Постанова № 43182973, 16.03.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2015 р. Справа № 907/360/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Марка Р.І.

суддів Желіка М.Б.

Костів Т.С.

при секретарі судового засідання Греділь М.І.

від прокуратури Макогон Ю.І.

від позивача Ігнатенко С.С.(представник за довіреністю від 25.03.2013р.)

від відповідача-1 - Орбан Н.Л. (представник за довіреністю № 03-17/354 від 30.12.2014р.)

від відповідача-2 - Орбан Н.Л. (представник за довіреністю № 03-17/355від 30.12.2014р.)

від третьої особи - Тирпак А.В.(представник за довіреністю від 16.05.2014р.).

розглянувши апеляційні скарги заступника прокурора Закарпатської області, м.Ужгород від 11.12.2014р. №05/2-1092вих.14 та Будинкового комітету "Престиж", м.Ужгород від 11.12.2014р.

на рішення господарського суду Закарпатської області від 25.11.2014 року

у справі № 907/360/13

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю „Ужгородхліб", м.Ужгород

до відповідача-1 Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м.Ужгород

до відповідача-2 Ужгородської міської ради, м. Ужгород

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог предмет спору на стороні відповідача-2 Будинковий комітет „Престиж", м.Ужгород

про визнання недійсним рішення VІІ сесії VІ скликання Ужгородської міської ради №255 від 22.07.2011р. „Про скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 16.02.2011р. №55"; визнання недійсним свідоцтва виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 01.12.2011р. про право власності на нерухоме майно (будівля гуртожитку за адресою: м. Ужгород, вул. Богомольця, 20); визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №438 від 05.12.2012р. „Про реєстрацію права власності на новозбудовані об'єкти нерухомого майна"; визнання недійсним свідоцтва виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 27.12.2012р. про право власності на нерухоме майно (багатоквартирний житловий будинок за адресою: м.Ужгород, вул. Богомольця, 20)

В С Т А Н О В И В:

08.04.2013 р. ТзОВ "Ужгородхліб" звернулось до виконавчого комітету Ужгородської міської ради та Ужгородської міської ради з позовом про: визнання недійсним рішення VІІ сесії VІ скликання Ужгородської міської ради №255 від 22.07.2011р. „Про скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 16.02.2011р. №55"; визнання недійсним свідоцтва виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 01.12.2011р. про право власності на нерухоме майно (будівля гуртожитку за адресою: м. Ужгород, вул. Богомольця, 20); визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №438 від 05.12.2012р. „Про реєстрацію права власності на новозбудовані об'єкти нерухомого майна" та визнання недійсним свідоцтва виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 27.12.2012р. про право власності на нерухоме майно (багатоквартирний житловий будинок за адресою: м. Ужгород, вул. Богомольця, 20).

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 16.07.2013р. по справі №907/360/13 позов задоволено повністю. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.11.2013р. дане рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.05.2014р. по справі №907/360/13 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.11.2013р. та рішення господарського суду Закарпатської області від 16.07.2013р. по справі №907/360/13 було скасовано, а справу № 907/360/13 направлено на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 25.11.2014р. у справі № 907/360/13 задоволено частково возовні вимоги ТзОВ "Ужгородхліб" до виконавчого комітету Ужгородської міської ради та Ужгородської міської ради про визнання недійсним рішення VІІ сесії VІ скликання Ужгородської міської ради №255 від 22.07.2011р. „Про скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 16.02.2011р. №55"; визнання недійсним свідоцтва виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 01.12.2011р. про право власності на нерухоме майно (будівля гуртожитку за адресою: м. Ужгород, вул. Богомольця, 20); визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №438 від 05.12.2012р. „Про реєстрацію права власності на новозбудовані об'єкти нерухомого майна" та визнання недійсним свідоцтва виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 27.12.2012р. про право власності на нерухоме майно (багатоквартирний житловий будинок за адресою: м. Ужгород, вул. Богомольця, 20).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 Будинковий комітет "Престиж" та заступник прокурора Закарпатської області подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 25.11.2014р. у даній справі в частині визнання недійсними: рішення VII сесії VI скликання Ужгородської міської ради від 22.07.2011р. №225 „ Про скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 16.02.2011р. №55"; п.1.10 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 05.12.2012р. №438 „ Про реєстрацію права власності на новозбудовані об"єкти нерухомого майна" та свідоцтво виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 27.12.2012р. про право власності на нерухоме майно - багатоквартирний житловий будинок за адресою: м. Ужгород, вул. Богомольця, 20 та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційні скарги мотивовані невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.

Представник скаржника БК "Прстиж" в судових засіданнях підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, надав пояснення по суті спору, просив апеляційну скаргу задоволити, рішення місцевого господарського суду скасувати частково.

Прокурор у процесі доводи апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задоволити, рішення місцевого господарського суду скасувати частково.

Представник позивача в судових засідання підтримав заперечення викладені у відзиві на апеляційні скарги, надав пояснення по суті заявлених позовних вимог, просив рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін, апеляційні скарги залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 16.03.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свою позицію, розглянувши доводи апеляційних скарг та відзиву на апеляційні скарги, дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов"язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.05.2014р. по справі №907/360/13 вказано суду щодо необхідності, при новому розгляді справи:

- надати оцінку твердженням будинкового комітету "Престиж" щодо неможливості приватизації спірного гуртожитку відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна", оскільки спірний гуртожиток не являвся гуртожитком коридорного типу, а тому не міг бути включеним до статутного фонду ВАТ "Ужгородхліб". Крім того, відповідно до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", наказу Фонду державного майна України від 11.07.1996р. № 788 право власності у ВАТ "Ужгородхліб" на нерухоме майно, в тому числі спірний гуртожиток, могло виникнути шляхом його передачі, тобто підписання акту прийому -передачі, чи Переліку нерухомого майна, що передається до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, згідно додатку, який є невід'ємною частиною рішення про створення відкритого акціонерного товариства. Такого акту прийому-передачі чи переліку нерухомого майна не існує, а тому відкрите акціонерне товариство "Ужгородхліб" в процесі приватизації не набуло права власності на даний гуртожиток;

- з'ясувати питання, чи було включено у склад цілісного майнового комплексу під час утворення Відкритого акціонерного товариства "Ужгородхліб" та приватизації - будівлю гуртожитку за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Богомольця, 20.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області від 30.05.1996р. № 3/814 прийнято рішення про приватизацію майна державного підприємства Закарпатського виробничо-торгового об'єднання хлібопекарської промисловості „Закарпатхлібторг".

На виконання наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області від 30.05.1996р. № 3/815 створено комісію з приватизації державного підприємства Закарпатського виробничо-торгового об'єднання хлібопекарської промисловості „Закарпатхлібторг".

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області від 31.05.1996р. № 3/816 для проведення інвентаризації майна Закарпатського виробничо - торгового об'єднання хлібопекарської промисловості „Закарпатхлібторг" створено інвентаризаційну комісію. Згідно наявного у матеріалах справи інвентаризаційного опису № 1а основних засобів вбачається, що станом на 01.06.1996року спірна будівля гуртожитку знаходилася на балансі Ужгородського хлібокомбінату.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області від 24.06.1997р. №3/263 затверджено план приватизації Ужгородського хлібокомбінату, для забезпечення виконання якого визначено здійснити дії по перетворенню Ужгородського хлібокомбінату у Відкрите акціонерне товариство.

Планом приватизації визначено об'єкти державного житлового фонду, які підлягають включенню до цих об'єктів. Гуртожиток по вул. Богомольця, 20 в м. Ужгород не включений до цих об'єктів.

Наказом Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області від 24.06.1997р. №3/264 створено шляхом перетворення структурного підрозділу Закарпатського виробничо - торгівельного об'єднання хлібопекарської промисловості „Закарпатхлібторг" Відкрите акціонерне товариство „Ужгородхліб", а також затверджено статут відкритого акціонерного товариства „Ужгородхліб". Статутом ВАТ „Ужгородхліб" (п.3.3 Статуту), визначено, що товариство є правонаступником Ужгородського хлібокомбінату - підрозділу ДП Закарпатського виробничого-торгового об'єднання хлібопекарської промисловості „Закарпатхлібторг".

Згідно п. 5.1 Статуту ВАТ „Ужгородхліб", розмір статутного фонду товариства склав 751130,00грн., що згідно п. 3. Указу Президента України "Про грошову реформу в Україні" № 762/96 від 25.08.1996р. (українські карбованці підлягають обміну на гривні за курсом 100000 карбованців на 1 гривню) відповідає 75113 млн. карбованців - вартість майна, що підлягає приватизації та одночасно є розміром статутного фонду акціонерного товариства згідно Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Ужгородського хлібокомбінату від 28.06.1996 р. та плану приватизації Ужгородського хлібокомбінату.

У свою чергу, позивач - Товариство з додатковою відповідальністю "Ужгородхліб", є правонаступником ВАТ „Ужгородхліб", що підтверджується матеріалами справи, а саме Статутом позивача (зареєстрованого державним реєстратором 16.06.2011р.) та витягом з ЄДР.

Відповідно до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Ужгородського хлібокомбінату, затвердженого РВ ФДМУ по Закарпатській області від 28.06.1996р., гуртожиток по вул. Богомольця, 20 в м. Ужгород не був виключений з вартості майна цілісного майнового комплексу. Відсутній спірний гуртожиток і серед об'єктів державного житлового фонду, зазначених у плані приватизації як такі, що не підлягають приватизації.

Згідно відомості по основних засобах станом на 01.06.1996р. по Закарпатському виробничо - торгівельному об'єднанню „Закарпатхлібторг" /Ужгородський хлібокомбінат/ балансова вартість основних засобів значиться у розмірі - 64 026 062 000 карбованців, в т.ч. балансова вартість майна по інвентаризаційному опису № 1а - 2853402000 карбованців (п. 2. табл. - відомості по основних засобах станом на 01.06.1996р. та прописом на стор. 8 інвентаризаційного опису № 1а), яка включає в себе вартість будівлі спірного гуртожитку - 160166000 карбованців (стор. 4 інвентаризаційного опису № 1а).

Загальна балансова вартість основних засобів Ужгородського хлібокомбінату значиться у ряд. 1 Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Ужгородський хлібокомбінат від 29.06.1996р. (складеного комісію створеною згідно вищезгаданого наказу начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області від 30.05.1996р. № 3/815) та становить 64266 млн. карб.

Згідно відомостей згаданого Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Ужгородський хлібокомбінат від 29.06.1996р. також вбачається, що визначення вартості майна, що підлягає приватизації (розмір статутного фонду товариства) - 75113 млн. карб., здійснювалося виходячи не із балансової вартості основних засобів, а з їх залишкової вартості: шляхом віднімання із загальної вартості ЦМК Ужгородського хлібокомбінату вартість об'єктів державного житлового фонду та вартість об'єктів, які не підлягають приватизації.

Згідно п. 40. переліку майна, переданого до статутного фонду ВАТ „Ужгородхліб", що складений Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області, до статутного фонду позивача станом на 01.06.1996р., включено спірний гуртожиток за адресою м. Ужгород, вул. Богомольця, 20, інвентарний номер об'єкта -17.

Частина 2 ст.3 Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює, що дія цього закону не поширюється, зокрема, на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Пунктом 39 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої по постановою Кабінету Міністрів України №36 від 18.01.1995 року (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується, зокрема, на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду", а також вартість об'єктів, що не підлягають приватизації.

Згідно ч.2 ст.1 ч.2 ст.2 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду" в редакції на час виникнення правовідносин, до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, крім кімнат в гуртожитках.

Пунктом 2 Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №891 від 06.11.1995 року в редакції на момент виникнення правовідносин, встановлено, що передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду крім гуртожитків. Зміни до п.2 Положення щодо передачі в комунальну власність відомчого житлового фонду, у тому числі гуртожитків, були внесені постановою Кабінету Міністрів України № 695 лише 26.05.04.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на момент приватизації гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних рад. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 08.11.2010р. у справі №3/039-08-5 та від 16.05.2011р. у справі №22/143/09-8/137/10, а тому в даному випадку будівля гуртожитку по вул. Богомольця, 20 в м.Ужгород правомірно була включена до статутного фонду ВАТ „Ужгородхліб".

Окрім того, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що правомірність включення спірного майна до статутного фонду ТДВ "Ужгородхліб" вже було неодноразовим предметом судового розгляду.

Факт включення спірного нерухомого майна до статутного фонду ТДВ „Ужгородхліб" встановлено господарським судом Закарпатської області у рішенні від 10.03.2011р. по справі № 5008/27/2011, залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 23.11.2011р. у даній справі, який встановив „дослідженими судом матеріалами приватизаційної справи підтверджено факт включення будівлі гуртожитку по вул. Богомольця, 20 в м. Ужгород до статутного фонду ВАТ „Ужгородхліб" ".

В даному випадку сторони в силу вимог ч. 3. ст. 35 ГПК України (обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини) звільнені від їх доказування.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2011р. у справі №5008/27/2011 вищевказане рішення суду першої інстанції було скасовано з тих підстав, що в матеріалах судової справи відсутні докази проведення реєстрації права власності за ВАТ "Ужгородхліб" на вказаний гуртожиток, у зв'язку з чим остання реєстрація права власності на нього значиться за Ужгородським хлібокомбінатом. А також зазначено, що гуртожиток по вул. Богомольця, 20 у м. Ужгороді відносився до державного житлового фонду, який перебував у повному господарському віданні Ужгородського хлібокомбінату і не міг бути приватизований в складі цілісного майнового комплексу.

Вищий господарський суд України з такими висновки суду апеляційної інстанції не погодився та постановою від 23.11.2011р. по справі №5008/27/2011 вирішив: постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2011р. у справі № 5008/27/2011 скасувати, а рішення господарського суду Закарпатської області від 10.03.2011р. у справі № 5008/27/2011 залишити без змін.

В даній постанові Вищий господарський суд України, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції (яким було зазначено, що гуртожиток не підлягає внесенню до статутного фонду товариства, яке утворюється в процесі приватизації державного підприємства) та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції (яким встановлено факт включення спірного гуртожитку до статутного фонду ТДВ „Ужгородхліб") наголосив, що та момент приватизації Ужгородського хлібокомбінату гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.

Отже, судова колегія дійшла висновку, що вищенаведене спростовує твердження скаржників про відсутність порушення права ТзОВ "Ужгородхліб" прийнятим рішенням VII сесії VI скликання Ужгородської міської ради від 22.07.2011р. №225 „Про скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 16.02.2011р. №55", оскільки ВАТ "Ужгородхілб", правонаступником якого є ТзОВ "Ужгородхіб" в процесі приватизації не набуло права власності на будівлю гуртожитку за адресою: м.Ужгород, вул.Богомольця,20".

Як встановлено ч.5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням.

Згідно ст.19 Конституції України, ч.3 ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до п. 2 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" № 02-5/35 від 26.01.2000р.., підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Однією з позовних вимог є визнання недійсним рішення VІІ сесії VІ скликання Ужгородської міської ради №255 від 22.07.2011р. „Про скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 16.02.2011р. №55", яким Ужгородською міською радою було скасовано рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради про оформлення права власності ТДВ „Ужгородхліб" на об'єкти нерухомого майна (будівлю гуртожитку).

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Межі повноважень органів місцевого самоврядування на скасування своїх рішень визначені рішенням Конституційного суду України від 16.04.2009р. у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування). Конституційним судом України вирішено, що положення частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Визначаючи межі повноважень Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є „гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання (ст. 69 Закону України від 16.10.1996 № 422/96-ВР „Про Конституційний Суд України").

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 16.02.2011р. виконавчим комітетом Ужгородської міської ради прийнято рішення № 55 „Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна", яким вирішено видати свідоцтво про право власності ВАТ „Ужгородхліб" (правонаступником якого є ТДВ „Ужгородхліб") на будівлю гуртожитку загальною площею 3110,1кв.м., розташованої за адресою: м. Ужгород, вул. Богомольця, 20. Свідоцтво видати на підставі наказу Регіонального відділення фонду державного майна України по Закарпатській області від 24.06.1997р. № 3/263 „Про затвердження плану приватизації Ужгородського хлібокомбінату".

Дане рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради є ненормативним правовим актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, а саме: 05 липня 2011 року Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради було видано на ім'я ТДВ „Ужгородхліб", як власника, свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно серії САС №190532.

Відтак, на момент прийняття Ужгородською міською радою рішення №225 від 22.07.2011р., яким було скасовано рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №55 від 16.02.2011р., між Ужгородською міською радою та позивачем виникли відповідні правовідносини пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Отже, оскільки спірне рішення відповідача є індивідуально-правовим, безпосередньо впливає на права та обов'язки позивача, зокрема, фактично припиняє його право власності на спірне майно, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що оскаржуване рішення було прийнято з порушенням норм чинного законодавства і підлягає скасуванню (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 25.10.12р. у справі № 5011-11/4782-2012).

Окрім того, із описової частини рішення Ужгородської міської ради № 225 від 22.07.2011р. вбачається, що останнє прийнято на підставі постанови Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2011р. по справі №5008/27/2011. Даною постановою суд апеляційної інстанції визнав незаконним план приватизації Ужгородського хлібокомбінату, затвердженого наказом РВ ФКМ України по Закарпатській області №2/263 від 24.06.1997р. в частині передачі гуртожитку по вул. Богомольця, 20 у м. Ужгороді до статутного фонду ВАТ „Ужгородхліб".

Постановою Вищого господарського суду України від 23.11. 2011р. по справі № 5008/27/2011 вказану постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2011р. по справі № 5008/27/2011 судом касаційної інстанції було скасовано.

Враховуючи дану обставину судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Ужгородської міської ради № 225 від 22.07.2011р., яке прийняте на підставі скасованої судом касаційної інстанції постанови Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2011р. у справі № 5008/27/2011, також є незаконним та, відповідно, підлягає визнанню недійсним.

Разом з тим, суд вважає за необхідне відзначити, що приймаючи рішення „Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна" № 55 від 16.02.2011р. виконавчий комітет Ужгородської міської ради керувався підпунктом 10 пункту „б" статті 30 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", яким визначені делеговані повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо обліку відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності. У свою чергу, скасовуючи згадане вищезазначене рішення виконавчого комітету, Ужгородська міська рада керувалась статтями 26 та 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні".

Пунктом 15 ч. 1 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено питання щодо скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.

Відповідно до ч. 9 ст. 59 цього ж рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Системний аналіз п. 15 ч. 1 ст. 26 та ч. 9 ст. 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" дає підстави для висновку, що відповідні ради, у разі невідповідності актів їх виконавчих органів Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах їх повноважень, наділені повноваженнями лише щодо скасування рішень виконавчих органів рад з питань, віднесених до їх власної компетенції.

Натомість, ні Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні", ні будь-який інший чинний нормативно-правовий акт не містить норм, які б наділяли відповідні ради повноваженнями щодо скасування рішень їх виконавчих органів з питань, віднесених до делегованих їм повноважень.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Ужгородська міська рада не мала жодних правових підстав для скасування згаданих вище рішень виконавчого комітету, які прийняті на виконання делегованих йому повноважень, а відтак таке рішення ради підлягає визнанню недійсним у судовому порядку (аналогічну правову позицію займає Вищий господарський суд України у постанові від 31.05.2011р. по справі № 16/208/10, де наголошує: „рада не має повноважень вирішувати питання щодо скасування рішень виконавчого органу, які прийняті останнім в межах делегованих повноважень. Рада може скасувати рішення виконавчого органу, яке прийняте з питання, віднесеного лише до власної компетенції цього виконавчого органу".

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги позивача про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №438 від 05.12.2012р. „Про реєстрацію права власності на новозбудовані об'єкти нерухомого майна" та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно (багатоквартирний житловий будинок за адресою: м. Ужгород, вул. Богомольця, 20) від 27.12.2012р. підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Згідно ст.393 Цивільного кодексу України власник майна, права якого порушено внаслідок видання правового акту органом місцевого самоврядування, має право звернутися до суду з позовом про визнання такого акту незаконним та про його скасування.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до підпункту 1 пункту "а" частини 1 статті 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

За таких обставин, виконавчий комітет Ужгородської міської ради наділений правом на розпорядження лише майном, що знаходиться у комунальній власності цієї територіальної громади.

Отже, оскаржуване рішення місцевого господарського суду відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення господарського суду Львівської області від 25.11.2014 року у даній справі в апеляційному порядку покласти на скаржника БК "Престиж" в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

1. В задоволенні вимог апеляційної скарги заступника прокурора Закарпатської області, м.Ужгород від 11.12.2014р. №05/2-1092вих.14. відмовити.

2. В задоволенні апеляційної скарги Будинкового комітету "Престиж", м.Ужгород від 11.12.2014р. відмовити.

3. Рішення господарського суду Закарпатської області 25.11.2014р. у справі № 907/360/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали даної справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови виготовлений 18.03.2015 р.

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Желік М.Б.

Суддя Костів Т.С.