Рішення № 43209803, 13.03.2015, Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 2/537/33/2015

Справа № 537/4504/14-ц

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.03.2015 року Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі:

Головуючого судді - Фадєєвої С. О.,

при секретарі - Герасименко Л. М.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю з зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частину майна,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, де просить суд постановити рішення, яким визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Свої вимоги обґрунтував тим, що з 2001 року по 2013 рік він перебував у шлюбних відносинах з відповідачкою ОСОБА_4 Від шлюбу мають двох спільних неповнолітніх дітей. 03.10.2007 року, в період перебування сторін у шлюбі, ним особисто було придбано квартиру АДРЕСА_1, яку він вважає своєю особистою приватною власністю. 18.04.2007 року ним особисто була отримана у власність шляхом приватизації квартира АДРЕСА_3. Вказана квартира була приватизована ним одноособово, оскільки інші члени сім»ї відмовилися від участі в приватизації. Спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1, була придбана на кошти від реалізації ним квартири, яка була ним приватизована, через три тижні після продажу приватизованої квартири. На залишок коштів від продажу приватизованої квартири ним було зроблено ремонт у придбаній квартирі. Також вказав, що відповідачка за час шлюбу не працювала, інших джерел доходів не мала. Він з 2000 року по теперішній час працює. Зазначене підтверджує, що відповідачка не приймала і не могла приймати участь у купівлі спірної квартири, а придбана вона лише за його особисті кошти.

Відповідачка ОСОБА_4 звернулася до суду з зустрічним позовом, де просила суд визнати, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_5, визнати за нею право власності на ? частину вищевказаної квартири вартістю згідно договору 15373 гривень.

Зустрічні вимоги обґрунтувала тим, що дійсно, вона не заперечує, що відповідачем була приватизована квартира АДРЕСА_3, як вказує позивач, а по АДРЕСА_6. На момент приватизації житла, за їхньою з позивачем взаємною згодою, вона та їхні діти були зняті з реєстрації як проживаючі в квартирі, оскільки вони мали намір поліпшити житлові умови, реалізувавши приватизовану квартиру та придбавши замість неї інше житло. Однак, на момент приватизації вона, ОСОБА_5 та їхні діти проживали та користувалися саме цим житлом. Вказала, що на придбання квартири позивач особистих коштів не витрачав, а лише скористався наданим державою правом на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, а тому вважати набуте в результаті приватизації майно його особистою власністю вважати неможливо. Після продажу приватизованої квартири між ними було досягнуто домовленості про купівлю квартири АДРЕСА_1. Вона на час купівлі спірної квартири не працювала, оскільки здійснювала догляд за їх з позивачем ОСОБА_5 малолітнім сином, не мала достатньо часу на відвідування нотаріуса з метою укладення відповідної угоди і договір купівлі-продажу квартири з її згоди був укладений на ім.»я відповідача. Спірна квартира була придбана для потреб сім»ї, а не виключно ОСОБА_5, і до цього часу використовується нею та її дітьми для проживання.

Ухвалою суду від 12.01.2015 року позови об»єднано в одне провадження.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_5 свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі, зустрічні вимоги відповідачки ОСОБА_4 не визнав.

Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_5 підтримав з підстав, викладених у позові, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 не визнав. Додатково вказав, що відповідачка жодних своїх особистих коштів у купівлю спірної квартири не вкладала, вона не була придбана в результаті реалізації спільної праці, а була придбана лише на кошти від продажу ОСОБА_5 отриманої лише у його власність приватизованої квартири. Відповідачка добровільно подавала письмову відмові від участі у приватизації відносно себе та їх дітей, що не заперечується її представником. При цьому позивач вже використав своє право на приватизацію державного майна, а за відповідачкою таке право зберігається.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_5 не визнала, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 підтримала з підстав, зазначених у зустрічному позові. Додатково вказала, що відповідно до положень ст..60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Відповідачка на час приватизації квартири позивачем та на час придбання спірної квартири ними обома здійснювала догляд за спільним з відповідачем однорічним сином і цим своєю працею брала участь у забезпеченні сім»ї. Дійсно, квартира за адресою: АДРЕСА_1 була придбана за кошти, отримані від реалізації раніше приватизованої позивачем квартири. Але у квартирі, яка була приватизована лише позивачем проживала вся сім»я, на придбання квартири позивач особистих коштів не витрачав, а лише скористався наданим державою правом на безоплатну приватизацію державного житлового фонду. При купівлі квартири ОСОБА_4, як дружина ОСОБА_5, у відповідності до вимог ст..65 СК України давала письмову згоду на вчинення нотаріальної дії щодо укладення договору купівлі-продажу квартири чоловіком, що підтверджується відповідною заявою. При цьому, як визнав в судовому засіданні позивач, квартира придбавалася не для його особистих цілей, а в інтересах сім'ї.

Вислухавши думку позивача та його представника, представника відповідача, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, вивчивши матеріали справи, дослідивши і оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що сторони в справі, ОСОБА_1 та ОСОБА_4, з 02.06.2001 року по 12.03.2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох неповнолітніх дітей, що підтверджується копією рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12.03.2013 року, яке набрало законної сили, копіями свідоцтв про народження ОСОБА_8, ОСОБА_9

В період перебування у шлюбі позивачем ОСОБА_1 одноособово було приватизовано квартиру АДРЕСА_6, про що ОСОБА_1 18.04.2007 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Кременчуцької міської ради було видано свідоцтво про право власності на житло згідно з розпорядженням від 18.04.2007 року № 15376/24 (підтверджується договором купівлі-продажу від 21.09.2007 року).

Приватизаційним платіжним дорученням № 34690 від 18.04.2007 року підтверджується переказ коштів ОСОБА_1 на рахунки органу приватизації за приватизацію нерухомого майна.

Письмових доказів суду не надано, але обидві сторони визнають, що квартира АДРЕСА_6 надавалася ОСОБА_1 та його сім'ї (дружина та 2 дітей) як службове житло, до приватизації якого за згодою сторін, відповідачка добровільно та їхні малолітні діти були зняті з реєстрації як проживаючі в квартирі, хоча фактично там проживали, з метою одноособової приватизації житла позивачем для поліпшення житлових умов у майбутньому.

Розпорядження органу приватизації від 18.04.2007року, свідоцтво про право власності на житло, видане ОСОБА_1 18.04.2007 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Кременчуцької міської ради, недійсними у встановленому порядку не визнавалися.

21.09.2007 року квартира АДРЕСА_6, що належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 18.04.2007 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Кременчуцької міської ради, була продана власником за 70590 гривень, що підтверджується копією нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 21.09.2007 року.

03.10.2007 року, в період перебування сторін у шлюбних відносинах, ОСОБА_1 купив квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 03.10.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_10 за № 4690. Продав вчинено за 30746 гривень. Право власності ОСОБА_1 зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 15.10.2007 року.

Договір купівлі-продажу від 21.09.2007 року та договір купівлі-продажу від 03.10.2007 року недійсними чи нікчемними не визнавалися, тобто є чинними.

Сторонами також визнається, що квартира АДРЕСА_1 придбана на кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_6. Даний факт також підтверджується показаннями свідка ОСОБА_6

Відповідно до ч.1 ст.61 ЦК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно правової норми, встановленої п.4 ч.1 ст.57 СК України, в редакції, чинній на час прийняття рішення, житло, набуте дружиною, чоловіком за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

На момент придбання спірного житла як і на момент приватизації позивачем ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_6, ст..57 СК України не мала аналогічної норми, але як на час купівлі спірної квартири, так і на сьогоднішній день особистою приватною власністю чоловіка, дружини, в силу ч.3 ст.57 СК України, визнавалося майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно п.23 постанови пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Пунктом 24 цієї ж постанови визначено, що не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Згідно ст.. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Оскільки спірна квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_1 хоча і в шлюбі, але за кошти, які належали йому особисто, а саме, кошти, отримані від продажу іншої квартири, що належала йому на праві особистої приватної власності, а не придбана в результаті спільної праці та за спільні кошти подружжя, суд приходить до висновку, що вказана квартира АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю позивача ОСОБА_1, а не спільною сумісною власністю подружжя.

Суд не вважає належними заперечення представника відповідача щодо того, що спірна квартира придбавалася позивачем не для особистих цілей, а в інтересах сім»ї, тому вона є спільним сумісним майном. Відповідно до ст..59 СК України той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей.

Також на думку суду, наявність нотаріально посвідченої заяви від 03.10.2007 року, відповідно до якої ОСОБА_4, згідно ст..65 СК України, дала свою згоду на купівлю чоловіком ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1, не є підставою вважати спірне майно спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки заява одностороння, вона не свідчить про наявність між сторонами угоди про визнання майна спільною сумісною власністю.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а в задоволенні вимог ОСОБА_4 слід відмовити, оскільки квартира АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю позивача ОСОБА_1, а не спільною сумісною власністю подружжя,

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, ст..ст.57,60 СК України, ст..328 ЦК України, постановою пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частину майна - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Полтавської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: С.О.Фадєєва

Повний текст рішення виготовлено 23.03.2014 року.