Рішення № 43214676, 16.02.2015, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/6956/14-ц

Провадження № 2/638/1334/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2015 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

Головуючого - судді Шишкіна О.В.,

секретаря - Голуб Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми процентів позики та суми трьох процентів річних, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_3, звернулась до суду із позовом до відповідача, у якому просить суд стягнути із ОСОБА_2 на її користь суму процентів по договору позики у розмірі 88536,09 грн., 3% річних у розмірі 4509,11 грн., а також сплачений судовий збір у розмірі 930,47 коп.

В обґрунтування своїх вимог, позивач вказує на те, що 24.09.1998 року вона позичила кошти у розмірі 10500 доларів США ОСОБА_2, яка зобов'язалась повернути борг частинами.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 19.11.2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення суми боргу, інфляційних витрат, відсотків за порушення боргового зобов'язання з тих підстав, що вказана розписка не містить терміну виконання зобов'язань, а тому, з урахуванням вимог ч.2 ст.530 ЦК України, строком виконання зобов'язання щодо повернення позичених коштів є семиденний термін з моменту пред'явлення вимоги щодо повернення коштів, однак при цьому вимоги про повернення коштів не було, а тому відсутнє і порушення права, яке потребує захисту в судовому порядку.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 03.12.2013 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача суму неповернутої позики в сумі 83 926,50 грн. При задоволенні позову, суд виходив із того, що відповідно до цінного листа від 08.12.2012 року, боржнику надіслано вимогу про повернення позики, отриманої 24.09.1998 року, і станом на 22.01.2013 року, сума позики повернута не була.

При зверненні до суду із розглядуваним позовом, позивач звертає увагу на те, що станом на 25.04.2014 року боржником не сплачено проценти по сумі позики.

У судове засідання сторони з'явились. Позивач наполягав на задоволенні позовної заяви із названих підстав, проте в ході судового засідання пояснила, що сума боргу їй повернута.

Відповідач та представник у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, вказуючи на повернення позивачу суми боргу, а плата за користування нею стягненню не підлягає.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення сторін, судом встановлено, що 24.09.1998 року ОСОБА_5 складено розписку про отримання нею від ОСОБА_6 у борг 10500 доларів США, які вона зобов'язується повернути частинами в порядку щомісячних платежів.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 19.11.2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення суми боргу, інфляційних витрат, відсотків за порушення боргового зобов'язання з тих підстав, що вказана розписка не містить терміну виконання зобов'язань, а тому, з урахуванням вимог ч.2 ст.530 ЦК України, строком виконання зобов'язання щодо повернення позичених коштів є семиденний термін з моменту пред'явлення вимоги щодо повернення коштів, однак при цьому вимоги про повернення коштів не було, а тому відсутнє і порушення права, яке потребує захисту в судовому порядку.

08 грудня 2012 року позивач цінним рекомендованим листом направила на адресу боржника направила вимогу, в якій на підставі ч.1 ст.1049 ЦК України вимагала від неї виконання її зобов'язання за договором позики та повернення отриманих запозичених коштів у тридцяти денний строк з дня отримання вказаної вимоги. Вимога по закінченню наданого терміну залишена без задоволення.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 03.12.2013 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача суму неповернутої позики відповідно до розписки від 24.09.1998 року в сумі 83 926,50 грн.

Відповідно до ст. 374 ЦК УРСР, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч. 2 ст. 374 ЦК УРСР, ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Як вірно встановлено винесеними рішеннями з приводу розглядуваних правовідносин, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей, а тому фактично є договором позики.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у тій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Як пояснили сторони, відсотки за користування позиченими грошима боржником повернуті.

Крім того, суд звертає увагу на той факт, що у Цивільному кодексі УРСР, який діяв на момент виникнення між сторонами договірних відносин, відсутня норма, яка б визначала договір позики як відплатний. Більше того, відповідно до ст.170 ЦК УРСР, проценти по грошових та інших зобов'язаннях не допускаються, за винятком операцій кредитних установ, зобов'язань по зовнішній торгівлі та інших випадків, зазначених у законі.

Відповідно до ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, вимога позивача щодо сплати відсотків за розпискою від 24.09.1998 року, яка по суті є договором позики в розумінні ст.374 ЦК УРСР, не може бути задоволена.

Таким чином, враховуючи факт сплати боржником 3% річних по простроченню боржника та неможливість задоволення вимог щодо стягнення відсотків за користування позикою, суд доходить висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 10,11,14,58,59,213,215 ЦПК України, ст.ст.374, 170 ЦК УРСР, ст.ст. 5, 1046-1049 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення складено і віддруковано суддею в нарадчій кімнаті.

Головуючий: суддя