Рішення № 43177467, 13.03.2015, Старосамбірський районний суд Львівської області

Справа № 455/764/14-ц

Провадження № 2/455/116/2015

РІШЕННЯ

Іменем України

13 березня 2015 року м.Старий Самбір

Старосамбірський районний суд Львівської області в складі:

головуючої - судді Ніточко Л.Й.,

при секретарі - Сенеті Г.Н.,

з участю: представника позивача - прокурора військової прокуратури Івано-Франківського гарнізону Негрича Н.М.; представників Міністерства оборони України - Зима Л.С. та Концерну «Військторгсервіс» - Данилишин К.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі його органу, уповноваженим органом якої здійснювати функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України, Концерн «Військторгсервіс» до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд державного майна України, про визнання права власності та витребування майна,

В С Т А Н О В И В:

Івано-Франківський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі його органу, уповноваженим органом якої здійснювати функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України, Концерн «Військторгсервіс» звернувся до суду з цією позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання права власності та витребування майна, в якій зазначає, що 27 березня 2009 року Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею «Прайс» проведено публічні торги з продажу нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі, загальною площею 1716 квадратних метрів, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, які оформлені протоколом № 21-н про хід публічних торгів.

На підставі вказаних публічних торгів 24.06.2009 року між ОСОБА_4 (Покупець) та державою в особі Міністерства оборони України в особі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування концерну «Військторгсервіс» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу, згідно п.1.1. цього договору Продавець передав (продав) у власність, а Покупець - набув (купив) у власність нежитлову будівлю, загальною площею 1716 квадратних метрів, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно п.2.1 Договору сторони погодили ціну договору в розмірі 252194,04 гривень в тому числі ПДВ, на підставі вищевказаного протоколу №21-н про хід публічних торгів від 27.03.2009 року.

Вищезазначене нерухоме майно є власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання концерну «Військторгсервіс».

Відповідно до п.7.3 Статуту Концерну «Військторгсервіс» його майно перебуває у державній власності та закріплене за ним на праві господарського відання.

Таким чином, спірна будівля є державним майном та відноситься до сфери управління Міністерства оборони України, яке реалізовує права держави як власника цього майна, пов»язані з володінням, користуванням і розпорядженням ним, та знаходиться на праві господарського відання Концерну «Військторгсервіс».

Відповідно до п.7.3 Статуту Концерну «Військторгсервіс», здійснюючи право господарського відання, Концерн володіє, користується і розпоряджається майном із обмеженнями правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою органу управління майном - Міністерства оборони України, а відповідно до п. 7.5 цього ж Статуту відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою органу управління майном - Міністерства оборони України.

Концерн «Військторгсервіс» є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України, а отже, нерухоме майно, яке являється предметом оспорюваного договору є загальнодержавною власністю, яке перебуває на праві господарського відання концерну «Військторгсервіс», а тому відчуження останнього повинно здійснюватись з урахуванням особливостей його правового режиму встановлених чинним законодавством України.

Підставою проведення публічних торгів та укладення договору купівлі-продажу стало звернення начальника філії Управління торгівлі Західного оперативного командування концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_5 з необхідними документами до Рівненської міжрегіональної універсальної товарно-майнової біржі «Прайс».

Однак, ОСОБА_5 звернувся до біржі без достатніх на те повноважень виходячи з наступного.

Довіреністю директора концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_6, що видана начальнику філії Управління торгівлі Західного оперативного командування ОСОБА_5, передбачено, що останній має право здійснювати відчуження нерухомого майна лише з дозволу органу управління майном Концерну - Міністерства оборони України.

В свою чергу, 04 жовтня 2004 року за вих. № 220/2071 Міністр оборони України видав довіреність ОСОБА_6, як начальнику Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України, а не як директору концерну «Військторгсервіс» згідно якої останній отримав право надання від Міністерства оборони України дозволу на відчуження майна, що закріплене за ними на праві господарського відання.

Однак, відповідно до наказу Міністра оборони України № 47 від 31.01.2006 року Головне управління торгівлі тилу МОУ припинило свою діяльність в зв'язку із створенням концерну «Військторгсервіс».

А отже, оскільки довіреність Міністра оборони України від 04.10.2004 вих. № 220/2071, що видана начальнику Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 248 ЦК України втратила свою чинність внаслідок припинення даної юридичної особи, а згідно довіреності директора концерну «Військторгсервіс», що видана начальнику філії Управління торгівлі Західного оперативного командування даного концерну ОСОБА_5 не уповноважує останнього самостійно здійснювати реалізацію майна, тому спірний договір від 18 березня 2010 року, що укладений ним (ОСОБА_5) та ОСОБА_4 укладений з порушенням норм законів.

Крім цього, 12.05.2005 року Міністр оборони України окремим дорученням скасував довіреність від 04.10.2004 року №220/2071 надану ОСОБА_6 і остання була повернута до адміністративного департаменту МОУ 18.02.2005 року, що підтверджується супровідним листом начальника Головного управління торгівлі тилу МО України № 140/ЮР/154 від 17.02.2005 року.

Отже, на момент укладення оспорюваного договору, довіреність (дозвіл) від 04.10.2004 року №220/2071, втратила свою чинність приймаючи до уваги приписи ч.3 ст.249 ЦК України, відповідно до якої права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

Вважає, що зазначене нерухоме майно, власником якого є держава в особі Міністерства оборони України, вибуло з володіння поза його волею внаслідок укладеного договору купівлі-продажу від 24.06.2009 року.

В даний час у незаконному володінні ОСОБА_4 перебуває нежитлова будівля, загальною площею 1716 квадратних метрів, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Просить поновити строк звернення до суду, визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нежитлове приміщення (будівлю), загальною площею 1716 квадратних метрів, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідача повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України дане нежитлове приміщення.

Представники позивача - прокурори військової прокуратури Івано-Франківського гарнізону Негрич Н.М. в судовому засіданні 13.03.2015 року та ОСОБА_8 в судовому засіданні 05.11.2014 року позовні вимоги підтримали у повному обсязі, дали пояснення, аналогічні, викладеним у позовній заяві, та додатково пояснили, що КРУ проводило аудит і виявило ряд порушень у роботі Концерну «Військторгсервіс», про продаж приміщення ОСОБА_4 прокуратура дізналася у 2012 році після проведення ряду перевірок. Проти начальника Філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну Військторгсервіс» ОСОБА_5 порушено кримінальну справу. Строк звернення до суду пропущено з поважних причин.

Представники Міністерства оборони України Смілка В.І., Зима Л.С. позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовільнити, а також пояснили, що майно у зв'язку з реорганізацією було передано концерну «Військторгсервіс», а балансоутримувачем було Міністерство оборони України. Концерн не міг розпоряджатися майном. Дане приміщення було у власності і на балансі Міністерства оборони України і не могло бути передане. Головне управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України припинило свою діяльність і було припинено дію довіреності ОСОБА_6 Останньому не було надано дозволу на відчуження майна. Проте ОСОБА_6, знаючи про це, надав дозвіл на відчуження. ОСОБА_5 також було відомо про відсутність дозволу, проте відчужив майно.

Представник Концерну «Військторгсервіс» Данилишина К.З. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, додатково пояснила, що майно реалізовано незаконно, проти начальника Філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну Військторгсервіс» ОСОБА_5 порушено кримінальну справу, просила позов задовільнити.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_10 в судове засідання не з'явилися, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили. 30.09.2014 року до суду поступила заява за підписом представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_10 про застосування строку позовної давності, в якій йде посилання на те, що Міністерству оборони України, Концерну «Військторгсервіс» так і органам прокуратури ще в 2009 році було відомо про описані в позовній заяві порушення права, а тому у відповідності до ч.4 ст. 267 ЦПК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові(а.с.58-63). Також 30.09.2014 року до суду було надіслано заперечення проти позову, в якому представник ОСОБА_4 зазначає на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог та просить в задоволенні позову відмовити(а.с.64-40).

Представник третьої особи - Фонду Державного майна України в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши всі зібрані по справі докази у їх сукупності, приходить до висновку про те, що позовна заява не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Статтею 3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутисядо суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Відповідно до ч.2 ст.45 ЦПК України з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Такі випадки передбачені, зокрема, ст. ст. 20, 33, 36-1 Закону України «Про прокуратуру», ч. ч. 1, 2 ст. 45 ЦПК, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом; прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 під представництвом прокуратурою України інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурору кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до Указу Президента України №1752/99 від 15.12.1999р. "Про систему центральних органів виконавчої влади" та Законом України "Про джерела фінансування органів державної влади", до системи органів державної влади належать Кабінет міністрів України, міністерства, комітети, агентства, служби, адміністрації, департаменти, комісії управління, палати, фонди, інспекції, бюро та інші центральні органи виконавчої влади і місцеві державні адміністрації.

Згідно з Указом Президента України №406/2011 "Про Положення про Міністерство оборони України та Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України" Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Міністерство оборони України відповідно до покладених на нього завдань: звітує перед Кабінетом Міністрів України про використання виділених коштів; здійснює у встановленому порядку у межах своїх повноважень функції з управління об'єктами державної власності, що належить до сфери управління Міністерства; здійснює управління військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належить до сфери його управління, і надає Кабінету Міністрів України інформацію про результати інвентаризації військового майна Збройних Сил за минулий рік; виконує інші функції, пов'язані з реалізацією покладених на Міністерство України завдань.

Оскільки діючим законодавством на Міністерство оборони України як на центральний орган виконавчої влади покладено державою відповідні функції то відповідно воно уповноважене державою щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Отже, прокурор звертаючись до суду з позовом, представляє інтереси держави України, а не інтереси установ, уповноважених на виконання функцій держави.

Відповідно до ч.3 ст.10 та згідно норм ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд.

Судом надавалася можливість позивачу представити всі докази - документи, які б підтверджували позовні вимоги. Проте суду всіх доказів, на підтвердження викладених у позові обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, не було надано.

Так, в судовому засіданні встановлено та лише документально підтверджено, що Міністром оборони України видано 04.10.2004 року начальнику Головного управління торгівлі тилу МОУ довіреність за вихідним №220/2071, в тому числі на надання від імені Міністерства оборони України висновків (дозволу) на укладення договорів, в тому числі з питань розпорядження майном, що закріплене за ним на праві господарського відання (а.с.122).

12.02.2005 року Міністр оборони України окремим дорученням від 12.02.2005 року скасував довіреність від 04.10.2004 року(а.с.129).

Листом за №140/ЮР/154 від 17.02.2005 року, за підписом начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_6, на виконання окремого доручення Міністра оборони України повернуто перший примірник довіреності від 04.10.2004 року, термін дії якої не закінчився (а.с.123).

З листа Генеральної прокуратури України №10/2-1698 вих.06 від 15.03.2006 року відомо, що на звернення Концерну «Військторгсервіс» щодо законності дій керівництва Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, тобто ОСОБА_6, після скасування міністром оборони України довіреності від 04.20.2004 року було надано відповідь, що дозволи, видані начальником ОСОБА_6 підприємствам (установам) на відчуження майна, що закріплене за ними на праві повного господарського відання, до моменту скасування вказаної вище довіреності вважаються чинними на час їх дії і можуть використовуватись підприємствами за призначенням(а.с.17).

31.01.2006 року наказом Міністра оборони України №47 про реорганізацію Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України припинено діяльність Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України. реорганізувавши його шляхом приєднання до державного господарського об'єднання "Військторгсервіс", визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України (п.п. 1, 2 наказу)/а.с.126-127/.

Як вбачається із позовної заяви 27.03.2009 року Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею «Прайс» проведено публічні торги з продажу нерухомого майна - нежитлової будівлі, загальною площею 1716 м2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, які оформлені протоколом № 21-н про хід публічних торгів. Однак дана зазначена обставина у позовній заяві не була підтверджена документально у судовому засіданні.

З договору купівлі-продажу нежитлової будівлі (а.с.118-121) вбачається, що 24 червня 2009 року між Концерном «Військторгсервіс» в особі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_5(продавець), який діяв на підставі довіреності, посвідченої 12 вересня 2007 року за реєстровим номером 4165 ОСОБА_11, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та ОСОБА_4(покупець) укладено договір купівлі-продажу, згідно п.1.1. якого Продавець передав (продав) у власність, а Покупець - набув (купив) у власність нежитлову будівлю, загальною площею 1716 квадратних метрів, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, згідно п.2.1 Договору сторони погодили ціну нерухомості в розмірі 252194,04 гривень в тому числі ПДВ, на підставі вищевказаного протоколу №21-н про хід публічних торгів від 27.03.2009 року. Довіреність від 12.09.2007 року позивач суду також не представив, а тому не відомо, які мав права ОСОБА_5, від чийого імені діяв, не відомі умови і межі реалізації цих прав.

Крім цього, відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Вимогами позивача є те, що він просить визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нежитлове приміщення (будівлю), загальною площею 1716 квадратних метрів, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та зобов'язати відповідача повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України дане нежитлове приміщення.

Проте, в судовому засіданні не здобуто доказів того, що договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 24 червня 2009 року втратив чинність. Також прокурором не подано документів на підтвердження права власності на спірне нежитлове приміщення, що позбавляє суд можливість належно оцінити, що майно державного комерційного підприємства було закріплене за ним на праві господарського відання до укладення договору купівлі продажу.

Враховуючи те, що станом на даний час договір купівлі-продажу від 24.06.2009 року на підставі якого відповідач набув право власності на спірні об'єкти є чинним, ніхто його не визнавав недійсним, та те, що відповідачем було сплачено продавцю вартість спірних об'єктів, відтак, позовні вимоги Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Концерн «Військторгсервіс» про визнання права власності та витребування майна є безпідставними, а тому не можуть підлягати до задоволення.

Щодо заяви позивача про поновлення строку позовної давності, то суд дійшов до наступного.

У своїй заяві позивач вказує, що Івано-Франківській прокуратурі з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері про незаконну реалізацію вищевказаного нерухомого майна стало відомо тільки у 2012 році у ході проведення прокурорських перевірок, а тому вважає, що строк звернення до суду за захистом порушених інтересів держави пропущений з поважних причин(а.с.8,9).

Представником відповідача ОСОБА_10 30.09.2014 року в канцелярію суду надіслано поштою заяву про застосування строку позовної давності, у якій вказує на те, що позов подано прокурором лише в травні 2014 року, тобто через чотири повних роки та 11 місяців після укладення договору купівлі-продажу. Зазначає, що Міністерству оборони України, Концерну «Військторгсервіс» так і прокуратурі ще у 2009 році було відомо про описані в позовній заяві порушення права, а тому просить суд відмовити прокурору в інтересах держави в задоволенні позову у повному обсязі з підстав пропуску строку позовної давності(а.с.58-63).

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

У відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач зазначає, що перебіг позовної давності для вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.06.2009 року, укладеного між Концерном "Військторгсервіс" та ОСОБА_4, необхідно обчислювати, починаючи з 24.06.2009 року.

З матеріалів справи не вбачається, коли прокурору стало відомо про обставини справи, у заяві та в судовому засіданні прокурор пояснив, що така інформація стала відома останньому внаслідок проведеної у 2012 році перевірки, проте доказів, на підтвердження цього, прокурором не було надано.

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду, однак, не зважаючи на це, суд вважає, що в позові слід відмовити не у зв»язку з пропуском позовної давності, а по розгляду справи по суті - у зв»язку з безпідставністю позову.

А тому керуючись п. 2 ст. 121 Конституції України , ст.ст. 11 ч.1, 15, 16, 202, 256, 257, ч.1 ст.261, 326, 328, 386, 388 ЦК України, ст.ст.20, 33, 36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 3, 10 ч.3, 11, 45, 60, 131,209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Львівської області через Старосамбірський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення , якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Л.Й.Ніточко