Постанова № 43201611, 16.03.2015, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2015 року Справа № 904/5470/13

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Подобєд І.М., Березкіна О.В.

при секретарі судового засідання: Малик С.О.

Зміна складу судової колегії відбулася на підставі розпорядження секретаря судової палати Кузнецової І.Л. від 13.03.2015 року.

За участю в.о. прокурора 30 військової прокуратури Південного регіону України, Завгородній А.В., посвідчення №028526 від 03.09.2014 року.

представники сторін:

від позивача: Жирін С.О. представник, довіреність №3/20-395 від 22.12.14;

від відповідача-2: Книшенко Е.М. представнмк, довіреністьб/н від 07.02.15;

представник відповідача-1 в судове засідання не з'явився, про час та місце повідомлений належним чином.

Розглянувши апеляційну скаргу заступника військового прокурора Центрального регіону України на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2014 року у справі № 904/5470/13

за позовом заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Національної гвардії України , м. Київ

до Відповідача-1: Закритого акціонерного товариства фінансово-будівельної компанії "Альмірус і К", м. Дніпропетровськ

Відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вереск і К", м. Дніпропетровськ

про визнання права власності та визнання права оперативного управління.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою звернувся заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Головного управління внутрішніх військ МВС України до Закритого акціонерного товариства фінансово-будівельної компанії "Альмірус і К" про витребування квартир №№ 11, 42, 45, 48, 49, 69, 77, 78, 79, 81, 82, 85, 89 по вул. Дементьєва, 2 у м. Дніпропетровську.

Рішенням господарського суду від 01.10.2013 року позовні вимоги задоволено (т. 1 а.с. 152-155).

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2013 року залишено без змін (т. 1 а.с. 181-184).

Постановою Вищого господарського суду України від 02.07.2014 року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2013 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області (т. 1 а.с. 258-261).

Ухвалою господарського суду від 01.08.2014 року справу прийнято до провадження, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимоги на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "Вереск і К" (т. 2 а.с. 1).

01.09.2014 року прокуратурою Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері подано заяву про зміну предмету позову, з урахуванням якої прокурор просить визнати право власності за державою в особі Міністерства внутрішніх справ України на квартири №№11,42,45,48,49,69,77,78,81,82,85,89 по вул. Дементьєва 2 в м. Дніпропетровську. Визнати право оперативного управління на квартири №№11,42,45,48,49,69,77,78,81,82,85,89 по вул. Дементьєва 2 в м. Дніпропетровську за Головним Управлінням Національної гвардії України. Крім того, прокурором визначено позивачами Головне управління Національної гвардії України та Міністерство внутрішніх справ України (т. 2 а.с. 16-21).

Ухвалою господарського суду від 01.09.14р. змінено процесуальний статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та залучено у якості відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Вереск і К" (т. 2 а.с. 108).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2014 року (суддя Мартинюк С.В.) припинено провадження у справі в частині позовних вимог до Закритого акціонерного товариства фінансово-будівельної компанії "Альмірус і К", в задоволенні позову відмовлено, скасовано заходи забезпечення позову у справі №904/5470/13, застосовані ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2014 року.

Рішення мотивоване тим, що спірні квартири належать на праві власності ТОВ "Вереск і К", який не є стороною за договором №347 на будівництво житла в порядку пайової участі, а передачу спірного майна за умовами даного договору не було здійснено, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування до даних правовідносин ст. 334 ЦК України та визнання права власності на спірні квартири за Міністерством внутрішніх справ України.

Крім того, МВС України не було позивачем при попередньому розгляді справи, а господарським процесуальним кодексом України не передбачено залучення нового позивача (або ще одного) до справи.

Не погодившись з даним рішенням господарського суду заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Національної гвардії України звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається, на те що господарським судом безпідставно застосовані ст.ст. 334, 620 ЦК України, оскільки на виконання своїх зобов'язань за договором ГУВВ профінансувало ЗАТ ФБК "Альмірус і К" на загальну суму 882 066,64 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Таким чином, ГУВВ повністю виконало свої договірні зобов'язання перед ЗАТ ФБК "Альмірус і К" і повинно було отримати від нього згадані квартир та правовстановлюючу документацію.

Представник позивача в судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник Відповідача-2 ТОВ "Вереск і К" у відзиві на апеляційну скаргу просив рішення залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення, як таке, що було винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

При цьому зазначив, що Відповідач-1 у справі та сторона за договором на будівництво житла в порядку пайової участі №347 від 08.05.2002 року ЗАТ ФБК «АЛЬМІРУС І К» припинило свою статутну діяльність та ліквідовано. У зв'язку з чим, відповідно до ст. 609 ЦК України договір на будівництво житла в порядку пайової участі №347 від 08.05.2002 року у будь якому разі припинив свою дію з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, а саме з 07.10.2014 року.

Також зазначає, що відповідно до документів, що надані до справи ЗАТ ФБК «Альмірус і К», спірні квартири належали Відповідачу-1 на підставі: постанови Дніпропетровського апеляційною господарського суду від 15.07.2008 року у справі №19/84(8/307)(7/60)-06 (а.с. 79) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2005 року у справі №10/145(а.с. 94). Зазначені судові рішення набрали чинності та в подальшому скасовані не були, а отже право власності ЗАТ ФБК «Альмірус і К» було підтверджено судовими рішеннями, які виносились за участю Позивача, і з якими останній був згодний.

В судовому засіданні 16.03.2015 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом була оголошена вступна та резолютивна частина постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.

8 травня 2002 року між Закритим акціонерним товариством фінансово-будівельної компанії "Альмірус і К" (сторона - 1) та Головним управлінням внутрішніх військ МВС України (сторона - 2) укладений договір №347 на будівництво житла в порядку пайової участі, відповідно до п.1.1 якого предметом цього договору є спільна діяльність сторін у завершенні будівництва житла, розпочатого до 01.07.1997 року в м. Дніпропетровську загальною орієнтованою площею 518,8 м2 з метою забезпечення житлом безквартирних військовослужбовців ВВ МВС України у Дніпропетровському гарнізоні. Внесок, який необхідний для закінчення будівництва, складає 140 000,00 грн. (т. 1 а.с. 23-26)

Сторона-1 зобов'язується збудувати і передати стороні-2 квартири загальною площею 518,8 м2 у м. Дніпропетровську, а також сприяти залученню підприємств-інвесторів на суму інвестицій пайової участі сторони-2 в розмірі 640 718,00 грн. для фінансування завершення вищезазначеного будівництва житла, у відповідності з адресним переліком, що додається (Додаток №1) (п.1.2 договору).

Відповідно до п.6.1. договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання. Термін дії договору - до повного виконання умов договору, але не пізніше 01.10.2002 року (п.6.4 договору).

За умовами п.2.1 договору сторона-2 фінансує будівництво житла, що буде передано стороною-1, за договірною ціною будівництва 1 235,00 грн. за 1 м2 загальної площі, загальна орієнтовна сума пайової участі в будівництві складає 640 718,00 грн. Загальна площа квартир (відповідно - загальна вартість пайової участі сторони-2 в будівництві), що передаватиметься стороною-1 для сторони-2, підлягає уточненню після проведення обмірів БТІ фактичних площ збудованого житла. Вартість 1 м2 загальної площі житла є остаточною і зміні не підлягає.

Відповідно до п.3.1 договору сторона-1 зобов'язана: оформити і передати стороні-2 правовстановлюючу документацію на квартири, а також самі квартири загальною площею 518,8 м2 в термін до 01.07.2002 року (п.3.1.1); вимагати прийняття загальної площі стороною-2 і сплати нею її вартості, за рахунок переданих інвестицій підприємств, що залучені до інвестування за допомогою сторони-1 (п.3.1.2); надати допомогу стороні-2 в залученні підприємств-інвесторів на загальний обсяг інвестицій в сумі 640 718,00 грн. (п.3.1.5); у разі відсутності інвестиційних надходжень від підприємств, залучених за допомогою сторони-1 до інвестування будівництва житла для військовослужбовців, завершити будівництво житла у відповідності до адресного переліку (Додаток № 1), власними силами або за рахунок інших пайовиків, з метою введення будинків в експлуатацію до 01.07.2002р. та передачі стороні-2 житлової площі на суму перерахованих коштів у відповідності з умовами дійсного договору (п.3.1.6).

В доповненнях до договору №347 на будівництво житла в порядку пайової участі від 08.05.2002 року сторони прийшли до згоди про збільшення обсягу фінансування на 254 163,00 грн. Загальний об'єм фінансування за даним договором складає суму 882 066,64 грн. Загальна кількість квартир, що підлягають передачі стороні-1 у результаті здійснення передбачених договором дій сторони-2, складає 13, загальною площею 728,8 м2 за договірною ціною 1 210,30 грн. Для виконання доручення, передбаченого даним договором, сторона-1 забезпечує сторону-2 необхідними грошовими коштами. Згідно з додатком 1 та додатком 2 до договору (адресний перелік квартир) відповідач зобов'язався передати позивачу 13 квартир загальною площею 728,8 м2.

На виконання своїх зобов'язань за договором ГУВВ МВС України профінансувало ТОВ ФБК "Альмірус і К" на загальну суму 882 066,64 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (т. 1 а.с. 27-31).

2 грудня 2002 року рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №2706 затверджено Акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію житлового будинку по вул. Дементьєва, 2 у м. Дніпропетровську (т. 1 а.с. 146-147).

Як вбачається з акта приймання-передачі житла №1 від 28.03.2003 року, складеного на підставі договору №347 від 08.05.2002 року, Відповідач-1 передав позивачу житло (квартири №11, 42, 48, 45, 49, 69, 77, 78, 79, 81, 82, 85, 89) загальною площею 728,8 м?. Акт підписаний обома сторонами без зауважень та заперечень, скріплений печатками сторін (т. 1 а.с.32).

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.07.2008 року у справі №19/84(8/307)(7/60)-06 (т. 1 а.с.79-87), залишеною без змін постановою ВГС України від 10.11.2008 року (88-93) визнано недійсним рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 20.11.2003 року №3485 "Про оформлення права власності на квартири житлового будинку літ. А-10 за адресою вул. Дементьєва, 2" в частині оформлення права власності на квартири №№69, 70, 73, 74, 77, 78, 81, 82, 85, 89 в житловому будинку по вул. Дементьєва, 2 в м. Дніпропетровську за ВАТ фірма "Дніпробудіндустрія".

Визнано недійсними Свідоцтво про право власності на житлові квартири №№69, 70, 73, 74, 77, 78, 81, 82, 85, 89 в житловому будинку по вул. Дементьєва, 2 в м. Дніпропетровську, а саме: Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія САА №079484 від 26.11.03р. на квартиру №69 в будинку по вул. Дементьєва, 2 в м. Дніпропетровську, яка зареєстрована в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обмежень під номером 3624116; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія САА №079485 від 26.11.03р. на квартиру №70 в будинку по вул. Дементьєва, 2 в м. Дніпропетровську, яка зареєстрована в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обмежень під номером 3625419; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія САА №079486 від 26.11.03р. на квартиру №73 в будинку по вул. Дементьєва, 2 в м. Дніпропетровську, яка зареєстрована в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обмежень під номером 3626059; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія САА №079487 від 26.11.03р. на квартиру №74 в будинку по вул. Дементьєва, 2 в м. Дніпропетровську, яка зареєстрована в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обмежень під номером 3627022; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія САА №079488 від 26.11.03р. на квартиру №77 в будинку по вул. Дементьєва, 2 в м. Дніпропетровську, яка зареєстрована в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обмежень під номером 3627467; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія САА №079489 від 26.11.03р. на квартиру №78 в будинку по вул. Дементьєва, 2 в м. Дніпропетровську, яка зареєстрована в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обмежень під номером 3629255; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія САА №079490 від 26.11.03р. на квартиру №81 в будинку по вул. Дементьєва, 2 в м. Дніпропетровську, яка зареєстрована в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обмежень під номером 3629967; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія САА №079491 від 26.11.03р. на квартиру №82 в будинку по вул. Дементьєва, 2 в м. Дніпропетровську, яка зареєстрована в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обмежень під номером 3630431; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія САА №079492 від 26.11.03р. на квартиру №85 в будинку по вул. Дементьєва, 2 в м. Днiпропетровську, яка зареєстрована в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обмежень під номером 3630689; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія САА №079493 від 26.11.03р. на квартиру №89 в будинку по вул. Дементьєва, 2 в м. Дніпропетровську, яка зареєстрована в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обмежень під номером 3631087.

