Постанова № 43182120, 18.02.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2015 р. Справа № 804/1632/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСтепаненко В.В. при секретаріНовченко Є.Ю. за участю: представника позивача представника відповідача Кощеєвої А.В. Копань А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю - фірми «Маркет-сервіс» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю - фірма «Маркет-сервіс» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0007461501 від 17.09.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не погоджується з висновками, викладеними в акті, вважає, що пода ткове повідомлення-рішення, винесене за результатами перевірки, суперечить діючому пода тковому законодавству та підлягає скасуванню з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, зазначивши, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено правомірно, в межах повноважень та на підставі законодавства України. У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені у запереченнях на позов, та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю - фірми «Маркет-сервіс» з питань дотримання податкового законодавства України з податку на додану вартість при документальному підтверджені господарських відносин придбання товарів у ТОВ «Барилит Плюс» (контрагент, постачальник, код ЄДРПОУ 38361609) за травень 2014 року та подальшої їх реалізації, їх реальності та повноти відображення в обліку.

За результатами перевірки складено акт №6107/04-63/22-03/31181487 від 02.09.2014 року, у висновках якого встановлено порушення позивачем п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, ст.185, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200, п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого ТОВ фірма «Маркет Сервіс» сформував податковий кредит звітного періоду на підставі податкових накладних, які складені з порушенням встановленого законодавством України порядку та формою і не підтверджені первинними документами , а також не підтверджені перевіркою ДПІ у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська ТОВ «Барилит Плюс» (контрагент - постачальник, код ЄДРПОУ 38361609), в результаті чого за травень 2014 року завищено суму податкового кредиту у податковій звітності з ПДВ на загальну суму 597 000,48 грн., що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту та суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 597 000,48 грн.

17 вересня 2014 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0007461501, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 895 500,72 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

В силу пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

У відповідності до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю - фірми «Маркет-сервіс» (покупець) укладено з ТОВ «Барилит Плюс» (постачальник) договір поставки нафтопродуктів від 01.05.2014 року №01/54-НП, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти, в подальшому товар, згідно умов договору. Номенклатура, кількість, ціна товару та строк поставки визначається сторонами у додаткових угодах до договору, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно додаткової угоди №140531000000103 до договору №01/54-НП від 01.05.2014 року постачальник поставляє товар: бензин автомобільний підвищеної якості А-92-Євро виду II класу С код товару згідно з УКТЗЕД 2710124192 у кількості 187,736 т. на загальну суму 3 582 002,88 грн., в тому числі ПДВ 597 000,48 грн.

Відповідно до умов укладеного договору оформлено акт приймання-передачі нафтопродуктів ТОВ фірма «Маркет сервіс» від ТОВ «Барилит Плюс» від 31.05.2014 року; податкові накладні, які були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Розрахунки з постачальником підтверджуються журналом-ордером по рахунку 63.1.

Продукцію, яку було придбано позивачем у ТОВ «Барилит Плюс», в подальшому передано на зберігання ВАТ «Дніпронафтопродукт» згідно договору зберігання №2112/09-3 від 21.12.2009 року.

Листом №90/07-БП від 01.05.2014 року ТОВ «Барилит Плюс» повідомило позивача, що нафтопродукти, придбані за договором №01/54-НП від 01.05.2014 року, знаходяться на зберіганні у ВАТ «Дніпронафтопродукт».

Актом прийому-передачі нафтопродуктів на зберігання від 31.05.14 року підтверджується, що поклажодавець (позивач) протягом травня 2014 року передав, а зберігач (ПАТ «Дніпронафтопродукт») прийняв на зберігання нафтопродукти: бензин автомобільний підвищеної якості А-92-Євро виду II класу С код товару згідно з УКТЗЕД 2710124192 у кількості 187,736 т.

З акту перевірки вбачається, що податковий орган дійшов висновку, що ТОВ-фірма «Маркет-сервіс» не реалізувало нафтопродукти, придбані у ТОВ «Барилит Плюс», що свідчить про не завершення господарської операції. В цьому контексті контролюючий орган наполягає, що операції з придбання товарів від ТОВ «Барилит Плюс» до ТОВ фірма «Маркет сервіс» не містять розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання товарів.

Проте ТОВ-фірма «Маркет-сервіс» наведено докази факту купівлі нафтопродуктів, які використовуються в господарській діяльності підприємства, і станом на 1 вересня 2014 року знаходились на зберіганні.

При цьому суд вважає безпідставним посилання відповідача на акт від 24.07.2014 року за №2022/04-66-22-03/38361609 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Барилит Плюс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за період травень 2014 року».

Згідно пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 36.5 даної статті встановлено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім ви падків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Якщо податковим органом встановлено нена лежне виконання контрагентом позивача своїх податкових обов'язків, відповідальність за їх невиконання або неналежне виконання повинно нести саме це підприємство.

У акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчується факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків, оскільки у розпорядженні податкового органу були відсутні первинні документи.

Отже, посилання податкового органу на акт контрагента позивача як на підставу, що позивачем здійснювались господарські операції з метою отримання податкової вигоди, не може вважатись обґрунтованим.

При цьому судом встановлено, що на момент укладення угод та вчинення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість, відтак перепон з приводу укладення, а також виконання будь-яких господарських договорів з ними, а надалі і включення до складу витрат для цілей оподаткування податком додану вартість за таким договорами у позивача не було.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав усі підтверджуючі документи, що засвідчують факт виконання укладених договорів.

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю - фірми «Маркет-сервіс» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0007461501 від 17.09.2014 року.

Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю - фірми «Маркет-сервіс» судові витрати у розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок).

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 23 лютого 2015 року.

Суддя В.В. Степаненко