Постанова № 43206420, 26.02.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

26 лютого 2015 року Справа № 814/229/15

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Транзас України» (вул. Лєскова, 3А, м. Миколаїв, 54002)

до відповідача: Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030)

про: скасування податкових повідомлень-рішень від 05.01.2014р. № 0000042201, № 0000032201, № 0000052201,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транзас Україна» (далі - позивач, ТОВ «Транзас Україна») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ), в якому, з урахуванням уточнень (від 25.02.2015 року, т. 2 арк. спр. 170), просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.01.2015 року № 0000042201 на суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 5 971 780,00 грн., № 0000032201 на суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 4 561 211,00 грн., № 0000052201 на суму зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 22 405,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що на підставі Акту перевірки від 16.12.2014 року № 984/14-03-22-01/19285560 про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Транзас Укаїна» (код ЄДРПОУ 19285560) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період діяльності з 01.10.2011 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2013 року, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000042201, № 0000032201, № 0000052201 від 05.01.2014 року. Позивач не погоджується з висновками податкового органу, викладеними в Акті перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представником позивача подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача згідно наданих письмових заперечень просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Суд вважає, що справа може бути розглянута по суті на підставі наявних у справі доказів, а відсутність повноважних представників сторін, відповідно до ст. 128 КАС України, не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

У період з 19.11.2014 року по 09.12.2014 року Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Транзас Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2013 року та складено акт від 16.12.2014 року № 984/14-03-22-01/1928560 (надалі - Акт перевірки).

У висновках вказаного Акту перевірки зазначається, що позивачем порушено:

- п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, 138.2, 138.6, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПК України), в результаті чого Товариству визначено заниження суми податку на прибуток у розмірі 4 892 307,00 грн. в тому числі за період 2 - 4 квартал 2011 року (574 414,00 грн.), за 2012 рік (4 166 730,00 грн.) та за 2013 рік (151 163,00 грн.);

- п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, в результаті чого позивачу визначено заниження суми податку на додатну вартість у розмірі 3 040 807,00 грн. та завищення від'ємного значення податку на додану вартість на суму 22 405,00 грн.;

- п. 160.2 ст. 160 ПК України, в результаті чого позивачу визначено заниження суми податку з доходів нерезидентів за 2012 рік в сумі 95 431,60 грн.

Не погодившись з висновками Акту перевірки, позивач подав відповідачу заперечення № 745/2 від 22.12.2014 року.

29.12.2015 року ДПІ надало позивачу (отримано поштою 12.01.2015 року) відповідь на заперечення № 6974/10/14-03-22-01-22, в якій врахувало заперечення позивача щодо відсутності порушення ним п. 160.2 ст.160 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI, внаслідок чого ДПІ не визнало заниження суми податку з доходів нерезидентів за 2012 рік в сумі 95 431,60 грн.

05.01.2015 року відповідачем було винесено відповідні податкові повідомлення-рішення, які отримані Позивачем поштою 12.01.2015 року, а саме:

- № 0000042201, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 5 971 780,00 грн., з яких 4 892 307,00 грн. - за основним платежем, 1 079 473,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № 0000032201, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 4 561 211,00 грн., з яких 3 040 807,00 грн. - за основним платежем, 1 520 404,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № 0000052201, яким позивачу було зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість на 22 405,00 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК України.

Прийняття ДПІ у Центральному районі податкового повідомлення-рішення № 0000042201, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 5971780 грн. відповідач обґрунтовує тим, що в результаті проведення перевірки не встановлено реальності здійснення господарських операцій між ТОВ «Транзас Україна» та його контрагентами: ТОВ «ПАР», ТОВ «Конус Україна», ТОВ «КПІ-Трейдінг», ТОВ «Діджитал-Віжн», ТОВ «Альфа-Київбуд», ТОВ «Профінструмент-Україна», ТОВ «Техно-Торг». ПП «Електрохаус», ПП «ПНФ «МУССОН МАРИН», ТОВ «Маклойд-Юг», ТОВ «Гефест Альянс», ПП «Промтехсервіс». Зокрема, відповідач доходить висновку про відсутність реальності придбання товарів, робіт, послуг позивачем у зазначених контрагентів посилаючись на ненадання підприємством до перевірки товарно-транспортних накладних та сертифікатів якості продукції, а також на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача та фінансові звіти контрагентів.

Суд критично оцінює позицію відповідача щодо визнання ним нереальності господарських операцій з придбання позивачем товарів (робіт, послуг) у підприємств посиланням на висновки актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів. Суд вважає необхідним зазначити, що при проведенні перевірки податковим органом здійснюються збір, обробка та акумулювання фактичних даних, що відображають законність джерел та обсяги доходів і витрат платника податків, визначення інших показників податкових декларацій, нарахування і сплати податків (зборів), формується оцінка та обґрунтування висновків, що відображають стан виконання платником податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010 року, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Податковим кодексом України чітко визначено матеріали, які є підставами для висновків під час проведення перевірок, та вимоги до підтвердження даних, зазначених у податковій звітності. Так, згідно до ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби такими підставами є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом чи іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби. Відповідно до п.73.5 ст.73 ПК України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.

З аналізу норм податкового законодавства вбачається, що актом про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчується факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Отже суд звертає увагу, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок не є тим самим, що і результати проведених зустрічних звірок, які є джерелом отримання податкової інформації, що положеннями ст. 83 ПК України визначена в якості підстави для висновків під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок вказаного контрагенту не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства позивачем. Такої думки притримується Вищий адміністративний суд України в постанові по справі № К/800/41631/13 від 27.02.2014 року.

З урахуванням наведеного, суд встановив, що акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів-постачальників, фінансова звітність контрагентів, які використовувалися при складанні акту перевірки позивача, не належать до первинних документів, тому висновок акту перевірки про нереальність здійснення господарських операцій між ТОВ «Транзас Україна» та його контрагентами-постачальниками - є безпідставним та зробленим з порушенням п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок.

В матеріалах справи містяться всі документи первинного бухгалтерського обліку позивача, які були предметом дослідження під час перевірки та описані відповідачем в акті перевірки, що підтверджують фактичне здійснення господарських операцій по наданню позивачу товарів, робіт, послуг його контрагентами: ТОВ «ПАР», ТОВ «Конус Україна», ТОВ «КПІ-Трейдінг», ТОВ «Діджитал-Віжн», ТОВ «Альфа-Київбуд», ТОВ «Профінструмент-Україна», ТОВ «Техно-Торг». ПП «Електрохаус», ПП «ПНФ «МУССОН МАРИН», ТОВ «Маклойд-Юг», ТОВ «Гефест Альянс», ПП «Промтехсервіс».

Всі надані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку відповідають чинному законодавству щодо вимог, встановлених до цих документів, отже, витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток та відображені ТОВ «Транзас Україна» у податкових деклараціях з податку на прибуток підприємств за 2011, 2012 та 2013 рік підтверджені документально.

Що стосується посилань ДПІ на ненадання позивачем ТТН, подорожніх листів, сертифікатів якості придбаних товарів, суд не приймає їх до уваги та вважає безпідставними виходячи з наступного.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р. (в редакції на момент здійснення господарських операцій), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а є документами, які регламентують взаємовідносини тільки перевізника та замовника як учасників транспортного процесу. В будь-якому разі, відсутність ТТН, неправильне їх заповнення не може бути свідченням безтоварності операцій, оскільки вказує лише на дотримання чи порушення суб'єктом господарювання правил перевезення автомобільним транспортом, які не пов'язані з додержанням вимог податкового законодавства. Така позиція узгоджується з висновками Вищого адміністративного суду України, висловлених, зокрема, в ухвалі від 08.04.2013 р. по справі № К/9991/34831/12, ухвалі від 22.05.2013 р. по справі К/9991/10729/12.

Що стосується ненадання позивачем сертифікатів якості продукції, зокрема на підтвердження походження та якості придбаної у ТОВ «ПАР» легованої сталі, судом встановлено, що сертифікати якості були надані митним органам, які входять в структуру Державної фіскальної служби України. Позивачем надано суду митні декларації, в кожній з яких зазначено про надання сертифікату якості на леговану сталь.

Також, відповідач не визнає витрати в якості собівартості реалізованих товарів, придбаних у ТОВ «ПАР», на підставі висновку про те, що основний вид діяльності ТОВ «ТРАНЗАС УКРАЇНА» - «Будування суден i плавучих конструкцій» та фактично підприємство займається: установкою, сервісним обслуговуванням та ремонтом радіолокаційного та навігаційного устаткування для суден; імпортом та подальшою реалізацією на території України навігаційного та радіообладнання, навчальних тренажерів для водного транспорту та програмного забезпечення до них; розробкою програмного забезпечення для тренажерів. До того ж, ДПІ робить висновок, що операції купівлі-продажу зливків із сталі є не характерними для підприємства, й унеможливлює витрати, тому дана операція не направлена на отримання прибутку, так як націнка на зливки із сталі склала близько 0,8%.

Суд з висновком про відсутність за таких підстав права на витрати та податковий кредит з ПДВ не згоден, адже підпунктом 14.1.27 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У відповідності до п.138.1. ст.138 Податкового Кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.8 ст. 138 Податкового Кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

- прямих матеріальних витрат;

- прямих витрат на оплату праці;

- амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

- вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 138.1.1. п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового Кодексу України.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Придбані товари були використані позивачем для здійснення експортних операцій та подальшого використання у власній господарській діяльності, що підтверджується наданими до перевірки первинними документами, в тому числі договорами, експортними контрактами, додатковими угодами, специфікаціями, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами прийому-передачі майна, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), інвентаризаційними описами, рахунками, банківськими виписками, витягами з журналу реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ, вантажо-митними деклараціями з додатками до них, інвойсами, CMR.

Так, самим відповідачем не заперчується той факт, що в період з 01.10.2011 року по 31.12.2013 року ТОВ «ТРАНЗАС УКРАЇНА» експортовано придбану у ТОВ «ПАР» леговану (швидкоріжучу) сталь у зливках марки Р12Ф13 в кількості 173,580 тон за кордон шляхом укладення договорів комісії з ТОВ «ІІКК КОМПРОМІС» (код ЄДПРОУ 35004784) та з ПП «ЗОВНІШТОРГСЕРВІС» (код ЄДПРОУ 35711951) (с.165 акту). А придбані товари у ТОВ «КОНУС УКРАЇНА» на суму 94528 грн. були реалізовані філії ДП «Дельта - лоцман» ДП «АМПУ» та Миколаївський філії концерну РРТ (с. 183 акту).

Отже, наданими до перевірки документами, які в свою чергу перераховані в акті перевірки, підтверджено рух активів у процесі здійснення господарських операцій та зв'язок між фактом придбання товарів і господарською діяльністю позивача.

Суд також не погоджується з висновком відповідача щодо відсутності направленості господарських операцій позивача на отримання прибутку. Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Позивач здійснює фінансово-господарську діяльність на власний ризик, а тому вправі самостійно оцінювати її ефективність та доцільність. При цьому, визначення способів та методів отримання прибутку внаслідок провадження підприємницької діяльності належить до виключної компетенції платника, який у сфері господарювання володіє самостійністю та широкою дискрецією. Здійснюючи свою підприємницьку діяльність на власний ризик, платник несе усі негативні наслідки можливої економічної неефективності своїх рішень; при цьому такий платник не має обов'язку бути економічно ефективним та раціональним та може приймати нестандартні з економічної точки зору рішення, що є елементом його правосуб'єктності як учасника ринкових правовідносин. Отже, отримання прибутку є метою господарської діяльності, а не її обов'язковим результатом.

Окрім того, Податковий кодекс України не надав ДПІ повноважень та прав оцінювати господарські операції з точки зору їх доцільності, раціональності та ефективності. ДПІ помилково встановлює і поширює додаткові обмеження щодо виключення витрат, які на думку ДПІ, не направлені на отримання прибутку, що суперечить ст. 138 ПК України і забороняється п. 140.5 ст. 140 ПК України.

До того ж, відповідно до п. 12 роз'яснення ВАСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.99 р. № 02-5/111, коло угод, які вправі укладати господарюючі суб'єкти, не визначається якимось вичерпним переліком і не обмежується лише тими угодами, що випливають з основного змісту їх діяльності. Отже підприємства та організації можуть укладати й різноманітні угоди, які є похідними, супутніми їх основній діяльності і випливають з цієї останньої.

ДПІ обґрунтовує свої висновки також тим, що контрагенти позивача відсутні за місцезнаходженням, станом на момент проведення перевірки до ЄДР внесені записи про відсутність підтвердження відомостей, або у контрагентів-постачальників відсутній управлінський та технічний персонал, оборотні кошти, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), а також неможливістю підтвердити реальність господарських операцій між контрагентами Товариства та підприємствами, з якими ті мали відносини.

На момент вчинення господарських операцій, всі вищезазначені контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та мали повну податкову правосуб'єктність. Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів, а також не передбачено обов'язку здійснювати перевірку документів щодо всіх контрагентів по ланцюгу здійснення операції стосовно державної реєстрації платника податків, сплати податків контрагентами тощо.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тобто підприємство-позивач не може бути притягнуте до відповідальності за порушення, яке ним не було вчинене.

Вищий адміністративний суд України у своєму листі від 02.06.2011 року вих. № 11/13-11 роз'яснив, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Крім того, факт відсутності підприємства-контрагента за місцезнаходженням або податковою адресою сам по собі не може бути підставою для визнання безтоварними господарських операцій на виконання договорів, укладених з ним, оскільки проведення перевірки є заходом контролю податкового органу відносно платника податків, а реальність господарської операції оцінюється з урахуванням її специфіки - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. Таким чином, при дослідженні господарської операції, контрагент за договором, в першу чергу, розглядається як суб'єкт господарювання, спроможний або неспроможний надавати відповідні послуги або поставляти товари.

Таким чином, суд зазначає, що надані позивачем та досліджені судом документи за змістом і формою є первинними документами у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять інформацію про здійснені господарські операції, їх невідповідність Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не встановлена. Надана позивачем первинна документація бухгалтерської та фінансової звітності, яка складена на виконання договорів з контрагентами оформлена належним чином. Наявність документів податкового та бухгалтерського обліку у позивача, з урахуванням положень Податкового кодексу України, надавала йому усі правові підстави та можливості для формування для себе відповідних показників за господарськими операціями з контрагентами. Реальність здійснених господарських операцій між ТОВ «Транзас Україна» та його контрагентами - ТОВ «ПАР», ТОВ «Конус Україна», ТОВ «КПІ-Трейдінг», ТОВ «Діджитал-Віжн», ТОВ «Альфа-Київбуд», ТОВ «Профінструмент-Україна», ТОВ «Техно-Торг». ПП «Електрохаус», ПП «ПНФ «МУССОН МАРИН», ТОВ «Маклойд-Юг», ТОВ «Гефест Альянс», ПП «Промтехсервіс» підтверджена наданими до суду документами.

Що стосується донарахування відповідачем податку на додану вартість та встановлення завищення від'ємного значення податку на додану вартість, судом встановлено, що прийняття відповідачем податкових повідомлень рішень № 0000032201, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 4561211 грн. та № 0000052201, яким позивачу було зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість на 22405грн. пояснюється ДПІ виключно безтоварністю операцій. Зокрема, відповідач посилається на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, відсутність у останнього ТТН.

Суд критично оцінює позицію відповідача щодо донарахування ним позивачу податку на додану вартість та зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ з огляду на наступне.

Пунктом 200.1. ст. 200 ПК України зазначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.1. ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

П. 200.2. ст. 200 ПК України визначає, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3).

Згідно з п. 200.4 ст. 200 ПК України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 200.5. ст. 200 ПК України встановлено,що не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які: були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Позивач не підпадає під жоден з цих критеріїв, а отже має законні підстави щодо отримання бюджетного відшкодування.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.6 ПК України передбачена єдина умова для позбавлення платника податків права на податковий кредит, а саме: «Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.»

Пунктом 7 статті 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 01.11.2011 року № 1379, зареєстрованого в Мін'юсті 22.11.2011 р. за №1333/20071 (далі - Порядок), передбачено лише одну підставу недійсності податкової накладної, а саме, у разі її заповнення не тією особою, що вказана у пункті 1 статті 1 цього Порядку. Відповідно до п. 1 ст. 1 Порядку податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Всі господарські операції з контрагентами у період, що перевіряється відображені у податковому та бухгалтерському обліку позивача на підставі первинних документів, що оформлені відповідно до вимог діючого законодавства України та надано до суду.

Судом встановлено, що позивач має всі належним чином оформлені податкові накладні від своїх контрагентів (ТОВ «ПАР», ТОВ «Конус Україна», ТОВ «КПІ-Трейдінг», ТОВ «Діджитал-Віжн», ТОВ «Альфа-Київбуд», ТОВ «Профінструмент-Україна», ТОВ «Техно-Торг». ПП «Електрохаус», ПП «ПНФ «МУССОН МАРИН», ТОВ «Маклойд-Юг», ТОВ «Гефест Альянс», ПП «Промтехсервіс»), які відповідають вимогам чинного законодавства. При цьому, відповідачем не спростовується факт наявності податкових накладних та не доведено заповнення їх з порушеннями норм ПК України.

Встановлені судом обставини, свідчать про те, що дії ТОВ «Транзас Україна» як платника податку є добросовісними, вчинені ним господарські операції сумніву в їх реальності не викликають та відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються достатніми і наявними у матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у відповідача немає підстав для ствердження про порушення позивачем п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, 138.2, 138.6, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи та з урахуванням того, що у справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачеві сум податку на прибуток та податку на додану вартість, зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Транзас Україна» до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.01.2015 року № 0000042201, № 0000032201 та № 0000052201.

Окрім цього, правомірність позиції позивача та неправомірність позиції відповідача підтверджується судовою практикою Європейського суду з прав людини, рішення якого використовуються в Україні в якості джерела права.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (мається на увазі Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.) та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, у рішенні в справі Щокін проти України (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у п.п. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: «Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом» і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, за неправомірні дії іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п. 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суд, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені доказами наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню, а порушені права та інтереси позивача - такими, що підлягають судовому захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2, 11, 71, 94, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 05.01.2015 року № 0000042201.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 05.01.2015 року № 0000032201.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 05.01.2015 року № 0000052201.

5. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транзас України» (код ЄДРПОУ 19285560) судовий збір у сумі 487,20 грн., сплачений відповідно до платіжного доручення № 42 від 20.01.2015 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих