Постанова № 43206535, 17.03.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2015 р.Справа № 916/2893/14

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Бєляновського В.В.,

суддів: Величко Т.А.,

Поліщук Л.В.

при секретарі - Альошиній Г.М.

за участю представників:

Від прокурора: Закернична І.П.

Від позивачів: Ювчиця О.В., Хабарова А.Д.

Від 1 відповідача: Бендерук О.М.

Від 2 відповідача: Орловська І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Спільного українсько-амеріканського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Чорна роза"на рішення господарського суду Одеської області

від 25 грудня 2014 року

у справі № 916/2893/14

за позовом: заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради та Управління обласної ради з майнових відносин

до відповідачів:

1. Спільного українсько-амеріканського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Чорна роза";

2. Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради

про визнання недійсним договору та виселення.

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2014 року заступник прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради та Управління обласної ради з майнових відносин звернувся до господарського суду Одеської області з позовом (з урахуванням уточненої позовної заяви) до Спільного українсько-американського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Чорна роза" та ФОП Джапарідзе К.М., за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, укладеного 29.04.1996 року між Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради та СУАП ТОВ "Чорна роза" (яке є правонаступником ТОВ "Рестус"), та витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом виселення та зобов'язання ТОВ "Чорна роза" звільнити займане нежитлове підвальне приміщення загальною площею 222,3 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, 10 ріг пров. Некрасова, 1 та повернути його власнику Одеській обласній раді в особі Управління обласної ради з майнових відносин.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 48 ЦК УРСР, ст. ст. 316, 321 ЦК України, положення Закону УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», ст. ст. 5, 10 Закону України «Про оренду державного майна» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), обґрунтовувалися незаконністю оспорюваного договору оренди, з огляду на перевищення головним управлінням архітектури та містобудування м. Одеси своїх повноважень при управлінні спірним нерухомим майном, право на управління яким належить до повноважень Одеської обласної ради.

У відзиві на позовну заяву СУАП ТОВ "Чорна роза" просило відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що позов заявлений з пропущенням строку позовної давності; без зазначення в чому полягає порушення відповідачем інтересів держави; обґрунтовується нормами законодавства, прийнятими після вчинення спірного правочину та спрямований на заволодіння вкладеними підприємством коштами в ремонт будинку - пам'ятки містобудування та архітектури.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.11.2014 року залучено Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради до участі у справі в якості співвідповідача та фізичну особу-підприємця Джапарідзе К.М. виключено зі складу учасників судового процесу у даній справі.

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.12.2014 року (суддя Цісельський О.В.) позов задоволено повністю. Визнано договір оренди нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, пров. Некрасова, 1А від 29.04.1996р., укладений між Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради та Спільним українсько-американським підприємством товариством з обмеженою відповідальністю "Чорна роза" (правонаступником товариства з обмеженою відповідальністю "Рестус") - недійсним на майбутнє. Виселено з незаконно займаного приміщення та зобов'язано Спільне українсько-американське підприємство товариство з обмеженою відповідальністю "Чорна роза" звільнити нежитлове підвальне приміщення загальною площею 222,3 м2, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, 10 ріг пров. Некрасова, 1 та повернути його власнику - Одеській обласній раді в особі Управління обласної ради з майнових відносин. Стягнуто з Спільного українсько-американського підприємства товариство з обмеженою відповідальністю "Чорна роза" на користь Державного бюджету України 2 436 грн. судового збору.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням СУАП ТОВ "Чорна роза" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: ст. ст. 48, 63 ЦК УРСР, ст.ст. 5, 22 Закону України «Про оренду державного майна» від 10.04.1992р., ст. 21 Закону УРСР «Про охорону використання пам'яток історії та культури».

У відзивах на апеляційну скаргу позивачі заперечують проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просять оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін вважаючи його законним та обґрунтованим.

Судом задоволено заявлене в судовому засіданні представником відповідача СУАП ТОВ "Чорна роза" клопотання та з метою забезпечення всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності залучено до матеріалів справи копію листа Управління обласної ради з майнових відносин від 20.04.2010р. № 04-04/968.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін та прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 15.08.1985р. № 480 "Про затвердження додаткового переліку пам'яток архітектури місцевого значення та меж заповідної території у м. Одесі" затверджено перелік будівель і споруд, включених в додатковий список пам'яток архітектури місцевого значення згідно додатку № 1, в якому під № 23 міститься будинок за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, 10, архітектор Ф. Моранді.

Розпорядженням представника Президента України від 17.11.1992р. № 401"Про передачу в користування пам'ятки містобудування та архітектури" передано в користування Головному управлінню архітектури та містобудування Одеського міськвиконкому пам'ятку містобудування та архітектури - будівлю колишнього будинку Заріфі, 1850 року спорудження, архітектор Ф.Моранді, яка розташована в м. Одесі, пров. Некрасова, 1 та зобов'язано користувача оформити в управлінні архітектури та містобудування обласної державної адміністрації відповідні охоронно-орендні документи, передбачити у своїх кошторисах кошти на проведення ремонтно - реставраційних робіт та експлуатацію пам'ятки.

04 березня 1993 року між Управлінням архітектури та містобудування Одеської обласної державної адміністрації (державний орган охорони пам'яток містобудування та архітектури) та Головним управлінням архітектури та містобудування Одеського міськвиконкому (орендар) було укладено охоронно-орендний договір на користування пам'яткою містобудування та архітектури, відповідно до п. п. 2.1, 2.3 якого держорган на підставі розпорядження представника Президента України від 17.11.1992р. № 401 передає, а орендар приймає в орендне користування пам'ятку містобудування та архітектури: колишній будинок Заріфі (будівлю в цілому) розташований за адресою: м. Одеса, пров. Некрасова, 1 для розміщення служб орендаря, строком оренди на час діяльності орендаря.

Згідно з п. 3.1. договору оплата за користування будівлею не передбачається.

Відповідно до п. 4.1. договору орендар приймає на себе повну відповідальність за збереження пам'ятки містобудування та архітектури, зобов'язується використовувати приміщення виключно за призначенням з встановленим для цього приміщення режимом використання, обумовленого цим договором.

Умовами пунктів 4.2.1, 4.2.2, 4.2.4, 4.2.5 даного договору передбачено, що орендар зобов'язаний, зокрема: утримувати будівлю пам'ятки та все пов'язане із нею майно в належному санітарному, протипожежному і технічному стані і нести всі витрати пов'язані з цим; утримувати в упорядкованому стані територію пам'ятки і її зону охорони, не допускати їх використання під нове будівництво та господарські потреби, а також не здійснювати ніяких прибудов до орендованої будівлі пам'ятки й переробок як ззовні так і в усередині її без спеціального письмового дозволу держоргану; не здійснювати без дозволу держоргану ніяких робіт по ремонту пам'ятки, а також побілення та пофарбування стін, покритих живописом, і робіт по відновленню та ремонту живопису, ліпнини і предметів внутрішнього оздоблення, які є витворами мистецтва; не здавати в суборенду приміщення орендованої пам'ятки, а також не передавати її іншим організаціям без письмової згоди держоргану.

Рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 12.05.1993р. № 449-ХХІ "Про заходи по охороні і використанню нерухомих пам'яток історії та культури в Одеській області", нерухомі пам'ятки історії та культури в Одеській області, які перебували у державній власності прийняті у комунальну власність Одеської обласної ради народних депутатів.

Обставини прийняття нерухомих пам'яток історії та культури місцевого значення, які розташовані на території області, у комунальну власність Одеської обласної ради на підставі вищевказаного рішення від 12.05.1993р. № 449-ХХІ, також вже були встановлені постановами Одеського апеляційного господарського суду при розгляді інших справ за участю Одеської обласної ради, що набрали законної сили, зокрема, постановою від 17.06.2008р. у справі № 22/54-08-1109, постановою від 09.04.2009р. у справі № 30/231-08-4792, постановою від 01.12.2009р. у справі № 30/95-09-3018.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

29.04.1996 року між Головним управлінням архітектури та містобудування Одеського міськвиконкому (орендодавець) та ТОВ "Рестус" (орендар) було укладено договір оренди, за умовами п. 1.1 якого орендодавець здає, а орендар приймає в оренду підвальні приміщення (під плямою будівлі ГлавУАМ) площею 222,3 м2 строком на 49 років з правом суборенди та наступного викупу, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Некрасова, 1а, для розміщення магазину-ресторану згідно з затвердженим планом, що додається та є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 2.1. договору, вартість орендної плати визначається відповідно до чинного законодавства.

За умовами п. 2.2. договору, розрахунок здійснюється шляхом перерахунку орендної плати еквівалентно обсягам виконаних ремонтно-реставраційних робіт всередині будівлі ГлавУАМ, що складає 8,28 млрд. крб. еквівалентно 47,3 тис. у.о. та обсягам виконаних робіт по реконструкції об'єктів (підвальних приміщень), що складає 26,19 млрд. крб. еквівалентно 149,7 тис. у.о.

Понад орендну плату орендар зобов'язаний сплачувати фактичні витрати за користування водою, каналізацією, електроенергією, центральним опаленням, телефонним зв'язком, по утриманню персоналу, що забезпечує прибирання прилеглої території (п. 2.3 договору).

Відповідно до акту приймання-передачі від 22.04.1996р. ГлавУАМ (замовник) прийняло, а ТОВ "Рестус" передало виконані ремонтно-реставраційні роботи по об'єкту внутрішніх приміщень ГлавУАМ, розташованих у м. Одеса пров. Некрасова, 1. Ремонтно-реставраційні роботи здані в експлуатацію в повному обсязі з кошторисною документацією на суму 8,28 млрд. крб., що еквівалентно 47,3 тис. у.о.

Згідно з експертним висновком № 24 від 15.04.1997р. Одеської обласної служби Української державної інвестиційної експертизи "Укрінвестекспертиза", кошторисна документація на реконструкцію приміщень за адресою: м. Одеса, пров. Некрасова, 1 під кафе-бар розглянута Одеською обласною службою "Укрінвестекспертизи" та рекомендована її для затвердження в сумі 261980 грн.

07.07.1997 року державною технічною комісією про готовність закінченого будівництвом об'єкту до експлуатації було складено акт, відповідно до якого реконструкція підвального приміщення площею 218 м2 під кафе-бар та магазин продтоварів готова до введення в експлуатацію.

Рішенням Одеської обласної ради від 24.04.2003р. № 154 - ХХІV "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада» затверджено Перелік об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада, станом на 01.04.2003 року згідно з додатком, у розділі 11 якого зазначено об'єкти культурної спадщини, де під підпунктом 11.1.49. вказано будинок Заріфі, 1851, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, 10 ріг пров. Некрасова.

Пунктом 2 даного рішення делеговано обласній державній адміністрації повноваження по управлінню об'єктами, визначеними у розділах 1-11 додатка до цього рішення.

18.09.2003 року між Управлінням охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (орган охорони) та Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради (користувач) було укладено охоронний договір на користування пам'яткою культурної спадщини № 13-А/09, за умовами п. 2.1 якого орган охорони здає, а користувач приймає на себе зобов'язання по охороні та належному використанню нежитлових приміщень загальною площею 1362,6 кв.м. пам'ятки архітектури місцевого значення - будинку Заріфі, 1851 року забудови, арх.Ф.Й. Моранді, м. Одеса, вул. Гоголя, 10.

Відповідно до п.п. 2.2, 2.3, 2.4 даного договору підставою для прийняття користувачем зобов'язань згідно з цим договором є ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та розпорядження представника Президента України в Одеській області від 17.11.1992 р. № 401; пам'ятка передана користувачеві для діяльності, що визначена його Положенням; термін користування пам'яткою на строк дії організації.

Підпунктом 4.2.12 даного договору передбачено, що користувач зобов'язаний не передавати пам'ятку в користування третім особам без письмової згоди органу охорони.

Додатковою угодою від 01.03.2004р. до вказаного охоронного договору п. 2.1 договору викладено в наступній редакції: орган охорони здає, а користувач приймає на себе зобов'язання по охороні та належному використанню нежитлових приміщень зазначеної будівлі загальною площею 1140,3 кв.м., що далі звуться пам'яткою згідно з умовами цього договору.

Рішенням Одеської обласної ради від 22.09.2006р. № 73-V «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада» затверджено нову редакцію Переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада, станом на 01.09.2006 року згідно з додатком 1, відповідно до розділу 8 якого: об'єкти культурної спадщини (в редакції п. 11 рішення обласної ради від 24.04.2003р. № 154 ХХІV) залишено без змін.

Пунктом 2 даного рішення делеговано обласній державній адміністрації повноваження з управління об'єктами, визначеними у розділах 1-8 Переліку.

На підставі вказаного рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006р. № 73-V

було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 27.01.2009р., відповідно до якого власником будівлі, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, 10 ріг пров. Некрасова, є територіальні громади сіл, селищ, міст області в особі Одеської обласної ради. Зазначене право власності 25.02.2009 року зареєстровано КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», що підтверджується витягом № 21991718.

Таким чином, зазначена будівля у цілому, що є пам'яткою містобудування та архітектури місцевого значення - будинок Заріфі, архітектор Ф.Моранді, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, 10 ріг пров. Некрасова, 1, є об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Одеської обласної ради. При цьому, спірні нежитлові підвальні приміщення загальною площею 222,3 кв.м., що є об'єктом оренди за оспорюваним договором оренди від 29.04.1996р., розташовані саме в цій будівлі, що підтверджується технічним паспортом на громадський будинок, виготовленим КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» станом на 16.06.2008р. та ніким із учасників судового процесу не заперечується.

Рішенням Одеської обласної ради від 28.12.2011 року № 383-VІ «Про внесення змін до Переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада» виключено з розділу 8 (в редакції п. 11 рішення обласної ради від 24.04.2003р. № 154-ХХIV) та внесено до 9 розділу зазначеного Переліку, затвердженого рішенням обласної ради від 22.09.2006р. № 73-V, підпункт 11.1.49. Будинок Заріфі, м. Одеса, вул. Гоголя, 10 ріг пров. Некрасова.

Рішенням Одеської обласної ради від 28.10.2011р. № 288- VІ "Про орендодавців майна спільної власності територіальних громад області" визначено, що орендодавцем нерухомого майна, яке включено до розділу 9 Переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, затвердженого рішенням обласної ради від 22.09.2006р. № 73-V, є управління обласної ради з майнових відносин, у зв'язку з чим управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації за актом приймання-передачі від 30.12.2011р. передало останньому вищезазначену будівлю.

28.08.2012 року між Управлінням обласної ради з майнових відносин (орендодавець) та Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради (орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення підвалу, першого та другого поверхів будівлі - пам'ятки загальною площею 921,1 кв.м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, 10, з метою розміщення офісу.

Згідно з п. 1.2 договору будівля, в якій зазначені приміщення надаються в оренду, є пам'яткою культурної спадщини спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

Пунктом 5.5 договору встановлено, що надання орендарем в суборенду орендованого майна заборонено.

Зазначені в даному договорі нежитлові приміщення були передані орендареві від орендодавця за актом приймання - передачі від 28.08.2012р.

Під час оформлення орендних відносин працівниками Управління обласної ради з майнових відносин було встановлено, що підвальними приміщеннями зазначеної будівлі загальною площею 222,3 кв.м. на підставі договору оренди від 29.04.1996р. користується СУАП ТОВ "Чорна роза", яке згідно з протоколом № 1 зборів учасників спільного підприємства від 19.05.2000 року є правонаступником ТОВ «Рестус», що підтверджується доповідною запискою від 08.08.2012р. та наявним у справі листуванням між сторонами. Неодноразові письмові вимоги позивача звільнити незаконно займані приміщення відповідач СУАП ТОВ "Чорна роза" залишив без відповіді і задоволення, у зв'язку з чим заступник прокурора і звернувся до господарського суду з даним позовом.

Предметом даного спору є вимога заступника прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної ради та Управління обласної ради з майнових відносин визнати недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР договір оренди від 29.04.1996р., укладений між Управлінням архітектури та містобудування м. Одеси та ТОВ «Рестус», та витребувати майно з чужого незаконного володіння шляхом зобов'язання СУАП ТОВ "Чорна роза", яке є правонаступником ТОВ «Рестус», звільнити займане нежитлове підвальне приміщення загальною площею 222,3 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, 10 ріг пров. Некрасова, 1 та повернути його власнику Одеській обласній раді в особі Управління обласної ради з майнових відносин. Обґрунтована дана вимога тим, що оспорюваний договір не відповідає вимогам чинного законодавства.

Частиною 3 п. 2 та частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. № 9 встановлено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР, яка була чинною на момент укладення спірного договору, недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про оренду державного майна" від 10.04.1992р., в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, орендодавцями майна, яке перебуває у комунальній власності, є органи, уповноважені місцевими Радами народних депутатів управляти майном.

За змістом ч. 2 ст. 22 Закону України "Про оренду державного майна", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди. При цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди.

Судом установлено, що Одеська обласна рада як власник будівлі, в якій розташовані спірні підвальні приміщення, що є об'єктом оренди за оспорюваним договором, не уповноважувала Головне управління архітектури та містобудування м. Одеси управляти спірним майном, а тому останнє не могло виступати орендодавцем цього майна та не мало права погоджувати будь-які ремонтно-реставраційні роботи в будівлі, оскільки не мало на це повноважень.

А також, Головному управлінню архітектури та містобудування м. Одеси за умовами охоронно - орендного договору на користування пам'яткою містобудування та архітектури від 04.03.1993р., укладеного з Управлінням архітектури та містобудування Одеської облдержадміністрації, було заборонено здавати в суборенду приміщення орендованої пам'ятки, а також передавати її іншим організаціям без письмової згоди держоргану. Разом з тим, ні власником будівлі, а ні державним органом охорони пам'яток містобудування та архітектури відповідачеві не надавалося письмової згоди на передачу її частини в суборенду.

Окрім того, відповідно до ст. 21 Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, будинки і споруди, віднесені до пам'яток історії та культури, надаються в користування державним, кооперативним, іншим громадським підприємствам, організаціям, установам, а також іншим організаціям і особам виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів за погодженням з спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток. Однак, таке погодження спеціально уповноважені державні органи охорони пам'яток ні Головному управлінню архітектури та містобудування м. Одеси, а ні ТОВ "Ресмус" не надавали.

Також, умови оспорюваного договору оренди в частині визначення розміру орендної плати не відповідають приписам ч.2 ст.21 Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до якої ставки орендної плати за користування зазначеними будинками і спорудами встановлюються Радою Міністрів Української РСР. Докази встановлення розміру орендної плати Радою Міністрів Української РСР для оспорюваного договору в матеріалах справи відсутні.

Стаття 63 ЦК УРСР, в редакції чинній на момент укладення оспорюваного договору, встановлює, що угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів наступного схвалення оспорюваного договору Одеською обласною радою.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з положеннями ст. 319 ЦК України лише власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

В силу ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Разом з тим, укладенням оспорюваного договору оренди безпосередньо порушено права та законні інтереси Одеської обласної ради як власника будівлі, в якій розташовані орендовані підвальні приміщення.

За таких обставин господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір оренди на момент його укладення не відповідав вимогам чинного на той час законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним.

Стосовно заяви відповідача про застосування позовної давності до пред'явлених вимог колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями Цивільного кодексу України, зокрема ст. 256, позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 76 Цивільного кодексу Української PCP).

Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в Цивільному кодексі Української PCP, за винятком положення про застосування позовної давності лише за заявою однієї зі сторін.

Частинами 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України закріплено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013р. № 10, початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Частинами 2, 3 п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. № 9 визначено, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК). Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Згідно з положеннями ст. ст. 71, 72 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, та ст. 257 ЦК України загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Скорочені строки позовної давності встановлюються законодавством для окремих видів вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, про наявність оспорюваного договору оренди та, відповідно, порушення своїх прав та законних інтересів позивачам стало відомо під час проведення перевірки умов використання майна будівлі - пам'ятки містобудування та архітектури лише у червні - липні 2012 року, що підтверджується доповідною запискою від 08.08.2012р. та наявним у справі листуванням між сторонами. Таким чином, саме з цієї дати слід обчислювати початок перебігу позовної давності.

Відповідач вказаний факт належними доказами не спростував. З наданого відповідачем до суду апеляційної інстанції листа Управління обласної ради з майнових відносин від 20.04.2010р. № 04-04/968 вбачається, що позивач попереджав СУАП ТОВ «Чорна Роза» лише про те, що у разі відмови від звільнення займаних приміщень будівлі він залишає за собою право звернутися до правоохоронних органів з метою з'ясування факту законності ведення останнім підприємницької діяльності з використанням комунального майна без будь - якого погодження та правовстановлюючих документів, що свідчить про необізнаність позивача зі спірним договором оренди.

Отже, правильним є висновок місцевого суду про те, що строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом заступником прокурора не пропущено.

Судовий захист права власності та майнових інтересів власників - осіб, названих у ст. 1 ГПК України, здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Так, в силу вимог ст.ст. 386, 387 ЦК України власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, згідно з статтею 387 ЦК України (віндикаційний позов).

Предметом віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Предметом доказування у справах за такими позовами становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як - то факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володіння відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності у позивача суб'єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на вказане майно.

Судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі доказів та з урахуванням судових рішень у справах № 22/54-08-1109, № 30/231-08-4792, № 30/95-09-3018 за участю Одеської обласної ради з достовірністю встановлено, а відповідачем не спростовано, що Одеська обласна рада є власником спірних нежитлових приміщень, а Управління обласної ради з майнових відносин є їх орендодавцем, зазначені нежитлові приміщення вибули з володіння позивачів поза їх волі і фактично знаходяться у незаконному володінні відповідача СУАП ТОВ «Чорна Роза», оскільки з огляду на недійсність договору оренди від 29.04.1996р. останнє володіє ними без будь - яких правових підстав.

А тому, місцевий господарський суд правильно витребував спірне майно із чужого незаконного володіння та зобов'язав відповідача звільнити займані нежитлові підвальні приміщення загальною площею 222,3 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, 10 ріг пров. Некрасова, 1 та повернути їх власнику Одеській обласній раді в особі Управління обласної ради з майнових відносин.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає, що доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини.

Порушення господарським судом першої інстанції процесуальних прав відповідача в процесі розгляду даної справи по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються колегією суддів як безпідставні.

Беручи до уваги все вищевикладене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування в цілому правильного рішення місцевого суду.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 25 грудня 2014 року у справі № 916/2893/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Спільного українсько-амеріканського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Чорна роза" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Величко Т.А.

Поліщук Л.В.