Постанова № 43182208, 12.03.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2015 р. Справа № 818/137/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Старостіна В.В.

Суддів: Бегунца А.О. , Бондара В.О.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Сумський авторемонтний завод" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.01.2015р. по справі № 818/137/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сумський авторемонтний завод"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Сумський авторемонтний завод" (далі по тексту - позивач, ПАТ "Сумський авторемонтний завод"), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м.Сумах про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.12.2014 року №0012481503.

Свої вимоги мотивує тим, що податковою інспекцією необґрунтовано донарахована орендна плата з розрахунку 3% від нормативної оцінки земельної ділянки, тому що умовами договору оренди передбачена орендна плата у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 27.01.15 року у задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства "Сумський авторемонтний завод" до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, позивач просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

У відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України Державною податковою інспекцією у м. Сумах проведено камеральну перевірку податкової декларації з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за 2014 рік ПАТ "Сумський авторемонтний завод", за результатами якої складений акт від 20.11.2014 року №4636/1503/05422065 (а.с.11).

Відповідно до акту перевірки, товариством занижено суму податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за вересень 2014 року, заявленої в уточнюючій податковій декларації з плати за землю за 2014 рік на суму 23589 грн. 57 коп.

На підставі акту перевірки, податковою інспекцією винесено податкове повідомлення-рішення №0012481503 від 03.12.2014 р., яким товариству "Сумський авторемонтний завод" збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності в сумі 35384 грн. 36 коп., в т.ч.: 23589,57 грн. - основного платежу, 11794,79 грн. - штрафних санкцій (а.с.12).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх положень законодавства, обставин даної справи та на підставі усіх матеріалів, які мають значення для конкретної ситуації, а, отже, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з акту перевірки, визначене платником податків податкове зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за вересень 2014 року становить 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що призвело до заниження податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за вересень 2014 року, чим було порушено вимоги пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

Однак колегія суддів зазначає, що при складанні Акту перевірки та податкового повідомлення- рішення відповідачем не було враховано наступне.

Згідно з п. 2.1 укладеного 05.11.1998 між ПАТ та Сумською міською радою договору № 253 на право тимчасового користування землею, орендна плата на рік становить розмір середньої ставки земельного податку.

Згідно п. 274.1 ПК України, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України - використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Як передбачено пп. 14.1.136 п. 14.1 статті 14 ПК України - орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 288.4 статті 288 ПК України - розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Пунктом 288.5 статті 288 ПК України (у редакції, чинній на момент перевірки) передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Хоча зміна розміру земельного податку є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати, а відтак і відповідного донарахування суми податкового зобов'язання з орендної плати.

Отже, положеннями ПК України передбачено, що питання щодо встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності вирішується за згодою сторін договору оренди земельної ділянки із закріпленням розміру орендної плати в такому договорі оренди, тому саме умови договору (включаючи і умови щодо розміру орендної плати) є обов'язковими для виконання сторонами, і орендодавець (відповідна рада) має право вимагати сплати, а орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою, що є предметом такого договору, у визначеному договором розмірі.

Наведені вище факти спростовують доводи про те, що відносини щодо визначення розміру орендної плати є адміністративними та не можуть регулюватись договором.

Слід зауважити, що вимоги п. п. 288.5.1 п. 288.5 статті 288 ПК України, щодо мінімального розміру орендної плати стосуються узгодження розміру орендної плати при укладенні договору або ж при внесенні змін до нього, але ніяк не можуть вважатися зобов'язанням орендаря, встановленим Податковим кодексом України, оскільки у самому Податковому кодексі України вказано, що підставою для нарахування орендної плати є договір, а не Кодекс.

Згідно з п. 288.1 статті 288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Отже, органи Державної фіскальної служби як контролюючі органи з питань правильності визначення та сплати податків мають право перевіряти правильність визначення та сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності лише на підставі договорів оренди таких земельних ділянок.

Те, що п. 288.5 статті 288 ПК України закріплює мінімальне та максимальне значення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності означає лише те, що орендна плата за такі земельні ділянки є регульованою законодавством ціною та не тягне автоматичного підвищення розміру орендної плати, встановленого в договорі оренди.

Однак, ні Податковий кодекс України, ні будь-який інший нормативно-правовий акт не містить норм, які б зобов'язували орендаря сплачувати орендну плату у розмірі, що не відповідає розміру, визначеному в договорі оренди, і сплачувати її в більшому розмірі в разі законодавчої зміни граничного розміру цієї плати до внесення змін до самого договору оренди.

Відповідно до вимог статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, умови договору (включаючи і умову щодо розміру орендної плати) є обов'язковими для виконання сторонами. Відповідно, підприємство зобов'язане сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою, що є предметом вказаного договору, у визначеному договором розмірі.

Згідно з ч. 2 статті 632 ЦК України, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1 статті 30 Закону України "Про оренду землі", зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

При цьому, статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Згідно із ч. 3 статті 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Щодо договорів, укладених до внесення у законодавство відповідних змін, то така зміна можлива лише на умовах та з підстав, передбачених договором, або якщо законом встановлена відповідна умова, при настанні якої орендна плата підлягає перегляду.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку про те, що зміна коефіцієнтів до ставок плати за землю може бути підставою для перегляду установленого розміру орендної плати шляхом укладення сторонами додаткової угоди до договору.

Правову позицію з даного питання було викладено у постанові Верховного Суду України від 11 червня 2013 року по справі 21-443а12, де, зокрема, зазначено, що договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства. Якщо ж договір пов'язаний зі сплатою податків і, на думку суб'єкта владних повноважень, спрямований на ухилення від їх сплати, останній, за допомогою адміністративних заходів, уповноважений відновити публічний порядок.

Своєю постановою від 24 червня 2014 року по справі 21-204а14 Верховний Суд України підтвердив зазначену вище правову позицію.

Відповідно до ч. 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Згідно із статтею 18 Закону "Про оренду землі" - договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Таким чином, обов'язок ПАТ сплачувати більший розмір орендної плати виникає з моменту:

- набрання чинності додатковою угодою про внесення змін до договору (в разі досягнення сторонами взаємної згоди щодо збільшення розміру орендної плати);

- набрання законної сили рішенням суду про зміну договору (в разі вирішення спору щодо зміни розміру орендної плати в судовому порядку).

Водночас, однією з істотних умов договору оренди землі, відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі", є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи зазначену вище судову практику Верховного Суду України та те, що, по-перше, ціна (орендна плата із зазначенням її розміру) є істотною умовою, по-друге, чинним законодавством чітко визначено спосіб внесення змін при таких обставинах (зміна умов договору) - виключно у письмовій формі за взаємною згодою сторін, колегія суддів доходить висновку, що ПАТ зобов'язане нараховувати та сплачувати орендну плату за землю у відповідному (більшому або меншому) розмірі лише після внесення змін до договору № 253, в якому буде визначено таку істотну умову договору як орендна плата, тобто встановлено інший розмір орендної плати, ніж є.

Такі зміни у вищевказаний договір № 253 внесені не були, а відтак, ПАТ правомірно визначило розмір орендної плати за землю - 1%.

Відповідно до п. 56.21 статті 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Крім того, колегія суддів вважає, що висновки відповідача щодо нарахування штрафних санкцій також не відповідають чинному законодавству.

Нарахувавши орендну плату з юридичних осіб у розмірі 1%, ПАТ не порушило податкове законодавство, а тому податковий орган безпідставно самостійно визначив суму податкового зобов'язання в цій частині.

Окремо слід зазначити, що відповідач у даному випадку застосував до позивача штрафну санкцію у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання з огляду на те, що це повторне протягом 1095 днів визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання. Як на доказ такої повторності, відповідач в Акті послався на податкове повідомлення- рішення від 11.07.2014 № 0001202205.

Однак відповідач не надав це податкове повідомлення-рішення до суду першої інстанції. На момент складання Акту строк на оскарження податкового повідомлення-рішення від 11.07.2014 не сплив. Податкове повідомлення-рішення від 11.07.2014 було оскаржене спочатку в адміністративному порядку, про що свідчить рішення Головного управління Міндоходів у Сумській області від 24.07.2014, а потім - у судовому порядку.

Своєю постановою від 02.10.2014 по справі № 818/2436/14 Сумський окружний адміністративний суд скасував податкове повідомлення-рішення від 11.07.2014. Харківський апеляційний адміністративний суд своєю ухвалою від 11.11.2014 залишив указану постанову без змін.

Таким чином, станом на дату складання Акту, у Відповідача не було підстав посилатись на податкове повідомлення-рішення від 11.07.2014 як на доказ повторності протягом 1095 днів визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання.

Отже, обставина повторності протягом 1095 днів визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання Відповідачем не доведена, що, згідно п. 2 ч. 1 ст. 202 КАС України, є окремою підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача та про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 27.01.15 року не відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийнята судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи та відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям в нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумський авторемонтний завод" задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.01.2015р. по справі № 818/137/15 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Публічного акціонерного товариства "Сумський авторемонтний завод" до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.12.2014 року №0012481503.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В.Судді(підпис) (підпис) Бегунц А.О. Бондар В.О.