Постанова № 43203539, 20.03.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 березня 2015 року 10:45 № 826/20221/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справуза позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києвіпро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 03.12.2012, - ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.12.2012 № 0029911740.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем протиправно, а тому підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Відповідач проти позову заперечив з тих підстав, що оскаржуване рішення прийнято правомірно.

В судовому засіданні 04.03.2015 суд по справі перейшов в письмове провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.11.2012 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.12.2010 по 31.03.2012 ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС (правонаступником є ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві) складено Акт № 5161/17-1875505929 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.6, 201.10 ст. 200 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 414012,00 грн.

03.12.2012 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0029911740, яким у зв'язку з порушенням п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.6, 201.10 ст. 200 ПК України позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 414012,00 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 38473,25 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено судом, 01.06.2010 між позивачем та ТОВ «Інноваційні сучасні технології» укладено договір поставки № 0106, відповідно до змісту якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник (ТОВ «Інноваційні сучасні технології») зобов'язується поставляти і передавати у власність (повне господарське відання) Покупцю (позивачу) визначений цим Договором товар (надалі іменується «продукція»), а Покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату. Згідно з п.п. 1.2, 1.4 Договору найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються у накладних (видаткових накладних) та інших товаросупровідних документах. Загальна ціна товару за цим Договором визначається сумою усіх накладних (видаткових накладних) за якими було поставлено товар.

Судом встановлено, що 01.11.2010 між позивачем та ТОВ «Лігерус» укладено договір поставки № 011010, відповідно до змісту якого Постачальник (ТОВ «Лігерус») зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у Договорі, поставляти Покупцеві (позивачу) за адресою: м. Київ, пров. Куренівський, 15-А, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у Договорі прийняти і оплатити продукти харчування (надалі по тексту - Товар) згідно замовлень Покупця. Постачальник зобов'язується поставляти Покупцю Товар в асортименті і кількості, передбаченому в замовленні. Згідно з п.п. 1.2, 2.1 Договору предметом поставки є товар, що визначений Покупцем у замовленні, що подається засобами факсимільного зв'язку, або почтової скриньки Інтернет та не в який інший спосіб. Асортимент, кількість та ціна Товару, що поставляється, на підставі замовлень Покупця, вказується у видаткових (товарних) накладних (надалі - накладних), які є невід'ємною частиною Договору.

Також судом встановлено, що 03.01.2011 між позивачем та ТОВ «Інтер Груп Союз» укладено договір поставки, відповідно до змісту якого на умовах даного договору Постачальник (ТОВ «Інтер Груп Союз») зобов'язується передати у власність Покупцеві (позивачу) продукцію, визначену у п. 1.2 цього Договору (надалі іменується «продукція»), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію. Згідно з п.п. 1.2, 4.1 Договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим Договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються у видаткових накладних та інших первинних документах. Постачальник відвантажує продукцію на адресу Покупця за цінами, що визначені у видатковій накладній. В ціну продукції входять вартість її доставки до Покупця (місце доставки) та вартість тари.

Судом також встановлено, що 05.01.2011 між позивачем та ТОВ «Селестін-Консалт» укладено договір поставки № 0101-11, відповідно до змісту якого Постачальник (ТОВ «Селестін-Консалт») зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у Договорі, поставляти Покупцеві (позивачу) за адресою: м. Київ, пров. Куренівський, 15-А, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у Договорі прийняти і оплатити продукти харчування (надалі по тексту - Товар) згідно замовлень Покупця. Постачальник зобов'язується поставляти Покупцю Товар в асортименті і кількості, передбаченому в замовленні. Згідно з п.п. 1.2, 4.1 Договору предметом поставки є товар, що визначений Покупцем у замовленні, що подається засобами факсимільного зв'язку, або почтової скриньки Інтернет та не в який інший спосіб. Вартість Товару встановлюється в національній валюті України і вказується в товарних накладних.

Як встановлено судом, 01.08.2011 між позивачем та ТОВ «Скай Метр» укладено договір на надання кур'єрських послуг, відповідно до змісту Виконавець (ТОВ «Скай Метр») зобов'язується в порядку та на умовах, визначених Договором, доставляти наданий йому представником Замовника (позивача) вантаж (відправлення) до пункту призначення, а Замовник зобов'язується сплачувати за перевезення (кур'єрську доставку) встановлену плату. Згідно з п. 4.1 Договору Замовник сплачує Виконавцю плату, погоджену Сторонами у актах наданих послуг, згідно цін, які діють у Замовника на час надання послуг.

Також судом встановлено, що 01.11.2011 між позивачем та ТОВ «Праймері Профіт» укладено договір поставки № 21111, відповідно до змісту якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник (ТОВ «Праймері Профіт») зобов'язується поставляти та передавати у власність (повне господарське відання) Покупцю (позивачу) визначений цим Договором товар (надалі іменується «товар»), а Покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату. Згідно з п.п. 1.2, 1.4 Договору найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються у накладних (видаткових накладних) та інших товаросупровідних документах. Загальна ціна товару за цим Договором визначається сумою усіх накладних (видаткових накладних) за якими було поставлено товар.

На виконання умов договорів укладених позивачем з ТОВ «Інноваційні сучасні технології», ТОВ «Лігерус», ТОВ «Інтер Груп Союз», ТОВ «Селестін-Консалт», ТОВ «Скай Метр» та ТОВ «Праймері Профіт», останніми складено видаткові накладні, акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), товарно-транспортні накладні.

Вказані контрагенти виписали позивачу податкові накладні: від 15.12.2010 № 119 на суму 230252,00 грн.; від 01.01.2011 № 100 на суму 301523,29 грн.; від 01.02.2011 № 64 на суму 52000,00 грн.; від 07.02.2011 № 68 на суму 73000,00 грн.; від 18.02.2011 № 73 на суму 65000,02 грн.; від 05.04.2011 № 24 на суму 120000,00 грн.; від 12.04.2011 № 81 на суму 160000,00 грн.; від 15.04.2011 № 106 на суму 108000,00 грн.; від 19.04.2011 № 125 на суму 88464,80 грн.; від 22.04.2011 № 155 на суму 99000,00 грн.; від 02.05.2011 № 1 на суму 53421,36 грн.; від 10.05.2011 № 8 на суму 91578,64 грн.; від 01.06.2011 № 7 на суму 92000,00 грн.; від 03.06.2011 № 11 на суму 68000,00 грн.; від 10.06.2011 № 38 на суму 55189,30 грн.; від 01.07.2011 № 7 на суму 66445,57 грн.; від 04.07.2011 № 22 на суму 40490,40 грн.; від 06.07.2011 № 40 на суму 51625,98 грн.; від 11.07.2011 № 67 на суму 14812,94 грн.; від 13.07.2011 № 86 на суму 43428,68 грн.; від 01.08.2011 № 11 на суму 89759,39 грн.; від 15.08.2011 № 159 на суму 44434,06 грн.; від 22.08.2011 № 228 на суму 35973,19 грн.; від 31.08.2011 № 372 на суму 10776,00 грн.; від 02.12.2011 № 21 на суму 45383,00 грн.; від 09.12.2011 № 79 на суму 39489,98 грн.; від 17.12.2011 № 139 на суму 59895,61 грн.; від 20.12.2011 № 153 на суму 798,40 грн.; від 04.01.2012 № 31 на суму 40232,10 грн.; від 22.01.2012 № 189 на суму 40532,17 грн.; від 24.01.2012 № 208 на суму 32164,99 грн.; від 01.02.2012 № 10 на суму 47722,09 грн.; від 07.02.2012 № 57 на суму 13893,67 грн.; від 14.02.2012 № 114 на суму 22292,58 грн.; від 20.02.2012 № 172 на суму 32127,68 грн.; від 19.03.2012 № 168 на суму 56693,88 грн.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.6, 201.10 ст. 200 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 414012,00 грн. стала встановлена ним нікчемність вказаних Договорів внаслідок:

отримання акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 24.11.2011 № 2438/2304/37269936 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Інтер Груп Союз» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за період з 22.11.2010 по 31.10.2011, в якому встановлено, зокрема, що засновником ТОВ «Інтер Груп Союз» є гр. ОСОБА_3, який будучи опитаним 29.10.2011 пояснив, що приблизно у період 2009-2010 року ним був втрачений паспорт і про те, що він є засновником, директором та головним бухгалтером вказаного підприємства від дізнався від працівників податкової міліції та до ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Інтер Груп Союз» не має ніякого відношення, товар не купував та не передавав. Також встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «Інтер Груп Союз» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів;

отримання акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 18.10.2012 № 4438/22-4/37194274 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Селестін-Консалт» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.11.2010 по 30.11.2011, в якому зазначено, зокрема, що ТОВ «Селестін-Консалт» визнано банкрутом та припинено, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ анульовано 16.12.2011, а також від ГВПМ ДПІ у Святошинському районі м. Києва отримано лист від 11.09.2012 № 2649/7/07-08/90 щодо непричетності засновника ТОВ «Селестін-Консалт» ОСОБА_4 до створення вказаного підприємства;

отримання акту ДПІ в Обухівському районі Київської області від 20.01.2012 № 3/231/36890748 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Лігерус» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2011 по 31.05.2011, в якому зазначено, зокрема, про відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, інформації щодо основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, про не знаходження підприємства за юридичною адресою. На підставі висновку спеціаліста НДЕКЦ від 18.01.2012 № 26 встановлено, що підписи на документах підприємства виконані не гр. ОСОБА_5;

отримання актів ДПІ у Печерському районі м. Києва від 03.07.2012 № 2180/22-4/37448731 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Праймері Профіт» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Екопромисловці» за період з 01.03.2012 по 31.03.2012 та від 11.07.2012 № 2359/22-4/37448731 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Праймері Профіт» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.10.2011 по 31.01.2012, в яких зазначено, зокрема, про наявність ознак нереальності здійснення господарської діяльності вказаного підприємства за березень 2012 року;

отримання акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 19.06.2012 № 1970/22-4/37000760 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Скай Метр» з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 19.02.2010 по 31.03.2012, в якому зазначено, зокрема, про отримання протоколу допиту свідка, а саме засновника та директора ТОВ «Скай Метр» гр. ОСОБА_6, який показав, що немає відношення до фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства, а також не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Скай Метр» за вказаний період;

отримання актів ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 20.06.2011 № 400/23-1/36832969 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інноваційні сучасні технології» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за грудень 2010 року та від 28.07.2011 № 1623/15-02/36832969 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інноваційні сучасні технології» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за січень 2011 року, в яких зазначено, зокрема, про відсутність ТОВ «Інноваційні сучасні технології» за юридичною адресою, про відсутність у вказаного підприємства реальної можливості поставки товарів (робіт, послуг).

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі № К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договорами між позивачем та ТОВ «Інноваційні сучасні технології», ТОВ «Лігерус», ТОВ «Інтер Груп Союз», ТОВ «Селестін-Консалт», ТОВ «Скай Метр» та ТОВ «Праймері Профіт» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними видатковими накладними, актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), товарно-транспортними та податковими накладними.

При цьому, з письмових пояснень позивача судом встановлено, що замовлення на постачання товару здійснювалось на підставі заявок, зроблених в телефонному режимі, а саме: позивач, як покупець, телефонувала до представників контрагентів, що є постачальниками, та в телефонному режимі здійснювала замовлення щодо поставки відповідної партії товару, яка в подальшому визначалась сторонами у видаткових накладних.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи договором оренди складського приміщення від 01.04.2008 № 6, укладеного між позивачем та ВАТ РБП «Саніта», додатком до нього та актом передачі приміщення по пров. Куренівський 15-А в м. Києві, платіжними документами, які підтверджують наявність у позивача необхідних умов для здійснення відповідної господарської діяльності, в тому числі, наявність складського приміщення для зберігання поставленого ТОВ «Інноваційні сучасні технології», ТОВ «Лігерус», ТОВ «Інтер Груп Союз», ТОВ «Селестін-Консалт» та ТОВ «Праймері Профіт» товару.

Суд не бере до уваги посилання відповідача в Акті перевірки на акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 24.11.2011 № 2438/2304/37269936 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Інтер Груп Союз» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за період з 22.11.2010 по 31.10.2011, на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 18.10.2012 № 4438/22-4/37194274 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Селестін-Консалт» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.11.2010 по 30.11.2011, на акт ДПІ в Обухівському районі Київської області від 20.01.2012 № 3/231/36890748 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Лігерус» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2011 по 31.05.2011, на акти ДПІ у Печерському районі м. Києва від 03.07.2012 № 2180/22-4/37448731 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Праймері Профіт» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Екопромисловці» за період з 01.03.2012 по 31.03.2012 та від 11.07.2012 № 2359/22-4/37448731 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Праймері Профіт» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.10.2011 по 31.01.2012, на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 19.06.2012 № 1970/22-4/37000760 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Скай Метр» з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 19.02.2010 по 31.03.2012, на акти ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 20.06.2011 № 400/23-1/36832969 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інноваційні сучасні технології» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за грудень 2010 року та від 28.07.2011 № 1623/15-02/36832969 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інноваційні сучасні технології» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за січень 2011 року, оскільки, по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробки документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-четверте, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12), по-п'яте, самі по собі акти не є належними та допустимими доказами даних фактів, по-шосте, посилання на неможливість проведення зустрічної звірки такого постачальника з питань їх взаємовідносин з контрагентами, не може вважатися беззастережним та безперечним доказом в підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2011 у справі № К-30752/10), крім того, неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента не є імперативною ознакою протиправності його діяльності та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних такими особами (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12.09.2013 у справі № К/800/15523/13), по сьоме, будь-яких інших доказів на підтвердження вказаних обставин, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем суду не надано.

При цьому, подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість само по собі не призводить до недійсності усіх правочинів, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.12.2013 у справі № К/9991/66881/11.

Водночас, зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем таких доказів надано не було. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 у справі № К-9574/08.

Поряд з цим, вказані в Акті перевірки недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні правочинів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 30.01.2014 у справі № К/9991/59145/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ТОВ «Інноваційні сучасні технології», ТОВ «Лігерус», ТОВ «Інтер Груп Союз», ТОВ «Селестін-Консалт», ТОВ «Скай Метр» та ТОВ «Праймері Профіт» господарських операцій за спірними Договорами, наявності факту узгодженості їх дій з позивачем з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ТОВ «Інноваційні сучасні технології», ТОВ «Лігерус», ТОВ «Інтер Груп Союз», ТОВ «Селестін-Консалт», ТОВ «Скай Метр» та ТОВ «Праймері Профіт».

Таким чином, твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Інноваційні сучасні технології», ТОВ «Лігерус», ТОВ «Інтер Груп Союз», ТОВ «Селестін-Консалт», ТОВ «Скай Метр» та ТОВ «Праймері Профіт» правочинів є необґрунтованим належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних Договорів інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.01.2013 у справі № К/9991/34364/12.

Більш того, такі висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2013 у справі № К/9991/82116/12.

Крім того, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних видаткових накладних, акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), товарно-транспортних та податкових накладних, юридичні особи ТОВ «Інноваційні сучасні технології», ТОВ «Лігерус», ТОВ «Інтер Груп Союз», ТОВ «Селестін-Консалт», ТОВ «Скай Метр» та ТОВ «Праймері Профіт» не були припинені, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що правочини між позивачем та ТОВ «Інноваційні сучасні технології», ТОВ «Лігерус», ТОВ «Інтер Груп Союз», ТОВ «Селестін-Консалт», ТОВ «Скай Метр» та ТОВ «Праймері Профіт» були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у позивача та ТОВ «Інноваційні сучасні технології», ТОВ «Лігерус», ТОВ «Інтер Груп Союз», ТОВ «Селестін-Консалт», ТОВ «Скай Метр» та ТОВ «Праймері Профіт» умислу на укладення вказаних Договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. 1.7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні положення містяться у пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14, п. 187.1 ст. 187, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» та ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К-18460/10.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України, пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України, п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037 (далі - Порядок № 165), п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі - Порядок № 969), п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 01.11.2011 № 1379 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1333/20071 (далі - Порядок № 1379), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 414012 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Інноваційні сучасні технології», ТОВ «Лігерус», ТОВ «Інтер Груп Союз», ТОВ «Селестін-Консалт», ТОВ «Скай Метр» та ТОВ «Праймері Профіт». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Інноваційні сучасні технології», ТОВ «Лігерус», ТОВ «Інтер Груп Союз», ТОВ «Селестін-Консалт», ТОВ «Скай Метр» та ТОВ «Праймері Профіт» були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровані платниками податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у них права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Отже, наявність реєстрації цих осіб на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у них необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 03.05.2012 у справі № К/9991/11271/12.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 414012 грн., віднесена позивачем до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 201 ПК України та Порядку № 165, № 969 та № 1379.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 29.10.2010 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, та Вищого адміністративного суду, викладених в ухвалах від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11 та від 09.04.2012 у справі № К-46073/09, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у даній справі податковим органом не доведено існування таких обставин. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.06.2013 у справі № К/800/12455/13.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.07.2013 у справі № К/9991/65870/12, від 05.09.2013 у справі № К/800/13176/13, від 12.09.2013 у справі № К/800/15523/13.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Інноваційні сучасні технології», ТОВ «Лігерус», ТОВ «Інтер Груп Союз», ТОВ «Селестін-Консалт», ТОВ «Скай Метр» та ТОВ «Праймері Профіт» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві про порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.6, 201.10 ст. 200 ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 03.12.2012 № 0029911740 - безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 у справі № К/9991/26224/12.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судові витрати у розмірі 10 відсотків ставки судового збору, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.12.2012 № 0029911740.

Стягнути з Державного бюджету України на користь суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (код НОМЕР_2) витрати по сплаті судового збору у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень, 20 копійок.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.В. Амельохін