Постанова № 43182977, 17.03.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2015 р.Справа № 915/1719/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.

суддів Журавльова О.О., Лисенко В.А.,

при секретарі судового засідання Селиверстовій М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Молошага Д.С., за довіреністю;

від відповідача: Клис А.А., за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро інженерних технологій»

на рішення господарського суду Миколаївської області від 09 грудня 2014 року

по справі № 915/1719/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро інженерних технологій»

про стягнення 28 373,10 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна» звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро інженерних технологій» 28 373,10 грн. за поставлений товар за видатковими накладними №23213 від 18.04.2014 року на суму 6 882, 14 грн.; № 28206 від 15.05.2014 року на суму 9 833, 14 грн.; № 27527 від 13.05.2014 року на суму 5 789, 65 грн.; № 27233 від 12.05.2014 року на суму 3170, 16 грн.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем частково погашено заборгованість за накладною № 27527 від 13.05.2014 року на суму 5 789, 65 грн.; та за накладною № 27233 від 12.05.2014 року на суму 3 170, 16 грн..

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 09.12.2014 року припинено провадження у справі в частині стягнення з відповідача 8 959, 81 грн. - основного боргу на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 09 грудня 2014 року по справі № 915/1719/14 (суддя Олейняш Е.М.) задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро інженерних технологій" в частині стягнення 16 715, 28 грн. - основного боргу, 2 356, 02 грн. - інфляційних втрат та 341, 99 грн. - 3 % річних.

Стягнуто з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро інженерних технологій" на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна": 16 715, 28 грн. - основного боргу; 2 356, 02 грн. - інфляційних втрат; 341, 98 грн. - 3% річних; 1250, 03 грн. - витрат по сплаті судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення 16 715, 28 грн. - основного боргу, 2 356, 02 грн. - інфляційних втрат та 341, 99 грн. - 3 % річних є підставними, обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бюро інженерних технологій» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Миколаївської області скасувати повністю та прийняти нове рішення, у відповідності з яким стягнути на користь ТОВ «Пластікс-Україна» заборгованість при її наявності на день апеляційного розгляду справ, а також стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу у сумі 3000 грн.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не дотримано принципу рівності та змагальності сторін, оскільки прийнято як претензію від 16.06.2014 року за вих.№41, адже відповідач вказану претензію не отримував, докази її отримання відсутні.

Апелянт зазначав, що суд при винесенні рішення скористався лише доказами, які надані позивачем, а саме видатковою накладною №23231 від 18.04.2014 року на суму 6882,14 грн., та № 28206 від 15.05.2014 року на суму 9 833, 14 грн.

Разом з тим, на думку скаржника, судом не враховано, що поставки товару позивачем відповідачеві, починаючи з жовтня 2013 року були сплачені відповідачем, з 16.05.2014 року по 28.11.2014 року відповідачем було сплачено на користь позивача за поставлений товар 52724,13 грн., що підтверджується доданими платіжними документами.

Скаржник вважає, що має перед позивачем станом на 18.12.2014 року заборгованість в сумі 3428,69 грн., виходячи з того, що за весь період взаємовідносин позивачем поставлено товар на суму 171754,33 грн., а відповідачем сплачено 168325,64 грн.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ТОВ "Пластікс-Україна" (постачальник) на підставі усної домовленості здійснив поставку товару відповідачу ТОВ "Бюро інженерних технологій" (покупець) на загальну суму 25 675, 09 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких наявні у матеріалах справи (арк. справи 11-14), а саме:

- видаткова накладна № 23213 від 18.04.2014 року на суму 6 882, 14 грн.;

- видаткова накладна № 28206 від 15.05.2014 року на суму 9 833, 14 грн.;

- видаткова накладна № 27527 від 13.05.2014 року на суму 5 789, 65 грн.;

- видаткова накладна № 27233 від 12.05.2014 року на суму 3 170, 16 грн.

Як вказано у видаткових накладних, поставка товару здійснювалась на підставі замовлень покупця та виставлених рахунків (арк. справи 46-47, 49-50).

В свою чергу, відповідачем поставлений товар станом на день звернення до суду позивача не оплачено, заборгованість складала 25 675,09 грн.

В процесі розгляду справи в першій інстанції відповідачем частково погашено заборгованість за видатковими накладними № 27527 від 13.05.2014 року в сумі 5 789, 65 грн. та № 27233 від 12.05.2014 року в сумі 3 170, 16 грн., внаслідок чого заборгованість зменшилась до 16 715,28 грн.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом першої інстанції обґрунтовано визначено, що складання сторонами видаткових накладних, подальша поставка товару позивачем та його отримання відповідачем свідчить про укладення між сторонами усного договору поставки, що не суперечить вимогам ст. 205 ЦК України, ст. 181 ГК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так, судовою колегією встановлено, що в період з 10.10.2013 року по 28.11.2014 року між сторонами склались правовідносини щодо поставки товару, яка відбувалась на підставі замовлень покупця, господарські операції щодо поставки фіксувались видатковими накладними, та оплачувались покупцем на підставі виставлених рахунків.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.13 року з наступними змінами від 10.07.14 року № 14 якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.

Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, виходячи з вищенаведених приписів законодавства, судова колегія дійшла висновку про необхідність негайної оплати відповідачем товару після його отримання, або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості стягнення з відповідача заборгованості в сумі 16715, 28 грн. основного боргу, 2 356, 02 грн. інфляційних втрат та 341, 99 грн. 3 % річних, вважає їх вірними та обґрунтованими, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було перевірено під час апеляційного перегляду судового рішення, відповідно до замовлення покупця №29271 від 18.04.2014 року відповідач замовив поставку товару позивачем на суму 6882,14 грн., а згідно замовлення №25915 від 15.05.2014 року - на суму 9883,14 грн.

Видатковими накладними №23213 від 18.04.2014 року та №28206 від 15.05.2014 року позивачем поставлено відповідачу товар, а відповідачем його отримано, що підтверджується підписами уповноважених осіб на накладних та печатками підприємств.

При цьому, позивачем виставлені відповідачу рахунки на оплату поставленого товару - №29271 від 18.04.2014 року на суму 6882,14 грн. та №35915 від 15.05.2014 року на суму 9883,14 грн.

В свою чергу, відповідачем доказів оплати вказаних рахунків не надано.

Судова колегія зазначає, що платіжні доручення, надані апелянтом в підтвердження своїх доводів, свідчать про оплату інших рахунків, що вбачається з призначень платежів. В свою чергу, доказів оплати рахунків №29271 від 18.04.2014 року та №35915 від 15.05.2014 року скаржником не надано.

Приписами ст.33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.4-3 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що скаржником не доведено належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст.32-34 ГПК України відсутності своєї заборгованості за спірними накладними, платіжні доручення, які надані ним в якості доказів оплати товару, не стосуються предмету цього спору, а свідчать про оплату товару за іншими рахунками, вимоги за якими не заявлялись в рамках даного спору.

Доводи скаржника про неотримання ним жодних повідомлень про час, дату та місце судових засідань в суді першої інстанції не приймаються до уваги судом, оскільки у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, адреса місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро інженерних технологій" - 54031, м.Миколаїв, вул. Космонавтів, 142, кв. 92, саме на вказану адресу направлялась поштова кореспонденція при розгляді справ.

Отже, враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що оскільки відповідач належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи судом, суд першої інстанції цілком законно прийняв рішення без участі представника відповідача.

Також судовою колегією перевірено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість. За наслідками перевірки суд дійшов висновку про правильне нарахування позивачем зазначених платежів та їх відповідність чинному законодавству.

Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної вимоги скаржника щодо відшкодування витрат на адвоката, виходячи з такого.

Відповідно до положень ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Колегія суддів зауважує, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, а тому підстав для покладення на позивача понесених відповідачем витрат немає.

Крім того, з наданого апелянтом договору про надання юридичних та консультаційних послуг від 25.12.2014 року не вбачається, які саме послуги надаються, неможливо їх ідентифікувати по відношенню до даної справи, при цьому, скаржником не надано доказів оплати наданих послуг за договором.

За таких обставин, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених ст.104 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст.99, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро інженерних технологій» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 09 грудня 2014 року по справі № 915/1719/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до ВГСУ.

Повний текст постанови підписаний 19.03.2015 року

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя О.О. Журавльов

Суддя В.А. Лисенко