Визнано недійсною державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно квартири №№69, 70, 73, 74, 77, 78, 81, 82, 85, 89 в житловому будинку по вул. Дементьєва, 2 в м. Дніпропетровську за ВАТ фірма "Дніпробудіндустрія".

Визнано право власності на квартири №№69, 70, 73, 74, 77, 78, 81, 82, 85, 89 в житловому будинку по вул. Дементьєва, 2 в м. Дніпропетровську за ЗАТ фінансово-будівельна компанія "Альмірус і К", м. Дніпропетровськ.

Зобов'язано комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" зареєструвати в установленому законом порядку право власності на квартири №№69, 70, 73, 74, 77, 78, 81, 82, 85, 89 в житловому будинку по вул. Дементьєва, 2 в м. Дніпропетровську за ЗАТ фінансово-будівельна компанія "Альмірус і К", м. Дніпропетровськ.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 8 листопада 2005 року у справі №10/145 (суддя Кощеєв І.М.) зобов'язано виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради оформити право власності з видачею свідоцтва про право власності ЗАТ фінансово-будівельна компанія "Альмірус і К", на квартири №11, 22, 42, 45, 46, 48, 49, 50, 55, 56, 87, 93 в житловому будинку, розташованому у м. Дніпропетровську по вул. Дементьєва, 2 (а.с.94-101).

Таким чином, Відповідач-1 був власником квартир, його право власності було зареєстровано в комунальному підприємстві "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради (т. 1 а.с.33, 36-65).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 6 липня 2010 року у справі №34/99-10(32/8/364-07(32/438) (суддя Примак С.А.) відмовлено у задоволенні первісного і зустрічного позовів про визнання права власності та про визнання розірваним Договору №347 на будівництво житла в порядку пайової участі від 08.05.2002 року таким, що розірвано з 02.11.2007 року в односторонньому порядку, визнання зобов'язання, що виникло з цього договору, таким, що не підлягає виконанню (т. 3 а.с. 29-33).

На час розгляду справи власником спірних квартир є Відповідач-2. Його право власності зареєстровано в комунальному підприємстві "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради (т. 2 а.с. 71-82).

Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з вимогами статті 392 цього ж Кодексу власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом вищезазначеної норми потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.

Відповідно до ч. 1,3 ст. 334 ЦК України право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Умовами договору №347 на будівництво житла в порядку пайової участі не передбачено іншого порядку переходу права власності.

Згідно із ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (ст. 1131 ЦК України).

Апеляційний господарський суд зазначає, що сторони узгодили порядок проведення остаточних розрахунків в п. 2.4 Договору від 08.05.202 року №347, який передбачає, що остаточні розрахунки між сторонами, із складанням акту взаємозвірки та приймання-передачі житлової площі, проводяться після надання Стороною-1 завіреної копії Акту державної приймальної комісії, відповідних документів БТІ про реальний обсяг забудованого житла та підтвердження права власності (оперативного розпорядження) на нього.

Як вбачається з матеріалів справи остаточні розрахунки між сторонами проведені не були, відсутні докази надання Відповідачем-1 позивачу актів взаємозвірки та приймання-передачі житлової площі, акта державної приймальної комісії, а тому не можна вважати, що Відповідач-1 належним чином виконав свої обов'язки в контексті п. 2.4 Договору від 08.05.2002 року №347 та положень ст. 526 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду про те, що передача майна Головному управлінню Національної гвардії України, яке є правонаступником Головного управління внутрішніх військ МВС України, не здійснювалась, оскільки даний висновок суперечить акту приймання-передачі житла №1 від 28.03.2003 року, відповідно до якого Відповідач-1 передав позивачу житло (квартири №11, 42, 48, 45, 49, 69, 77, 78, 79, 81, 82, 85, 89) загальною площею 728,8 м?. Акт підписаний обома сторонами без зауважень та заперечень, скріплений печатками сторін. При цьому, в даному акті зазначено, що він складений саме на підставі договору №347 від 08.05.2002 року (т. 1 а.с.32).

Колегія суддів констатує, що на момент фактичної передачі спірного майна (28.03.2003 року) від Відповідача-1 до Головного управління внутрішніх військ МВС України ЗАТ ФБК "Альмірус і К" в силу об'єктивних причин разом із квартирами не могло передати відповідні документи БТІ про реальний обсяг забудованого житла та документи на підтвердження права власності на квартири, оскільки отримало вищезазначені документи лише після набуття чинності відповідними судовими рішеннями від 8 листопада 2005 року та від 15.07.2008 року.

Колегія суддів не погоджується з доводами Відповідача-2, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що визнання за ЗАТ ФБК "Альмірус і К" права власності на спірні квартири унеможливлює визнання права власності на ці ж квартири за Міністерством внутрішніх справ України, оскільки отримання Відповідачем-1 правовстановлюючих документів на квартири є лише одним з етапів остаточного розрахунку між сторонами, порядок проведення якого передбачений п. 2.4 Договору № 347 від 08.05.2002 року.

В той же час, колегія суддів дійшла до висновку, що позовні вимоги заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері заявлені в інтересах держави в особі Національної гвардії України про визнання права власності та визнання права оперативного управління задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 139 Цивільного кодексу України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів (частина 3 статті 139 Господарського кодексу України).

Відповідно до приписів частини 1 статті 141 Господарського кодексу України до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу.

Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти (частина 2 статті 141 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності (стаття 137 Господарського кодексу України).

Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 ЦК України. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Згідно зі статтею 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, які належать державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державною влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими органами.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-У (зі змінами) суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності; центральний орган, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку; міністерства та інші органи виконавчої влади; Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління держаним майном відповідно до повноважень визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Відповідно до п.1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року №383/2011, Міністерство внутрішніх справ України (МВС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС України входить до системи органів виконавчої влади.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Національну гвардію України» Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони прав, свобод законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - і забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Отже, до системи МВС України згідно зі статтею 1 Закону України "Про Національну гвардію України" входить і Національна гвардія України, керівництво якою здійснює Головне управління Національної гвардії Україні.

Враховуючи викладене, право власності на спірні квартири може бути визнано за державою саме в особі Міністерства внутрішніх справ України.

В той же час, Міністерство внутрішніх справ України не було позивачем при попередньому розгляді справи, а господарським процесуальним кодексом України не передбачено залучення нового позивача (або ще одного) до справи.

Відповідно до ст. 26 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу господарський суд виносить ухвалу.

Відповідно до п. 1.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у процесі вирішення господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа може вважати, що саме їй належить право на предмет спору. З метою захисту свого права така особа може звернутися до господарського суду, який розглядає справу, з заявою про вступ у справу як третя особа з самостійною вимогою на предмет спору. Вступ цієї особи у справу можливий на будь-якій стадії провадження зі справи в місцевому господарському суді, але до прийняття ним рішення. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу виноситься ухвала.

Вступ у справу третьої особи, яка має самостійні вимоги на предмет спору, можливий тільки на підставі її позовної заяви, що повинна відповідати вимогам статей 54 - 57 ГПК, а не за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду (стаття 26 ГПК). Питання про прийняття такої заяви, відмову в її прийнятті або про її повернення вирішується на загальних підставах згідно зі статтями 61 - 63 ГПК.

Оскільки Міністерство внутрішніх справ України вважає, що саме йому належить право на предмет спору, однак з метою захисту свого права не звернулося до господарського суду, який розглядає справу, з заявою про вступ у справу як третя особа з самостійною вимогою на предмет спору, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, який прийшов до висновку про неможливість визнання права власності на спірні квартири за Міністерством внутрішніх справ України, яке не має статусу позивача по справі або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

При цьому, колегія суддів зазначає, що Міністерство внутрішніх справ України безпосередньо або заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері не позбавлені права завернутися до господарського суду в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України про визнання права власності на квартири №№ 11, 42, 45, 48, 49, 69, 77, 78, 81, 82, 85, 89 по вул. Дементьєва, 2, в м. Дніпропетровську та в інтересах держави в особі Головного управлінням внутрішніх військ МВС України про визнання оперативного управління на квартири №№ 11, 42, 45, 48, 49, 69, 77, 78, 81, 82, 85, 89 по вул. Дементьєва, 2, в м. Дніпропетровську.

З огляду на обґрунтованість рішення господарського суду, відповідність висновків, викладених в рішенні, обставинам справи та чинному законодавству, вимоги скаржника про скасування рішення є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника військового прокурора Центрального регіону України - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2014 року у справі № 904/5470/13 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 20.03.2015 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя І.М. Подобєд

Суддя О.В. Березкіна