ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" березня 2015 р. Справа № 908/4242/14
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.,
при секретарі Курченко В.А.,
за участю представників сторін:
позивача - не з/явився;
відповідача - представник Лозовицький М.С. за довіреністю від 03.11.2014 р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у м. Харкові апеляційну скаргу відповідача - Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго», м.Запоріжжя, (вх. 1305 З/2-8) на рішення господарського суду Запорізької області від 22.12.2014 року у справі № 908/4242/14,
за позовом -Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ,
до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго», м. Запоріжжя,
про стягнення 2 835 936,60 грн., -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 22.12.2014 року (суддя Науменко А.О.) позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 152 931,09 грн., штраф в сумі 154 625,75 грн., 3% річних у сумі 62 351,87 грн., інфляційні втрати в сумі 437 504,71 грн., 56 718,73 грн. судового збору.
Відповідач, не погоджуючись з вказаним рішенням господарського суду, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 22.12.2014 року у даній справі та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм чинного законодавства.
При цьому, апелянт вважає, що при постановленні оскаржуваного судового рішення судом першої інстанції не надано правової оцінки акту звіряння взаємних розрахунків, який підписаний з боку відповідача та долучений до матеріалів справи. Зазначений акт підтверджує той факт, що на час здійснення закупівлі газу за спірним договором позивач мав у своєму розпорядженні грошові кошти, отримані від відповідача по договору № ДЕ2512/ПТ-ПР від 25.12.2012 року як переплату та здійснив їх повернення тільки після повторного проведення оплати у жовтні 2014 року.
На думку апелянта, судом неправильно застосовано статтю 625 Цивільного кодексу України до даного спору, оскільки з виниклих між сторонами правовідносин, позивач не зазнав ніяких втрат від знецінення коштів, тому що фактично користувався ними. Твердження суду про той факт, що зобов'язання не можна вважати автоматично виконаним, є не цілком вірним, оскільки під час здійснення господарської діяльності обидві сторони повинні діяти у відповідності до закону, положень договору та звичаїв ділового обороту.
Щодо зменшення розміру штрафних санкцій відповідач вважає, що в процесі прийняття рішення судом першої інстанції не прийнято до уваги: винятковість випадку, оскільки фактично оплата була проведена, однак помилково за умовами іншого аналогічного договору, оскільки позивач користувався зазначеними коштами та не зазнавав майнових втрат; майновий стан відповідача та сторін в цілому, що підтверджено копією балансу підприємства відповідача, який є від'ємним, збитки відповідача за перше півріччя 2014 року склали 118 917 000,00 гривень.; факт переплати суми боргу за іншим договором, що існував між сторонами у зазначений період; невідповідність наслідків порушення зобов'язання розміру пені та штрафу (306 тис. грн.); недоведеність порушення зобов'язань з боку відповідача щодо оплати поставленого газу в процесі виконання договору; поведінку відповідача, який, провівши взаєморозрахунки, сплатив суму боргу, а позивач повернув надмірно сплачені кошти до відкриття провадження у справі.
Позивач у судове засідання не з'явився; надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає, що господарський суд зважено і відповідально підійшов до власних обов'язків, з'ясував усі обставини, які мають значення для справи, надав їм Овну та всебічну оцінку та виніс рішення у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення господарського суду - без змін.
Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши пояснення представника апелянта, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.
У жовтні 2014 року до господарського суду Запорізької області звернулось ПАТ "НАК "Нафтогаз України" з позовною заявою до ПАТ "ДТЕК Дніпроенерго", в якій просило стягнути з останнього за договором купівлі-продажу природного газу № ДЕ2512-ПР від 25.12.2012 р. 2835936,60 грн., які складаються з: 2208936,88 грн. основного боргу, 152931,09 грн. пені, 154625,75 грн. штрафу, 46660,02 грн. 3 % річних, 272782,87 грн. інфляційних втрат.
17.12.2014 р. позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з заявою про зміну розміру своїх позовних вимог, в якій зазначив, що з моменту прийняття справи до розгляду і до моменту подання цієї заяви відповідачем погашено основну суму боргу, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 152 931,09 грн., штраф в сумі 154 625,75 грн., 3% річних в сумі 62 351,87 грн., інфляційні втрати в сумі 437 504,71 грн.
Згідно з приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
При цьому, слід зазначити, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Як убачається з заяви позивача про зміну розміру позовних вимог, остання подана до суду до прийняття рішення та по суті є заявою про зменшення позовних вимог та збільшення позовних вимог в частині інфляційних втрат та 3% річних.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно і обґрунтовано прийнято до розгляду заяву позивача про зміну розміру позовних вимог та розглянуто позовні вимоги про стягнення з ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» пені за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 152 931,09 грн., штрафу в сумі 154 625,75 грн., 3% річних в сумі 62 351,87 грн., інфляційних страт в сумі 437 504,71 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що за договором № ДЕ2512/ПТ-ПР від 25.12.2012 року протягом 2013 року він помилково здійснював переплату за поставлений газ, що взагалі склало 2 208 941,21 грн. Зазначене підтверджується актом звірки. За умовами пункту 6.3 вказаного договору кошти, які надійшли від покупця, повинні бути зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за договором. Строк дії спірного договору закінчився 31.12.2013 року, у зв'язку з чим, починаючи з 01.01.2014 року, не повернувши суму передоплати, відповідач безпідставно користувався вже надмірно отриманими коштами та не зазнав будь-яких втрат, у тому числі інфляційних, у зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості за договором № ДЕ2512-ПР від 15.12.2012 року, оскільки суми заборгованості та отриманих коштів майже збігаються. Після закінчення строку дії договору відповідач неодноразово звертався до позивача з вимогою про повернення надмірно сплачених коштів або повернення заліку зустрічних однорідних вимог за договором № ДЕ2512-ПР. У свою чергу, позивачем не направлено ніяких заперечень щодо не визнання дій відповідача, у зв'язку з чим останній вважав, що вчинив усі необхідні дії, які передбачені статтею 203 Господарського кодексу України та статтею 601 Цивільного кодексу України. Отже, не вчинивши дій з повернення надмірно сплачених коштів відповідачу, позивач позбавив можливості останнього здійснити перерахування заборгованості. Таким чином, відповідач вважає, що ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» фактично сплатило позивачу суму коштів за поставлений у розрахунковий період природний газ, вчинило усі можливі заходи щодо недопущення та зменшення негативних наслідків порушення зобов'язання з оплати та не мало можливості повторно виконати його до повернення зазначених коштів позивачем, вина відповідача у порушенні цього зобов'язання відсутня.
Також, відповідач зазначив, що навіть якщо вважати, що вина відповідача таки наявна в його діях, то заявлені позивачем штрафні санкції повинні бути зменшені судом до незначного розміру у зв'язку з вищенаведеними обставинами і відсутністю навіть мінімальних збитків позивача та інших учасників господарських відносин, а також зі скрутним матеріальним положенням підприємства відповідача. Згідно звіту від 24.07.2014 року про фінансові результати за 1 півріччя 2014 року у зв'язку зі спадом виробництва збитки ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» склали 118 917 000,00 грн., що свідчить про той факт, що енергогенеруюче підприємство відповідача знаходиться у дуже тяжкому матеріальному становищі та стягнення в період енергетичної кризи в країні безпідставно нарахованих штрафних санкцій буде мати катастрофічні наслідки для підприємства та для єдиної енергетичної системи країни в цілому.
22.12.2014 року постановлено оскаржуване судове рішення. При цьому, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено поважність причини неналежного виконання зобов'язання, крім того, відповідач неодноразово порушував строки оплати поставленого природного газу, виконував зобов'язання неналежним чином, з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, виходячи із наступного.
Як убачається з матеріалів справи, 25.12.2012 року між позивачем та відповідачем укладено договір № ДУ2512-ПР купівлі - продажу природного газу (надалі -договір).
Пунктом 1.1. договору сторони домовились, що продавець (позивач у справі) зобов'язується передати у власність покупцю ( відповідач у справі) у 2013 року природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього договору.
Згідно пункту 1.2. договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем.
Відповідно до пункту 2.1. договору продавець передає покупцеві з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 18000 тис. куб. м, у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м): у січні 2013 р. - 7000 тис. куб. м; у лютому 2013 р.- 6000 тис. куб. м; з березня 2013 р. по грудень 2013 рік включно по 500 тис. куб. м щомісячно
Згідно пункту 5.1. договору ціна (граничний рівень ціни) на газ та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ.
Пунктом 5.2. договору (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 31.07.2013 року) встановлено, що ціна за 1000 куб. м природного газу становить 3459,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою - 20%.
Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 295,60 грн., крім того ПДВ - 20% - 59,12 грн., всього, з ПДВ - 354,72 грн. До сплати за 1000 куб.м природного газу - 3823,78 грн., крім того, ПДВ - 20 % - 764,76 грн., всього, з ПДВ - 4588,54 грн.
Відповідно до пункту 6.1. договору оплата за природний газ з врахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку:
- оплата в розмірі 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу;
- оплати в розмірі по 35% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно пункту 11.1 договору цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині поставки природного газу до 31.12.2013 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуги з його транспортування - до повного погашення заборгованості.
Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України унормовано, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, за своєю правовою природою договір по даній справі є договором купівлі-продажу.
Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена, виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з нормою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач протягом: січня - жовтня 2013 р. передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 137 674 536,88 грн., що підтверджується актами передачі - приймання природного газу: від 31.01.2013 р. на суму 36 888 578,01 грн., від 31.01.2013 р. на суму 15 249 582,68 грн., від 28.02.2013 р. на суму 28 130 094, 44 грн., від 28.02.2013 р. на суму 12 659 634,05 грн., від 31.03.2013 р. на суму 8 390 113,20 грн., від 31.05.2013 р. на суму 12 131 538,60 грн., від 30.06.2013 р. на суму 4 919 348,19 грн., від 30.06.2013 р. на суму 5 503 221,30 грн., від 31.10.2013 р. на суму 13 802 426,41 грн. ( а.с. 21-29).
Весь поставлений товар був прийнятий відповідачем без зауважень щодо якості та кількості, про що свідчить підпис та печатка відповідача на актах приймання-передачі природного газу за період: січень-жовтень 2013 р. за договором, які також були погоджені газорозподільною організацією ПАТ "Дніпрогаз".
Відповідач на виконання умов договору частково погасив заборгованість за поставлений газ за договором у сумі 135 465 600,00 грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 66-85) та не заперечується позивачем.
Таким чином, на момент подання позову неоплаченою залишалась заборгованість за поставлений у січні-жовтні 2013 р. природний газ у сумі 2 208 936,88 грн.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Як убачається з матеріалів справи, а саме: копій платіжних доручень № 17883 від 22.10.2014 року на суму 540 000,00 грн., № 18000 від 23.10.2014 року на суму 1 428 936,88 грн. та № 17685 від 20.10.2014 року на суму 240 000,00 грн.; відповідачем погашено позивачу заборгованість за природний газ по договору ДЕ2512-ПР на загальну суму 2 208 936,88 грн. ( а.с.93-95 ). Також, зазначене підтверджується банківськими виписками ( а.с.86-88). З урахуванням погашення основного боргу за договором позивач зменшив розмір позовних вимог на суму 2 208 936,88 грн. та збільшив розмір 3% річних на суму 15 691,85 грн., що складає 62 351,87 грн. та інфляційних втрат на суму 164 721,84 грн., що складає 437 504,71 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення пеню в розмірі 152 931,09 грн. за період: з 14.04.2013 р. по 16.05.2013 р., з 14.11.2013 р. по 13.05.2014 р.; та штрафу в розмірі 154625,75 грн. за прострочення платежу понад 30 днів в період за період: з 14.04.2013 р. по 16.05.2013 р., 14.11.2013 р. по 14.04.2014 року.
Згідно пункту 7.2 договору № ДЕ2512-ПР, у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору покупець у безспірному порядку повинен сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Колегією суддів перевірено заявлений розмір пені та штрафу, та встановлено, що розрахунки позивача в цій частині є правильними та підлягають задоволенню.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно, для стягнення сум в порядку статті 625 Цивільного кодексу України необхідним є наявність самого боргу на момент звернення з позовом.
Як свідчать матеріали справи, на момент звернення позивача з позовними вимогами до відповідача сума основного боргу була наявна у розмірі 2 208 936,88 грн.
Колегією суддів перевірено розрахунок, заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 437 504,71 грн. - заборгованості внаслідок інфляційних процесів за період: листопад 2013 р. - жовтень 2014 р. та 3 % річних за період: з 14.04.2013 р. по 16.05.2013 р., з 14.11.2013 р. по 23.10.2014 р. у розмірі 62 351,87 гривен та встановлено, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних законні, правомірні та обґрунтовані.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції на законних підставах задоволено позовні вимоги позивача в частині стягнення пені, штрафу , інфляційних втрат та 3% річних.
Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не надано правової оцінки акту взаємних розрахунків між сторонами, не може бути підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки зазначений документ взагалі не підписаний уповноваженою особою позивача та не скріплений печаткою його підприємства ( а.с. 103).
Посилання апелянта з приводу наявності переплати за договором № ДЕ2512/ПТ-ПР від 25.12.2012 р. і, як наслідок, відсутність заявленого у цій справі основного боргу, колегія суддів також не може прийняти до уваги, оскільки переплата за іншим правочином не може автоматично, без волі іншої сторони, вважатися виконанням грошового зобов'язання за спірним правочином № ДЕ2512-ПР. Доказів досягнення такої згоди сторонами не подано. Відсутні і докази зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку статті 601 Цивільного кодексу України.
Щодо зменшення штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне.
Статті 614 Цивільного кодексу України, 218 Господарського кодексу України передбачають, що особа за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до приписів статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, су може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналізуючи наведені норми права, слід зазначити, що при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Як убачається з матеріалів справи, відповідач у відзиві на позовну заяву стверджує, що його вина у порушенні грошового зобов'язання за договором № ДУ2512-ПР купівлі - продажу природного газу від 25.12.2012 року відсутня, оскільки ним вчинено усіх можливих заходів щодо недопущення та зменшення негативних наслідків порушення зобов'язання з оплати та він не мав можливості повторно виконати його до повернення спірних коштів позивачем. Згідно звіту від 24.07.2014 року про фінансові результати за 1 півріччя 2014 року, у зв'язку зі спадом виробництва, збитки ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» склали 118 917,000,00 грн.
Інших підстав для застосування приписів вищенаведених норм права відповідач не навів та належних доказів не надав.
Проте, колегія суддів зазначає, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки.
Відповідачем не надано жодних належних доказів винятковості обставин, за якими можна було б зменшити штрафні санкції.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідачем не доведено поважність причини неналежного виконання зобов'язання; останній неодноразово порушував строки оплати поставленого природного газу, виконував зобов'язання неналежним чином, з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тому даний випадок не є винятковим.
Відтак, колегія суддів вважає, що викладені в апеляційній скарзі твердження зроблені при довільному трактуванні обставин справи та норм чинного законодавства, аргументи заявника скарги ґрунтуються на припущеннях, на їх підтвердження не надано відповідно до статей 33, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів з посиланням на конкретні норми матеріального та процесуального права, які б спростовували висновки місцевого господарського суду і могли б бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись, ст. 99, ст.101, п.1. ч1. ст.103, ст.105, Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 22.12.2014 року у справі № 908/4242/14 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 20.03.2015 року.
Головуючий суддя О.А. Пуль
суддя Я.О.Білоусова
суддя В.В. Лакіза
Судове рішення № 43183074, Харківський апеляційний господарський суд було прийнято 18.03.2015. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 908/4242/14. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: