Ухвала суду № 43181647, 25.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2015 р. м. Київ К/800/35101/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Калінін О.С.,

за участю: представника позивача Бількіна О.С.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Єврокар»

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 березня 2011 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року

у справі № 2а-1909/10/0770

за позовом Закритого акціонерного товариства (Приватне акціонерне товариство «Єврокар»)

до Чопської митниці (Чопська митниця Міндоходів),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗакарпатЄвроТранс»,

про визнання неправомірними дій та скасування податкових повідомлень,

в с т а н о в и в :

Закрите акціонерне товариство (далі - ЗАТ «Єврокар») звернулось в суд з позовом до Чопської митниці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗакарпатЄвроТранс», про визнання неправомірними дій та скасування податкових повідомлень форми «Р» №№ 3, 4 від 29 квітня 2010 року.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 березня 2011 року, яку залишено без змін ухвалою Львіського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив рішення судів попередніх інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неповне з'ясування судами всіх обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні представник відповідача просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена перевірка фінансово-господарської діяльності суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності ЗАТ «Єврокар» у частині достовірності задекларованих витрат на транспортування товарів, ввезених на митну територію України, за результатами якої складено акт від 23 квітня 2010 року № 2/10/305000000/30913130.

Порівнянням заявлених позивачем при митному оформленні відомостей щодо відстані, яку проходив автовоз з вантажем, та витрат на транспортування з даними зазначеними у подорожніх листах, наданих перевізником, відповідачем встановлено декларування занижених відомостей щодо пробігу автомобілів із вантажем.

На підставі вищевказаного акта перевірки митним органом прийнято податкові повідомлення форми «Р» №3, №4 від 29 квітня 2010 року, якими підприємству визначено суму податкових зобов'язань у розмірі 13 519, 12 грн. в тому числі 9 012, 75 грн. - ввізного мита та 4 506, 37 грн. штрафних санкцій та суму податкових зобов'язань у розмірі 29 742, 55 грн., в тому числі 19 828, 37 грн. - податку на додану вартість та 9 914.18 грн. штрафних санкцій.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з правомірності оскаржуваних податкових повідомлень.

Колегія суддів вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним, зробленим при неповному з'ясуванні судами обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 264 Митного кодексу України (далі - МК України) заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Ст. 267 МК України визначено, що митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті.

До переліку витрат, які мають включатися до митної вартості товарів, якщо вони не були включені раніше, згідно ст. 267 МК України входять витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Витрати на транспортування товару після його ввезення не включаються до митної вартості за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню (ч.3 ст. 267 МК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач згідно із зовнішньоекономічним контрактом від 14 жовтня 2008 року №SKO- ЕК-80420-16 SKD USB, укладеним із та чеською компанією SKODA AUTO a.s., здійснював ввезення на митну територію України вантажів, а саме автомобілів: легкові, нові, пасажирські, марки Шкода, модель Йеті, в кількості 200 шт.

Транспортування вказаного товару здійснювалось згідно контракту від 21 вересня 2009 року №09/0921-Е «Про міжнародне перевезення вантажів» автомобільним транспортом підприємством ТОВ «ЗакарпатЄвроТранс», на умовах поставки згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів (Інкотермс в редакції 2000 pоку) EXW - Млада Болеслав (Чеська республіка).

П.3.1 вищевказаного контракту встановлено, що попередня вартість кожного перевезення визначається до його здійснення та фіксується сторонами у відповідній заявці на перевезення. Після здійснення перевезення його вартість може корегуватись сторонами в залежності від фактичного пробігу автотранспорту перевізника, який здійснює перевезення, та інших факторів, які впливають на розмір вартості послуг перевізника, передбачених даним контрактом. Остаточна вартість послуг перевізника, яка підлягає оплаті замовником, фіксується сторонами в акті про надання послуг та рахунку, наданим перевізником до оплати.

В матеріалах справи наявні документи, які підтверджують фактично понесені (сплачені) позивачем витрати на транспортування, а саме копії актів виконаних робіт по здійсненим перевезенням згідно вищевказаного контракту, згідно яких вартість кожного перевезення по визначеному сторонами маршруту становила 16 471, 66 грн. та відповідала умовам контракту та заявкам на перевезення.

Проте, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили надані позивачем докази, а також обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Висновки судів про заниження позивачем митних платежів ґрунтуються виключно на даних подорожніх листів перевізника, які є внутрішніми документами останнього, без дослідження фактичних транспортних витрат, понесених позивачем на виконання умов укладеного контракту, без врахування та оцінки складених сторонами господарської операції первинних документів, без з'ясування фактичної вартості конкретного перевезення по всім статтям калькуляції та причин ймовірного відхилення від маршруту (зокрема можливого неналежного виконання обов'язків працівниками перевізника).

Слід зазначити, що за відсутності встановлення будь-яких порушень з боку позивача вимог чинного законодавства не можуть бути обґрунтованими висновки про заниження ним митних платежів.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що обґрунтовуючи свій висновок про заниження позивачем митних платежів, суд першої інстанції послався на контракт № 06/1211-Е від 16 лютого 2007 року «Про міжнародне перевезення вантажів», який в ході розгляду справи не досліджувався і це залишено поза увагою судом апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного суду України (далі - КАС України) предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Оцінка доказів у справі судами попередніх інстанцій зроблена без дотримання вимог ст. 86 КАС України.

Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ч. 1 ст. 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суди попередніх інстанцій зазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки не з'ясували повно і всебічно обставин справи щодо фактично понесених (сплачених) позивачем витрат на транспортування автомобілів згідно контракту від 21 вересня 2009 року №09/0921-Е «Про міжнародне перевезення вантажів», не дослідили складені сторонами на виконання цього контракту первинні документи, не враховували доводів позивача та третьої особи щодо виконання умов контракту, природи здійсненого пробігу автовозів (який за їх поясненнями складався безпосередньо з маршруту, що передбачений умовами контракту, та технологічного пробігу, що є складовою виробничих витрат перевізника), не з'ясували чи забезпечив позивач подання митному органу об'єктивних даних щодо вартості транспортних послуг, чи дотримались сторони положень МК України.

Також суди залишили поза увагою вимоги ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами ст. 7, ч. 4, 5 ст. 11 КАС України.

Відповідно до ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно із ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ч. 1 ст. 220 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставною для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд.

Згідно зі ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки неповноту встановлення обставин у справі допущено обома судовими інстанціями, то справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином перевірити доводи сторін, третьої особи, дати оцінку як вже приєднаним до справи доказам, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог ст. 86 КАС України та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Єврокар» задовольнити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 березня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев