Рішення № 43210516, 19.03.2015, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Малько О.С., Василевича В.С., Шимківа С.С.,

секретар судового засідання: Демчук Ю.Ю.,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 22 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, процентів та інфляційних витрат.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду від 22 січня 2015 року позовні вимоги задоволено: стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 330 000 гривень заборгованості по договору позики,104 179 гривень відсотків за користування позикою, 38 082 гривень інфляційних витрат та 4090,31 гривень 3% річних та 3654 грн. судових витрат.

В апеляційній скарзі на це рішення ОСОБА_1 вказує, що він не оспорює наявності заборгованості перед позивачем згідно письмової розписки від 13 червня 2013 року на суму 180 000 гривень, в яку увійшли фактично отримані ним 150 000 гривень та 30 000 гривень відсотків за користування цими коштами, однак висновок суду в частині визнання факту укладання окремого договору позики між сторонами у формі розрахунку процентів від 10.08.2012 року на суму 150 000 гривень зі сплатою 2% річних є необгрунтованим та ґрунтується на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст.60 ЦПК України.

Судом безпідставно відхилено як неналежні докази квитанції про пересилання готівки від 3 листопада 2001 року та від 3 травня 2012 року, з яких вбачається, що кошти в загальній сумі 150 000 гривень переслав зі свого рахунку на його, відповідача, ім'я не позивач ОСОБА_2, а ОСОБА_4, який є директором НВІКП "ІННО-ДНІПРО", між яким та ПАТ "Рівневтормет" в особі ОСОБА_1 в червні 2012 року було укладено письмову угоду, згідно якої ці грошові кошти є інвестиційним капіталом (ссудним ресурсом), тобто позикою.Висновок суду про те, що в борговій розписці від 13 червня 2013 року строк повернення коштів визначено не було, суперечить тексту розписки, згідно якого він зобов'язувався повернути позику на протязі року, тобто до 12 червня 2014 року включно.

Задоволення позовних вимог в частині стягнення відсотків, інфляційних витрат та 3 відсотків річних за період з січня 2014 року по серпень 2014 року є необгрунтованим і суперечить ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України та правам і зобов'язанням сторін, визначених у договорі позики.

Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким стягнути з нього на користь позивача заборгованість по договору позики від 13 червня 2013 року в сумі 180 000 гривень, 15 179,16 гривень відсотків в розмірі облікової ставки НБУ за період з 13 червня 2013 року по 1 серпня 20145 року, 720 гривень інфляційних втрат за цей же період, 724,93 гривень 3 відсотків річних за цей же період та судові витрати в сумі пропорційній задоволеним позовним вимогам.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення у цій справі з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив із доведеності укладення між сторонами договорів позики на загальну суму 330000 грн., проте такі висновки не відповідають матеріалам справи.

Із матеріалів справи вбачається і це встановлено в судовому засіданні, що між сторонами існують боргові зобов'язання, які позивачем і судом визначено на підставі боргової розписки від 13 червня 2013 року та на підставі усних домовленостей від 03 листопада 2011 року та 03 травня 2012 року.

Згідно розписки від 13 червня 2013 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 кошти в розмірі 180 000 грн. 00 коп., які позичальник зобов'язувався повернути протягом року (а.с.7). Заявлені позовні вимоги стосовно цього боргу підлягають до задоволення з таких підстав.

В порушення вимог ст. 629 ЦК України про обов'язковість виконання умов договору та ст. 526 ЦК України про належне виконання зобов'язання відповідно до умов договору, - відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання по поверненню коштів не виконав.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст.610 ЦК України).

У відповідності до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до положень ч.2 ст.1046 Цивільного кодексу України договір позики є укладеним з моменту передання грошей, на підтвердження чого відповідачем було надано розписку.

Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян належить вчиняти у письмовій формі (п.3 ч.1 ст.208 ЦК України),

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.1049 ЦК України).

Розписка від 13 червня 2013 року є документом, який був виданий боржником кредитору за договором позики, що підтверджує як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми, а тому з відповідача підлягає до стягнення сума в розмірі 180 000 грн. за вказаною розпискою.

Відсотки в розмірі облікової ставки Національного Банку України за період з 13.06.2013 року по 31.07.2014 року (включно) становлять 15179 грн. 16 коп., розмір яких визнається обома сторонами (розрахунок наведений в позовній заяві, з яким відповідач погоджується і в апеляційній скарзі).

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір інфляційних витрат , які підлягають стягненню за прострочення виконання зобов'язання становить 1740 грн. 00 коп. ( розраховано за формулою: сума боргу * індекс інфляції / 100% - сума боргу ) і включає період ( з 13.06.2014 по 30.06.2014 року (180000 грн. * 101,0% : 100% - 180000) : 30 днів * 17 днів (прострочення) = 1020 грн.) та період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року(180000 грн.*100,4% : 100% - 180000 = 720 грн. ).

Стягненню на користь позивача підлягає також 710 грн. 14 коп.,що складає три проценти річних (розраховано за формулою: сума боргу * 3% : 100% :365 днів * кількість днів в періоді (прострочення), і за період з 13.06.2014 року по 31.07.2014 року (включно): 180000 грн. * 3% : 100% : 365 днів * 48 днів (сукупна кількість днів прострочення).

Загальна сума, яка належить до стягнення на користь позивача, складає 197629 гривень 30 коп. (180000 грн. + 15179,16 грн. + 1740,00 грн. + 710,14 грн.).

Вимоги про стягнення боргу на підставі усних домовленостей сторін задоволенню не підлягають з огляду на те, що усні домовленості від 03 листопада 2011 року та від 03 травня 2012 року не відповідають правовій природі договору позики в розумінні ст.ст.1046, 1047 ЦК України, оскільки відсутні будь-які докази на підтвердження укладення між сторонами по справі договору позики у письмовій формі, а тому відсутні правові підстави стверджувати, що між вказаними фізичними особами мав місце договір позики грошових коштів.

Покликання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що позивач ОСОБА_2 як фізична особа кошти в сумі 100 000 грн. 03 листопада 2011 року та в сумі 50 000 грн. 03 травня 2012 року йому не надавав, - відповідають матеріалам справи та підтверджуються наступними доказами: 1) квитанцією про пересилання готівки від 03.11.2011 року, згідно якої кошти в сумі 100 000 грн. були надіслані ОСОБА_1 від ОСОБА_4, який є директором НВІКП "ІННО-ДНІПРО"; 2) квитанцією про пересилання готівки від 03.05.2012 року, згідно якої кошти в сумі 50000 грн. були надіслані ОСОБА_1 від того ж ОСОБА_4

Обидва перекази коштів були надіслані відповідачу директором ТОВ НВІКП "ІННО-ДНІПРО", а не позивачем по справі ОСОБА_2

Зазначені обставини підтверджуються і текстом угод від 06 червня 2012 року укладеної між двома юридичними особами ПАТ "Рівневтормет" та ТОВ НВІКП "ІННО-ДНІПРО".

Відповідно до положень ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі вказаної статті до стягнення на користь позивача з відповідача підлягають до сплати понесені ним судові витрати (судовий збір) в розмірі 1513 грн. 49 коп. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та на користь відповідача з позивача в сумі 1500 гривень ( судовий збір за подання апеляційної скарги) .

На підставі наведеного, ст.ст. 610, 625, 629, 1046, 1047 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 323-325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 січня 2015 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, процентів та інфляційних витрат задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 197629 грн. 30 коп. (сто дев'яносто сім тисяч шістсот двадцять дев'ять гривень і тридцять копійок) та судові витрати в розмірі 13 грн. 49 коп. (тринадцять гривень і сорок дев'ять копійок).

В решті вимог ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку сторонами та особами, які беруть участь у справі, протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: Малько О.С. Василевич В.С. Шимків С.С.