Постанова № 43183469, 20.02.2015, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

25006, м. Кіровоград, вул. Велика Перспективна, 40

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2015 року справа № П/811/51/15

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В. розглянувши у порядку письмового провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія-Феліз"

до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.12.2014 року №0003001501, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікторія-Феліз" (далі – позивач, ТОВ "Вікторія-Феліз") звернулося до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі – відповідач, Кіровоградської ОДПІ) в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення від 09.12.2014 року форми "Ш" №0003001501.

Позивач зазначив, що не погоджується із застосуванням до нього штрафних (фінансових) санкцій за порушення платником граничних термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на прибуток. Стверджує, що позивачем здійснено переплату по обов'язкових платежах, тому позивач в повній мірі виконав свій обов'язок по сплаті податку. У разі наявності переплати по податку на прибуток повинно бути здійснено зарахування надмірно сплаченої суми в рахунок сплати зобов'язань по цьому податку на підставі поданої ним заяви. Зазначає, що 22.07.2014року звертався з листом №162/04 до відповідача щодо зарахування переплати по податку на прибуток в рахунок погашення податкового боргу, проте відповідного зарахування податковий орган не здійснив. Вказує, що відповідач не вчиняв жодних заходів реагування уваги на це звернення. Позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення прийнято податковим органом неправомірно і просить суд його скасувати.

Відповідачем подано письмові заперечення на позов, вимоги не визнаються в повному обсязі та зазначається, що прийняття оскаржуваного рішення обумовлено порушенням податкового законодавства, а тому рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.

За таких обставин, відповідач зазначає, що оскаржуване рішення винесено правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У відповідності до ухвали Кіровоградського окружного адміністративного суду подальший розгляд справи проведено в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду по справі №1170/2а-93/12, яке залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 року в задоволені позовних вимог ТОВ "Вікторія-Феліз" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень від 26.11.2011 року №0001342360, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 127137,00 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 1 грн. та №0001352360, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 158922,00 грн. та застосованої штрафної (фінансової) санкції у розмірі 1 грн., відмовлено в повному обсязі.

Граничний строк сплати грошових зобов'язань за вищезазначеними податковими повідомленнями – рішеннями – 25.07.2014 року.

Відповідно до даних облікової картки платника податку на додану вартість встановлено, що станом на 25.07.2014 року на особовому рахунку ТОВ "Вікторія-Феліз" рахувалась переплата в сумі 221115,43 грн. (а.с.55).

Після проведення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 127138,00 грн. (25.07.2014р.) по особовому рахунку ТОВ "Вікторія-Феліз" дана сума грошового зобов'язання погашена податковою інспекцією в автоматичному режимі, на підставі абз.2 п.87.1 ст.87 Податкового кодексу України за рахунок надмірно сплачених грошових коштів (переплати), залишок переплати становив 93 977,43 грн. (а.с.55).

18.07.2014 року, позивачем перераховано податок на прибуток в сумі 40000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4646 від 18.07.2014р. (а.с.10).

Судом встановлено, що 22.05.2014 року до Кіровоградської ОДПІ подано заяву №110/04 про перерахування переплати з особового рахунку по авансових внесках з податку на прибуток за 2013 рік в сумі 32000,00 грн. на особовий рахунок з податку на прибуток підприємств. Дану заяву Кіровоградською ОДПІ було задоволено та зараховано переплату по авансових внесках з податку на прибуток за 2013 рік в сумі 32000,00грн. на особовий рахунок з податку на прибуток приватних підприємств (а.с.9).

В подальшому, з метою погашення решти грошових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 86922,00 грн., ТОВ "Вікторія – Феліз" направлено до податкового органу заяву від 22.07.2014 року №162/04. Зі змісту вказаної заяви вбачається, що позивач просив зарахувати переплату по податку на додану вартість в сумі 87000,00 грн., в рахунок погашення грошових зобов'язань по податку на прибуток, які виникли у позивача, в зв'язку з набранням законної сили рішення суду в справі №1170/2а-93/12 (а.с.11).

Листом від 25.07.2014 р. № 21836/10/11-23-20-02-44 відповідач повідомив позивача про те, що залишає заяву №162/04 від 22.07.2014р. без розгляду, в зв'язку з тим, що 30.07.2014 року настане термін сплати грошових зобов'язань по податковій декларації з ПДВ, а тому, з метою уникнення виникнення податкового боргу по ПДВ відмовляє у зменшенні грошових зобов'язань по податку на прибуток в сумі 87000,00 грн., за рахунок наявної переплати по податку на додану вартість (а.с.12).

В зв'язку з отриманням листа від Кіровоградської ОДПІ лише 28.07.2014р., позивач 29.07.2014 року сплатив податок на прибуток в розмірі 87000,00 грн. (а.с.13).

09.12.2014 року, Кіровоградською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0003001501, яким за затримку на 2 календарні дні сплати грошового зобов'язання в розмірі 86922,00 грн., нараховано суму штрафу у розмірі 8692,20 грн. (10%) (а.с.8).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання.

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 ст.54 Податкового кодексу України визначено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках. А відповідно до пункту 54.5 ст.54 ПК України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому пунктом 57.3 цієї ж статті визначено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Відповідно до пункту 87.1 ст.87 ПК України сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Згідно з п.126.1 ст.126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Як встановлено в підпунктах 43.2., 43.3, 43.4, 43.5 ст.43 Податкового кодексу України, у разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Таким чином, судом встановлено, що позивач завчасно, в порядку, визначеному чинним на момент існування спірних правовідносин законодавством, звернувся до відповідача із заявою в довільній формі про зарахування надміру сплаченого грошових зобов'язань в рахунок здійснення авансового платежу з податку на прибуток.

Крім того, відповідно до п. 87.1 ст. 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

З аналізу вищезазначеної норми суд звертає увагу на те, що не містить будь-яких додаткових умов та/або обмежень, окрім умови направлення контролюючому органу відповідної заяви, які забороняють та/або будь-яким іншим чином обмежують можливість платника податків здійснити погашення грошових зобов'язань з податків та зборів, в тому числі і за рахунок надмірно сплачених грошових коштів з інших податків.

Так, суд зазначає, що законодавець, чітко та однозначно надав платнику податків право вибору, щодо його дій у разі надмірної сплати останнім податків та зборів, а саме або проводити процедуру повернення надмірно сплачених грошових коштів на розрахунковий рахунок після погашення податкового боргу відповідно до ст. 43 Податкового кодексу України, або обрати простішу процедуру та лише за відповідною заявою здійснити погашення грошових зобов'язань за рахунок переплат з інших податків відповідно до абз. 2 п 87.1 ст.87 Податкового кодексу України.

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання відповідно до ч. 5 ст. 139 ГК України є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Вони також входять до визначення майна у розумінні ч. 1 зазначеної статті.

Частиною 1 статті 134 ГК України встановлено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Тобто, платник податків, який є суб’єктом господарювання, має право розпоряджатися належним йому майном, зокрема коштами, на свій розсуд.

Право розпоряджатися своєю власністю гарантоване також статтею 41 Конституції України.

Таким чином, відповідачем вказана заява позивача щодо зарахування переплати по податку на прибуток в рахунок погашення податкового боргу безпідставно залишена без розгляду.

Крім того, суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип "належного урядування" покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Судом у цій справі встановлено, що позивач мав переплату з податку на прибуток, звертався до податкового органу щодо зарахування переплати по податку на прибуток в рахунок погашення податкового боргу, таке зарахування відповідачем не здійснено. Суд вважає, що податковий орган у разі наявності факту виникнення заборгованості у позивача повинен був своєчасно повідомити про це платника податку (позивача) та вжити заходів щодо погашення заборгованості, у т.ч. за рахунок переплати з цього податку. Проте ці заходи податковим органом було вжито несвоєчасно, унаслідок чого відносно позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію за порушення граничного строку сплати авансових внесків з податку на прибуток в розмірі 10% в сумі 8692,20 грн.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини суд визнає, що у ситуації, яка склалася, податковий орган в липні 2014р. порушував вищевказані вимоги щодо "належного урядування".

Крім того, суд звертає увагу на те, що

За наведених обставин суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В процесі розгляду справи відповідачем не доведено суду правомірність оскаржуваного рішення, а відтак позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України, суд також вважає за необхідне присудити з Державного бюджету України на користь ТОВ "Вікторія-Феліз" судові витрати у розмірі 182,70 грн.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія-Феліз" - задовольнити в повному обсязі.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 09.12.2014 року №0003001501.

3.Присудити з Державного бюджету України на користь ТОВ "Вікторія-Феліз" (код ЄДРПОУ -31146326) судові витрати у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.В. Жук