Ухвала суду № 43182920, 19.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

19.03.2015

Справа № 910/5945/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АМСТОР»

До 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдкоммерц»

2. Державної служби інтелектуальної власності України

Про визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг

Суддя Картавцева Ю.В.

Представники сторін: без виклику

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “АМСТОР” звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Трейдкоммерц” та Державної служби інтелектуальної власності України про визнання недійсними договорів передачі прав на знаки для товарів і послуг.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує таким. Позивачу стало відомо, що належні йому торговельні марки за свідоцтвами України №№ 37689, 189754, 189755 перейшли у власність іншої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю “ТРЕЙДКОММЕРЦ”. Позивач стверджує, що не укладав із жодною особою, в тому числі і з Відповідачем-1, договорів про передачу прав власності на знаки для товарів і послуг за свідоцтвами України №№ 37689, 189754, 189755. Більше того, передання прав на вказані знаки, які є однойменними із назвою позивача “АМСТОР” та подальше їх використання іншими особами вводитиме споживачів в оману щодо особи, яка виробляє товар або надає послуги.

Незаконна передача прав на Торговельні марки порушує права Позивача на них та сприяє введенню споживачів в оману щодо особи, яка виробляє товар або надає послуги. В зв’язку з цим, договори про передачу прав на Торговельні марки мають бути визнані недійсними, а самі Торговельні марки повинні бути повернуті їх законному власнику - Позивачу, шляхом внесення Державною службою інтелектуальної власності України (надалі також - Відповідач-2) відповідних змін до державного реєстру “Зареєстровані в Україні знаки для товарів і послуг”.

За таких обставин, позивач і просить суд:

- Визнати недійсними договори про передачу прав на знаки для товарів і послуг за свідоцтвами України №№ 37689, 189754, 189755, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю “Амстор” та Товариством з обмеженою відповідальністю “ТРЕЙДКОММЕРЦ”, що зареєстровані в Державній службі інтелектуальної власності під №№ 17638, 17639, 17640;

- Зобов’язати Державну службу інтелектуальної власності України внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг і здійснити публікації в офіційному бюлетені “Промислова власність”, у відповідності до яких, власником свідоцтв України на знаки для товарів і послуг №№ 37689, 189754, 189755 зазначити Товариство з обмеженою відповідальністю “Амстор”.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.03.2015 р. порушено провадження у справі №910/5945/15-г та призначено справу до розгляду на 06.04.2015 р. о 17:15 год.

16.03.2014р. відділом діловодства суду від позивача одержано також заяву про забезпечення позову, яка обґрунтована необхідністю вжиття у даній справі заходів до забезпечення позову з метою запобігання ускладненню виконання рішення суду наступним шляхом:

- До набрання рішення суду в даній справі законної сили заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙДКОММЕРЦ" здійснювати дії щодо відчуження та розпорядження свідоцтвами України №№ 37689, 189754 та 189755, а саме: відмовлятись повністю чи частково, відчужувати або іншим способом передавати третім особам повністю або частково майнові права, видавати дозволи (ліцензії) або заключати ліцензійні чи інші договори щодо використання знаків для товарів і послуг стосовно всіх або частини товарів; подавати документи про внесення змін до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відносно зміни власника свідоцтв України №№ 37689, 189754 та 189755, повної або часткової відмови від цих свідоцтв, передання прав на їх використання іншим особам;

- До набрання рішенням суду в даній справі законної сили заборонити Державній службі інтелектуальної власності України здійснювати державну реєстрацію, здійснювати публікації в офіційному бюлетені “Промислова власність” та вносити до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей, що стосуються знаків для товарів і послуг за свідоцтвами України №№ 37689, 189754 та 189755, а саме відомостей щодо: повного або часткового передання виключних майнових прав інтелектуальної власності та зміни особи власника свідоцтва, відмови повністю або частково від свідоцтва, передання прав на використання даними знаками іншим особам.

Суд, розглянувши заяву про забезпечення позову приходить до висновку, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Так, відповідно до ч. 7 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору.

Згідно ч. 2 ст. 1114 Цивільного кодексу України, факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.

Відповідно до п. 2.3. Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 10 січня 2002 року N 10 (далі - Положення), у процесі ведення реєстру до нього вносяться відомості, зокрема, щодо зміни, пов'язаної зі зміною особи власника (власників) свідоцтва.

У відповідності до п. 2.4. Положення підставою для внесення відомостей до реєстру є, зокрема, рішення Держдепартаменту, клопотання або заява власника (власників) свідоцтва.

Відповідно до ч.ч. 8-9 ст. 16 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Ліцензійний договір повинен містити умову про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.

Договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами. Сторона договору має право на інформування невизначеного кола осіб про передачу права власності на знак або видачу ліцензії на використання знака. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених Установою, з одночасним внесенням їх до Реєстру.

Частиною 1 ст. 18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" встановлено, що власник свідоцтва в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи.

Отже, невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі відчуження відповідачем-1 спірних свідоцтв на знаки для товарів і послуг з наступним поданням до Державної служби інтелектуальної власності України заяви про реєстрацію відповідних змін.

У такому разі, рішення суду щодо визнання недійсними договорів, за якими було передано відповідачеві-1 майнові права на спірні знаки для товарів і послуг за свідоцтвами України №№ 37689, 189754, 189755 та визнання права власності на останні за позивачем, об'єктивно не буде можливості виконати, оскільки у Державному реєстрі свідоцтв на знаки для товарів та послуг будуть відомості про особу, якій передано право власності на спірні знаки для товарів і послуг за свідоцтвами України, а не відомості про відповідача-1, як власника на момент подання позову та порушення провадження у справі, або взагалі будуть відсутні відомості про знак.

Крім того, у випадку відмови відповідача-1 від спірних знаків для товарів і послуг за свідоцтвами України №№ 37689, 189754, 189755 ніхто інший, в тому числі і позивач, не матиме змоги протягом 3-х років здійснити повторну реєстрацію знаку після припинення дії свідоцтва.

В постанові Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. №16 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” сформульована позиція Вищого господарського суду України про доцільність вирішення питання про вжиття забезпечувальних заходів саме на стадії підготовки справи до розгляду.

Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У зв’язку з тим, що власник спірних свідоцтв України на знак для товарів і послуг може в будь-який час відмовитись або передати іншій особі право власності на свідоцтва повністю, а також надати будь-якій третій особі виключну/або невиключну ліцензію на використання спірних знаків для товарів і послуг, суд вважає за доцільне вжити заходи забезпечення позову.

Питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їх думки.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

В п. 9 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №16 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” встановлено, що виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнавати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності. За наявності підстав для застосування такого заходу до забезпечення позову господарський суд може заборонити витрачання майна на власні потреби, відчуження його у будь-який спосіб, у тому числі здійснення тих чи інших платежів або перерахування авансом певних сум тощо. Якщо з урахуванням особливостей майна користування ним не тягне за собою його знищення або зменшення його цінності, то для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві користуватися таким майном підстави, як правило, відсутні.

Такі правила повинні застосовуватись і до інших осіб, яким на підставі статті 67 ГПК України забороняється вчинення дій щодо предмета спору.

Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Вказані заявником вимоги щодо заборони відповідачам 1 та 2 вчиняти дії стосовно свідоцтв України №№ 37689, 189754, 189755 на знаки для товарів і послуг, права на які були передані за спірними договорами спрямовані на запобігання невиправданому розширенню кола осіб, прав та інтересів яких стосуватиметься судове рішення, а відтак - утрудненню чи неможливістю виконання цього рішення.

При цьому, судом також враховано правову позицію Вищого господарського суду України, що викладена у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності», у справах, пов'язаних з визнанням охоронних документів недійсними, можливе застосування заходів до забезпечення позову (статті 66, 67 ГПК) у вигляді заборони відповідачеві - володільцеві спірного документа передавати будь-якій особі (особам) право власності на об'єкт інтелектуальної власності та/або надавати будь-якій особі (особам) дозвіл (видавати ліцензію) на використання об'єкта інтелектуальної власності; заборони Державній службі інтелектуальної власності України приймати рішення про внесення будь-яких змін до Державного реєстру патентів/свідоцтв України стосовно даного об'єкта інтелектуальної власності, вносити відповідні зміни до даного Реєстру та здійснювати пов'язані з цим публікації в офіційному бюлетені "Промислова власність". У разі оспорювання міжнародної реєстрації торговельної марки суд з урахуванням конкретних обставин справи може заборонити власникові відповідної торговельної марки здійснювати будь-які дії з передачі відповідних прав іншим особам до розгляду справи по суті.

Такі заходи мають на меті, зокрема, запобігти невиправданому розширенню кола осіб, прав та інтересів яких стосуватиметься судове рішення, а відтак - утрудненню чи неможливості виконання цього рішення (п.88).

Таким чином, суд приходить до висновку, що заява позивача про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти зазначені вище дії стосовно свідоцтв України №№ 37689, 189754, 189755 до набрання законної сили рішенням суду у даній справі підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 115 ГПК України ухвала господарського суду підлягає обов’язковому виконанню на всій території України.

Виходячи з викладеного вище, керуючись ст. ст. 66, 67, 86 ГПК України, суд ,-

УХВАЛИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “АМСТОР” № 150316/12979 від 16.03.2015 р. про забезпечення позову задовольнити.

2. Вжити заходи до забезпечення позову, а саме:

- До набрання рішення суду в даній справі законної сили заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙДКОММЕРЦ" (87500, Донецька обл., місто Маріуполь, вул. Георгіївська, будинок 30А, кабінет 2-5, код ЄДРПОУ — 39451091) здійснювати дії щодо відчуження та розпорядження свідоцтвами України №№ 37689, 189754 та 189755, а саме: відмовлятись повністю чи частково, відчужувати або іншим способом передавати третім особам повністю або частково майнові права, видавати дозволи (ліцензії) або заключати ліцензійні чи інші договори щодо використання знаків для товарів і послуг стосовно всіх або частини товарів; подавати документи про внесення змін до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відносно зміни власника свідоцтв України №№ 37689, 189754 та 189755, повної або часткової відмови від цих свідоцтв, передання прав на їх використання іншим особам.

- До набрання рішенням суду в даній справі законної сили заборонити Державній службі інтелектуальної власності України (03035, м. Київ, вул. Липківського Василя, 45, код ЄДРПОУ 37552556) здійснювати державну реєстрацію, здійснювати публікації в офіційному бюлетені “Промислова власність” та вносити до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомості, що стосуються знаків для товарів і послуг за свідоцтвами України №№ 37689, 189754 та 189755, а саме відомостей щодо: повного або часткового передання виключних майнових прав інтелектуальної власності та зміни особи власника свідоцтва, відмови повністю або частково від свідоцтва, передання прав на використання даними знаками іншим особам.

3. Стягувачем за цією ухвалою визначити Товариство з обмеженою відповідальністю “АМСТОР” (49038, місто Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 27, код ЄДРПОУ 32123041).

Боржниками за цією ухвалою визначити:

- Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙДКОММЕРЦ" (87500, Донецька обл., місто Маріуполь, вул. Георгіївська, будинок 30А, кабінет 2-5, код ЄДРПОУ — 39451091).

- Державну службу інтелектуальної власності України (03035, м. Київ, вул. Липківського Василя, 45, код ЄДРПОУ 37552556);

4. Дана ухвала набирає чинності з дня її винесення судом (19.03.2015 р.) і виконується в порядку, встановленому для виконання судових рішень, та відповідно до статті 17 Закону України “Про виконавче провадження” є виконавчим документом.

5. Строк пред’явлення виконавчого документа до виконання – один рік з дня винесення даної ухвали, тобто до 19.03.2016 р.

6. Ухвала може бути оскаржена у встановленому законом порядку.

Суддя Ю.В.Картавцева