Постанова № 43206941, 17.03.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2015 р. Справа № 908/3200/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Кухар В.І., суддя Шутенко І.А.,

при секретарі Міракові Г.А.,

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (вх.№8623/2 від 04.02.2015р.), на рішення господарського суду Запорізької області від 18.11.2014р. у справі №908/3200/14,

за позовом Приватного підприємства "Молокозавод - ОЛКОМ", м. Мелітополь, Запорізька обл.,

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, с. Зарічне, Запорізька обл.,

про стягнення 46 848, 77 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.11.2014р. (суддя Проскуряков К.В.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства "Молокозавод - ОЛКОМ" інфляційні витрати у розмірі 12720,00 грн., пеню у розмірі 6446,58 грн., 25 % річних у розмірі 23465,75 грн., судовий збір у розмірі 1662,57 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач з даним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 18.11.2014р. у справі №908/3200/14 в частині стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства "Молокозавод - ОЛКОМ" пені в сумі 6446,58 грн. та 25% річних в розмірі 23465,75 грн.

В обґрунтування своєї позиції по справі апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково додатково застосував до спірних правовідносин положення частини 2 статті 626 Цивільного кодексу України, стягнувши з відповідача 25% річних в розмірі 23465,75 грн., незважаючи на те, що в договорі вже було передбачено сплату пені за порушення його умов (прострочення) відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України. При цьому, на думку апелянта суд першої інстанції помилково погодився із розрахунком позивача 25% річних, оскільки загальна сума 25% річних складає 23407,54 грн.

Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції було не вірно розглянуто клопотання про застосування строку спеціальної позовної давності в частині стягнення пені і тим самим порушено вимоги частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, оскільки позивач звернувся до суду із пропуском позовної давності. Також, апелянт зазначає, що відмовляючи у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені суд не врахував та не навів будь-яких підстав для відхилення вказаних у клопотанні обставин.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.02.2015р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17.03.2015р.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав.

В судове засідання Харківського апеляційного господарського суду 17.03.2015р. представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не сповістили, про розгляд справи були належним чином повідомлені, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення пошових відправлень.

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження направлялась рекомендованою кореспонденцією, а також на те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, а сторони попереджені про те, що у разі неявки представників справа може бути розглянута за наявними в ній документами, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі довози позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм чинного законодавства, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 11.07.2011р. між Приватним підприємством "Молокозавод - ОЛКОМ" (сторона 1) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (сторона 2) було укладено договір надання поворотної фінансової допомоги №42 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого сторона 1 надає стороні 2 поворотну фінансову допомогу у розмірі, визначеному п. 2.1. договору, а сторона 2 зобов'язується повернути стороні 1 отриману фінансову допомогу у повному обсязі та в строк, визначений п. 5.1. договору.

Відповідно до п.п. 2.1. договору розмір фінансової допомоги складає 100000,00 грн.

Сторона 1 перераховує суму фінансової допомоги у розмірі, визначеному у п. 2.1. договору, в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок сторони 2 не пізніше 11.07.2011р.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що дата повернення фінансової допомоги - 30.11.2011р.

28.11.2011р. сторонами було підписано додаткову угоду до договору, відповідно до якої п. 5.1. договору було викладено у наступній редакції:

"Дата повернення фінансової допомоги - 30.11.2012р.".

27.11.2012р. сторонами було підписано додаткову угоду до договору, відповідно до якої п. 5.1. договору було викладено у наступній редакції:

"Дата повернення фінансової допомоги - 31.08.2013р.".

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач 11.07.2011р. перерахував на розрахунковий рахунок відповідача поворотну фінансову допомогу у сумі 100000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №238 від 11.07.2011р. та меморіальним ордером від 11.07.2011р.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, позивач звернувся до господарського суду Запорізької області із позовною заявою до ФОП ОСОБА_1 про стягнення з останнього 15000,00 грн. основного боргу, 14671,23 грн. пені, 23630,14 грн. 25% річних, 13200,00 інфляційних та 1827,00 грн. судового збору.

В ході розгляду справи позивачем були надані уточнення до позовної заяви, згідно яких в останній редакції (вх.№0906/25988 від 18.11.2014р.), позивач просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства "Молокозавод - ОЛКОМ" - 8060,28 грн. пені за порушення зобов'язання, 26068,49 грн. - 25% річних, 12720,00 грн. - інфляційних втрат.

Приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що пеня підлягає стягненню у розмірі 6446,58 грн. за період з 01.09.2013р. - 28.02.2014р., з відмовою у стягненні пені у розмірі 1613,70 грн., інфляційній витрати, розраховані позивачем у розмірі 12720,00 грн. є обґрунтованими, та згідно зробленого судом розрахунку 25% річних підлягають стягненню у розмірі 23465,75 грн.

Однак, колегія суддів частково погоджується із висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за вищезазначеним договором. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором вчасно грошові кошти не повернув. Зокрема, повернення грошових коштів відбувалось після спливу дати повернення фінансової допомоги (31.08.2013р.), а саме, 24.07.2014р. відповідач повернув позивачу - 40000,00 грн., 15.08.2014р. - 45000,00 грн. та 21.10.2014р. - 15000,00 грн. Порушення зобов'язань за договором, відповідачем не заперечувалось.

Умова договору, зокрема п.п. 6.1., 6.2. передбачено, у разі прострочки повернення фінансової допомоги у строк, визначений пунктом 5.1. цього договору, сторона 2 сплачує стороні 1 пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу, але не більше ніж подвійна облікова ставка НБУ, що діяла у період прострочки платежу.

У разі прострочки повернення фінансової допомоги у строк, встановлений п. 5.1. цього договору, сторона 2 сплачує стороні 1 суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 25 % річних від простроченої суми.

Щодо вимог позивача про стягнення нарахованої пені у розмірі 8060,28 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статями 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином розрахунок суми пені здійснюється за період прострочення з 01.09.2013р. (оскільки день повернення грошового зобов'язання за договором - 31.08.2013р.) по 28.02.2014р., у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в день та від простроченої суми по договору - 100000,00 грн., та відповідно складає 6446, 58 грн., як і розраховано судом першої інстанції.

Однак, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи міститься клопотання відповідача про застосування строку спеціальної позовної давності (1 рік) до позовних вимог в частині стягнення пені.

Частиною 2 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність - 1 рік.

Відповідно до п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Відповідно до абз. 2 пункту 4.4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Відповідно до поштового штемпеля на конверті позовна заява була подана 02.09.2014р.

Згідно умов договору, з урахуванням додаткової угоди від 27.11.2012р. сума поворотної фінансової допомоги мала бути повернута 31.08.2013р. Це означає, що при відсутності платежу в зазначений строк з наступного дня позивачу стає відомо про порушення його права, у зв'язку з чим, починається дія річного строку права на звернення до суду з вимогою захисту своїх інтересів. Таким чином, строк позовної давності щодо стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ сплинув 01.09.2014р.

Тобто, як вірно встановив суд першої інстанції, позивачем було пропущено один день позовної давності в частині стягнення пені, натомість неправомірно не застосував позовну давність.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (в даному випадку відмова у стягненні пені).

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача пені, у зв'язку з пропуском позовної давності, через що рішення в цій частині підлягає скасуванню із прийняттям нового, про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Щодо вимог позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 12720,00 грн. та 25% річних у розмірі 26068,49 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, за результатами перерахунку розміру інфляційних втрат з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга.Еліт 8.1.5", встановила, що загальна сума інфляційних втрат за договором складає 13369,65 грн. (в період з 01.09.2013р. по 23.07.2014р. на суму боргу 100000,00 грн. - 13249,65 грн. інфляційного збільшення; в період з 24.07.2014р. по 14.08.2014р. на суму боргу 60000,00 грн. - 0,00 грн. інфляційного збільшення; в період з 15.08.2014р. по 31.08.2014р. на суму боргу 15000,00 грн. - 120,00 грн. інфляційного збільшення).

Отже, розрахунок позивача, зроблений ним в період з 01.09.2013р. по 31.08.2014р. на загальну суму 12720,00 грн. є невірним, однак, враховуючи те, що у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України, суди здійснюють розгляд вимог в заявлених межах, господарський суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у заявленому розмірі - 12720,00 грн..

Щодо стягнення з відповідача 25% річних, колегія суддів, за результатами перерахунку їх розміру з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга.Еліт 8.1.5", встановила, що загальна сума 25% річних за договором складає 23407,54 грн. (в період з 01.09.2013р. по 23.07.2014р. на суму боргу 100000,00 грн. - 22328,77 грн. 25% річних; в період з 24.07.2014р. по 14.08.2014р. на суму боргу 60000,00 грн. - 904,11 грн. 25% річних; в період з 15.08.2014р. по 31.08.2014р. на суму боргу 15000,00 грн. - 174,66 грн. 25% річних).

Отже, розрахунок суду першої інстанції 25% річних у сумі 23465,75 грн., є помилковим, оскільки суд не було враховано суму боргу станом на 15.08.2014р., у зв'язку з чим, рішення в цій частині підлягає зміні.

Щодо посилань апелянта на те, що застосування 25% річних до стягнення є неправомірним, з огляду на застосування за порушення виконання зобов'язання пені, колегія суддів зазначає, що пеня - це один із видів неустойки та є штрафною санкцією, яка встановлюється за договором. Річні - це цивільно-правова відповідальність за неналежне виконання грошового зобов'язання, яка передбачена законом, а договором може регулюватися тільки відсотковий розмір її стягнення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, сторона не позбавлена права заявити до стягнення як пеню, так і встановлений розмір процентів річних за порушення грошового зобов'язання.

За таких обставин, враховуючи все вищевикладене, апеляційна підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду Запорізької області від 18.11.2014р. у справі №908/3200/14 частковому скасуванню та зміні із викладенням пункту 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

"Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (72336, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Молокозавод - ОЛКОМ" (Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Дзержинського, 289- а, код ЄДРПОУ 31176910) інфляційні витрати у розмірі 12720 (дванадцять тисяч сімсот двадцять) грн. 00 коп., 25 % річних у розмірі 23407 (двадцять три тисячі чотириста сім) грн. 54 коп., судовий збір у розмірі 1406 (одна тисяча чотириста шість) грн. 79 коп."

У зв'язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та позову, у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подання до господарського суду позовної заяви та апеляційної скарги на рішення господарського суду в задоволеній частині, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п.4 ст.103, п.4 ч.1 ст.104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 18.11.2014р. у справі №908/3200/14 скасувати в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства "Молокозавод - ОЛКОМ" пені у розмірі 6446,58 грн. та в цій частині прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 18.11.2014р. у справі №908/3200/14 змінити в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства "Молокозавод - ОЛКОМ" 25% річних у розмірі 23465,75 грн.

Викласти п.2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

"Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (72336, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Молокозавод - ОЛКОМ" (Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Дзержинського, 289- а, код ЄДРПОУ 31176910) інфляційні витрати у розмірі 12720 (дванадцять тисяч сімсот двадцять) грн. 00 коп., 25 % річних у розмірі 23407 (двадцять три тисячі чотириста сім) грн. 54 коп., судовий збір у розмірі 1406 (одна тисяча чотириста шість) грн. 79 коп."

В решті рішення господарського суду Запорізької області залишити без змін.

Стягнути з Приватного підприємства "Молокозавод - ОЛКОМ" (Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Дзержинського, 289- а, код ЄДРПОУ 31176910) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (72336, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) 198 (сто дев'яносто вісім) грн. 68 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідні накази.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 20 березня 2015 року.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя В.І. Кухар

Суддя І.А. Шутенко