Постанова № 43185881, 17.03.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2015 р. Справа № 922/5573/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Шепітько І.І., суддя Медуниця О.Є., суддя Черленяк М.І.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1152 Х/1-32) на рішення господарського суду Харківської області від 21 січня 2015 року у справі

за позовом Приватного підприємства «Ромалекс», м. Рубіжне, Луганскої обл.

до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора №1» Рубіжнянської міської ради Луганської області, м. Рубіжне, Луганскої обл.

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 21 січня 2015 року (суддя Аріт К.В.) позов задоволено. Визнано недійсним Договір оренди рухомого майна №20, укладений 04 квітня 2012 року між приватним підприємством "Ромалекс" (код ЄДРПОУ 35283016) та комунальним підприємством "Житлово-експлуатаційної контори №1" Рубіжанської міської ради Луганської області (код ЄДРПОУ 13395715). Стягнуто з КП "Житлово-експлуатаційної контори №1" Рубіжанської міської ради Луганської області на користь ПП "Ромалекс" 1218,00 грн. судового збору (а.с.83-87).

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 21 січня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Вказує на те, що в період з квітня 2012 року по грудень 2014 року трактор МТЗ -82, причеп ПСЕ-Ф-12,5, причеп 785А в податковій заставі не знаходились. Також зазначає, що відповідно до завіреного Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна станом на 04 лютого 2015року КП "Житлово-експлуатаційна контора №1" Рубіжанської міської ради, за всіма типами обтяження у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна інформація відсутня (а.с.94-98).

Позивач та відповідач у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином про що в матеріалах справи є зворотні повідомлення про вручення ухвали суду.

Приймаючи до уваги належне повідомлення сторін про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати апеляційну скаргу у справі відповідно до ст.75 ГПК України без участі представників сторін за наявними в матеріалах справи документами.

Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Приймаючи оскаржуване рішення господарський суд першої інстанції зазначив, що у відповідності до ч.1 ст.230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Крім того, за приписами статті 180 Господарського кодексу України, істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Факт знаходження спірного транспорту під арештом ДВС, який став відомий позивачу після укладання спірного договору, підтверджується постановами відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10 червня 2005 року та від 15 вересня 2006 року, які є чинними на момент винесення даного рішення. Згідно із п.92.2 ст.92 Податкового кодексу України (в редакції від 01.04.12), у разі відчуження або оренди (лізингу) майна, яке перебуває у податковій заставі, платник податків за згодою органу державної податкової служби зобов'язаний замінити його іншим майном такої самої або більшої вартості. Зменшення вартості заміненого майна допускається тільки за згодою органу державної податкової служби за умови часткового погашення податкового боргу. У разі здійснення операцій з майном, яке перебуває у податковій заставі, без попередньої згоди органу державної податкової служби платник податків несе відповідальність відповідно до закону. З 2003 року все майно відповідача знаходиться в податковій заставі, про що є запис в державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Однак, відповідач, в порушення своїх статутних положень, уклав спірний договір із позивачем, без попередньої згоди засновника - Рубіжанської міської ради та без згоди податкового органу. Докази відповідних згод відсутні й в матеріалах справи. Таким чином, з урахуванням викладеного, враховуючи відсутність обізнаності позивача про перебування спірного транспорту під арештом державної виконавчої служби, перебування транспорту в податковій заставі, відсутність згоди Державної податкової інспекції на укладання спірного договору, господарський суд дійшов висновку про задоволення даного позову., оскільки є наявні підстави для визнання спірного договору недійсним, а саме таким, що укладено під впливом обману з боку відповідача (а.с.83-88).

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 04 квітня 2012 року між КП "Житлово-експлуатаційної контори №1" Рубіжанської міської ради Луганської області (Орендодавець) та ПП "Ромалекс" (Орендар) та укладено Договір оренди рухомого майна №20 (с.18).

Відповідно до п.1.1 Договору орендодавець зобов'язується передати орендарю (позивачу) в тимчасове платне володіння та користування трактор МТЗ-82, Причіп ПСЕ-Ф-12,5, Причіп 785А (транспорт), вартість яких становить 48556,00 гривень, а орендар, в свою чергу, зобов'язався прийняти в тимчасове володіння та користування відповідний транспорт, забезпечити своїми силами його керування та технічну експлуатацію та зобов'язався сплачувати орендодавцю орендну плату.

У п.1.3. Договору зазначено, що транспорт не перебуває в заставі.

Згідно п. 3.2 договору передача транспорту в оренду здійснюється за актом приймання-передачі.

Відповідно до п. 4.1 Договору строк оренди становить 2 роки 11 місяців.

З Акту прийому-передачі майна від 04 квітня 2012 року вбачається, який є Додатком до Договору оренди № 20 від 04 квітня 2012 року вбачається, що КП "Житлово-експлуатаційної контори №1" передало, а ПП "Ромалекс" прийняло наступні об'єкти нерухомого майна: трактор МТЗ-82 держ. № 00890ЯА вартістю 34847,00 грн., Причіп ПСЕ-Ф-12,5 держ. № 00986 ЯА вартістю 6188,00 грн., Причіп 785А держ. № 04575 ВВ вартість 7521,00 грн., всього 48556,00 гривень, (а.с.71).

З позовної заяви вбачається, що позивач просить визнати недійсним вказаний Договір оренди, посилаючись на те, що його укладено під впливом обману з боку позивача, що є порушенням ст. 203 ЦК України щодо волевиявлення учасника правочину. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що після укладання спірного Договору йому стало відомо, що Виконавчою службою Рубіжанського міського управління юстиції у 2006 році винесено постанову про арешт майна боржника та заборонено відповідачу його відчуження. Також стало відомо, що транспорт з 2003 року перебуває у податковій заставі про що є відповідний запис в державному реєстрі обтяжень нерухомого майна (а.с.5-8).

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Господарський договір, за приписами ст.181 Господарського кодексу України, який є спеціальним законом в регулюванні господарських взаємовідносин, за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Частина 1 ст. 638 Цивільного кодексу України проголошує, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У ст. 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до ч.1 ст.230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду України №02-5/111 від 12.03.2009 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За приписами п.3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29 травня 2013 року, під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

З матеріалів справи вбачається, що Постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Рубіжанського Міського управління юстиції від 15 вересня 2006 року за вимогою Пенсійного фонду України на виконання наказу господарського суду Луганської області від 05.04.2004 року у справі № 19/321 про стягнення 258183,70 грн. накладено арешт на все майно, що належить ЖЕК-1 і заборонено здійснювати відчуження будь якого майна, яке належить ЖЕК-1 (а.с.45).

Відповідно до ч. 4 ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження»цієї норми встановлено, про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту.

З Постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Рубіжанського Міського управління юстиції від 15 вересня 2006 року вбачається, що відповідачу заборонялось здійснювати відчуження будь якого майна, проте не заборонялось розпорядження майном.

З ксерокопій Свідоцтв про реєстрацію машин: Серія АБ № 239208 на трактор, р. н. 00890ЯА дата реєстрації 29.06.2007 року, Серія АБ № 239209 на причіп р.н. 00986ЯА, дата реєстрації 29.06.2007 року та Серія АС № 008325 на причіп р. н. 04575ВВ, дата реєстрації 31.03.2010 року вбачається, що передане в оренду майно набуте відповідачем після винесення Постанови про накладення арешту від 15 вересня 2006 року (а.с. 46).

Наведене свідчить про те, що арешт орендованого майна (транспорту) за постановою державного виконавця від 15 вересня 2006 року не виник, у зв'язку з чим на час укладення Договору оренди не було заборони передачі в оренду транспортних засобів.

Також колегія суддів ставиться критично до тверджень позивача про те, що транспорт з 2003 року перебуває у податковій заставі, про що є відповідний запис в державному реєстрі обтяжень нерухомого майна.

Відповідно до п. 89.3. ст. 89 Податкового кодексу України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно п. 89.8. ст. 89 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

З Акту опису майна № 1-24/216-13395715 від 03.02.2011 року, складеного податковим керуючим Рубіжанської об'єднаної ДПІ вбачається, що транспортні засоби, що є предметом спірного Договору оренди, не входять до переліку майна, переданого у податкову заставу (а.с.47).

На запит прокурора міста Рубіжне № 12/81-503 від 02.02.2015 року Рубіжанська ОДПІ ГУ Міндоходів Листом № 283-25-01/18 від 04.02.2015 року повідомила, що в період з квітня 2012року по грудень 2014 року трактор МТЗ -82, причеп ПСЕ-Ф-12,5, причеп 785А в податковій заставі не знаходились (а.с.102).

З Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 46267771 від 04.02.2015 року також вбачається, що за всіма типами обтяження у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна контора №1" Рубіжанської міської ради, інформація відсутня (а.с.103).

Наведені обставини свідчать про відсутність заборони з боку податкової служби на передачу рухомого майна в користування КП «ЖЕК-1».

Крім того, колегія суддів ставиться критично до висновків суду першої інстанції про те, що відповідач в порушення своїх статутних положень, уклав спірний Договір оренди без попередньої згоди засновника - Рубіжанської міської ради.

З матеріалів справи вбачається, що до позову позивачем додав копію Статуту відповідача в редакції 2013 року (а.с.19-21).

Проте, на момент укладення Договору 04 квітня 2012року діяв Статут в редакції 2007 року (а.с.54-56).

Згідно з п. 4.4. Статуту відповідача (в редакції 2007року) майно контори формується за рахунок джерел не заборонених законодавством. Здійснюючі право повного господарського ведення контора володіє, користується та розпоряджається належним їй майном на свій розсуд, здійснює відносно його любі дії, які не суперечать чинному Статуту та контракту, складеному з керівником контори.

Пунктом 7.3 Статуту визначено, що директор контори самостійно вирішує всі питання, пов'язані з діяльністю підприємства, за винятком віднесених чинним Статутом та контрактом з директором, до компетенції власника та других органів управління підприємством. Відповідно до контракту з керівником п. 13: «Керівник має право зокрема укладати господарські та інші угоди».

Наведені обставини свідчать про те, що Статут КП «ЖЕК-1» не містить обмежень відповідача щодо укладення Договорів оренди в тому числі транспортних засобів та не зобов'язує відповідача узгоджувати таку оренду з органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» заява про оренду індивідуально визначеного майна не потребує узгодження.

Така ж позиція викладена у Листі Виконавчого комітету Рубіжанської міської ради № 24/2382 від 22.12.2014 року та Листі Відділу Міського комунального майна Рубіжанської міської ради Луганської області № 289 від 18.12.2014 року (а.с.49,50).

Згідно зі ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України зазначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Позивач ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції не надав доказів невідповідності Договору оренди рухомого майна №20 від 04 квітня 2012 року між КП "Житлово-експлуатаційної контори №1" та ПП "Ромалекс" вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування ст.207 ЦК України та визнання спірного Договору недійсним.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги необґрунтовані, не підтверджені матеріалами справи, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.

. На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення господарського Харківської області від 25 січня 2015 року скасуванню, як таке, що прийняте за недоведеними обставинами справи, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 2 ч. 1, ст. 104, ст. 105 ГПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 25 січня 2015 року у справі № 922/5573/14 скасувати та прийняти нове рішення.

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повна постанова складена 20.03.2015 року.

Головуючий суддя Шепітько І.І.

Суддя Медуниця О.Є.

Суддя Черленяк М.І.