Ухвала суду № 43181800, 04.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2015 року м. Київ К/800/11484/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі

Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.01.2013

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014

у справі № 2а-13137/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вік Буд ЛТД»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.

Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-

рішень , -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.01.2013, задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вік Буд Лтд" (надалі - ТОВ «Вік Буд ЛТД»); визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Солом'янському районі м. Києва) від 27.04.2012 №0001972208/0, №0001952208, від 26.09.2012 №0004962208.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 апеляційну скаргу ДПІ у Солом'янському районі м. Києва задоволено частково; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.01.2013 в частині задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень № 0004962208 від 26.09.2012 та № 0001952208 скасовано та постановлено в цій частині нову постанову, якою в задоволені позову ТОВ «Вік Буд ЛТД» відмовлено; в іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.01.2013 залишено без змін.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.01.2013 і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове судове рішення, яким відмовити повністю ТОВ «Вік Буд ЛТД» у задоволенні позовних вимог.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ у Солом'янському районі м. Києва проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 08.07.2009 по 31.12.2011, валютного та іншого законодавства за період з 08.07.2009 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 09.04.2012 №1266/22-8/36581628.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.32. ст. 1, п. 5.1 ст. 5, абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР (надалі - Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"), в результаті чого занижено на 407603,00 грн. податку на прибуток; пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР (надалі - Закон "Про податок на додану вартість"), п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 204649 грн. та завищення суми залишку від'ємного значення податку на додану вартість за грудень 2011 на суму 567365,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 27.04.2012: №0001952208, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 1100304,00 грн., у тому числі 1022209,00 грн. - основне зобов'язання, 78095,00 грн. - штраф); № 0001972208/0, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 255811,00 грн., у тому числі 204649,00 грн. - основне зобов'язання, 51162,00 грн. - штраф; № 0001952208, яким позивачу зменшено від'ємне значення податку на додану вартість на 567365,00 грн.

В результаті адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень, рішенням ДПС України від 09.09.2012 №1480/0/61-12/10-2115 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 27.04.2012 №0001972208/0, №0001952208 та скасовано в частині встановлених перевіркою порушень пп. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" податкове повідомлення-рішення від 27.04.2012 №0001952208. У зв'язку з цим, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 26.09.2012 №0004962208, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 485698,00 грн., у тому числі 407603,00 грн. - основне зобов'язання, 78095,00 грн. - штраф.

Судами попередніх інстанцій встановлено, між позивачем, як замовником, та ТОВ "Епіцентр К", як виконавцем, укладено договори №2321/90/09 від 15.09.2009 та №725/90/10 від 30.03.2009, відповідно до умов яких, виконавець зобов'язувався надавати замовнику послуги з просування в регіонах України товару (торгової марки) замовника, поставленого за договорами поставки №2320/90/09 від 15.09.2009 та №724/90/10 від 30.03.2010 відповідно.

На підтвердження фактичного надання визначених договорами послуг позивачем надано: рахунки-фактури, акти виконання робіт (надання послуг), податкові накладні та банківські виписки.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла до 01.04.2011, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України, що набув чинності з 01.01.2011, визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 ПК України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як на доказ відсутності реального виконання передбачених договорами господарських зобов'язань, податковий орган в касаційній скарзі посилається на відсутність в наданих позивачем первинних документах детального опису наданих контрагентом позивача послуг. Проте, зазначене не є належним та допустимим доказом безтоварності здійснених операцій, оскільки формальні неточності в первинних документах не можуть свідчити про фіктивність укладених правочинів, натомість аналіз їх змісту та економічної мети повинен здійснюватись на підставі комплексного всебічного з'ясування всіх обставин справи, що і було належним чином зроблено судами попередніх інстанцій.

На думку податкового органу, позивач не мав права включати придбані у ТОВ "Епіцентр К" послуги по просуванню товару до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, оскільки право власності на такий товар на підставі договорів №2320/90/09 від 15.09.2009 та №724/90/10 від 30.03.2010 перейшло до ТОВ "Епіцентр К".

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з такими висновками податкового органу, оскільки предметом вищезгаданих договорів було просування не окремих одиниць товару, а комерційної назви позивача та стимулювання споживчого попиту на його продукцію, що, відповідно, доводить господарську мету придбання таких послуг, а також їх пов'язаність із господарською діяльністю позивача.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що фактичне виконання господарських зобов'язань позивача з ТОВ "Епіцентр К" підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем та ТОВ "Епіцентр К" правочини не мали реального характеру, а використовувався виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.01.2013 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 у справі № 2а-13137/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна