Постанова № 43185530, 04.12.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 грудня 2012 року

справа № 2а/0470/12878/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сафронової С.В.

суддів: Нагорної Л.М. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Антіпової В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАЯНИ" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року

у адміністративній справі № 2а/0470/12878/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАЯНИ" до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська про визнання дій протиправними,-

в с т а н о в и л а:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову ТОВ "КРАЯНИ" стосовно визнання протиправними дій Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська щодо встановлення порушень з боку ТОВ "КРАЯНИ" і складання 05 вересня 2011 року Акту за № 3351/23 документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з ТОВ "НПК "Ресурспром", ПП "Альянс-СД" за період з 01.01.2011 року по 28.02.2011 року.

Не погодившись з зазначеною постановою позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в який просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано відсутність підстав для призначення та проведення позапланової перевірки, за результатом якої відповідачем було складено Акт перевірки з висновками про порушення з боку позивача положень ч.1 ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів з ТОВ "Запоріжхлібтехсервіс", ТОВ "Хлібзавод №10, ТОВ "Бердичівський хлібзавод", ВАТ "Прилуцький хлібзавод", ПАТ "Запорізький хлібзавод №3", ПАТ "Хліб", ТОВ "Ширяєвський хлібзавод", ДП ВАТ "Київхліб" "Дослідний хлібзавод", ВАТ "Селидівський хлібокомбінат", ТОВ "КВФ "Рома", ВАТ "Хліб", ВАТ "Київхліб" у січні та лютому 2011 року, по ланцюгу постачання, які мають ознаки нікчемності, та які не були спрямовані не на реальне настання правових наслідків. Крім того, позивач в апеляційній скарзі акцентує увагу на тому, що ним виконані всі умови Договорів зі своїми контрагентами, товар в подальшому був реалізований до кінцевих покупців, що підтверджується первинними документами, копії яких містяться в матеріалах справи, а висновки Актів перевірок, складених ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська, скасовані в судовому порядку, що свідчить про їх необґрунтованість та протиправність.

Судова колегія обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та правову оцінку судом першої інстанції фактичних обставин у цій справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що з метою перевірки отриманої від ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська інформації про діяльність ПП "Альянс-СД" та TOB "НПК "Ресурспром", спрямованої на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, Лівобережна МДПІ м. Дніпропетровська спираючись на вимоги п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України витребував 05.07.2011 р. у TOB "КРАЯНИ" пояснення та їх документальне підтвердження з питань взаємовідносин із ПП "Альянс-СД" і TOB "НПК "Ресурспром" у січні-лютому 2011 року. Після надання TOB "КРАЯНИ" у встановлений термін відповіді, Лівобережна МДПІ м. Дніпропетровська використовуючи Акти документальної позапланової невиїзної перевірки ПП "Альянс-СД" та TOB "НПК "Ресурспром", посилаючись на п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України, та на підставі Наказу Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська від 12.08.2011 року № 1053 (а.с.16 т.1) провів документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП "Альянс-СД" та TOB "НПК "Ресурспром" за січень, лютий 2011 року, за результатами якої було складено акт №3351/23 від 05 вересня 2011 року (а.с.17-73 т.1)

Як вбачається із змісту акту перевірки TOB "КРАЯНИ" №3351/23 від 05 вересня 2011 року, податковий орган вважає, що TOB "Краяни" порушено вимоги ч.1 ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу постачання, які мають ознаки нікчемності, з ТОВ "Запоріжхлібтехсервіс", ТОВ "Хлібзавод №10, ТОВ "Бердичівський хлібзавод", ВАТ "Прилуцький хлібзавод", ПАТ "Запорізький хлібзавод №3", ПАТ "Хліб", ТОВ "Ширяєвський хлібзавод", ДП ВАТ "Київхліб" "Дослідний хлібзавод", ВАТ "Селидівський хлібокомбінат", ТОВ "КВФ "Рома", ВАТ "Хліб", ВАТ "Київхліб" у січні, лютому 2011 року.

Такий висновок податкового органу ґрунтується лише на інформації, викладеної а Актах перевірок контрагентів позивача по ланцюгу постачання, що підтверджено представником відповідача під час судового вирішення спору у цій справі.

Суд першої інстанції надаючи оцінку доводам представників сторін правильного зазначив, що порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку за ланцюгом постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для відмови у праві позивача на податковий кредит та бюджетне відшкодування податку на додану вартість, а факт порушення контрагентами-постачальниками позивача своїх податкових зобов’язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог про надання податкової вигоди – відшкодування ПДВ з державного бюджету лише у тому випадку, якщо податкових орган доведе, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти.

Разом з тим, при вирішені спору у цій справі, суд першої інстанції не надав належної оцінки письмовим доказам, які безспірно підтверджують реальність здійснення позивачем господарських операцій з купівлі-продажу товарів, якими є долучені до матеріалів справи копії первинних документів (договори, видаткові накладні, рахунки фактури, довіреності на отримання ТМУ, акти виконаних робіт, накладні про кур’єрську доставку товарів, квитанції про оплату доставки, реєстраційні документи перевізника - кур’єра, банківські документи про оплату) що були предметом перевірки податкового органу.

В основу судового рішення першої інстанції покладено висновки акту податкової перевірки позивача, і взято до уваги лише відсутність в представлених позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних від 01.02.2011 №1, від 25.02.2011 №2, від 01.02.2011 б/н повної інформації щодо пункту навантаження товару, що судом визнано як порушення вимог пп.11.1. пп.11.5. пп.11.7. п.11 «Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні» затвердженого Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, але у той же час судом не зазначено з яких саме підстав та відповідно до якої норми Податкового кодексу України, чи Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, вказані ТТН не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи позивача. Тим, більш, що у відповідній графі зазначених вище ТТН чітко зазначено «м.Дніпропетровськ», а пп.11.1 пп.11.5. та пп.11.7 п.11 вказаних Правил, на які послався суд першої інстанції не передбачають обов’язкове зазначення назви вулиці чи номеру будинку, куди довозяться ТМЦ.

Крім того, судова колегія зазначає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце.

За вказаних обставин, та дослідивши долучені до матеріалів справи первинні документи позивача, на підставі яких у відповідності до Закону № 168/97-ВР та Закону № 334/94-ВР позивачем сформовано податковий кредит та валові витрати, бухгалтерський та податковий облік придбаних ТМЦ у його котрагентів, судова колегія дійшла висновку про підтвердження позивачем реальності господарських операцій з ТОВ "Запоріжхлібтехсервіс", ТОВ "Хлібзавод №10, ТОВ "Бердичівський хлібзавод", ВАТ "Прилуцький хлібзавод", ПАТ "Запорізький хлібзавод №3", ПАТ "Хліб", ТОВ "Ширяєвський хлібзавод", ДП ВАТ "Київхліб" "Дослідний хлібзавод", ВАТ "Селидівський хлібокомбінат", ТОВ "КВФ "Рома", ВАТ "Хліб", ВАТ "Київхліб".

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічні положення містить п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що вступив в законну силу з 01.01.2011.

Зміст пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначає, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. ст. 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави вважати, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпункт 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України).

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись неможливістю реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутністю необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; обліку для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Наведені вище рекомендації позиції Верховного Суду України, і позиція Вищого адміністративного суду з вказаної позиції, судом першої інстанції були залишені поза увагою.

Проігнорувано судом першої інстанції, що в акті перевірки позивача №3351/23 від 05 вересня 2011 року, податковим органом обговорено лише порушення ТОВ «Краяни» положень ч.1 ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України, і будь-яких доводів про порушення позивачем вимог податкового законодавства ні в акті перевірки, ні під час судового вирішення спору у цій справі – податковим органом не наводилось.

Проте, жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях». Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Але ст. 20 НК не надає органам ДПС повноважень по визнанню тих чи інших угод недійсними і/або нікчемними, а посилання на ч.1 ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України є безпідставними, оскільки вказані норми можуть застосовуватися тільки при визначенні угод недійсними в судовому порядку.

Разом із визнанням відсутності у податківців повноважень по визнанню угод нікчемними в актах податкових перевірок, судова колегія акцентує увагу на необхідності дотримання презумпції правомірності угод і на тому, що визнанню угоди нікчемною повинен передувати або вирок суду про притягнення учасників (учасника) угоди до кримінальної відповідальності, або рішення суду про визнання угоди недійсною (такі висновки були викладені у постанові від 09.10.2012 року по справі № К/9991/19252/12)

Крім того, судова колегія констатує наявність у позивача як на момент проведення перевірки, так і в ході судового розгляду всіх податкових накладних та інших первинних документів, що підтверджують реальність господарських операцій з його контрагентами, і що всі вони підписані і скріплені печатками, а також мають всі реквізити, необхідні за законодавством. Відповідно, судова колегія визнає неспроможними посилання суду першої інстанції на їх відсутність як підставу для визнання правомірними дії податкового органу під час перевірки позивача на підставі актів перевірки його контрагентів.

З 01.01.2011 р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом Порядок №984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.5.2 Порядку №984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Таким чином, до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Акт перевірки позивача не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України як ознаки нікчемного правочину.

Колегія суддів зазначає, що спірна перевірка була проведена виключно на підставі даних, зазначених в актах перевірок його контрагентів, без урахування відомостей первинних документів, які відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а також дані розрахункових документів, котрі згідно з Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" опосередковують рух коштів у безготівковій формі, які податковим органом в ході проведення спірної документальної невиїзної перевірки належним чином не досліджувались.

Відповідач без дослідження жодних первинних документів, в тому числі і про рух коштів у безготівковій формі, зробив висновок про відсутність в діяльності платника податків об'єктів оподаткування податком на додану вартість, що суперечить вимогам чинного законодавства, а суд першої інстанції вказаних обставин до уваги не взяв.

Таким чином, відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача без належного дослідження документів позивача, та відповідно у акті цієї перевірки не навів порушень позивачем конкретних норм податкового законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України .

Згідно ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п.2 ст. 71 КАС України, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень покладається саме на відповідачів.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача -орган публічної влади, який повинен надати докази, які свідчать про правомірність його дій.

Однак відповідач, як суб'єкт владних повноважень, заперечуючи проти позову, в порушення ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних доказів, які б свідчили про правомірність, законність та обґрунтованість його рішень, які є предметом оскарження позивача.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ч.2 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова судом першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ст.205, ст.207 КАС України, колегія суддів -

П о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАЯНИ" – задовольнити

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року - скасувати.

Адміністративний позов ТОВ "КРАЯНИ" до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська – задовольнити

Визнати протиправними дії Лівобережної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Дніпропетровська щодо встановлення порушень з боку TOB «КРАЯНИ» (код ЄДРПОУ 21864584) під час проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з TOB «НПК«Ресурспром», ПП «Альянс-СД», та фіксації даного факту в Акті за № 3351/23 від 05 вересня 2011 року документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з TOB «НПК«Ресурспром» (податковий номер 37148631), ПП «Альянс-СД» (податковий номер 36573507) за період з 01.01.2011р. по 28.02.2011 року.

Стягнути з державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАЯНИ" судовий збір в розмірі 3,40 грн.

Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуючий: С.В. Сафронова

Суддя: Л.М. Нагорна

Суддя: Д.В. Чепурнов