Рішення № 43190964, 19.03.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1566/15 Справа № 204/3965/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Дубіжанська Т. О. Доповідач - Калиновський А.Б.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Головуючого - Калиновського А.Б.

Суддів - Гайдук В.І., Єлізаренко І.А.

При секретарі - Видюковій Ю.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Родовід-Банк" на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Родовід-Банк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2013 року ПАТ "Родовід-Банк" звернулось до суду з позовом до відповідачів і посилаючись на те, що 07.03.2008 року між ним та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір забезпечений договором поруки, укладеним в той же день з ОСОБА_2, які не виконують свої зобов'язання, просив стягнути з них солідарно виниклу заборгованість в розмірі 110 142,08 доларів США.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2014 року позовні вимоги ПАТ "Родовід-Банк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Родовід-Банк" заборгованість по тілу кредиту у розмірі 35 163 грн. 52 коп., судові витрати по справі у розмірі 351 грн. 64 коп., а всього 35 515 грн. 16 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 07 березня 2008 року між ВАТ "РОДОВІД БАНК" (правонаступником якого є ПАТ "РОДОВІД БАНК") та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 35.1/АА-159.08.2, згідно якого банк надав відповідачу ОСОБА_3 кредит на споживчі цілі в іноземній валюті на загальну суму 9 998 доларів США із розрахунку 12 % річних, строком до 07 березня 2013 року(а.с.9-12).

07 березня 2008 року між ВАТ "РОДОВІД БАНК" та ОСОБА_2 був укладений договір поруки у якості забезпечення зобов'язань за кредитним договором № 35.1/АА-159.08.2 від 07 березня 2008 року, згідно якого поручитель відповідає перед ВАТ "РОДОВІД БАНК" за порушення ОСОБА_3 зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, у тому ж обсязі, що і боржник(а.с.15-16).

13 жовтня 2008 року між ВАТ "РОДОВІД БАНК" та ОСОБА_3 був укладений договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 35.1/АА-159.08.2 від 07 березня 2008 року, яким процентна ставка за кредитним договором збільшена до 14 % річних(а.с.13).

Відповідач не виконав умови кредитного договору, щодо щомісячної сплати кредитних коштів, у зв'язку з чим станом на 15 травня 2013 року виникла заборгованість за тілом кредиту - 4 399,29 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ 7,993 складає 35 163 грн. 52 коп.; пеня - 105 927,45 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 846 678 грн. 10 коп.

Відмовляючи ПАТ "Родовід-Банк" у задоволенні позовних вимог, що стосуються стягнення пені за простроченими процентами, суд правильно виходив з того, що банк просив стягнути пеню за простроченими процентами за період до 21.03.2010 року, хоча з позовом до суду звернувся лише у 2013 році, тобто з пропуском строку позовної давності, передбаченого ст. 258 ЦК України.

Відмовляючи ПАТ "Родовід-Банк" у задоволенні позовних вимог, що стосуються стягнення пені за прострочення кредиту, суд виходив з того, що позивачем не надано належного розрахунку заборгованості по пені за прострочення кредиту в межах позовної давності за останній рік перед датою звернення до суду, без якого неможливо належним чином підрахувати суму пені.

Проте з таким висновком суду повністю погодитись не можна.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи питання,суд не врахував, що позивач частково виконав вимоги суду щодо надання розрахунку заборгованості по пені за прострочення кредиту, не роз'яснив позивачу права та наслідки ненадання належних доказів по справі та передчасно дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог що стосуються стягнення пені за прострочення кредиту.

Частина 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як видно, ПАТ "Родовід-Банк" звернувся до суду з позовом 04.06.2013 року(а.с. 1).

Оскільки вимоги було пред'явлено станом на 15.05.2013 року, то заборгованість по пені за прострочення кредиту має бути розрахована в межах річного строку позовної давності за період з 04.06.2012 року по 15.05.2013 року.

Згідно наданого позивачем в ході розгляду справи в апеляційній інстанції розрахунку, заборгованість по пені за прострочення кредиту за період з 04.06.2012 року по 15.05.2013 року складає 24 354,47 доларів США, що відповідно до курсу НБУ - 7,99 на час звернення до суду складає 194 592,26 грн.

Виходячи з того, що положення ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦКУкраїни, Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за користування валютним кредитом, та не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення пені, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в національній грошовій одиниці - гривні.

Згідно ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30.03.2012 року № 5, положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка.

Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Положення статті 616 ЦК передбачають право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_3, у своєму запереченні на позовну заяву, звертав увагу на порушення строків позовної давності та значне перевищення суми пені над тілом кредиту, що саме по собі можна вважати заявою про зменшення суми неустойки, в розумінні ст. 551 ЦК України(121-126).

Як видно, сума пені значно перевищує розмір основної заборгованості (4 399,29 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ 7,99 складає 35 163 грн. 52 коп.), а тому, з огляду на ступінь виконання зобов'язання боржником, його майновий стан та відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання, колегія суддів вважає за необхідне зменшити суму заборгованості по пені за прострочення кредиту до 35 163,00 грн. та стягнути її з ОСОБА_3 на користь позивача.

Стягуючи з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Родовід-Банк" заборгованість за тілом кредиту, суд правильно виходив з того, що внаслідок невиконання зобов'язання відповідачем за кредитним договором, у нього перед позивачем виникла заборгованість за тілом кредиту, проте помилково стягнув її у національній валюті - гривні.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30.03.2012 року № 5, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК.

Як видно, кредитний договір між сторонами укладався саме в іноземній валюті - доларах США та позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути заборгованість за кредитним договором саме в іноземній валюті - доларах США.

Враховуючи викладене, рішення суду в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту необхідно змінити, стягнувши з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Родовід-Банк" заборгованість за тілом кредиту у розмірі 4 399,29 доларів США.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку до поручителя ОСОБА_2, суд виходив з того, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів щодо надання поручителем ОСОБА_2 згоди на збільшення банком відсоткової ставки за користування кредитом по договору укладеному між позивачем та ОСОБА_3, а відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна.

Як видно з п. 1.1 Договору поруки від 07.03.2008 року Поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед Банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором №35.1/АА-159.08.2 від 07 березня 2008 року, а також усіх додаткових угод, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, що укладені між Банком та Позичальником.

Крім того, згідно п. 1.3 Договору поруки від 07.03.2008 року Поручитель бере на себе зобов'язання відповідати перед Банком в тому ж обсязі, на тих же умовах та в ті ж строки, що і Позичальник.

Відповідно до п. 7.1, 7.2 Кредитного договору №35.1/АА-159.08.2 від 07 березня 2008 року, Банк має право змінити умови цього договору, письмово проінформувавши Позичальника про зміни рекомендованим листом не пізніше ніж за 7 (сім) календарних днів до дня введення у дію нових умов. У разі згоди Позичальника на зміни умов цього Договору, оформлюється додаткова угода (правочин), яку підписують обидві сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, на а.с. 13 міститься Додаткова угода до кредитного договору, яка підписана ОСОБА_3 і згідно якої процентна ставка за кредитами за цим Договором встановлюється в розмірі 14 процентів річних.

Вирішуючи питання, суд на вказані обставини справи уваги не звернув та помилково дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до поручителя з підстав ненадання згоди на зміну умов кредитного договору.

Проте, як видно з матеріалів справи, за вих. № 130.1-18/1348 від 17 серпня 2010 року банком на адресу позичальника було направлено досудову вимогу з пропозицією добровільно погасити заборгованість(а.с.15).

Відповідно до правової позиції Постанови Верховного Суду України від 21 січня 2015 року, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати.

Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Шестимісячний строк для пред'явлення вимог до поручителя ОСОБА_2 почав обчислюватись з 17 серпня 2010 року, проте такі вимоги були пред'явлені лише у червні 2013 році, а тому порука вважається припиненою.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду в частині позовних вимог до ОСОБА_2 в частині обґрунтування підстав припинення поруки змінити, відмовивши у задоволенні позовних вимог ПАТ "Родовід-Банк" до ОСОБА_2 саме з вищевказаних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Як видно, позивачем було сплачено судовий збір у сумі: 3441,00 грн. - за подання позовної заяви та 1827.00 грн. - за подання апеляційної скарги.

Отже, пропорційно до задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору у розмірі 527,46 грн.( 351,64 грн. - за подання позовної заяви та 175,82 грн. за подання апеляційної скарги).

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Родовід-Банк" задовольнити частково.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2014 року змінити в частині позовних вимог до ОСОБА_2 в частині обґрунтування підстав припинення поруки та в частині стягнення суми тіла кредиту з ОСОБА_3.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2014 року в частині позовних вимог до ОСОБА_3 щодо стягнення пені за прострочення кредиту скасувати.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Родовід-Банк" заборгованість по пені за прострочення кредиту за кредитним договором №35.1/АА-159.08.2 від 07 березня 2008 року у розмірі 35 163,00 грн. та заборгованість за тілом кредиту у розмірі 4 399,29 доларів США.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Родовід-Банк" витрати по сплаті судового збору у розмірі 527,46 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: