Рішення № 43205396, 16.03.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2015 р.Справа № 922/286/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Державного підприємства "Донецька вугільна енергетична компанія", м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кант", м.Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Донвуглересурси", м.Дружківка Донецька області 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - державне підприємство "Вугілля Україна", м.Київ про розірвання договору за участю представників:

позивача - Козаренко Н.Ю. (довіреність №9-155 від 27 листопада 2014 року)

відповідача - Татарінцева О.В. (довіреність б/н від 12 лютого 2014 року)

3-ї особи (ТОВ "Донвуглересурси") - Колоди О.О. (довіреність №1021 від 19 грудня 2014 року)

3-ї особи (ДП "Вугілля Україна") - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

14 січня 2015 року позивач, державне підприємство "Донецька вугільна енергетична компанія", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №1710, який було укладено 17 жовтня 2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Кант" (відповідачем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Донвуглересурси" (3-ою особою). Крім того, позивач просив суд визнати неправомірними дії відповідача, пов'язані з відступленням права вимоги за договором №292/1125/1 від 14 лютого 2011 року, який було укладено між позивачем та відповідачем.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 січня 2015 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у судовому засіданні на 12 лютого 2015 року.

12 лютого 2015 року представник відповідача надав через канцелярію суду відзив (вх.№5664) на позовну заяву, в якому викладена правова позиція останнього полягає у тому, що він дійсно укладав договір №292/1125/1 від 14 лютого 2011 року із позивачем, але посилаючись на повне виконання з його боку зобов'язань за цим договором та дотримання вимог чинного законодавства України при укладанні договору відступлення права вимоги №1710 від 17 жовтня 2014 року, просив суд відмовити у позові повністю. Судом було досліджено наданий відзив та долучено до матеріалів справи.

Також, 12 лютого 2015 року представник державного підприємства "Вугілля Україна" (третя особа) надав через канцелярію суду відзив (вх.№5664) на позовну заяву, в якому підтримуючи правову позицію відповідача щодо дотримання вимог чинного законодавства України при укладанні договору відступлення права вимоги №1710 від 17 жовтня 2014 року, зазначив про безпідставність позовних вимог. Судом було досліджено наданий відзив та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 лютого 2015 року було відкладено розгляд справи на 11 березня 2015 року.

10 березня 2015 року представник 3-ї особи (ТОВ "Донвуглересурси") надав через канцелярію суду відзив (вх.№9099) на позовну заяву, в якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог. Судом було досліджено наданий відзив та долучено до матеріалів справи.

Крім того, 11 березня 2015 року представник позивача надав через канцелярію суду заяву (вх.№9302), в якій зазначив про зміну предмету позову, а саме, просив суд розірвати договір відступлення права вимоги №1710, який було укладено 17 жовтня 2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Кант" (відповідачем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Донвуглересурси" (3-ою особою).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11 березня 2015 року було відкладено розгляд справи на 16 березня 2015 року. Також, відповідною ухвалою було прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову.

Представник позивача у судовому засіданні 16 березня 2015 року підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 16 березня 2015 року проти позовних вимог заперечував.

Представник 3-ої особи (ТОВ "Донвуглересурси") у судовому засіданні 16 березня 2015 року підтримав правову позицію, викладену у відзиві на позов.

Представник 3-ої особи (ДП "Вугілля Україна") у судове засідання 16 березня 2015 року не з'явився. Про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, встановив наступне.

14 лютого 2011 року між державним підприємством "Донецька вугільна енергетична компанія" (позивачем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Кант" (відповідачем) було укладено договір №292/1125/1 про закупівлю товарів за державні кошти (надалі - основний договір). Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Згідно із п.1.1 основного договору, постачальник (відповідач) зобов'язується поставити у 2011 році покупцю (позивачу) товари, зазначені в специфікації, що є додатком №1 до цього договору, а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти і оплатити відповідні товари.

Згідно із п.1.2 основного договору, його предметом є поставка товару, а саме:

- механізована кріп DBT-Gr.//105/250-2xST2-2574/3056KN після капітального ремонту у кількості 146 штук;

- електрогідравлічне управління механізованим кріпленням з комплектуючим обладнанням у кількості 1 штука.

Згідно із п.2 Специфікації до основного договору додаток №1 місце поставки: відокремлений підрозділ "Шахта ім.A.A.Скочинського" державного підприємства "Донецька вугільна енергетична компанія" (вулиця Бірюзова, Кіровський район, місто Донецьк, Донецька область, 83084).

Як вбачається з матеріалів справи, на протязі жовтня-грудня 2011 року відповідач у повному обсязі здійснив постачання товару за договором №292/1125/1 від 14 лютого 2011 на адресу позивача на загальну суму 86000000,00 гривень, у тому числі електрогідравлічне управління механізованим кріпленням з комплектуючим обладнанням вартістю 13000000,00 гривень (за вирахуванням вартості частини обладнання для безлюдного добування вугілля загальною вартістю 3800000,00 гривень), що підтверджуються підписаною з обох сторін видатковою накладною №1061/1 від 09 грудня 2011 року, товарно - транспортною накладною від 09 грудня 2011 року та довіреністю на отримання товарно- матеріальних цінностей №260 від 25 листопада 2011 року.

Однак, позивач за отриманий товар розрахувався частково, у зв'язку з чим, станом на 17 жовтня 2014 року виникла заборгованість перед відповідачем у розмірі 45001622,00 гривень. Факт існування заборгованості позивач підтверджує й у позові.

До того ж, сума відповідної заборгованості підтверджується підписаним з обох сторін актом звірки взаєморозрахунків, наявним у матеріалах справи.

В подальшому, 17 жовтня 2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Кант" (відповідачем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Донвуглересурси" (3-ою особою) було укладено договір про відступлення права вимоги №1710, згідно умов якого відповідач відступив товариству з обмеженою відповідальністю "Донвуглересурси" частину заборгованості у розмірі 11000000,00 гривень, яка виникла на підставі основного договору, укладеного між відповідачем та позивачем.

Крім того, відповідачем було повідомлено позивача про вищевказане відступлення права вимоги новому кредитору товариству з обмеженою відповідальністю "Донвуглересурси", що підтверджується повідомленням (вих.№265) від 29 жовтня 2014 року. Факт відповідного повідомлення позивачем не заперечується.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Донвуглересурси", в свою чергу, відступило право вимоги за спірним договором державному підприємству "Вугілля Україна", про що повідомило позивача. Даний факт підтверджується відповідним повідомленням (вих.№861) від 05 листопада 2014 року

Однак, позивачем вказане відступлення права вимоги не прийнято, про що останнім було направлено лист від 11 листопада 2014 року за №9/276.

Згідно із п.1.4 основного договору, умови договору про закупівлю не повинні змінюватися після підписання договору про закупівлю до повного виконання зобов'язань сторонами, крім випадків узгодженого зменшення обсягів закупівлі залежного від реального фінансування видатків та узгодженого зменшення сторонами договору ціни договору про закупівлю.

Таким чином, позивач, посилаючись на п.1.4 основного договору, не погоджуючись із діями відповідача щодо відступлення права вимоги, звернувся до господарського суду Харківської області із відповідним позовом про розірвання договору відступлення права вимоги №1710 від 17 жовтня 2014 року.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про повну відмову у позові, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч.3 ст.179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 5 статті 40 ЗУ "Про здійснення державних закупівель" від 01 червня 2010 року №2289-VI, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю продукції) переможця процедури закупівлі та не повинні змінюватися після підписання договору про закупівлю до повного виконання зобов'язань сторонами, крім випадків зменшення обсягів закупівлі залежно від реального фінансування видатків та узгодженого зменшення сторонами договору ціни договору про закупівлю.

Слід звернути увагу, що нормами Закону України "Про здійснення державних закупівель" не передбачено заборони відступлення права вимоги. До того ж, умовами спірного договору також не передбачено заборони відступлення права вимоги.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі в результаті правочину (відступлення права вимоги).

При цьому, заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.516 ЦК України).

За приписами ст.ст.512, 515 Цивільного кодексу України, передбачений вичерпний перелік заборон відступлення права вимоги, а саме - кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Також заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Зі змісту договору №292/1125/1 от 14 лютого 2011 року судом не вбачаються обмеження щодо передання права вимоги новому кредитору.

Відповідно до ст.518 Цивільного кодексу України, боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Позивач у своєму позові визнає факт отримання ним повідомлення про відступлення права вимоги та не оспорює безпосередньо суму переданої заборгованості.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

За приписами статті 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Виходячи з аналізу вказаних норм суд вважає, що відступлення права вимоги не є істотною умовою спірного договору та не може змінювати суті зобов'язання.

За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням викладеного, дослідивши матеріали справи, докази надані в обґрунтування позовних вимог та заперечень проти них, суд приходить до висновку про те, що позивачем належним чином не доведено наявність передбачених Законом умов для розірвання спірного договору, у зв'язку з чим, відповідні позовні вимоги є безпідставними і такими, що не ґрунтуються на Законі, а отже задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких, судовий збір покладається на позивача.

На підставі вищевикладеного, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 20 березня 2015 року.

Суддя К.В. Аріт

Справа №922/286/15