Рішення № 43197856, 20.03.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/26712/14-ц Провадження № 22-ц/772/1007/2015Головуючий в суді першої інстанції Федчишен С. А.Категорія 30 Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Чорного В.І., Чуприни В.О.,

при секретарі: Богацькій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої злочином, -

встановила:

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 02 квітня 2008 року передав відповідачу 23 000 дол. США та довіреність для придбання за кордоном автомобіля «MERCEDES BENZ 311 CDI». Через деякий час ОСОБА_3 повідомив його, що автомобіль він придбав, але коштує він 27 000 дол. США. Оскільки ціна за автомобіль його не влаштовувала, то він попросив відповідача повернути йому кошти. Для повернення коштів відповідач запропонував видати на його ім'я довіреність на право розпорядження автомобілем з метою його реалізації.

З метою отримання своїх коштів, 25 квітня 2008 року він надав відповідачу довіреність на право розпорядження автомобілем.

Реалізувавши автомобіль, ОСОБА_3 кошти йому не повернув.

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 22 серпня 2014 року ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство). Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 10 000 грн. та процесуальні витрати понесені потерпілим на правову допомогу в сумі 4 000 грн.

Вироком Апеляційного суду Вінницької області від 21 листопада 2014 року вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 22 серпня 2014 року відносно обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України скасовано в частині призначення покарання. У решті вирок залишено без змін.

Посилаючись на те, що відповідач не відшкодовує завдану злочином шкоду, позивач, із урахуванням збільшених позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь 742 681, 64 грн. майнової шкоди, з яких : 572 661, 97 грн. - відшкодування шкоди завданої злочином, 37 290, 98 грн. - 3 % річних, 132 728, 69 грн. - інфляційні витрати, а також судові витрати у справі.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 лютого 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 572 661,97 грн. у відшкодування шкоди завданої злочином та 3 500 грн. витрат на правову допомогу.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження по справі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, хоча належним чином було повідомлена про час і місце розгляду справи, про що свідчить розписка про отримання повістки, тому відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе справу розглянути у її відсутності.

Позивач та його представник ОСОБА_5 заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких міркувань.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Частина четверта статті 10 ЦПК України передбачає, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що вирок у кримінальній справі обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок суду. При цьому завдана злочином шкода позивачу не відшкодована, відтак підлягає відшкодуванню. Разом з тим стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а відтак не підлягають задоволення вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційні витрати.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Установлено, що 02 квітня 2008 року ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 23 000 дол. США та довіреність для придбання за кордоном автомобіля «MERCEDES BENZ 311 CDI».

Оскільки відповідач придбав автомобіль за 27 000 дол. США, що значно перевищує обумовлену ціну, то позивач заявив вимогу про повернення йому коштів.

З метою отримання своїх коштів, 25 квітня 2008 року ОСОБА_4 надав відповідачу довіреність на право розпорядження автомобілем.

Реалізувавши автомобіль, ОСОБА_3 кошти ОСОБА_4 не повернув.

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 22 серпня 2014 року ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство). Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 10 000 грн. та процесуальні витрати понесені потерпілим на правову допомогу в сумі 4 000 грн. (а.с. 3-5).

Вироком Апеляційного суду Вінницької області від 21 листопада 2014 року вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 22 серпня 2014 року відносно обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України скасовано в частині призначення покарання. У решті вирок залишено без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на судовий захист від протиправних посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, особисту свободу і майно. Кожна особа, яка потерпіла від злочину, має право звернутися до суду з позовом до порушника її прав про відшкодування завданої шкоди.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року, вказано, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було внаслідок джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Викладене свідчить, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем було завдано шкоду у результаті вчинення злочину, яка підлягає відшкодуванню відповідачем.

Також суд першої інстанції правомірно відмовив у стягненні 3 % річних та інфляційних витрат, оскільки предметом позову є відшкодування шкоди, завданою злочином, а не порушення грошового зобов'язання, що передбачає договірні правовідносини, які виникають між боржником та кредитором, щодо невиконання договірних зобов'язань та за які встановлена відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що провадження у справі підлягає закриттю, оскільки наявні рішення між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, колегія суддів не приймає до уваги, так як предметом позову по даній справі є відшкодування шкоди, завданої злочином, а не про стягнення боргу.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Разом із тим, вирішуючи питання про судові витрати, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнунення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 3 500 грн. витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що витрати на правову допомогу входять до витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Виходячи зі змісту ст. ст. 56, 84 ЦПК України витрати на правову допомогу мають бути пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які допускаються до участі в розгляді справи ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь в розгляді справи.

Граничний розмір компенсації витрат на правовому допомогу встановлюється законом.

Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 48 постанови № 10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Колегія суддів вважає, що не підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати на правову допомогу у розмірі 3 500 грн., оскільки такі витрати документально непідтверджені та недоведені, а також нема розрахунку таких витрат.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в стягненні витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 лютого 2015 року в частині стягнення витрат на правову допомогу скасувати.

У задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрат на правову допомогу відмовити.

В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 лютого 2015 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ С.К. Медвецький

Судді: /підпис/ В.І. Чорний

/підпис/ В.О. Чуприна

З оригіналом вірно: