Рішення № 43207210, 23.03.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.03.15р. Справа № 904/1193/15

За позовом Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (м.Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Криворізького міського комунального підприємства "Міськліфт" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Відділ ос

про розірвання договору № Ос-10 оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста від 06.07.2010 та зобов'язання повернути нежилу триповерхову будівлю загальною площею 22 кв. м.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Ягодка Н.Г. - головний спеціаліст (довіреність № 4794 від 25.12.2014)

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Криворізького міського комунального підприємства "Міськліфт" (далі - відповідач), в якій просить суд розірвати договір № Ос-10 оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста від 06.07.2010 та зобов'язати відповідача повернути нежилу триповерхову будівлю загальною площею 22 кв. м., розташовану за адресою: вул. Отто Брозовського, 79, шляхом укладення акту прийому-передачі з відділом освіти виконкому Саксаганської районної у місті ради (далі - третя особа).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в пункті 11.1. договору № Ос-10 оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста від 06.07.2010 визначено термін дії з 06.07.2010 по 05.06.2013 включно. При цьому, відповідачем у порядку, визначеному пунктами 2.3., 2.4. вказаного договору, не було вчинено дій щодо повернення об'єкта оренди третій особі в 5-денний термін шляхом укладення акту прийому-передачі. Крім того, позивач посилається на порушення відповідачем умов договору в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з березня 2014 року по липень 2014 року у встановлений договором строк.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 05.03.2015.

Представник позивача у судове засідання 05.03.2015 з'явився, вимоги ухвали суду від 18.02.2015 виконав.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 05.03.2015 не з'явились, причин неявки суду не повідомили, крім того, вимоги ухвали суду від 18.02.2015 не виконали.

Представником позивача у судовому засіданні 05.03.2015 був викладений зміст позовних вимог, наведені доводи в їх обґрунтування.

Так, ухвалою суду від 05.03.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 23.03.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судовому засіданні 23.03.2015 позивач наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, надав клопотання про долучення додаткових доказів по справі (акту звірки з доказами його направлення відповідачу).

Від третьої особи 17.03.2015 факсом надійшов лист, в якому вона зазначає про повну підтримку позовних вимог позивача та просить суд розглянути справу без участі її представника.

Представник відповідача у судове засідання 23.03.2015 вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

При цьому, поштові відправлення на адресу відповідача з ухвалами суду від 18.02.2015 та 05.03.1015 були вручені відповідачу, що підтверджується:

- поштовим повідомленням № 4994523889362 (5002703215360), яке повернулося до суду з відміткою про отримання05.03.2015 відповідачем ухвали суду від 18.02.2015;

- реєстром № 116 від 11.03.2015 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням по Україні та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження поштового відправлення з ухвалою суду 05.03.2015, в якому зазначено, що ухвала суду від 05.03.2015 була отримана відповідачем 18.03.2015.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 05.03.2015 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Так, господарський суд прийшов до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Отже, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а також надано можливість реалізувати право на участь у судовому засіданні його представника, оскільки судом було відкладено розгляд справи з 05.03.2015 на 23.03.2015.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

06.07.2010 між Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (далі - орендодавець, позивач) та Криворізьким міським комунальним підприємством "Міськліфт" (далі - орендар, відповідач) було укладено договір № Ос-10 оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, нежилу триповерхову будівлю загальною площею 695 кв.м. (далі - об'єкт оренди), розташований за адресою: вул. Отто Брозовського, 79, для використання під розміщення керівного органу управління і ліфтової служби, балансоутримувачем якого є відділ освіти виконкому Саксаганської районної у місті ради (далі - балансоутримувач, третя особа). Об'єкт оренди облаштований холодним водопостачанням, каналізацією, центральним опаленням, електромережею (пункт 1.1. договору).

Згідно з пунктом 2.2. договору вступ орендаря у строкове платне користування об'єктом оренди настає одночасно з підписанням акту приймання-передавання з балансоутримувачем, який необхідно оформити в 5-ти денний термін.

28.10.2005 було підписано акт прийому-передачі нежитлового приміщення, відповідно до якого було проведено передачу об'єкту в оренду за адресою: вул. Отто Брозовського, 79, площею 695 кв.м. (а.с.16).

В подальшому між сторонами було укладено додаткову угоду № 2 від 03.06.2013 про внесення змін до договору оренди, в якій сторони погодила в пункті 1.1. слова "...загальною площею 695 кв.м..." замінити на "...загальною площею 22 кв.м...".

Актом прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.03.2013 орендар повернув, а балансоутримувач прийняв нерухоме майно загальною площею 673 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Отто Брозовського, 79 (а.с.17).

Договір оренди вважається укладеним з моменту його підписання сторонами (пункт 2.1. договору) та відповідно до пункту 10.1. договору, діє з 06.07.2010. по 05.06.2013 включно. Відповідно до умов пункту 11.5. договору, у разі, якщо орендодавець не попередить орендаря на протязі одного місяця після закінчення терміну дії договору, договір вважається продовженим на той же термін і на тих же умовах.

Доказів повернення майна з оренди, а також доказів розірвання або припинення договору оренди сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору № Ос-10 оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста від 06.07.2010 виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Враховуючи положення укладеного договору та приймаючи до уваги підписання сторонами актів від 28.10.2005 та від 01.03.2013, суд дійшов висновку стосовно належного виконання орендодавцем обов'язку щодо надання відповідачу в оренду нежилої триповерхової будівлі загальною площею 695 кв.м. (далі - об'єкт оренди), розташований за адресою: вул. Отто Брозовського, 79

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату. Аналогічні положення містяться в пункті 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частинами 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди.

Так, при укладенні договору у розділі 4 договору були визначені умови щодо розміру та порядку сплати орендної плати.

Відповідно до пункту 4.1. договору, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 1 від 19.12.2011, за користування об'єктом оренди орендар сплачує балансоутримувачу річну орендну плату у розмірі 15% від незалежної вартості об'єкта оренди, яка відповідно до розрахунку складає 11 008 грн. 61 коп. без ПДВ. Орендна плата перераховується на поточний рахунок балансоутримувача, щомісячно, не пізніше 20 числа місяця, наступного після сплачуваного. Балансоутримувач - бюджетна установа в подальшому перераховує кошти до міського бюджету в розмірі, встановленому Законом про Державний бюджет України на відповідний рік. При цьому її розмір за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць починаючи з липня місяця. Індекс інфляції визначається щомісячно Держкомстатом України. Розмір орендної плати може бути переглянуто у разі зміни методики її розрахунку та в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно з чинним законодавством.

Додатковою угодою № 2 від 03.06.2013 про внесення змін до договору оренди в пункті 1.1. договору слова "...орендну плату у розмірі 15% від незалежної вартості об'єкта оренди, яка відповідно до розрахунку складає 11 008 грн. 61 коп. без ПДВ", замінено словами "...орендну плату у розмірі 18% від незалежної вартості об'єкта оренди, яка відповідно до розрахунку складає 349 грн. 16 коп. без ПДВ".

Вказаний пункт договору кореспондується з положеннями частин 1 та 2 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в яких встановлено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Крім того, у розділі 7 договору відповідач зобов'язався своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату, визначену договором.

У той же час, відповідно до наданого Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради розрахунку заборгованості відповідача по орендній платі за період дії договору: з січня 2014 року по липень 2014 року включно, який включає як нарахування орендної плати, так і її оплату відповідачем, борг відповідача з орендної плати за період з січня 2014 року по липень 2014 року перед бюджетом становить 924 грн. 92 коп., а перед Відділом освіти виконкому Саксаганської у місті ради - 924 грн. 92 коп.

Позивач посилається на несплату відповідачем орендної плати за період з січня 2014 року по липень 2014 року включно та просить розірвати договір оренди нежилого приміщення та зобов'язати відповідача повернути орендоване майно, що і є причиною спору.

Так, матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем зобов'язань за договром в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з березня 2014 року по липень 2014 року у встановлений договором строк.

Доказів оплати заборгованості за вказаний період відповідачем не надано.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, сторонами було визначено строки сплати орендної плати у пункті 4.1. договору від 06.07.2010, з подальшими його змінами.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що зобов'язання щодо сплати орендної плати у визначені договором терміни, відповідачем, починаючи з січня 2014 року, порушуються.

Доказів відсутності боргу з орендної плати, належного виконання договірних зобов'язань щодо оплати орендної плати відповідач не надав.

Задовольняючи позовні вимоги суд виходив також із наступного.

Пункт 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.

Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути достроково розірвано на вимогу однієї із сторін за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Так, згідно з пунктом 11.4. договору, договір припиняється у разі: закінчення терміну дії, приватизації об'єкта, банкрутства орендаря, знищення об'єкта оренди. Достроково цей договір може бути розірвано за згодою сторін, а також за вимогою однієї з них за рішенням суду у випадках невиконання сторонами своїх зобов'язань за договором та інших підстав, передбачених чинним законодавством України.

Враховуючи порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати орендної плати у встановлений договором строк, наведені вище положення законодавства та умови договору щодо підстав розірвання договору, дотримання позивачем вимог законодавства щодо порядку розірвання господарського договору, суд вбачає підстави для розірвання договору в судовому порядку.

Заявлені позивачем позовні вимоги щодо розірвання договору є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Також, відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

У разі припинення або розірвання договору орендар повертає об'єкт оренди орендодавцю в 5-ти денний термін (пункт 2.3. договору). Об'єкт оренди вважається повернутим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта прийому-передавання (пункт 2.4. договору).

Отже, заявлені позивачем вимоги про спонукання відповідача повернути позивачу об'єкт оренди є правомірними та підлягають задоволенню.

Враховуючи положення статті 84 Господарського процесуального кодексу України щодо змісту рішення господарського суду, а саме: положення про те, що при задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказується строк виконання дій, які зобов'язана виконати сторона, суд вважає за необхідне встановити 15-денний строк з дня набрання рішенням законної сили для повернення об'єкту оренди та вважає цей строк достатнім.

Враховуючи вищевикладене, заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Розірвати договір № Ос-10 оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста від 06.07.2010, укладений між Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (ідентифікаційний код 25522449) та Криворізьким міським комунальним підприємством "Міськліфт" (ідентифікаційний код 13427102).

Зобов'язати Криворізьке міське комунальне підприємство "Міськліфт" (50042, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Подбєльського, 42-А; ідентифікаційний код 13427102) повернути Управлінню комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (50101, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Радянська,1; ідентифікаційний номер 25522449) нежилу триповерхову будівлю загальною площею 22 кв.м., розташовану за адресою: вул. Отто Брозовського, 79, шляхом укладення акту прийому-передачі з Відділом освіти виконкому Саксаганської районної у місті ради (50071, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Мелешкіна, 32; ідентифікаційний код 02124781) у п'ятнадцятиденний строк з дати набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Криворізького міського комунального підприємства "Міськліфт" (50042, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Подбєльського, 42-А; ідентифікаційний код 13427102) на користь Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (50101, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Радянська,1; ідентифікаційний номер 25522449; отримувач - Управління комунальної власності виконкому Криворізької міської ради, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ; МФО 805012, код ЄДРПОУ 25522449, поточний рахунок №35415003084898) - 2 436 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко