Постанова № 43183324, 19.02.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2015 р. Справа № 805/136/15-а

Донецький окружний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Тарасенка І.М., суддів: Бабаш А.П., Кравченко Т.О. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби України про визнання неправомірною та скасування постанови від 05.11.2014 року ВП № 41601563,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної виконавчої служби України про визнання неправомірною та скасування постанови від 05.11.2014 року ВП № 41601563.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 05.11.2014 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було складено постанову про закінчення виконавчого провадження № 41601563 з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 12 грудня 2013 року у справі «Case of Malakhova and others v.Ukraine (Application no. 35995/09 and 249 other applications)». Зазначеним рішенням державу - відповідача зобов'язано до виконання постанови Краматорського міського суду Донецької області від 25.06.2008 року у адміністративній справі №2а-57/2008 про присудження належних ОСОБА_1 грошових коштів з соціальних виплат щорічної грошової допомоги, встановленої для інвалідів війни та виплати йому відповідної грошової сатисфакції через тривале не виконання вказаної судової постанови.

Позивач зазначає, що відповідач мотивував свою постанову про закінчення виконавчого провадження тим, що рішення з Європейського суду з прав людини від 12.12.2013 року фактично виконано.

Однак, позивач вважає, що при здійсненні виконавчого провадження відповідачем не було виконано: умови рішення Європейського суд з прав людини від 12.12.2013 року та вимоги ст. 36 ч. 1 Закону України «Про Національний банк України» у відповідності до яких розмір належної йому виплати справедливої сатисфакції має дорівнювати гривневому еквіваленту присудженої грошової суми у розмірі 2000 (дві тисячі) євро за офіційним курсом Національного банку України станом на день здійснення виплати; умови рішення Європейського суд з прав людини від 12.12.2013 року та вимоги ст. 8 ч.ч. 1 та 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» у відповідності до яких виплата належної йому відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного, а зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

На думку позивача, постанова про закінчення виконавчого провадження №41601563 є неправомірною та такою, яка порушує його права і законні інтереси.

Позивач надав клопотання, відповідно до якого просить суд розглянути справу у письмовому провадженні.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, через канцелярію суду надав заяву, відповідно до якої просить розглянути справу без участі представника відділу.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких обставин, суд вважає за можливим розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Європейського суду з прав людини від 12 грудня 2013 року у справі «Case of Malakhova and others v.Ukraine (Application no. 35995/09 and 249 other applications)» одноголосно постановлено:

а) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконанню, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю за заявами, наведеними у Додатку 1 (у заяві №35772/11 лише першому заявнику пану ОСОБА_2) ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;

б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі поданої заяви ОСОБА_3 (стягувачем) від 20.01.2014 року про примусове виконання, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Медведєвим О.В. 22.01.2014 року відкрито виконавче провадження №41601563 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі від 12.12.2013 № 35995/09.

Внаслідок проведення виконавчих дій позивачеві перераховано грошові кошти на виконання рішення Європейського суду з прав людини № 35995/09 від 12.12.2013 року платіжним дорученням №2406 від 20.08.2014 року у розмірі 34668,86 грн., що еквівалентно 2000 євро, платіжним дорученням від 10.06.2014 року №3282 перерахована заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 2920,48 грн., та у зв'язку з несвоєчасною сплатою належної суми, на користь стягувача перерахована пеня у розмірі 565,33 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 16.10.2014 року №7586.

У зв'язку із наведеним головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Медведєвим О.В. 05.11.2014 року складено постанову про закінчення виконавчого провадження, якою встановлено, що рішення суду виконано фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом.

Позивач з постановою відповідача від 05.11.2014 року про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини не погоджується та вважає, що відповідачем порушуються його права та інтереси, у зв'язку з чим звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 606) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частинами 1, 2 ст. 2 Закону № 606 зазначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (далі - державні виконавці).

Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 11 Закону № 606).

Як встановлено як ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 4 ч. 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, такі виконавчі документи, як рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

При цьому, ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено вичерпний перелік підстав закінчення виконавчого провадження, до яких зокрема належать: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Як зазначається в оскаржуваній постанові, грошові кошти перераховані позивачу Міністерством юстиції України платіжним дорученням №2406 від 20.08.2014 року у розмірі 34668 грн.86коп. (еквівалент 2000 євро згідно курсу Національного банку України (НБУ), що не відповідає дійсності.

Так, Міністерством юстиції України було подано до Державного казначейства України вищевказане платіжне доручення і відповідно до діючого законодавства (до п.4 ст.8 Закону України від 23.02.2006року №3477-ІV) Державне казначейство України повинно було на протязі десяти днів з дня отримання вищевказаного платіжного доручення провести списання (перерахування) грошових коштів з рахунку Міністерства юстиції України на рахунок позивача.

Разом з тим встановлено, що фактично списання (перерахування) грошових коштів з рахунку Міністерства юстиції України на рахунок позивача, Державне казначейство України було проведено 26.08.2014 року (тобто через 6 днів).

При цьому, курс НБУ на цей день становив 1803,0419 грн., то сума яку позивач мав би отримати на день здійснення платежу становила б 36060 грн. 83 коп. (2000 x 1803,0419). Таким чином, позивачем не до отримана сума 1391,97 грн. (36060,83 - 34668,86).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку проте, що рішення Європейського суду з прав людини №35995/09 від 12.12.2013р. фактично не виконано в повному обсязі згідно з виконавчим документом на суму 1391,97 грн.

Також колегія суддів бере до уваги те, що обов'язкове виконання рішення суду, в тому числі, суб'єктами наділеними владними повноваженнями, покладається також конвенцією «Про захист прав та свобод людини», яка ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 17.07.1997р.

Стаття 6 Конвенції гарантує неухильність виконання рішення суду громадянами, юридичними особами та всіма органами влади України, до яких відносяться також і відповідач. Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили повинно бути виконане, а інші обставини щодо його невиконання суперечать основним принципам права і до уваги судом не беруться. У протилежному випадку буде мати місце порушення принципу юридичної визначеності, що є одним із базових складових принципу верховенства права, визнаного Україною як на рівні Конституції, так і шляхом ратифікації Європейської Конвенції з прав людини.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Європейського суду з прав людини №35995/09 від 12.12.2013 року фактично не виконано в повному обсязі, згідно з виконавчим документом та у відповідача не було підстав для складення постанови про закінчення виконавчого провадження від 05.11.2014року № 41601563 у відповідності до п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» та не вжито всіх можливих і необхідних заходів спрямованих на виконання в повному обсязі рішення суду, відтак спірна постанова є такою, що підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані позивачем докази, які є в матеріалах справи, приймаючи до уваги факт не виконання відповідачем своїх дій як суб'єктом владних повноважень, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби України про визнання неправомірною та скасування постанови від 05.11.2014 року № 41601563 є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 161, 162, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби України про визнання неправомірною та скасування постанови від 05.11.2014 року № 41601563 - задовольнити.

Визнати неправомірною постанову Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 05 листопада 2014 року про закінчення виконавчого провадження №41601563 з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 12 грудня 2013 року у справі «Case of Malakhova and others v.Ukraine (Application no. 35995/09 and 249 other applications)".

Скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 05 листопада 2014 року про закінчення виконавчого провадження №41601563 з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 12 грудня 2013 року у справі «Case of Malakhova and others v.Ukraine (Application no. 35995/09 and 249 other applications)".

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову Донецького окружного адміністративного суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Тарасенко І.М.

Судді Бабаш Г.П.

Кравченко Т.О.