Постанова № 43203390, 18.03.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

18 березня 2015 року 09:15 справа №826/20293/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮДЖИН”

до

Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві

третя особа

Головне управління державної казначейської служби України у місті Києві

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов’язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “ЮДЖИН” (далі по тексту – позивач, ТОВ “ЮДЖИН”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Святошинському районі), за участю третьої особи Головне управління державної казначейської служби України у місті Києві (далі по тексту – третя особа, ГУ ДКСУ), в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10 грудня 2014 року №000481502; 2) зобов’язати відповідача надати висновок про надання ТОВ “ЮДЖИН” бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 525 578,00 грн.; 3) зобов’язати відповідача подати висновок для виконання ГУ ДКСУ стягнути з Державного бюджету України суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 525 578,00 грн. на користь позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/20293/14, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 29 січня 2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представники відповідача та третьої особи до суду не прибули.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття представників відповідача та третьої особи, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі від 10 грудня 2014 року №000481502 згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України ТОВ “ЮДЖИН” зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявлену на розрахунковий рахунок платника у банку) з податку на додану вартість у розмірі 525 578,00 грн. за січень, лютий та березень 2014 року, та зобов’язано сплатити штрафні (фінансові) санкції в розмірі 131 394,50 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акта від 27 листопада 2014 року №551/15-01-49/31303824 “Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки правомірності нарахування ТОВ “ЮДЖИН” (код за ЄДРПОУ 31303824) бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за липень, серпень, вересень, жовтень, грудень 2012 року, січень, лютий, березень, квітень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопада, грудень 2013 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2014 року” (далі по тексту – акт перевірки).

У висновку акта перевірки встановлено порушення позивачем пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню за січень на 3 274,00 грн., за лютий 2014 року на суму 194 618,00 грн., за березень 2014 року на суму 327 686,00 грн., всього на суму 525 578,00 грн.

Зазначені порушення в акті перевірки обґрунтовано неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку по операціям із придбання товарів/послуг у ТОВ “Стоун Італі і Партнери” та ТОВ “Радіосейлз”, оскільки відповідно до даних автоматизованої системи “Податковий блок” встановлено розбіжності між податковим кредитом позивача та податковими зобов’язаннями постачальників січень на 3 274,00 грн., за лютий 2014 року на суму 194 618,00 грн. та за березень 2014 року на суму 327 686,00 грн. на підставі актів регіональних органів Міністерства доходів і зборів та присвоєння ТОВ “Радіосейлз” стану 9 – направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.

Позивач не погоджується висновками акта перевірки та прийнятим на їх підставі податковим повідомленням-рішенням, мотивуючи позовні вимоги наступним: контрагенти-постачальники на момент здійснення господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість; господарські операції підтверджені належним чином оформленими первинними документами, податковими накладними та є реальними; що у свою чергу вказує на неправомірність зменшення суми бюджетного відшкодування.

Відповідач письмового заперечення проти адміністративного позову до суду не надав.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред’явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з’ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції та установлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ “ЮДЖИН” та його контрагентами – ТОВ “Стоун Італі і Партнери” та ТОВ “Радіосейлз”; мету придбання та обставини використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб’єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Матеріали справи підтверджують, що між ТОВ “ЮДЖИН” (покупець) та ТОВ “Стоун Італі і Партнери” (постачальник) укладено договір поставки від 02 грудня 2013 року №20-СИП, за умовами якого постачальник зобов’язується передати у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти та сплатити меблі, текстиль, світильники та предмети інтер’єру, які постачаються в кількості та асортименті та за ціною, яка вказана у специфікації продукції; особливою умовою поставки продукції є те, що продукція вважається поставленою та прийнятою, якщо вона розміщена відповідно до технічного завдання покупця, яке є додатком №4 до даного договору та є його невід’ємною частиною за адресою: м. Київ, вул. В. Васильківська (Червоноармійська), 55 у Печерському районі м. Києва.

Відповідно до пунктів 3.2, 3.6 договору постачальник здійснює поставку продукції на умовах DDP - м. Київ, Печерський район, вул. В. Васильківська (Червоноармійська), 55; датою поставки продукції є дата підписаного та скріпленого печатками сторін договору акта приймання-передачі продукції.

Позивачем здійснено попередню оплату продукції та перераховано на рахунок постачальника 5 425 873,24 грн.

Згідно зі специфікацією, рахунками на оплату протягом січня-лютого 2014 року ТОВ “Стоун Італі і Партнери” поставило для позивача частину обумовленої у договорі поставки від 02 грудня 2013 року №20-СИП продукції, зокрема дивани, тумби, світильники, килими, стільці, столи на зальну суму 3 131 297,56 грн. та виписало податкові накладні від 09 січня 2014 року №1, від 27 січня 2014 року №2, від 03 лютого 2014 року №1, від 20 лютого 2014 року №2 на загальну суму 3 131 297,56 грн., у тому числі податок на додану вартість – 521 882,93 грн.

Між ТОВ “ЮДЖИН” (замовник) та ТОВ “Радіосейлз” (виконавець) укладено усний договір про розміщення реклами в ефірі “Авторадіо”, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 23 грудня 2013 року та ефірною довідкою.

ТОВ “Радіосейлз” виписало позивачу податкову накладну від 23 грудня 2013 року №93 на загальну суму 19 641,60 грн., у тому числі податок на додану вартість – 3 273,60 грн.

При цьому в акті перевірки характер господарських операцій між ТОВ “ЮДЖИН” та його контрагентами – ТОВ “Стоун Італі і Партнери” та ТОВ “Радіосейлз”, відповідачем не досліджувався.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит – це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв’язку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивач у податкових деклараціях за перевірений період, відображав, зокрема, суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ “Стоун Італі і Партнери” та ТОВ “Радіосейлз”, у зв’язку із придбанням товарів та послуг.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ “Стоун Італі і Партнери” та ТОВ “Радіосейлз”, були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Вирішуючи питання про реальність операцій з придбання робіт і питання використання їх у власній господарській діяльності позивача, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов’язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ “ЮДЖИН” здійснює зокрема діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування та організації будівництва будівель.

Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, продукція у ТОВ “Стоун Італі і Партнери” (меблі, текстиль, предмети інтер’єру, світильники) придбавалась позивачем для облаштування реконструкції належного позивачу готелю “Спорт”, а при наданні рекламних послуг ТОВ “Радіосейлз” розміщувало рекламу в ефірі “Авторадіо” про належний позивачу підземний паркінг “Троїцький”.

На підтвердження реальності господарських операцій та мети придбання підрядних робіт для провадження господарської діяльності позивач надав до суду копії наступних документів: договору поставки продукції та додатків до нього, рахунків на оплату, податкових накладних, акта здачі–приймання виконаних робіт (наданих послуг), платіжних доручень, ефірної довідки.

Наведене вказує, що ТОВ “ЮДЖИН” здійснювало витрати на придбання у ТОВ “Стоун Італі і Партнери” та ТОВ “Радіосейлз” продукції та послуг з метою використання їх у власній господарській діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.

При вирішенні даного спору суд враховує також вимоги статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій та вирішення спору ТОВ “Стоун Італі і Партнери” та ТОВ “Радіосейлз” були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов’язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов’язань, відповідачем до суду не надано.

Судом відхиляються посилання в акті перевірки на розбіжності в автоматизованій системі “Податковий блок” між сумами податкового кредиту ТОВ “ЮДЖИН” та сумами податкових зобов’язань його постачальників та присвоєння ТОВ “Радіосейлз” стану “9 – направлення повідомлення про відсутність за місцезнаходженням”, оскільки зазначене не є підставою для позбавлення добросовісного покупця права на податковий кредит; крім того, відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження висновків акта перевірки.

Враховуючи викладене, беручи до уваги придбання товарів та послуг з метою провадження господарської діяльності, висновки акта перевірки про порушення норм Податкового кодексу України в частині формування податкового кредиту та завищення суми бюджетного відшкодування нормативно та документально не підтверджуються.

Суд також зауважує, що відповідно до акта ДПІ у Святошинському районі від 13 серпня 2014 року №392/26-57-22-04-21/31303824 “Про результати позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Юджин” код ЄДРПОУ 31303824 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.03.2014” відповідачем не встановлено порушень позивачем норм Податкового кодексу України в частині визначення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень-березень 2014 року.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі від 10 грудня 2014 року №0000481502 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині – задоволенню.

В частині позовних вимог про зобов’язання відповідача надати висновок про бюджетне відшкодування на суму 525 578,00 грн. та подати такий висновок для виконання ГУ ДКСУ суд керується наступним.

За правилами пунктів 200.1-200.4 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від’ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов’язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від’ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пункту 200.5 статті 200 Податкового кодексу України не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які: були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Згідно з пунктами 200.6-200.9 статті 200 Податкового кодексу України платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. Платник податку зберігає право на отримання бюджетного відшкодування коштами у майбутніх звітних (податкових) періодах.

Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

До податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається контролюючим органом за місцем митного оформлення контролюючому органу за місцем обліку такого платника податків в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону.

Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Як визначають пункти 200.10, 200.11 статті 200 Податкового кодексу України, протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Наведені правові норми свідчать, що для отримання платником податку права на бюджетне відшкодування необхідними та достатніми умовами є фактична сплата податку на додану вартість отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, відображення рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов’язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, у відповідній податковій декларації, подання документів, визначених у пунктах 200.7 та 200.8 статті 200 Податкового кодексу України та підтвердження відповідних сум відшкодування за результатами перевірки.

Матеріали справи підтверджують, що ТОВ “ЮДЖИН” подало до ДПІ у Святошинському районі податкові декларації з податку на додану вартість за січень, лютий та березень 2014 року, в яких задекларовано суми, що підлягають бюджетному відшкодуванню в рахунок зменшення податкових зобов’язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів; доказів, які б підтверджували, що позивач прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок, матеріали справи не містять.

Суд також звертає увагу, що позивач не надав доказів подання разом із податковими деклараціями з податку на додану вартість за січень, лютий та березень 2014 року заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій.

Крім того, позивачем не обґрунтовано розмір спірної суми бюджетного відшкодування саме у сумі 525 578,00 грн. та не надано відповідного розрахунку.

Таким чином, позовні вимоги про зобов’язання відповідача надати висновок про бюджетне відшкодування на суму 525 578,00 грн. та подати такий висновок для виконання ГУ ДКСУ документально не підтверджуються.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Святошинському районі не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України; у свою чергу позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтується решта його позовних вимог, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “ЮДЖИН” підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮДЖИН” задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 10 грудня 2014 року №000481502.

3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮДЖИН” понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко