Рішення № 43214709, 17.03.2015, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/15964/14-ц

Провадження № 2/638/663/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2015 року Дзержинський районний суд м. Харкова

у складі: головуючого судді Хайкіна В. М.

при секретарі Шептуха В. М.

з участю судового розпорядника Зміївської О. Ю.

з участю позивача ОСОБА_2

з участю представника позивача ОСОБА_3

з участю відповідача ОСОБА_4

з участю представника відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Золоті Ворота», ОСОБА_4 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року позивач звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Банк Золоті Ворота», ОСОБА_4 про визнання договору відступлення вимоги недійсним.

Зазначені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 22 травня 2014 року між відповідачем-1 ПАТ «Банк Золоті Ворота» та відповідачем-2 ОСОБА_4 укладений договір цесії (відступлення права вимоги за кредитним договором та відступлення прав за іпотечним договором). Відповідно до зазначеного договору відповідач-2 набув право вимоги за договором про надання споживчого кредиту №330 та договором іпотеки №05-126, укладеними між ПАТ «Банк Золоті Ворота» та ОСОБА_2 15 квітня 2005 року. Позивач наголошує, що договір цесії від 22 травня 2014 року був укладений із порушенням встановленого законодавством порядку розкриття банківської таємниці, що порушило права позивача як споживача банківських послуг.

Позивач, представник позивача ОСОБА_8 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові та додатково зазначили, що у зв'язку із набранням чинності Закону України «Про інформацію» відповідач-1 був зобов'язаний отримувати згоду позивача на збирання, зберігання, використання та розповсюдження інформації про нього, тому вважає, що банк під час укладання договору цесії порушив вимоги закону про права позивача.

Відповідач - Банк "Золоті ворота" в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином, надавав клопотання, в якому просить суд слухати справу без участі представника та заперечення, у якому проти позову заперечує у повному обсязі та просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на обставини, викладені у письмових запереченнях на позов та просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 проти позову заперечувала, зазначивши, що сторонами при укладанні договору цесії було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, також вважає, що позивачем не надано доказів порушення його прав та просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 проти позову заперечував, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Вислухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, вивчивши та дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд вважає встановленими наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено матеріалами справи, 15 квітня 2005 року між позивачем та відповідачем-1 Акціонерним комерційним банком «Золоті Ворота» (реорганізованим в публічне акціонерне товариство «Банк Золоті Ворота») було укладено договір про надання споживчого кредиту № 330. Відповідно до зазначеного договору, позивач отримав кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії у розмірі 45000,00 доларів США, які зобов'язувався повернути у строк до 12 квітня 2007 року та сплачувати проценти за користування кредитом за ставкою 18% річних.

У забезпечення всіх вимог за договором про надання споживчого кредиту № 330 між позивачем та відповідачем-1 був укладений договір іпотеки №05-126 від 15 квітня 2005 року.

13 травня 2014 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Банк Золоті Ворота» був укладений договір про зміни №21, відповідно до якого сторони здійснили реструктуризацію заборгованості позивача за договором про надання споживчого кредиту №330, а саме встановили, що прострочена заборгованість позивача у розмірі 18600 доларів США та 78700 грн. з моменту підписання зазначеного договору про зміни вважається строковою та встановили строк погашення заборгованості до 12 серпня 2014 р.

22 травня 2014 року між відповідачем-2 та Публічним акціонерним товариством «Банк Золоті Ворота» укладений договір цесії (відступлення права вимоги за кредитним договором та відступлення прав за іпотечним договором), який був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований у реєстрі за №129.

Відповідно до розділу 2 зазначеного договору новий кредитор - ОСОБА_4 набув право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 330 та договором іпотеки № 05-126 укладеними 15 квітня 2005 р. між первісним кредитором - ПАТ «Банк Золоті Ворота» та ОСОБА_2

Відповідно до пункту 2.2, сума вимог, що відступається за кредитним договором на дату укладання становила: 78 700,00 грн. та 18 600,00 доларів США - сума строкової заборгованості за кредитом, 6837,93 грн. та 1655,18 дол. США - сума простроченої заборгованості за відсотками, 145,54 грн. та 34,40 дол. США - сума строкової заборгованості за відсотками.

22 травня 2014 року рекомендованим листом позивач був повідомлений про відступлення права вимоги шляхом укладання договору цесії.

30 липня 2014 року відповідач-2 направив позивачу повідомлення про зміну реквізитів. Відповідно лист отриманий позивачем 01.08.2014 р., про що свідчить розпис у поштовому повідомленні.

Відповідно до статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно статті 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 7, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 за №9, правочин може бути визнано недійсним лише з підстав, визначених законом.

За правилами статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника процесу має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчинюється батьками не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами 1 та 3 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (частина 1 статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до змісту частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 212 ЦПК України, передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши та з'ясувавши всі необхідні обставини справи та оцінюючи усі наявні докази по справі, досліджені в судовому засіданні в їх сукупності, приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає, що позивачем не зазначено законних підстав та не доведено обставини на обґрунтування своїх позовних вимог щодо недійсності правочину. Будь-якого порушення або не додержання вимог закону при укладені Відповідачем-1 та Відповідачем-2 оскаржуваного договору під час розгляду даної цивільної справи судом не встановлено. Крім того, позивач не є стороною договору цесії, а є учасником (стороною) в зобов'язанні, що виникло з первісного кредитного договору. Діючим законодавством України не передбачено обов'язку кредитора або особи, якій відступається право вимоги, отримувати згоду боржника на укладення такого договору.

Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Пунктом 5.7 договору про надання споживчого кредиту №330 від 15 квітня 2005 року зазначено, що позичальник не заперечує проти відступлення права вимоги за договором іншій особі.

Статтею 60 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінюючи в сукупності всі докази, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог. Так, при розгляді даної справи по суті суду не було надано доказів недійсності оскаржуваного правочину та його невідповідності чинному законодавству України.

Відповідно до статті 88 ЦПК України, оскільки в задоволенні позовних вимог судом має бути відмовлено, судові витрати, понесені позивачем не відшкодовуються.

Керуючись статтями 3, 15, 57-64, 88, 107, 110, 209, 212-215, 218 ЦПК України, 203, 204, 215, 512-514, 626-629, 638 ЦК України, суд ,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Золоті Ворота», ОСОБА_4 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним - відмовити.

Витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі, якщо рішення ухвалено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Головуючий: