шкоди, внаслідок вчиненого злочину потерпілий отримав тяжку травму і став інвалідом другої групи. Тому просить вирок скасувати і ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Стягнути з ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 128 781 грн., моральної шкоди у розмірі 300 000 гривень.

В запереченнях на апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_3 ОСОБА_1 просить залишити вирок суду без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника потерпілого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_2, який повністю підтримав апеляційну скаргу потерпілого, обвинуваченого ОСОБА_1, який вимоги апеляційної скарги потерпілого визнав частково, в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000 гривень, в іншій частині вимоги апеляційної скарги потерпілого просив залишити без задоволення, думку прокурора, який апеляційну скаргу потерпілого підтримав частково, вимоги в частині призначення покарання ОСОБА_1 підтримав, вимоги в частині відшкодування моральної шкоди підтримав частково у розмірі 200 000 гривень, вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди не підтримав, у зв'язку із тим, що потерпілий ОСОБА_3 звернувся до суду першої інстанції із заявою про залишення його позовної заяви в цій частині без розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, за викладених у вироку обставин відповідають фактичним обставинам і підтверджені належними доказами, дослідженими у судовому засіданні. В цій частині судове рішення ніким не оспорюється, тому апеляційним судом не перевіряється.

Доводи апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_3 про те, що засудженому призначено м'яке покарання і не застосовано додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, а також неправильно вирішений цивільний позов заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.

При призначенні покарання суд першої інстанції не повною мірою врахував вимоги ст. 75 КК України, у зв'язку із чим помилково прийшов до висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Як вбачається з вироку суду, призначаючи ОСОБА_1 покарання та звільняючи його від відбування покарання із застосуванням ст. 75 КК України, суд послався на характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину, наслідки, що настали, повне визнання вини, щиросердне розкаяння у скоєному, часткове відшкодування шкоди, дані про його особу, згідно яких останній раніше не судимий, працює водієм, має постійне місце проживання, на обліку у лікаря-нарколога і лікаря-психіатра не перебуває, до кримінальної відповідальності притягується вперше, під час вчинення кримінального правопорушення знаходився у тверезому стані.

Зі змісту ст. 75 КК України випливає, що прийняти рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням суд може лише тоді, коли з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи, до числа яких відносяться і наслідки, що настали, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Згідно роз'яснень, які містяться в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху.

Зі встановлених судом обставин дорожньо-транспортної пригоди, випливає, що порушення правил дорожнього руху носило умисний характер з боку ОСОБА_1, проігнорував вимоги п.п.1.5, 9.2 «6», 10.1, 12.6 «г» та 14.2 «в» Правил дорожнього руху України, грубо порушив їх та допустив зіткнення транспортних засобів, внаслідок якого двоє осіб були травмовані, потерпілому ОСОБА_3 заподіяно тяжке тілесне ушкодження, а ОСОБА_4 - середньої тяжкості тілесне ушкодження. В даний час ОСОБА_3 визнаний інвалідом другої групи і продовжує хворіти, проте ОСОБА_1 відшкодував йому лише частину заподіяної матеріальної шкоди та взагалі не відшкодував моральної шкоди.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, встановлені факти притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України. Так, 15.12.2012 року, 05.01.2012 року, 01.06.2011 року, 28.04.2011 року та 21.03.2011 року винесені постанови про накладення на ОСОБА_1 адміністративних стягнень за ч. 1 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу. (т. 1 а.с.197).

Крім того, на даний час ОСОБА_1 офіційно не працевлаштований.

Наведені дані, на думку колегії суддів, не дають підстав вважати можливим виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання, яке йому належить призначити відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеню тяжкості скоєного злочину та його наслідків, у зв'язку із чим немає підстав для застосування ст. 75 КК України.

Що ж стосується щиросердного розкаяння ОСОБА_1 та часткового відшкодування шкоди, то це само по собі, за наявності зазначених вище обставин, не є підставою для звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Разом з тим, враховуючи щире каяття ОСОБА_1, яке визнано судом обставиною, яка пом'якшує покарання, відсутність обставин, які обтяжують покарання, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч.2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення волі на певний строк, із застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки, вважаючи його необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення нових злочинів.

Доводи апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_3, щодо неправильного вирішення цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди, також заслуговують на увагу.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Як слідує з ч. 3 ст. 128 КПК України, при розгляді цивільного позову в кримінальній справі з питань, не врегульованих КПК, суд може керуватися відповідними нормами ЦПК, якщо вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

У відповідності до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені в ст. 1167 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно встановив, але недостатньо врахував зазначені вище вимоги ч. 3 ст. 23 ЦК України щодо визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди, а саме глибину фізичних та душевних страждань потерпілого, тривалість лікування і визнання його інвалідом 2 групи, а тому, приймаючи до уваги встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та викладені вище вимоги законодавства України з цього приводу, виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, а також те, що винний повністю визнав цивільний позов, колегія суддів вважає необхідним збільшити розмір відшкодування потерпілому ОСОБА_3 моральної шкоди до 200 000 грн., який був заявлений потерпілим у цивільному позові, частково задовольнивши апеляційну скаргу потерпілого в цій частині.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 в частині стягнення майнової шкоди залишив без розгляду за заявою цивільного позивача.

В той же час, зважаючи на положення ч.7 ст. 128 КПК України, цивільний позивач, за необхідності не позбавлений права пред'явити позов в цій частині в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 15 квітня 2014 року відносно ОСОБА_1 в частині призначеного покарання і вирішення цивільного позову скасувати.

Призначити ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

Раніше обраний запобіжний захід у вигляді застави обвинуваченому ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, змінити на тримання під варту, взявши під варту в залі суду негайно.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 200 000 гривень.

У решті вирок залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Вирок може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Головуючий -

Судді: