Рішення № 43182929, 12.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2015Справа №910/29723/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Моді"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО"

про стягнення боргу у розмірі 269 426,80 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Темнохудова З.В. (дов.№б/н від 02.01.2015),

від відповідача: Кружільний С.О. (дов. №259 від 24.11.2014)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Моді" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" про стягнення боргу у розмірі 269 426,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару за договорами про поставку № 5493к від 24.09.2008 та № 6751 від 18.11.2009, у зв'язку із чим за останнім утворилась заборгованість разом із нарахованими 3 % річних за користування чужими коштами та інфляційних втрат у загальній сумі 269 426,80 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.12.2014 порушено провадження у справі №910/29723/14 та призначено її до розгляду на 10.02.2015 року.

02.02.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

До початку судового засідання 10.02.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву із додатковими документами до матеріалів справи.

За наслідками судового засідання 10.02.2015, у задоволення клопотання представників сторін, суд продовжив строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та оголосив перерву до 03.03.2015 року.

26.02.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заперечення на відзив.

У задоволення клопотання представника відповідача від 17.02.2015, фіксування судового процесу здійснюється за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Представник позивача у судовому засіданні 03.03.2015 надав усні пояснення по суті спору.

У зв'язку з нез'явленням представника відповідача до судового засідання судом ухвалою від 03.03.2015 відкладено розгляд справи на 12.03.2015 року.

11.03.2015 позивачем через відділ документообігу та діловодства суду надано до матеріалів справи первинні бухгалтерські документи щодо кількості та вартості поставленого товару, повернутого товару за договорами поставки та додаткова угода про зарахування зустрічних однорідних вимог, укладеної між сторонами.

У судовому засіданні 12.03.2015 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у задоволені позову у тому числі з причин пропуску строків позовної давності, про що надав відповідну заяву.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

24.09.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Моді» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО» укладено договір про поставку № 5493 К (далі договір № 5493К), згідно предмету якого позивач зобов'язувся передати товари у власність відповідачеві на умовах та у строки, визначених у замовленнях на постачання, останій у порядку та строки, визначені договором, зобов'язався прийняти товари та оплатити їх.

18.11.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Моді» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО» укладено договір про поставку № 6751К (далі по тексту - Договір № 6751К), згідно предмету якого позивач зобов'язувся передати товари у власність відповідачеві на умовах та у строки, визначених у замовленнях на постачання, останій у порядку та строки, визначені договором, зобов'язався прийняти товари та оплатити їх. Після набрання чинності даного Договору № 6751К, попередньо укладений Договір про поставку № 5493 К від 24.09.2008 р. втратив силу, що передбачено сторонами умовами п.4. Розділу XI Договору № 6751К.

У відповідності до п.1. Розділу VIII. «Розрахунки та оплата» Договору про поставку сторони встановили обовязок покупця здійснити оплату Постачальнику за поставлені Товари по закінченню 60 (шістдесяти) календарних днів з дня передачі Товару.

На виконання вищезазначених умов договорів, протягом усього періоду Товариством з обмеженою відповідальністю «Моді» було поставлено товарів Товариству «ЕКО» на суму 698 644, 46 грн, про що свідчать надані до матеріалів справи видаткові накладні, підписані та скріплені печатками обох сторін. Але Відповідачем здійснено оплату отримано товару лише у розмірі 480 000,00 грн, з яких: 436 000,00 грн. - шляхом фактичного безготівкового переказу на банківський рахунок позивача та 44 000,00 грн - шляхом взаємозаліку однорідних грошових вимог, про що сторонами укладено договір від 11.01.2010 року, копія якого доано до матеріалів справи. Відповідачем частково повернуто позивачу товару на суму 12 345,22 грн.

Отже, сума заборгованості відповідача перед позивачем з оплати отриманого товару складає 206 299,24грн. Зазначена сума заборгованості є погодженою сторонами актом звірки взаєморозрахунків станом на 30.04.2012 року.

З огляду на наявну суму заборгованості, позивач, відповідно до умов п.1 Розділу XII Заключні положення договору про поставку № 6751 К від 18.11.2009, направив Відповідачу претензію № 61 від 28.10.2014 з вимогою погасити борг в повному обсязі.

Проте відповідач не здійснив оплату боргу, у зв'язку з чим ТОВ «Моді» звернулось до суду з вимогою про стягнення суми боргу у розмірі 206 299,24 грн, з нарахуванням інфляційної складової боргу у розмірі 44 560,63 грн та 3% річних за користування чужими коштами у розмірі 18 566,93 грн.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позову зазначив про не доведеність позивачем факту поставки товару у зв'язку з відсутністю видаткових накладних, та про відсутність доказової сили акту звіряння розрахунків наданий позивачем, оскільки такий акт є підробленим. Крім того, пославшись на відсутність первинної документації щодо поставки товару зазначив на тому, що період поставки товару лежить поза строками позовної давності.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, 18.11.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Моді» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО» укладено договір про поставку № 6751К (далі по тексту - Договір № 6751К), згідно предмету якого позивач зобов'язувся передати товари у власність відповідачеві на умовах та у строки, визначених у замовленнях на постачання, останій у порядку та строки, визначені договором, зобов'язався прийняти товари та оплатити їх. Згідно п.4. Розділу XI цього договору, попередньо укладений Договір про поставку № 5493 К від 24.09.2008 втратив силу після набрання чинності Договору № 6751К.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п.1. Розділу VIII. «Розрахунки та оплата» Договору про поставку сторони встановили обовязок покупця здійснити оплату Постачальнику за поставлені Товари по закінченню 60 (шістдесяти) календарних днів з дня передачі Товару.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав прийняті за Договором зобов'язання, та поставив відповідачу товар на загальну суму 698 644,46 грн., що підтверджується складеними та підписаними сторонами відповідними видатковими накладними.

Для бухгалтерського обліку господарських операцій відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки позивачем надано до справи завірені належним чином копії видаткових накладних, які підписані та скріплені печаткою обох сторін та мають всі інші реквізити, що є обов'язковими для складання первинних документів, тому суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо недоведеності факту поставки товару внаслідок відсутності первинної документації.

Відповідач у порушення зобов'язань, прийнятих за Договором частково розрахувався за отриманий товар, а саме у розмірі 480 000,00 грн., з яких 436 000,00 грн - шляхом фактичного безготівкового переказу на банківський рахунок позивача та 44 000,00 грн - шляхом взаємозаліку однорідних грошових вимог, про що сторонами укладено договір від 11.01.2010 року. Відповідачем частково повернуто позивачу товару на суму 12 345,22 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача з оплати проставленого товару складає 206 299, 24 грн.

Зазначена сума заборгованості відповідача встановлена сторонами актом звіряння взаєморозрахунків станом на 30.04.2012, який підписано та скріплено печатками двома сторонами.

Відповідно до ч.4 ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обірає форми його організації, однією з яких є введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером. Частиною 7 цієї ж статті встановлено, що головний бухгалтер, зокрема організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій.

Зі змісту вказаних законодавчих положень вбачається наявність повноваження у головного бухгалтера підприємства на підпис акту звірки взаєморозрахунків зі контрагентами.

Як вбачається зі наданого до матеріалів справи акту взаєморозрахунків станом на 30.04.2012, останній з боку відповідача підписаний головним бухгалтером та скріплений печаткою ТОВ «ЕКО».

Суд критично оцінює твердження відповідача щодо відсутності доказової сили акту взаєморозрахунків, складеного сторонами станом на 30.04.2012, оскільки такий акт, на його думку, має ознаки підроблення, оскільки даний факт з боку ТОВ «ЕКО» не доведено належними та допустимими доказами.

Так, Згідно з частиною другою статті 4 3 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п.2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиційне значення для господарського суду має й вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, якщо господарський суд розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльність особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, і лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

З огляду на зазначене подання ТОВ «ЕКО» до Солом'янського РУ ГУ МВС України в місті Києві зі заяви про підробку документів та прийняття її до розгляду не є доказом недійсності акту взаєморозрахунків сторін, складеного станом на 30.04.2012 рік.

У постанові Верховного суду України від 24.04.2001 у справі № 26/271 та у п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» сформульована правова позиція, відповідно до якої акт звірки взаєморозрахунків, підписаний з боку відповідача уповноваженою особою, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути обставиною, що свідчить про визнання боргу, а отже підставою для переривання строку позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України.

Враховуючи наведене, суд вважає безпідставним посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості, як на підставу для відмови у задоволені позовної вимоги про стягнення заборгованості з оплати товару, поставленого за умовами договору № 6751К.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про доведеність позивачем наявної з боку відповідача заборгованості з оплати поставленого товару у розмірі 206 299,24 грн. , а тому позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу підлягають задоволенню.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору, позивачем нараховані до стягнення збитки від інфляції у розмір 44 560,63 грн та 3% річних за користування чужими коштами у розмірі 18 566,93 грн

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром44 560,63 грн, тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 18 566,93 грн, такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82, 84,85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Моді" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" про стягнення боргу - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" (03039, місто Київ, проспект Науки, будинок 8; ідентифікаційний код 32104254) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Моді" (89440, Ужгородський район, с. Великі Лази, вулиця Тельмана, будинок 4б; ідентифікаційний код 33705773) 206 299 (двісті шість тисяч двісті дев'яносто дев'ять) гривень 24 копійки основного боргу, 18 566 (вісімнадцять тисяч п'ятсот шістдесят шість) гривень 93 копійки 3% річних від простроченої суми , 44 560 (сорок чотири тисячі п'ятсот шістдесят) гривень 63 копійки інфляційних втрат та 5 388 (п'ять тисяч триста вісімдесят вісім) гривень 54 копійки витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 12.03.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 17.03.2015 року

Суддя К.В. Полякова