Ухвала суду № 43181022, 10.03.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 743/1531/14-ц Провадження № 22-ц/795/361/2015 Головуючий у I інстанції: Павленко О. В.Категорія: цивільна Доповідач: Харечко Л. К.

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

У Х В А Л А

10 березня 2015 року м. Чернігів

Апеляційний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді Харечко Л.К.,

суддів: Кузюри Л.В., Губар В.С.,

при секретарі - Шкарупі Ю.В.,

за участю: відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2014 року у справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на утримання в навчальному закладі,

в с т а н о в и в:

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2014 року позовні вимоги Національної академії внутрішніх справ задоволені.

Стягнуто з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 на користь Національної академії внутрішніх справ (р/р 31259202100175 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 08751177) у рахунок відшкодування фактичних витрат на навчання, 26252 (двадцять шість тисяч двісті п'ятдесят дві) грн. 90 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 на користь Національної академії внутрішніх справ (р/р 31259202100175 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 08751177) судовий збір сплачений при зверненні до суду з позовом, в розмірі 262 (двісті шістдесят дві) грн. 53 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду є необ'єктивним та ухваленим з порушенням матеріального та процесуального законодавства.

Незаконність оскаржуваного рішення апелянт обґрунтовує тим, що обов'язковість відпрацювання або відшкодування закладу призводить до порушення конституційного права громадян на працю, що вільно обирається громадянином або на яку він вільно погоджується та права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах, що передбачено ст.ст.43, 53 Конституції України.

Крім того, апелянт посилається на те, що витрати на навчання відповідача не можуть бути відшкодовані на користь Національної академії внутрішніх справ, оскільки це суперечить вимогам законодавства. Зокрема, ОСОБА_1 зазначає, що Вищий навчальний заклад не може виступати позивачем у суді, оскільки не є органом, який наділений правом розпорядження коштами державного бюджету, а тому вважає, що Національна академія внутрішніх справ не є належним позивачем по справі.

Враховуючи наведене, апелянт вважає, що в рішенні суду першої інстанції були допущені помилки, зокрема рішення було ухвалене без належного обґрунтування, без повного та всебічного з'ясування обставин на які посилалися сторони.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що наказом ректора Київського національного університету внутрішніх справ від 22.07.2006 року № 70 дск, ОСОБА_1 зарахований на навчання першого курсу Навчально-наукового інституту підготовки слідчих і криміналістів Київського національного університету внутрішніх справ, з 1 вересня 2006 року.

27.11.2007 року Київський національний університет внутрішніх справ в особі ректора Мойсеєва Є.М., що діє на підставі Статуту, з обного боку, Головне управління (Управління) МВС України в Чернігівській області та рядовий міліції ОСОБА_1 уклали договір про підготовку за державним замовленням на денній формі навчання фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр, спеціаліст за напрямком (спеціальністю) правознавство.

Розділом 3 цього договору передбачені підстави відшкодування фактичних витрат на підготовку, зокрема: дострокове розірвання договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України у зв'язку з відрахуванням особи з Київського національного університету внутрішніх справ та звільненням з органів внутрішніх справ: за власним бажанням без поважних причин; через неуспішність; за порушення дисципліни. Відмова від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання.

10.06.2010 року ОСОБА_1 було ознайомлено з довідкою про відшкодування фактичних витрат на підготовку фахівця у Київському національному університету внутрішніх справ, відповідно до тристороннього договору Чн-90 на випадок звільнення зі служби в органах внутрішніх справ до встановленого Договором трирічного терміну перебування на службі. Наказом начальника Управління полковника міліції О.Г. Михайлика № 129 о/с від 25.06.2010 року лейтенанта міліції ОСОБА_1, який прибув після закінчення Київського національного університету внутрішніх справ призначено слідчим відділення Ріпкинського районного відділу УМВС (а.с.11).

Наказом начальника Управління генерал-майора міліції Михайлика О.Г. За № 236 о/с від 28.12.2012 року згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено в запас Збройних Сил України за п. 64 „ж" (за власним бажанням) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1

Згідно з довідкою про перерахунок фактичних витрат, пов'язаних з утриманням рядового міліції ОСОБА_1 в Національній академії внутрішніх справ від 29.09.2014 року вказані витрати становлять 26252,90 грн.

Звертаючись до суду, Національна академія внутрішніх справ просила стягнути з відповідача зазначені фактичні витрати у сумі 26252,90 грн., посилаючись на обов'язок виконання зобов'язання відповідно до вимог 526 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги Національної академії внутрішніх справ про відшкодування витрат на утримання в навчальному закладі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач навчався за державним замовленням у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ, а його звільнення із служби за власним бажанням до встановленого трирічного терміну перебування на службі є підставою для відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі.

Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам чинного цивільного законодавства України і з ним погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 611 ЦК України вказує на те, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до п. 2.3 Порядку розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затвердженого спільним наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16 липня 2007 року № 419/831/240/605/537/219/534, сума відшкодування витрат на утримання під час навчання курсантів відображається у наказі про його звільнення та вноситься до книги обліку нестач вищого навчального закладу.

Статтею 1 Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №313 від 1 березня 2007 року, визначено механізм відшкодування особами, навчання яких за державним замовленням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України прирівнюється до проходження військової служби, витрат, пов'язаних з їх утриманням у таких закладах, у разі: дострокового розірвання договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України у зв'язку з небажанням особи продовжувати навчання або порушенням нею дисципліни; відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання.

Відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов'язаних із грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної і канікулярної відпустки та у зворотному напрямку, за направленням до місця служби після закінчення навчального закладу; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.

Згідно з п. 3 вищевказаного Порядку витрати відшкодовуються згідно з договором про підготовку фахівця в навчальному закладі, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням або управлінням Міністерства внутрішніх справ України та особою.

Виходячи з наведеного, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції правомірно виходив із того, що у зв'язку із неналежним виконанням умов договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, відповідач має відшкодувати позивачу понесені ним фактичні витрати на його забезпечення.

Враховуючи вказане, доводи апеляційної скарги про те, що обов'язковість відпрацювання або відшкодування закладу порушує конституційне право відповідача на вільну працю та право на безоплатність вищої освіти, суперечить нормам чинного законодавства, а тому не можуть бути враховані апеляційним судом.

Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відшкодування витрат на навчання з відповідача саме на користь позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.1. Положення про вищі навчальні заклади МВС, затвердженого наказом МВС України від 14 лютого 2008 року № 62 (далі - Положення) вищі навчальні заклади МВС України є державними навчальними закладами, які підпорядковані МВС.

Кошти на навчання виділяються із державного бюджету України після чого перераховуються вищим навчальним закладам МВС України та витрачаються останніми на підготовку фахівців для підрозділів МВС України.

Бюджетні асигнування та надходження спеціального фонду не підлягають вилученню та використовуються виключно за призначенням відповідно до вимог чинного законодавства (п. 9.9. Положення).

Вищі навчальні заклади самостійно використовують кошти загального та спеціального фондів державного бюджету відповідно до кошторису, що затверджується МВС (п. 9.10. Положення).

Частиною 1 статті 6 Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України передбачено, що у разі відмови особи добровільно відшкодувати витрати, їх стягнення здійснюється в судовому порядку. У п. 7 Порядку зазначено, що сума відшкодованих витрат зараховується до державного бюджету.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції законно та обґрунтовано задовольнив вимоги позивача та стягнув витрати за навчання саме на його користь, оскільки розпорядником коштів, які виділяються із бюджету для підготовки спеціалістів органів внутрішніх справ є університет, а кошти, які просить стягнути позивач з відповідача, відшкодовуються МВС України або підпорядкованим йому підрозділам, яким у даному випадку виступає університет.

За таких обставин, апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги про те, що Національна академія внутрішніх справ є не належним позивачем по справі, оскільки вказані твердження апелянта суперечить вимогам вказаного законодавства.

З огляду на наведене колегія суддів апеляційного суду не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, які спростовуються матеріалами справи та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Переглядаючи законність рішення суду першої інстанції та розглядаючи апеляційну скаргу на підставі вимог ст. 303 ЦПК України не встановлено підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, для ухвалення нового рішення суду.

Таким чином, відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий:Судді: