Рішення № 43207161, 18.03.2015, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 березня 2015 р. Справа № 902/75/15

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Банк Київська Русь", м.Київ

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Ладижин Вінницької області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Приватне акціонерне товариство "Альба Україна", м.Бориспіль Київської області

про стягнення заборгованості 151 562 грн 33 коп. за договором купівлі-продажу № 1 від 21.01.2013 р.

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

За участю представників:

позивача: Кушнір Любов Василівна, довіреність № 211 від 20.05.2014 р., паспорт серії АВ № 004107 виданий Вінницьким РВ УМВС України у Вінницькій області 30.06.1999 р.

Представники відповідача та третьої особи не з'явились.

ВСТАНОВИВ :

Публічним акціонерним товариством "Банк Київська Русь" подано позов до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 151 562 грн 33 коп. за договором відступлення права вимоги № 70379-20/14-7 від 05.06.2014 р., з яких 111 086,29 грн - боргу, 11 023,40 грн - пені нарахованої за період з 11.03.2014 р. по 10.09.2014 р., 2 903,46 грн - 3 % річних за період з 11.03.2014 р. по 22.01.2015 р., 26 549,62 грн - інфляційних втрат за період з 11.03.2014 р. по 22.01.2015 р.

Ухвалою суду від 26.01.2015 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/75/15 та призначено до розгляду на 11.02.2015 р.

При порушенні провадження у справі судом з власної ініціативи залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство "Альба Україна".

В зв'язку з неявкою в судове засідання сторін і третьої особи та неподанням витребуваних доказів розгляд справи ухвалами суду від 11.02.2015 р. та від 25.02.2015 р. неодноразово відкладався до 25.02.2015 р. та до 18.03.2015 р. відповідно.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання повторно не з'явились, витребуваних доказів не подали, причин неявки та неподання доказів не повідомили, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином - ухвалою від 25.02.2015 р., яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією.

Факт отримання даної ухвали третьою особою підтверджується наявним у справі рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0830007678889.

Щодо повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи то суд зазначає, що про вказане відповідача повідомлялось ухвалами суду від 26.01.2015 року, від 11.02.2015 р. та від 25.02.2015 р., які надсилались відповідачу за двома адресами: за адресою місцезнаходження відповідача, яка значиться в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за № 19969795 від 26.01.2015 р.: АДРЕСА_1, 24320, а також яка зазначена позивачем в позовній заяві - АДРЕСА_3, 24320.

При цьому суд констатує, що за адресою: АДРЕСА_3, 24320 ухвала про порушення провадження у справі від 26.01.2015 р. не вручена адресату та повернута до суду з відміткою пошти "за вказаною адресою не проживає чи не знаходиться"; за адресою: АДРЕСА_1, 24320 ухвала про порушення провадження у справі від 26.01.2015 р. також не вручена адресату та повернута до суду з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Враховуючи наведене суд приймає до уваги наступні положення законодавства.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок щодо внесення змін про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі стосовно місцезнаходження покладається на останню.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штампи суду з відміткою про відправку документів. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача та третьої особи належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останніх в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

21.01.2013 р. між Приватним акціонерним товариством "Альба Україна" (Продавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 1 (а.с.14, т.1).

За умовами Договору Продавець зобов'язується передати (поставити) лікарські засоби і вироби медичного призначення (Товар) у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та сплачувати за нього грошові кошти відповідно до Договору. Товар передається по найменуванню та в кількості, з зазначенням ціни митної і відпускної, що будуть описані в кожному окремому випадку у видаткових накладних (п.п.1.1, 1.2 Договору купівлі-продажу).

Відповідно до п. 4.3 Договору купівлі-продажу оплата кожної товарної партії проводиться в повному обсязі на умовах, що вказуються в видаткових накладних на поставку товарної партії.

Поставка Товару здійснюється товарними партіями. Термін поставки кожної товарної партії визначається Сторонами шляхом узгодження замовлення Покупця (п.5.1 Договору).

Судом встановлено, що Продавець (третя особа по справі) на виконання умов договору купівлі-продажу № 1 від 21.01.2013 р. за період з 10.01.2014 р. по 08.02.2014 р. по видатковим накладним поставив (продав) Покупцю (відповідач у справі) Товар на загальну суму 118 861 грн 41 коп., що стверджується відповідними видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін (а.с.23-75, т.1).

Як вбачається з умов Договору купівлі-продажу та видаткових накладних, наявних в матеріалах справи, розрахунки за отриманий Товар відповідач повинен був здійснити з третьою особою у строки вказані в кожній видатковій накладній окремо.

За твердженням позивача розрахунку Покупцю з Продавцем за отриманий товар здійснено не було.

05.06.2014 р. між Приватним акціонерним товариством "Альба Україна" (Первісний кредитор) та Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" (Новий кредитор) було укладено договір відступлення прав вимоги № 70379-20/14-7 (а.с.15-18, т.1).

За умовами Договору Первісний кредитор відступає (продає), а Новий кредитор набуває (купує) за 118 086,29 грн у порядку та на умовах, визначених цим Договором право вимоги за зобов'язаннями ФОП ОСОБА_2 в сумі 111 086,29 грн, що випливає з Договору купівлі-продажу № 1 від 21.01.2013 р., укладеного між Боржником та Первісним кредитором (Основне зобов'язання) (п.1.1 Договору відступлення прав вимоги).

Право вимоги Первісного кредитора за зобов'язаннями Боржника на суму зазначену в п.1.1 Договору, що випливає з Договору купівлі-продажу, підтверджується Випискою з балансового рахунку Боржника (довідка № 2003а від 04.06.2014 р.) (п.1.1.1 Договору відступлення прав вимоги).

Відповідно до п.1.2 Договору відступлення прав вимоги Первісний кредитор зобов'язаний повідомити Боржника про здійснення відступлення права вимоги за основним зобов'язанням протягом 3 днів з моменту набуття Новим кредитором права вимоги, в порядку передбаченому п. 3.1 Договору відступлення прав вимоги.

Сторони домовились, що виконання грошових зобов'язань за Договором відступлення прав вимоги може здійснюватися в грошових коштах або шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (за вибором Нового кредитора) (п.3.2 Договору).

На виконання вимог Договору відступлення прав вимоги № 70379-20/14-7 від 05.06.2014 р. Новим кредитором та Первісним кредитором було складено обопільні акт приймання-передачі документів до договору відступлення права вимоги № 70379-20/14-7 від 05.06.2014 р. та акт приймання-передачі реєстру видаткових накладних до Договору купівлі-продажу № 1 від 21.01.2013 р., а також ПрАТ "Альба Україна" надано позивачу довідку /витяг № 2003а від 05.06.2014 р. з балансу про перелік майнових прав, що відступаються ПАТ "Банк Київська Русь" за Договором відступлення прав вимоги, з яких вбачається що заборгованість відповідача перед ПрАТ "Альба Україна" станом на 05.06.2014 р. складає 111 086,29 грн.

Крім того, позивачем, в обґрунтування своїх вимог щодо правомірності заявлення позову до ФОП ОСОБА_2 надано договір № 98 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 05.06.2014 р., який був складений та підписаний Новим та Первісним кредитора на виконання п.3.2 Договору відступлення прав вимоги від 05.06.2014 р.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання п.1.2 Договору відступлення прав вимоги на адресу відповідача було надіслано повідомлення про здійснення відступлення права вимоги за підписами уповноважених працівників Нового та Первісного кредиторів докази надіслання якого містяться в матеріалах справи.

В зв'язку з несплатою відповідачем боргу, Новим кредитором 07.10.2014 р. на адресу ФОП ОСОБА_2 надіслано претензію № 1 про сплату заборгованості за Договором купівлі-продажу № 1 від 21.01.2013 р. в сумі 111 086,29 грн, яка залишена останнім без оплати.

Так як, відповідач не виконав належним чином свого зобов'язання по сплаті коштів в сумі 111 086,29 грн, позивач змушений був звернутись з даним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Як встановлено ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання (ст. 518 ЦК України).

Відповідно до норм чинного законодавства, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать матеріали справи, відповідач не виконав свого обов'язку перед позивачем по сплаті коштів в сумі 111 086,29 грн.

Також матеріали справи не містять доказів сплати даної заборгованості відповідачем третій особі - ПрАТ "Альба Україна".

Слід зазначити, що на час звернення позивача до суду з позовною заявою Договір купівлі-продажу № 1 від 21.01.2013 р., Договір відступлення права вимоги № 70379-20/14-7 від 05.06.2014 р. та Договір № 98 про зарахування зустрічних однорідних вимог не визнані недійсними повністю чи в їх частині відповідно до положень законодавства.

В силу ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, матеріали справи не містять заперечень Боржника (відповідач у справі) щодо укладеного Договору відступлення права вимоги чи заперечень щодо сплати боргу Новому кредитору, а також доказів щодо сплати боргу в сумі 111 086,29 грн Первісному кредитору.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Частиною1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Станом на день розгляду справи в суді, відповідач не надав доказів виконання зобов'язання щодо сплати позивачу чи третій особі коштів в сумі 111 086,29 грн або обґрунтованих заперечень щодо заявленого позову.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 111 086 грн. 29 коп. правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 11 023,40 грн - пені нарахованої за період з 11.03.2014 р. по 10.09.2014 р., 2 903,46 грн - 3 % річних за період з 11.03.2014 р. по 22.01.2015 р. та 26 549,62 грн - інфляційних втрат за період з 11.03.2014 р. по 22.01.2015 р., за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору купівлі-продажу № 1 від 21.01.2013 р. та чинного законодавства.

При перевірці правильності розрахунку інфляційних втрат судом отримано більші значення інфляційних нарахувань ніж вказав позивач.

Так позивачем заявлено до стягнення 26 549,62 грн інфляційних втрат, тоді як судом при розрахунку отримано 30 790,08 грн.

За відсутності заяви про збільшення розміру позовних вимог вказані вимоги задовольняються судом у заявленому позивачем розмірі.

При перевірці розрахунку 3 % річних судом не виявлено помилок в зв'язку з чим вказана вимога задовольняється в заявленому позивачем розмірі.

Стосовно вимоги про стягнення 11 023,40 грн пені за період з 11.03.2014 р. по 10.09.2014 р. суд зауважує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Тобто, правочин щодо зобов'язання сплати контрагентів за договором пені (як одного з способів забезпечення виконання зобов'язання) повинно бути письмово оформлено.

Як вбачається із змісту договору купівлі-продажу № 1 від 21.01.2013 р. в ньому не було обумовлено забезпечення виконання зобов'язань у вигляді неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, у позивача відсутні правові підстави для стягнення пені за договором купівлі-продажу за яким він є Новим кредитором (Продавцем).

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3 % річних та інфляційних втрат.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з урахуванням мотивів викладених вище щодо підстав відмови в стягненні пені.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

18.03.2015 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 48, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, 24320 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Київська Русь", вул.Хорива, 11А, м.Київ, 04071 (ідентифікаційний код - 24214088) - 111 086 грн. 29 коп. - боргу, 26 549 грн. 62 коп. - інфляційних втрат, 2 903 грн. 46 коп. - 3 % річних, 2 810 грн. 79 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. В стягненні 11 023 грн 40 коп. пені відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачу та третій особі рекомендованим листом з поштовим повідомленням про вручення поштової кореспонденції.

Повне рішення складено 23 березня 2015 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - АДРЕСА_2, 24320.

3 - третій особі - вул.Шевченка, 100, м.Бориспіль, Київська область, 08300.