Рішення № 43206018, 19.03.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.03.15р. Справа № 904/290/15

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДХАУЗ СВІС ГМБХ", м. Дніпропетровськ

до відповідача - 1 товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Схід-Захід", м. Луцьк

відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю "Промторгсервісплюс", м. Дніпропетровськ

про стягнення 21 344 грн. 31 коп.

Суддя Кармазіна Л.П.

Представники:

від позивача - Палій С.М., представник, дов. № 56 від 30.12.2014 року

від відповідача-1 - представник не з'явився

від відповідача-2 - представник не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕДХАУЗ СВІС ГМБХ" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача - 1 товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Схід-Захід" та відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю "Промторгсервісплюс" про стягнення 21344 грн. 31 коп.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань за договором поставки № 5ВЛ від 01.10.2012 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Вимоги щодо солідарної відповідальності відповідача-2 обґрунтовані тим, що за умов укладеного між позивачем та відповідачем-2 договору поруки №1/01 від 12.01.15р., останній взяв на себе зобов'язання, у випадку невиконання відповідачем-1 свого обов'язку передбаченого договором поставки №5ВЛ від 01.10.2012 року, солідарно відповідати перед позивачем за зобов'язаннями відповідача-1 у розмірі 500 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2015 порушено провадження у справі, а розгляд справи призначено на 10.02.2015р.

10.02.2015р. представник позивача до судового засідання, на виконання вимог ухвали суду, надав супровідним листом витребувані документи для долучення їх до матеріалів справи, в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача-1 в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача-2 в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, до судового засідання надав до канцелярії господарського суду відзив на позовну заяву, яким визнав існування заборгованості у розмірі 500 грн., в межах якого відповідач-2 поручився за виконання грошового зобов'язання відповідача-1. На виконання вимог ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2015р. надав докази направлення відзиву на позов на адресу позивача.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2015р., у зв'язку з неявкою представників відповідачів-1,2, розгляд справи відкладено на 03.03.2015р.

03.03.2015р. представник відповідача-1 в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.248 т. 1), подав до канцелярії господарського суду відзив на позовну заяву, яким просив суд справу №904/290/14 передати за підсудністю до господарського суду Волинської області, а в разі відхилення такого клопотання про передачу справи за підсудністю, в задоволенні позовних вимог про стягнення коштів відмовити.

Представник відповідача-2 в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Представник позивача заперечив щодо передачі справи за підсудністю до господарського суду Волинської області, зазначив, що оскільки за договором поруки №1/01 від 12.01.2015р. за договором поставки №5 ВЛ від 01.10.2012р., встановлена солідарна відповідальність відповідачів-1,2, та враховуючи що місцезнаходження відповідача-2 є м. Дніпропетровськ, позивач вважає, що підсудність справи була ним обрана вірно.

Суд дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, розглянувши клопотання відповідача-1 про передачу справи за підсудністю, вважає за необхідне відмовити в задоволенні такого клопотання, оскільки відповідно до ст.15 ГПК України, справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Судом встановлено, що позивач звернувся з позовом, зазначивши одним з відповідачів товариство з обмеженою відповідальністю "Промторгсервісплюс", місцезнаходження якого є:м. Дніпропетровськ. Як вбачається з тексту позовної заяви, товариство з обмеженою відповідальністю "Промторгсервісплюс" за договором поруки взяло на себе зобов'язання відповідати перед позивачем за виконання зобов'язань по договору поставки, укладеного між позивачем та відповідачем-1. Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Докази визнання недійсним договору поруки в матеріалах справи відсутні. Таким чином, при винесенні ухвали про порушення провадження у справі, судом було дотримано вимоги ст. 15 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2015р., в зв'язку з неявкою відповідачів - 1,2, для повного та всебічного розгляду справи, розгляд справи відкладено на 17.03.2015р.

17.03.2015р. представник відповідача-1 в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 13 т.2)

Представник відповідача-2 в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2015р., в зв'язку з неявкою відповідачів -1,2, для повного та всебічного розгляду справи, розгляд справи відкладено на 19.03.2015р.

18.03.2015р. до канцелярії господарського суду від відповідача-1 надійшло клопотання, яким відповідач-1 просив суд відкласти розгляд справи, призначений на 17.03.2015р., у зв'язку з неможливістю забезпечення явки представника в судове засідання 17.03.2015р. (а.с.16-19 т.2)

19.03.2015р. представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідачів-1,2 в призначене судове засідання не з'явились, про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Згідно з п. 3.9.1. Постанови Вищого господарського суду України від 26.12.11р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Статтею 69 ГПК України передбачено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Позовну заяву подано до господарського суду Дніпропетровської області 20.01.2015р., будь-яких клопотань про продовження строку розгляду справи від представників сторін до господарського суду не надходило, а тому двохмісячний строк розгляду спору спливає 20.03.2015р.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Суд вважає, що відповідачі-1,2 не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представників відповідачів-1,2, оскільки останні повідомлені про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

19.03.2015р. в порядку ст. 85 ГПК України, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Біонайм Україна" (найменування якого було змінено на товариство з обмеженою відповідальністю "Медхауз Свіс ГМБХ" відповідно до витягу з Статуту а.с. 212- 214 т. 1) (позивач-постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Схід-Захід" (відповідач-1-покупець) було укладено договір поставки № 5ВЛ від 01.10.2012р., відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується поставляти продовольчі товари (надалі - товар) відповідно до поданого покупцем замовлення, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно оплатити його вартість. (а.с.13-15 .т1)

Відповідно до п. 1.2 договору, предметом даного договору є товари, що визначені у відповідних супровідних документах (накладних, товарно-транспортних накладних тощо), які є невід'ємною частиною цього договору.

Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної накладної, яка засвідчує момент передачі товару, якщо інший порядок переходу права власності на товар від постачальника до покупця не визначений сторонами (п. 1.3 договору).

Загальна ціна договору складає загальну суму всіх поставок за цим договором (п. 1.6 договору).

Відповідно до п. 4.2 договору, розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в національній валюті України (гривнях) в безготівковому порядку шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 4.4 договору, в редакції додаткової угоди від 01.10.2012р., покупець сплачує за поставлений йому товар через кожні 14 календарних днів з моменту першої поставки такого товару по мірі його реалізації третім особам (в тому числі кінцевому споживачу).

Пунктом 5.5 договору сторони погодили, що у випадку відсутності у покупця грошових коштів для оплати поставленого товару або якщо товар не користується широким попитом у кінцевих споживачів, за наявності згоди постачальника та належного стану товару (в тому числі його пакування), поставлений товар може бути повернуто постачальнику. З моменту зворотної передачі товару від покупця постачальнику припиняється нарахування неустойки.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу-1 в період з 11.10.2012 по 07.05.2014р. товар на загальну суму 146 057 грн. 87 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача-1. (а.с. 24-164 т.1)

В порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач-1 здійснив часткову оплату поставленого товару у розмірі 87677,80 грн., що підтверджується банківськими виписками, копії яких містяться в матеріалів справи (а.с. 165-182 т.1).

Крім того, відповідачем-1 було частково повернуто позивачу товар на загальну суму 37639,51 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними на повернення товару. (а.с.183-207 т. 1)

Таким чином, станом на час розгляду справи несплаченим залишився товар на суму 20740 грн. 56 коп.

Відповідно до п. 6.2 договору, цей договір може бути розірваний постачальником достроково в односторонньому порядку. При цьому постачальник повинен повідомити покупця про дострокове одностороннє розірвання договору за десять календарних днів. У випадку розірвання постачальником договору у порядку, передбаченому цим пунктом договору, покупець зобов'язаний остаточно розрахуватись з постачальником та повернути йому увесь поставлений не неоплачений товар протягом семи календарних з моменту отримання повідомлення постачальника про одностороннє дострокове розірвання цього договору

На підставі п. 6.2 договору, з метою досудового врегулювання спору, 24 грудня 2014 року позивач направив на адресу відповідача-1 претензію про одностороннє дострокове розірвання договору з 08.01.2015 р. та вимагав в строк 7 (сім) календарних днів з моменту отримання претензії перерахувати суму боргу у розмірі 20 740,56 грн. або повернути увесь поставлений, але не реалізований товар (а.с.208 т.1). Претензія була направлена на адресу відповідача-1 24.12.2014р., про що свідчить наявний в матеріалах справи поштовий опис вкладення та фіскальний чек пошти.(а.с.209-210 т.1) 30.12.2014р. зазначена претензія була отримана представником відповідача-1, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією поштового повідомлення про вручення поштового відправлення. (а.с.211 т.1)

Станом на час розгляду справи відповідач-1 на претензію не відреагував, заборгованість за договором у розмірі 20 740 грн. 56 коп. позивачу не сплатив, вимоги щодо повернення товару не виконав, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

На підставі п. 5.3. договору, яким передбачено, що за порушення строку оплати товарів покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30% річних від суми заборгованості, позивач нарахував відповідачу-1 30% річних у розмірі 85 грн. 24 коп.

На підставі п. 5.4. договору, яким передбачено, що якщо заборгованість покупця перед постачальником триває більше двох місяців, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу. При цьому відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України сторони погодили, що нарахування пені за цим пунктом договору починається від самого першого дня виникнення прострочення відповідача перед позивачем та припиняється через один календарний рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, позивач нарахував відповідачу-1 пеню у розмірі 518 грн. 51 коп.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши представника позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав:

Сторони є суб'єктами господарювання, тому відповідно до положень ст.ст. 4, 173-175 і 193 ГК України до прав і обов'язків сторін, що виникли на підставі зазначеного договору і є господарськими зобов'язаннями, мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Факт отримання відповідачем-1 товару підтверджується матеріалами справи, а саме видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 24-164 т.1), які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками позивача та відповідача-1.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач-1 за отриманий товар розрахувався частково, про що свідчать наявні в матеріалах справи банківські виписки (а.с.165-182 т.1), а також здійснив повернення частини товару, що підтверджується накладними на повернення товару, що містяться в матеріалах справи. (а.с.183-207 т. 1)

Таким чином, заборгованість відповідача-1 складає 20 740,56 грн.

Зобов'язання відповідача-1, щодо оплати за отриманий товар передбачено умовами договору та нормами законодавства.

Відповідачем-1 оплату поставленого товару не здійснено, тобто порушено умови договору, який підписаний між сторонами.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Стаття 663 Цивільного кодексу України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Стаття 712 ЦК України зазначає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Так, пунктом 4.4 договору, покупець сплачує за поставлений йому товар через кожні 14 календарних днів з моменту першої поставки такого товару по мірі його реалізації третім особам (в тому числі кінцевому споживачу).

Згідно з п.п.1.2 статті 251 Цивільного кодексу України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до статті 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами; термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України).

Тобто початок перебігу строку повинен бути визначений терміном.

Пунктом 4.4 договору сторони передбачили, що строк (кожні 14 числа календарних днів з моменту першої поставки такого товару по мірі його реалізації третім особам (в тому числі кінцевому споживачу) починається з певної події.

Подія (реалізація товару третім особам), яку сторони встановили у п.4.4 договору може ніколи не настати та ймовірність її настання залежить від відповідача по справі, а тому ця подія не є терміном у розумінні ст. 251 Цивільного кодексу України.

Оскільки, перебіг строку починається від події, яка може ніколи не настати, суд вважає, що строк оплати сторонами у договорі не встановлений, тому відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 1.7. постанови пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 року, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач-1 неналежним чином виконав свої зобов'язання за вищевказаним договором, спір між сторонами виник з його вини, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача-1 основного боргу - є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Крім цього, суд встановив, що зобов'язання за спірним договором було забезпечено договором поруки №1/01 від 12.01.2015р., укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю "Медхауз Свіс ГМБХ" (кредитор-позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Промторгсервісплюс" (відповідач-2-поручитель), відповідно до умов якого поручитель зобов'язується перед кредитором частково виконати грошові зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Схід-Захід" (боржник - відповідач-1) за договором поставки № ВЛ від 01.10.12 на поставку товарів, що укладений між кредитором та боржником, по оплаті за поставлений товар, починаючи з дати укладання основного договору. (а.с.17 т.1)

Згідно з п.1.3. договору, поручитель відповідає за невиконання боржником зобов'язань перед кредитором по основному договору солідарно в межах 500 гривень.

Кредитор зобов'язується повідомити поручителя про невиконання зобов'язань перед кредитором по основному договору, передбачених п.1.1. договору. (п. 2.1 договору поруки)

Відповідно до п. 4.1. договору, у разі порушення боржником зобов'язань, забезпечених порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники в обсязі зобов'язань по основному договору з урахуванням обмеження для поручителя встановленим п. 1.3. цього договору.

Договір поруки набуває чинності з дня його підписання і діє до виконання основного договору (п. 4.7. договору поруки).

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Як зазначено вище, договором поруки встановлена солідарна відповідальність поручителя та боржника.

Частина 2 статті 554 ЦК України передбачає, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За частиною 2 статті 553 ЦК України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Розмір відповідальності відповідача-2 перед позивачем за невиконання відповідачем-1 зобов'язань за договором поставки обмежений договором поруки сумою 500 грн.00 коп.

Судом встановлено, що доказів повної оплати отриманого відповідачем-1 товару, матеріали справи не містять, відповідачем-2 не надано доказів виконання зобов'язання, забезпеченого порукою у сумі 500 грн. 00 коп., у зв'язку з чим суд доходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача в частині солідарного стягнення з відповідача-2 суми боргу у розмірі 500 грн. 00 коп. та з відповідача-1 основного боргу у розмірі - 20240 грн. 56 коп.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача-1 пені у розмірі 518 грн.51 коп. суд враховує наступне.

Відповідно до положень ст.ст. 216-217, 230-231 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 611 ЦК України одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

На підставі п. 5.4. договору, яким передбачено, що якщо заборгованість покупця перед постачальником триває більше двох місяців, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу. При цьому відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України сторони погодили, що нарахування пені за цим пунктом договору починається від самого першого дня виникнення прострочення відповідача перед позивачем та припиняється через один календарний рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, позивач нарахував відповідачу-1 пеню у розмірі 518 грн. 51 коп.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку пені, за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, позивач нарахував відповідачу-1 пеню на загальну суму 518 грн. 51 коп. за період прострочення з 07.01.2015р. по 13.01.2015р.

Проте розмір пені має бути обрахований з урахуванням обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України згідно із Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", незважаючи на встановлений у договорі спосіб обчислення пені (постанова Верховного Суду України від 24.10.2011 та постанова Вищого господарського суду України від 07.12.2011 у справі N25/187).

Таким чином, судом перевірено додержання позивачем вимог чинного законодавства при здійсненні розрахунку пені за період прострочення з 07.01.2015р. по 13.01.2015р., на підставі чого суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 518 грн.51 коп. підлягають частковому задоволенню на суму 111 грн. 37 коп.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача-1 за неналежне виконання грошових зобов'язань 30% річних у розмірі 85 грн. 24 коп., суд зазначає наступне:

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Приписи ст. 625 ЦК про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних.

Враховуючи, що відповідно до п. 5.3. договору, сторони передбачили, що за порушення строку оплати товарів покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30% річних від суми заборгованості, суд вважає що сторони в договорі визначили інший процент річних від простроченої суми.

Судом здійснено перерахунок наданого позивачем розрахунку 30% річних та встановлено, що у визначений позивачем період прострочення (з 07.01.2015р. по 13.01.2015р.) позивач здійснив нарахування пені за 5 днів прострочення, тоді як визначений позивачем період нарахування пені з 07.01.2015р. по 13.01.2015р., складає 7 днів.

Відповідно до перерахованого судом розрахунку 30% річних вбачається, що до стягнення підлягає пеня загальною сумою 119 грн. 33 коп., проте відповідно до п. 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України " Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17 грудня 2013 року встановлено, що з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи, що перерахована судом сума 30% річних перевищує суму, яка заявлена позивачем до стягнення та з огляду на те, що у суду відсутнє право виходити за межі позовних вимог, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення 30% річних у розмірі, який заявлено позивачем на загальну суму 85 грн. 24 коп.

Отже, факт неналежного виконання відповідачами-1,2 зобов'язань за договорами поставки та поруки, встановлено судом та доведено матеріалами справи.

Посилання відповідача-1, викладені у відзиві на позовну заяву, з приводу того, що позивачем заявлено вимогу про стягнення коштів, хоча у позивача є право вимагати повернення нереалізованого товару, суд не приймає до уваги з огляду на те, що як вбачається з наявної в матеріалах справи претензії позивача за №326 від 24.12.2014р., позивач просив відповідача-1 в строк 7 календарних днів з моменту отримання претензії перерахувати суму боргу у розмірі 20740,56 грн. або повернути увесь поставлений, але не реалізований товар (а.с.208 т.1), враховуючи, що позивач виставив свої письмові вимоги відповідачу-1, проте в порушення своїх зобов'язань, відповідач-1 вимоги позивача проігнорував та не повернув товар, таким чином заперечення відповідача-1 є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

На підставі викладеного суд вважає, що оскільки вина у виникненні спору, як відповідача-1 так і відповідача-2 матеріалами справи підтверджена, судовий збір підлягає покладенню на відповідачів у рівних частинах по 50% від загальної суми судового збору, що підлягає стягненню (1827 грн. 00 коп.), а саме на відповідача-1 - 913 грн. 50 коп., і на відповідача -2 - 913 грн. 50 коп.

Керуючись ст. ст. 4, 32, 33, 36, 43, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Схід-Захід" (43021, Волинська область, м. Луцьк, вул.. Бойка, буд. 1, код ЄДРПОУ 33463211) та товариства з обмеженою відповідальністю "Промторгсервісплюс" (49083, м. Дніпропетровськ, пр. Газети "Правда", 29, ідентифікаційний код 35446659) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Медхауз Свіс ГМБХ" (49027, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна В.І. Леніна, буд. 53, ідентифікаційний код 35341093) основний борг у розмірі 500 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Схід-Захід" (43021, Волинська область, м. Луцьк, вул.. Бойка, буд. 1, код ЄДРПОУ 33463211) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Медхауз Свіс ГМБХ" (49027, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна В.І. Леніна, буд. 53, код ЄДРПОУ 35341093) основний борг у розмірі 20 240 грн. 56 коп., пеню у сумі 111 грн. 37 коп., тридцять відсотків річних у розмірі 85 грн. 24 коп. та суму судового збору у розмірі 913 грн. 50 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Промторгсервісплюс" (49083, м. Дніпропетровськ, пр. Газети "Правда", 29, ідентифікаційний код 35446659) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Медхауз Свіс ГМБХ" (49027, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна В.І. Леніна, буд. 53, ідентифікаційний код 35341093) суму судового збору у розмірі 913 грн. 50 коп.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскаржене протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 23.03.2015р.

Суддя Л.П. Кармазіна