Постанова № 43201616, 17.03.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2015 р. Справа № 908/5183/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Шепітько І.І., суддя Медуниця О.Є., суддя Черленяк М.І.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача - Будіянський О.С. за дорученням від 30.04.2014 року

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№ 1171 З/1-32) на рішення господарського суду Запорізької області від 11 грудня 2014 року у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АД ШИНА», м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТР БУДІВЕЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ», м.Запоріжжя

про стягнення 74640,05 грн.

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «АД ШИНА» звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з ТОВ «ЦЕНТР БУДІВЕЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ» заборгованості за поставлений товар в сумі 56637,98 грн., 3% річних у розмірі 1131,21 грн., інфляційних втрат у розмірі 8770,85 грн. та пені у розмірі 8100,01 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11 грудня 2014 року (суддя Носівець В.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ЦЕНТР БУДІВЕЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ" на користь ТОВ "АД ШИНА" 56637,98 грн. - основного боргу, 8770,85 грн. - інфляційних втрат, 1131,21 грн. - 3% річних, 412,78 грн. - пені, 1638,84 грн. - судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 11 грудня 2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити (а.с.86-89). Вказує на те, що господарський суд судом першої інстанції стягнуто з ТОВ "Центр будівельних технологій" суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних від простроченої суми - фактично штрафні санкції за невиконання зобов'язання. Закріплення в Договорі можливості стягнення з відповідача додатково пені у визначеному розмірі є неправомірним та фактично означає можливість подвійного притягнення до відповідальності за одне порушення, у зв'язку з чим господарським судом Запорізької області безпідставно стягнуто суму пені 412,58 грн.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що скарга не підлягає задоволенню з тих підстав, що оскаржене рішення прийняте при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства. На цій підставі просить рішення господарського суду Запорізької області від 11 грудня 2014 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Вказує на те, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (а.с.100-103).

Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, ухвала суду повернута з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч.1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати апеляційну скаргу у справі відповідно до ст.75 ГПК України без участі представника відповідача за наявними в матеріалах справи документами.

Розглянувши наявні матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Запорізької області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 09 жовтня 2012 року між ТОВ «АД ШИНА» (постачальник) та ТОВ «ЦЕНТР БУДІВЕЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ» (покупець) укладено Договір довгострокового постачання № 1501 (а.с.11,12).

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 1.3 Договору постачальник зобов'язується на протязі дії договору поставляти покупцю товар за його окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що остаточно погоджується сторонами в накладних, які є невід'ємною частиною Договору (надалі - товар), та також виконувати шиномонтажні послуги, а покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати на встановлених договором умовах. Загальний обсяг та асортимент (номенклатура) товару, що поставляється за цим Договором визначається кількістю та асортиментом (номенклатурою) товару, поставленого окремими партіями за всіма видатковими відповідно до умов Договору на протязі його дії. Загальна сума Договору складає суму ціни товару, вказану в видаткових накладних протягом дії Договору.

Згідно з п. 3.1 Договору замовлення на постачання оформлюється Покупцем на підставі діючих на цей день цін Постачальника. Замовлення товару Покупець виконує в Зосимовому виді.

Відповідно до п. 4.1, 4.2 Договору ціни товару вважаються остаточно визначеними сторонами в видатковій накладній на момент постачання (передавання) партії товару. Покупець зобов'язаний провести повний розрахунок за отриману по накладній партію товару в термін 14 днів від дати зазначеної у видатковій товарній накладній.

У п. 5.1 Договору зазначено, що Постачальник зобов'язаний постачати покупцю товар окремими партіями в строки, кількості та асортименті (номенклатурі), остаточно погоджені сторонами в видаткових товарних накладних. Сторони також можуть в кожному конкретному випадку обумовити строки і вартість доставки товару.

З Накладних ABSI005873 від 16.10.2012 р. на суму 82499,98 грн., ABSI005961 від 18.10.2012 р. на суму 21120,00 грн., ABSI015326 від 09.10.2013 р. на суму 41587,91 грн. вбачається, що на виконання умов Договору позивач в період з 16.10.2012 року по 09.10.2013 року відвантажив відповідачу товар (автомобільні шини) на загальну суму 145207,89 грн. (а.с. 14, 18, 22).

Поставлений товар отриманий уповноваженими представниками відповідача, про свідчать довіреності № 16101 від 16.10.2012 року № 17103 від 17.10.2012 року на ім'я Шаман Анатолія Юрійовича, № 09103 від 09.10.2013 року на ім'я Зваріч Сергія Михайловича (а.с.15, 19, 23).

Позивач на оплату товару виставив відповідачу рахунки від 16.10.2012 року на суму 82499,98 грн., від 17.10.2012 року на суму 21120,00 грн., від 09.10.2013 року на суму 41587,91 грн. (а.с.13, 17, 21).

З Розрахунку вбачається, що відповідач свої зобов'язання по оплаті отриманого товару в повному обсязі не виконав, сплатив лише 88569,91 грн. (а.с.59).

У зв'язку з частковим погашенням відповідачем суми основного боргу, просив стягнути з відповідача основний борг у розмірі 56637,98 грн.

З аналізу діючого законодавства вбачається, що відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У ст. ст. 216, 217, 218 Господарського кодексу України зазначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Приймаючи до уваги, що відповідач не заперечував наявність основного боргу, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надав доказів сплати заборгованості за Договором довгострокового постачання № 1501, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 56637,98 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Відповідно до Інформаційного Листа Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником.

З позовної заяви вбачається, що ТОВ «АД Шина» просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1131,21 грн. та інфляційні втрати у розмірі 8770,85 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача 3% річних за період прострочення з 20.03.2014 року по 17.11.2014 року у розмірі 1131,21 грн. (а.с.4,61).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат у розмірі 8770,85 грн. за період прострочення з 20.03.2014 року по 17.11.2014 року, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до Листа Верховного Суду України № 62-97 р. від 03.04.1997 року «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» інфляційні втрати за своєю правовою природою є збільшенням суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України, яка визначається офіційними державними органами за результатами економічних процесів в конкретний місяць, тобто є помісячним індексом. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, причому може мати місце як інфляція грошових коштів, так і дефляція, і коли строк виконання зобов'язання настає до 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за поточний місяць, а коли строк виконання зобов'язання - після 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за наступний місяць, але не розраховується поденний індекс інфляції.

З розрахунку інфляційних втрат, наданого позивачем вбачається, що розрахунок здійснено за 243 дні з 20.03.2014 року по 17.11.2014 року, в той час коли ще не було відомо індекс інфляції за листопад 2014 року (а.с.4,60).

За таких обставин колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що період прострочення визначений позивачем невірно і період нарахування інфляційних втрат складає з квітня 2014 року по жовтень 2014 року.

Приймаючи до уваги викладене, господарський суд обґрунтовано задовольнив вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 8770,75 грн. за період прострочення з квітня 2014 року по жовтень 2014 року.

Що стосується вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 8100,01 грн., колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до п. 8.3 Договору довгострокового постачання № 1501 при простроченні оплати товару покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за кожен календарний день періоду прострочення платежу. а також пеню, нараховану на суму заборгованості за кожен календарний день періоду прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення.

Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно із ч. 1 та ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Положеннями ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

З наданого відповідачем розрахунку вбачається, що позивачем здійснювався розрахунок суми пені на суму основного боргу 56637,98 грн. (а.с. 4).

Проте, з матеріалів справи вбачається, що поставка товару здійснювалась в різний час за різними накладними, у зв'язку з чим строк прострочення внесення оплати за отриманий товар за кожною накладною не співпадає.

Перевіривши заявлену до стягнення суму пені, колегія суддів також погоджується з позицією суду першої інстанції, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 412,78 грн. за період прострочення з 20.03.2014 року включно по 23.04.2014 року, нарахована на суму залишку боргу в розмірі 29600,31 грн. за накладною ABSI015326 від 09.10.2013 року, а у стягненні пені у розмірі 7687,23 грн. слід відмовити.

Твердження відповідача про те, що закріплення в Договорі можливості стягнення з відповідача додатково пені у визначеному розмірі є неправомірним та фактично означає можливість подвійного притягнення до відповідальності за одне порушення колегія суддів сприймає критично, оскільки відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановленні говором або законом) та інфляційних нарахувань не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, матеріали справи та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду відповідає статтям 43, 85 ГПК України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, у зв'язку з чим підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення господарського суду Запорізької області від 11 грудня 2014 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 11 грудня 2014 року у справі № 908/5183/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили

Повна постанова складена 20.03.2015 року.

Головуючий суддя Шепітько І.І.

Суддя Медуниця О.Є.

Суддя Черленяк М.І.