Рішення № 43213466, 13.03.2015, Галицький районний суд Івано-Франківської області

Єдиний унікальний номер 341/1281/14-ц

Номер провадження 2/341/21/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2015 року м.Галич

Галицький районний суд Іван-Франківської області в складі:

головуючої-судді Юсип І.М.

секретарів Король І.Л.,Мартищук С.П.

з участю позивача ОСОБА_2

представників: позивача ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5

відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_7

відповідача Блюдниківської сільської ради Вовк М.В.

розглянувши у судовому засіданні в місті Галичі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_11, Блюдниківської сільської ради Галицького району про визнання права власності на ? частину домоволодіння в порядку спадкування, витребування від набувача ? частину домоволодіння, визнання незаконним та скасування рішення сесії Блюдниківської сільської ради від 10.07.2010 р.,визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку,визнання недійсним в ? частині договір купівлі-продажу земельної ділянки, визнання права власності на ? частину земельної ділянки та стягнення судових витрат,-

в с т а н о в и в :

12.06.2014 р. ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про: скасування рішення ОБТІ про державну реєстрацію домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_4,визнання права власності на ? частину домоволодіння та стягнення судових витрат.

Неодноразово уточнюючи свої позовні вимоги остаточними якими є:

визнати за нею - ОСОБА_2 право власності на ? частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_12,яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.;

витребувати від набувача ОСОБА_6 ? частину домоволодіння по АДРЕСА_1 - зобов'язавши його повернути їй ? частину цього домоволодіння;

визнати незаконним та скасувати рішення Блюдниківської сільської ради від 10.07.2010 р. «Про передачу у приватну власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ОСОБА_4;

визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 485427 від 30.11.2010 р. виданого Блюдниківською сільською радою ОСОБА_4;

визнати недійсним в ? частині договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0868 га,кадастровий номер 2621280301:01:001:0126,що розташована по АДРЕСА_1 який був укладений 19.02.2014 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_6;

визнати за нею право власності на ? частину земельної ділянки площею 0,0434, кадастровий номер 2621280301:01:001:0126,що розташована по АДРЕСА_1,цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд.

В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав повністю і суду пояснила, що її матері ОСОБА_12 належало домоволодіння по АДРЕСА_1. У 1999р. матір'ю було складено заповіт згідно з яким усе своє майно вона заповіла в рівних долях її та сестрі - ОСОБА_4 однак у 2005 р. дане володіння мати подарувала своїй дочці ОСОБА_4 Після смерті матері,яка померла у 2010 р. нею отримане свідоцтво про право на спадщину на частину спадкового майна,зокрема на земельну ділянку, а у видачі свідоцтва про право на спадщину на ? частину домоволодіння нотаріусом було відмовлено так як нею не подано документу про право власності на домоволодіння,яке належало її матері і окрім того дане домоволодіння зареєстроване за відповідачкою ОСОБА_4

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30.04.2014 р. договір дарування домоволодіння визнаний недійсним. У зв'язку з тим вважає що вона набула права згідно заповіту на успадкування його частини.

Однак звернувшись до суду з даним позовом їй стало відомо що її сестра ОСОБА_4 19.02.2014 р. без її відома та згоди продала дане домоволодіння та земельну ділянку ОСОБА_6 Такий вчинок сестри позбавив її права на ? частину домоволодіння та земельну ділянку. Вважає,що вона має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння,тобто у ОСОБА_6

Окрім того вважає, що Блюдниківська сільська рада незаконно передала у власність подружжю ОСОБА_4 цілу земельну ділянку для обслуговування житлового будинку,половина яких належить їй, а також незаконно видала ОСОБА_4 Державний акт на цю земельну ділянку. Згідно чинного законодавства вона має право витребувати своє спадкове майно,яке вибуло з її володіння,не з її волі і її право як власника майна підлягає захисту і тому просить витребувати від набувача ОСОБА_6.1/2 частину домоволодіння,зобов'язавши його повернути їй цю частину домоволодіння та земельну ділянку. Просить змінені остаточні позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 позовних вимог ОСОБА_13 не визнала і суду пояснила, що її довірителька ОСОБА_4 маючи право власності як на домоволодіння так і на земельну ділянку продала їх ОСОБА_6 Державну реєстрацію права власності ніким не оспорювалося. Протягом декількох років в судах вирішувався спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Позивачем не ставилося питання про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 як і не вирішувалося питання про забезпечення позову. ОСОБА_2 не є власником домоволодіння та земельної ділянки і тому ставити вимоги до ОСОБА_6 про витребування цього майна є не вірним. ОСОБА_4 з власної волі,будучи власником продала це майно,дотримані всі вимоги чинного законодавства при оформленні договорів купівлі-продажу а тому вважає,що в позовних вимогах ОСОБА_2 слід відмовити. Не виключає можливість обговорення питання про грошову компенсацію ОСОБА_2 вартості половини проданого майна.

Представник відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 позов ОСОБА_2 не визнав зазначивши,що відповідно до оспорюваного договору ОСОБА_6.є покупцем домоволодіння та земельної ділянки які знаходяться по АДРЕСА_1. Він є добросовісним набувачем, оскільки на час укладення договору купівлі - продажу даного домоволодіння та земельної ділянки в Реєстрі заборон відчуження нерухомого майна під забороною не перебували, а тому ОСОБА_6 не було відомо і не могло бути відомо нічого про про судові спори а ОСОБА_4 його про це до відому не ставила. Оспорюваний договір купівлі - продажу пройшов державну реєстрацію без будь-яких обмежень чи заборон. Просить суд врахувати, що віндикаційний позов може бути задоволено лише на вимогу власника майна, яким позивач не є і не був, а ОСОБА_6 є добросовісним набувачем як домоволодіння так і земельної ділянки. Щодо виділення ОСОБА_4 земельної ділянки то сільська рада правомірно та на законних підставіах надала їй цю земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель. Просить в позові ОСОБА_2 відмовити за безпідставністю.

Відповідач ОСОБА_11 на неодноразові виклики в судові засідання не з'являвся, причини неявки суд не повідомляв.

Представник Блюдниківської сільської ради - Вовк М.В. в судовому засіданні вимоги позивача не визнав і суду пояснив,що ОСОБА_4 маючи у власності житловий будинок по АДРЕСА_1 звернулася до сільської ради із заявою про винесення рішення яким надати дозвіл на приватизацію земельної ділянки для обслуговування житлового будинку.Рішенням сесії від 10 липня 2010 р. передано ОСОБА_4 безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,10 га для обслуговування житлового будинку та виданий Державний акт на право власності. Вважає що рішення прийняте правомірно так як будинок був подарований ОСОБА_4 і вона мала право на отримання земельної ділянки для обслуговування даного домоволодіння. Просить в позові позивачу відмовити.

Суд роз'яснював сторонам їх права та обов'язки, а також наслідки їх невиконання і постановляє судове рішення на підставі тих доказів, що були надані сторонами.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено,що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - є рідними сестрами.

Їхній матері ОСОБА_12 належало домоволодіння по АДРЕСА_1.

З копії ( дублікату) заповіту від 08.06.1999р. видно, що ОСОБА_12 складено заповіт згідно з яким усе своє майно вона заповіла в рівних долях ОСОБА_2 та ОСОБА_4.( а.с.25).

Копією договору дарування жилого будинку від 06.09.2005 р. підтверджується факт дарування ОСОБА_12 жилого будинку ОСОБА_14 ( а.с.5).

ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_12 померла. ( а.с.4).

Відповідно до заяви ОСОБА_4 адресованої на адресу голови Блюдниківської сільської ради рішенням сесії від 10 липня 2010р. ОСОБА_4 передано безоплатно у власність земельну ділянку для обслуговування жилого будинку,господарських будівель і споруд площею 0,10 га. та 30.11.2010 р.виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку ( а.с. 189-191;195-196).

10.12.2010 р. ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину на частину спадкового майна,зокрема на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,7689 гектарів,що розташована на території Блюдниківської сільської ради. ( а.с.10). У видачі свідоцтва про право на спадщину на ? частину домоволодіння нотаріусом ОСОБА_2 відмовлено так як не подано документу про право власності на домоволодіння,яке належало її матері і окрім того дане домоволодіння зареєстроване за відповідачкою ОСОБА_4.( а.с.6).

19.02.2014 р. між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладені: договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.56) та договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,868 гектара для будівництва та обслуговування житлового будинку,господарських будівель і споруд за цією ж адресою (а.с.58). Вказані договори посвідчені приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_15 яка перевірила достовірність правовстановлюючих документів, осіб, які є сторонами договору та їх дієздатність, одержала витяг з Єдиного реєстру заборон на відчуження про відсутність обтяжень, які на час укладення даних договорів були відсутні.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30.04.2014 р. договір дарування домоволодіння визнаний недійсним. ( а.с. 7-9).

Як вважає позивач що нею в установленому законом порядку прийнята частина спадщини і таке право з часу її відкриття вона має на успадковану ? домоволодіння та ? земельної ділянки,тобто право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав. Право розпорядження зазначеним майном виникає в позивача з часу державної реєстрації його права власності як на домоволодіння так і на земельну ділянку. (ч. 2 ст. 1299 ЦК України). Однак таких доказів суду позивачем не надано а відтак не підлягають до задоволення позовні вимоги позивача про визнання за нею права власності на ? частину домоволодіння АДРЕСА_1 та на ? частину земельної ділянки для обслуговування цього будинку, тобто такі вимоги є безпідставними.

За змістом ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона ( продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні ( покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку ( квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Зі змісту ч. 1 ст. 202 ЦК України випливає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тобто, ст. 203 ЦК України встановлено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При укладенні вказаних договорів ОСОБА_4 була власником будинковолодіння та земельної ділянки, що надавала їй право розпоряджатись цим майном (а.с.87).

Нерухоме майно-житловий будинок з господарськими будівлями яке належало ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності, оскільки набуте нею на підставі договору дарування. ( а.с.56). Земельна ділянка належала ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку ( а.с.58).

19.02.2014 р. ОСОБА_4, діючи як власник, право якого не оспорювалось, продала, а ОСОБА_6 купив будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,868 га, що розташована за цією самою адресою, цільове призначення якої - обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно зі ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином,добросовісне придбання, згідно зі ст. 388 ЦК України, можливо тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала право відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

В п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України „ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. № 9 роз'яснено, що відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши спосіб захисту, як визнання правочинів недійсними, позивач відповідно ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності кожного правочину.

Крім того, в судовому засіданні не встановлено, що відповідач ОСОБА_16 знав або міг знати про те, що ОСОБА_4 не мала права на продаж оспорюваного житлового будинку з погосподарськими будівлями та земельної ділянки.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідач ОСОБА_6 є добросовісним набувачем житлового будинку та земельної ділянки.

Захист права особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України.

Право витребування майна у добросовісного набувача має сам власник (чи особа, яка має речове право на майно) і в тому випадку, коли майно перебувало безпосередньо у його володінні або особи, якій він передав майно у володіння та вибуло з такого володіння не з їхньої волі. Спірні житловий будинок та земельна ділянка не перебувала у володінні позивача. Вона не була її власником як цього вимагає ч.2 ст.1299 ЦК України. На час придбання спірного майна власником була ОСОБА_4 , воля її була добровільною на відчуження її нерухомого майна. На час придбання ОСОБА_6 будинку та земельної ділянки обмежень на заборону відчужень не було.

З огляду на викладене суд прийшов до висновку що в позовних вимогах ОСОБА_2 про витребування від набувача ОСОБА_6 ? частини домоволодіння,зобов'язавши його повернути їй цю частину та визнання права власності на 1//2 частину земельної ділянки площею 0,0434 га,цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд - слід відмовити.

Не підлягають до задоволення і позовні вимоги позивача про визнання незаконни та скасування рішення Блюдниківської сільської ради від 10.07.2010 р. « Про передачу у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку,господарських будівель та споруд» ОСОБА_4 та визнання недійсним Державного акта на право власності на земельні ділянки ОСОБА_4

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений положенням статті 118 ЗК України.

Так, частиною першою статті 118 ЗК України передбачено, що громадянин, зацікавленй у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

У силу частини шостої статті 118, частини першої статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до відання сільських, селищних, міських рад належить право надання земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Громадяни, зацікавлені в одержанні у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування житлового будинку, подають клопотання до відповідної міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання регулювання земельних відносин (підпункт 34 пункту 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Отже, вирішення питань щодо надання у власність земельних ділянок належить до виключної компетенції територіальної громади в особі місцевих рад. Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність, визначається з урахуванням положення статті 121 ЗК України.

Установлено, що за ОСОБА_4 на час звернення із заявою до сільської ради про надання їй земельної ділянки для обслуговування житлового будинку рахувався житловий будинок на підставі договору дарування від 06.09.2005 р.

Згідно з Державним актом на право приватної власності на землю, виданим Блюдниківською сільською радою 30 листопада 2010 р. на підставі рішення Блюдниківської сільської ради від 10 липня 2010 р., цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, ОСОБА_4 на праві власності належала земельна ділянка площею 0,868 га.

Зазначений акт зареєстровано управлінням Держкомзему в Галицькому районі 19.11.2011 р. ( а.с.190).

Враховуючи наявні у справі докази, судом встановлено, що при відчуженні домоволодіння по АДРЕСА_1 та земельну ділянку для обслуговування цього домоволодіння на користь ОСОБА_6 не були порушені права чи інтереси позивача, тому з цих підстав необхідно відмовити в задоволенні усіх заявлених нею позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, ст.ст. 203,215,216,316,317,330,387,388,392,655,657, ст.ст. 118,121 ЗК України, керуючись ст.ст. 10,11,16,57,60,208,209,212-215,218 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

В позовних вимогах ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Івано-Франківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:І. М. Юсип