Рішення № 43198391, 11.03.2015, Балтський районний суд Одеської області

Справа №493/1680/14-ц

Провадження № 2/493/38/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.03.2015 м. Балта, Одеська область

Балтський районний суд Одеської області в складі:

головуючої-судді Мясківської І.М.

при секретарі Пінул І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Балті цивільну справу за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що в 2011 році ОСОБА_3 позичив ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 100 тис. доларів США, з кінцевим терміном повернення в 2016 році, з умовою, щорічного повернення боргу в сумі по 18 тис. доларів США до 1 грудня кожного слідуючого року.

До 2013 року включно, ОСОБА_4 повернув борг в загальній сумі 38 тис. доларів США, при цьому останній раз повернув не 18 тис. доларів США , як то домовлялися, а тільки 10 тис. що змусило звернутися до суду. В підтвердження викладениї обставин надав суду копію розписки про отримання ОСОБА_4 коштів від ОСОБА_3 в сумі 62 тис.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 пояснив, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 склалися дружні відносини, у їхньому розпоряджені перебувала земельна ділянка в Балтському районі Одеської області, яку за договором оренди використовував ОСОБА_4, являючись власником ФГ «Весна» .

Техніка для ФГ «Весна», а саме: трактор МТЗ-225 вартістю 177000,00 грн., культиватор - 16000,00 грн., різці металеві - 16000,00 грн., лійка для внесення добрив - 4000,00 грн., плуг металевий - 4000,00 грн., металеві граблі - 4000,00 грн., тракторний причеп - 15000,00 грн., очисна машина для зерна - 5000,00 грн., борони - 1500,00 грн., погрузчик - 1500,00 грн., сівалка - 10000,00 грн., бензовоз - 8000,00 грн., засіб для переробки зерна - 8000,00 грн. та інші агрегати, була закуплена ОСОБА_3

Крім цього ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 готівкові кошти більше ніж 60 тис. доларів США. Частину коштів, в сумі 13 тис. 800 доларів США, ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 перебуваючи в м. Одеса на промтоварному ринку 7-й кілометр в присутності свідка ОСОБА_5 Іншу частину- 50 тис. доларів США - передав в приміщені військового мисливського господарства в урочищі Семено-Карпівка, Балтського району, також в присутності свідка ОСОБА_5

В 2013 році ОСОБА_3 відмовився від участі в ФГ «Весна» та всю вищеперераховану техніку на загальну суму 260000,00 грн., що по курсу долара США станом на 2009 рік, становило 32 тис. 500 доларів США, передав особисто ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства.

ОСОБА_4, визнаючи борг перед ОСОБА_3 в загальній сумі 100 тис. доларів США, за мінусом ним повернутих 38 тис. доларів США, особисто 21.03.2014. написав розписку про те, що він раніше отримав 62 тис. доларів США, які зобов'язується повернути до 01 грудня 2016 року, з яких 8 тис. має повернути до 1 квітня 2014 року.

Зобов'язання ОСОБА_4 до 1 квітня 2014 року не виконав, що породило даний спір.

За твердженням представника позивача, розписка написана ОСОБА_4 як фізичною особою, на які потреби невідомо, так як кошти та техніка передавалися йому особисто.

З огляду на правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-63цс13 від 18 вересня 2013, вважаючи, що розписка є безумовним доказом укладеного договору позики та передачі грошових коштів, представник позивача, просив суд задовольнити позовну заяву та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 744000,00 грн. основного боргу, 87517,00 грн. інфляційних виплат, 7440,00 грн. штрафних санкцій та судовий збір в сумі 3655,00 грн.

Відповідач ОСОБА_4 суду пояснив, що ОСОБА_3 йому запропонував сумісну діяльність з використанням земель сільськогосподарського призначення, які перебували у користуванні ФГ «Весна» засновником якого він являється. Для цієї цілі ОСОБА_3 передав йому сільськогосподарські агрегати та самохідні машини і тільки, грошові кошти йому не передавалися взагалі. Розписку про те, що він отримав від ОСОБА_3 62 тис. доларів США дійсно власноручно написав, проте дана розписка була написана під тиском зі сторони представника позивача. Розрахунок за отриману від ОСОБА_3 техніку він повністю провів в січні 2013 року, перебуваючи за місцем роботи ОСОБА_3 в його службовому кабінеті в м. Одеса на промтоварному ринку 7-й кілометр, останній не маючи претензій ні до нього а нід господарства, вийшов з засновників ФГ «Весна», оформивши вихід заявою, посвідченою нотаріусом.

Представник відповідача ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4, перебуваючи між собою у приятельських стосунках, разом вклали гроші в створення ФГ «Весна», проте отримати бажаний прибуток, на який розраховували, не вдалося, тому частково ОСОБА_3 отримував кошти по мірі реалізації сільгосппродукції від ОСОБА_4 Розписку ОСОБА_4 написав під тиском зі сторони позивача. Крім того зазначив, що договір позики укладено не було, розписка не є цим договором, тому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Свідок ОСОБА_5 суду показав, що ОСОБА_3, з яким він знайомий дужа давно, запропонував придбання сільськогосподарської техніки, для того, щоб надавати послуги фермерам району. В 2008 році ОСОБА_3 була закуплена техніка на суму біля 40 тис. долпрів США, зберігалася вона на території військового мисливського господарства в урочищі Семено-Карпівка, Балтського району, Одеської області.

Весною 2009 року він, на прохання ОСОБА_4, познайомив останнього з ОСОБА_3, який в свому службовому кабінеті розташованому на території промтоварного ринку 7-й кілометр в м. Одеса, в його присутності, передав ОСОБА_4 13 тис. 800 доларів США, після чого вони стали співпрацювати. Кошти перераховувалися в його присутності, тому він з упевненістю стверджував, що передавалася зазначена сума, однак ніякого письмового документу сторони не укладали. ОСОБА_7 пообіцяв повернути кошти через шість місяців, до жовтня місяця 2009 року.

Після того, по спливу приблизно одного місяця, ОСОБА_3, пебуваючи у військовому мисливському господарстві в урочищі Семено-Карпівка, Балтського району, Одеської області, предав ОСОБА_4 кошти, в цьому випадку свідок не звертав уваги на перерахунок коштів, однак стверджував, що в його присутності ОСОБА_3 і ОСОБА_4 кошти полічили, склали на п'ять купок, на його думку по десять тисяч доларів США, таким чином ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 50 тис. доларів США. На цей раз сторони писали розписку на капоті автомобіля в дворі мисливського господарства, свідок бачив, що документ іменувався «розпискою», однак його змісту він не читав.

В 2010 році на вимогу ОСОБА_3 свідок ОСОБА_5 передав всю сільськогосподарську техніку ОСОБА_4, так сторони стали співпрацювати. До 2013 року у ОСОБА_8 претензій до ОСОБА_4 небуло, був задоволений ним, а в 2014 році ОСОБА_3 став скаржитись що ОСОБА_4 не повертає кошти.

Заслухавши сторони, свідка, дослідивши наявні по саправі докази, судом встановлені слідуючі фактичні обставини та відповідні їм правовідношення, вирішуючи які суд виходить з слідуючого.

Постанова Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс13, зазначає, що досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Судом встановлено, що в 2009 році ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 кошти приблизно в сумі 68 тис. 800 доларів США та сільськогосподарську техніку приблизно на суму 40 тис. доларів США для розвитку ФГ «Весна» Балтського району Одеської області, засновником якого в подальшому став ОСОБА_3, маючи 83,33 % уставного капіталу господарства. Даний висновок судом зроблений з заяви ОСОБА_3, датованої 05.01.2013., посвідченої приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області, про те, що останній виходить з складу ФГ «Весна», з часткою статутного фонду в розмірі 83,33%, та будь яких претензій до ФГ «Весна» не має. Після чого до статуту ФГ «Весна», були внесені зміни, затверджені Балтською районною державною адміністрацією Одеської області 21.02.2013., єдиним засновником якого вказаний ОСОБА_4

Правовідносини, які виникли між сторонами, починаючи з 2009 року, на думку суду за своєю правовою природою носять характер сумісної підприємницької діяльності направленої на отримання прибутку, розписка, видана ОСОБА_4 та датована 21.03.2014. є результатом сумісної діяльності сторін, сумісна діяльність породила спір між ними, а розписка є продовженням цього спору.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, за своїми ознаками договір позики є реальним та вважається укладеним з моменту передання грошей та інших речей, що виступають предметом позики.

Так, закон вимагає від позивача надання суду доказів моменту передання грошей.

За загальним правилом форма правочинів є письмовою, крім правочинів, які виконуються повністю у момент їх вчинення (усна форма). Спеціальна норма по відношенню до правила ст. 208 ЦК України передбачена ч. 1 ст. 1047 ЦК України, яка вказує, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що моментом передачі коштів та сільськогосподарської техніки - є весна 2009 року, дана обставина підтверджується показами свідка.

Показами свідка та поясненням сторін підтверджується те, що ОСОБА_4 отримав кошти та техніку для розвитку ФГ «Весна», однак в порушення вищенаведених правових норм сторони не уклали письмового договору позики, в підтвердження укладеного договору не оформили предачу коштів та інших речей розпискою. Незважаючи на відсутність письмових доказів домовленості між сторонами, ОСОБА_3 05.01.2013. відмовився від будь яких претензій стосовно ФГ «Весна», видавши ОСОБА_4 нотаріально посвідчену заяву про вихід з засновників підприємстав.

Суд не може погодитися з позицією представника позивача про те, що розписка ОСОБА_4 датована 21.03.2014. є безумовним підтвердженням позики, оскільки, як стверджує сам представник позивача, в момент оформлення розписки не мало місце передача коштів та інших речей. Розписка передбачала стягнення боргу, який виник в результаті передачі коштів та техніки ОСОБА_4 за минулий час, борг стосувався ФГ «Весна», хоча, як зазначалося вище, ОСОБА_3 відмовився від претензій відносно ФГ «Весна» ще в січні 2013 року.

Розписка не є письмовою формою договору позики та не замінює її. Розписка засвідчує факт отримання грошей або речей і є борговим документом. Борговий документ має посвідчувати факт отримання боржником грошей або речей, їх кількість та рід та волевиявлення боржника у певний строк повернути речі. Обов'язковими реквізитами для боргових документів є власноручний підпис боржника (позичальника), а також дата, місце видачі, вказівка про свідків, тощо.

Отже, сам по собі факт написання розписки без передання грошей не породжує у майбутньому обов'язку позичальника повернути обумовлену угодою суму грошей та інших речей.

Таким чином, текст розписки не містить обов'язкових відомостей про те, що мав місце саме договір позики, а не інший правочин, що є недодержанням вимог закону.

В судовому засіданні позивач особисто підтвердив, що грошові кошти відповідачу у позику в 2014 році не передавалися.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених в позові, укладення між сторонами, в розумінні положень ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, саме договору позики. Педача коштів ОСОБА_4 в 2014 році, окрім наданої копії розписки, на яку посилається позивач як на підставу своїх вимог, яка не містить дати передачі грошових коштів, посилання на свідків та місця її видачі нічи не підтверджується.

Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи не підтверджені певними засобами доказування, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України вимоги позивача щодо відшкодування судових витрат задоволенню також не підлягають, оскільки в позові відмовлено.

Ухвалою суду від 28.08.2014 року вжиті заходи забезпечення позову - накладений арешт та заборона відчуження майна та грошових коштів ОСОБА_4, ІПН НОМЕР_1, мешканця с. Оленівка Балтського району Одеської області, засновника ФГ «Весна», код підприємства № 22496384, розташованого в с. Оленівка Балтського району Одеської області на загальну суму 838957 грн., що належить йому і знаходиться у нього або інших осіб. Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог на виконання яких і вживалися ці заходи відмовлено, тому заходи забезпечення позову слід скасувати.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 214-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову вжиті за ухвалою Балтського районного суду Одеської облсті від 28.08.2014 року у виді накладення арешту та заборони відчуження майна та грошових коштів ОСОБА_4, ІПН НОМЕР_1, мешканця с. Оленівка Балтського району Одеської області, засновника ФГ «Весна», код підприємства № 22496384, розташованого в с. Оленівка Балтського району Одеської області на загальну суму 838957 грн., що належить йому і знаходиться у нього або інших осіб.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