Постанова № 43176793, 19.03.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/20418/14 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В. І.

Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 березня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О.

суддів: Грибан І. О., Губської О. А.

за участю секретаря: Тур В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2015 р. у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального Головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 17.12.2014 р. № 0002054801, № 0002074301, № 0002104302, № 0002124301, № 0002134301, № 0002144301 та рішень про застосування штрафних санкцій від 17.12.2014 р. № 0002064301, № 0002084301, № 0002094301.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2015 р., з урахуванням ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2015 р., адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 17.12.2014 р. № 0002134301, № 0002104302, № 0002124301, № 0002144301, № 0002084301, № 0002094301, винесені Міжрегіональним Головним управлінням ДФС - Центральним офісом з обслуговування великих платників.

Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та постановити нову, якою позовні вимоги в цій частині залишити без задоволення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

У відповідності до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів апеляційної скарги.

Сторони, належним чином повідомлені, в судове засідання на апеляційний розгляд не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін та третіх осіб.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржувану постанову суду - частково скасувати з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведено виїзну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 р. по 30.06.2014 р., за результатом якої складено акт від 01.12.2014 р. № 1418/28-10/25959784.

З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено наступні порушення:

- п. 137.8 ст. 137 з урахуванням п. 135.1 пп. 135.4.1 п. 135.4 ст.135, п. 137.4 ст. 137, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139 ст. 139, п. 140.2 ст. 140 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 3985007 грн. та встановлено завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток на загальну суму 1286544 грн.;

- абз «б» п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України з урахуванням вимог абз «а» пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14, абз «д» п. 186.3 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 202.1 ст. 202, п. 208.5 ст. 208 Податкового кодексу України в частині заниження обсягу продаж на вартість отриманих послуг, які надані компанією «Visa International Service Association» (США) на загальну суму 21933536,14 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 438707,23 грн.; п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та неправомірно віднесено до податкового кредиту Розділу ІІ «операції з придбання з ПДВ, які не надають право на формування податкового кредиту» додатка 5 до декларації з ПДВ на загальну суму ПДВ у розмірі 2394951,73 грн.;

- абз «б» пп. 176.2 ст. 176 з урахуванням пп .49.18.2 ст. 49 Податкового кодексу України позивачем подано податкові розрахунки про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, і сум утриманого з них податку за період з 3 кварталу 2013 року по 2 квартал 2014 року з недостовірними відомостями ат з помилками, що призвело до порушення п. 119.2 ст. 119 Податкового кодексу України;

- п. 7 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині донарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині донарахованого єдиного внеску в звітах за червень, вересень, жовтень 2011 року на суму 290,85 грн. у звіті за листопад 2012 року; дані порушення виявлені самостійно;

- абз 2 ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині неповної сплати єдиного внеску одночасно із видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів) та п. 2 ст. 24 Закону в частині прийняття банком платіжних доручень та інших розрахункових документів на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які нараховується єдиний внесок з квітня 2011 року по вересень 2013 року на загальну суму 31663,46 грн.;

- п. 103.1, 103.2, 103.4 ст. 103, гл 10 пп. 134.1.2 п. 134.1 ст. 134, пп. 163.2.2 п. 163.2 ст. 163 Податкового кодексу України встановлено порушення вимог п. 103.3 ст. 103, пп «в» п. 160.1, п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України, а саме позивач не утримував податок з доходу нерезидента із джерелом походження з України до або в момент виплати такого доходу, зокрема дохід у вигляді сплачених роялті на суму 219202,65 грн.;

- п. 69.2 ст. 69 Податкового кодексу України та пп. 2.1 п. 2 Порядку подання повідомлень про відкриття/закриття рахунків податків у банках та фінансових установ до органів державної податкової служби затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.04.2012 р. № 426 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.04.2012 р. за № 613/20926 несвоєчасно повідомлено ДПІ файлами в електронному вигляді через ДПА України про відкриття/закриття рахунків.

На підставі акту перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення рішення від 17.12.2014 р.:

- № 0002054301, яким позивачу нараховано штрафну санкцію у розмірі 510 грн.;

- № 0002074301, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем адміністративні штрафи та інші санкції у розмірі 21760 грн.;

- № 0002104302, яким збільшено позивачу грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток іноземних осіб на загальну суму 274003,32 грн. (за основним платежем 219202,65 грн., штрафні (фінансові) санкції - 54800,67 грн.);

- № 0002124301, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1286544 грн.;

- № 0002134301, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем з ПДВ на загальну суму 321778,28 грн (за основним платежем - 737422,63 грн., штрафні (фінансові) санкції - 184355,65 грн.);

- № 0002144301, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем податок на прибуток банківських організацій на загальну суму 75507,5 грн. (за основним платежем - 60406 грн., штрафні (фінансові) санкції - 15101,5 грн.);

Крім того, на підставі акту перевірки податковим органом прийнято рішення про застосування штрафних санкцій від 17.12.2014 р.:

- № 0002064301, яким нараховано штрафні санкції в сумі 290,85 грн. за своєчасне ненарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне стархування;

- № 0002084301, яким нараховано штрафні санкції в сумі 3166,35 грн. за неодночасну сплату ЄСВ з виплатою заробітної плати та допомоги по тимчасовій непрацездатності;

- № 0002094301, яким нараховано штрафні санкції в сумі 31663,46 грн. за порушення позивачем вимог, передбачених ч. 2 ст. 24 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Надаючи правову оцінку обставинам справи в частині оскарження судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та компанією «Visa International Service Association» (США) укладено договір про прийняття в членство та надання ліцензійних прав на використання торгових марок від 28.04.2005 р. № 14-1/22-06 та додаткову угоду від 04.06.2009 р.

В ході виконання умов вказаного договору та додаткової угоди компанією надано позивачу інвойси (рахунки) за отримані послуги на загальну суму 29545412,66 грн.

Податковий орган стверджує, що при отриманні імпортної послуги від VISA International Service Association, які відповідач кваліфікує як телекомунікаційні, банк повинен був на підставі абз. «д» п. 186.3 ст. 186 ПК України, виступаючи податковим агентом, нарахувати і сплатити ПДВ.

Надаючи правову оцінку обставинам справи в цій частині, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 р. № 2346-III ( далі - Закон № 2346) визначено, що міжнародна платіжна система - платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу коштів у межах цієї платіжної системи, у тому числі з однієї країни в іншу (згідно із п. 1.29 ст. 1 Закону України).

У відповідності до п. 1.43 вказаної норми учасник/член платіжної системи - юридична особа, що на підставі договору з платіжною організацією платіжної системи надає послуги користувачам платіжної системи щодо проведення переказу коштів за допомогою цієї системи та відповідно до законодавства України має право надавати такі послуги.

Також п. 1.37 ст. 1 Закону № 2346 визначає, що розрахунково-касове обслуговування - послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами.

Постановою Національного банку України від 15.11.2011 р. № 400 визначено послуги платіжної системи, що є послугами розрахунково-касового обслуговування та які не є об'єктом оподаткування.

Відповідно до пп. 6.6. п. 6 Переліку типових операцій з розрахунково-касового обслуговування, які відповідно до підпункту 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 розділу V Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування, затвердженого постановою Правління Національного банку України 15.11.2011 р. № 400, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 7 грудня 2011 р. за № 1410/20148, операції зі спеціальними платіжними засобами (далі - СПЗ) є послуги платіжних систем під час здійснення розрахунково-касових операцій з використанням СПЗ.

Керуючись вказаною нормою, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині оскарження зазначеного ППР.

Натомість, прийшовши до подібного висновку, суд першої інстанції не врахував, що у відповідності до п. 1.24 ст. 1 Закону № 2346 переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.

Посилаючись у своєму рішенні на лист Державної фіскальної служби України від 19.08.2014 р. № 1961/6/99-99-19-03-02-15, суд першої інстанції також не врахував, що цей лист має суттєве застереження: послуги, що прямо не пов'язані з переказом коштів, є об'єктом оподаткування ПДВ (а. с. 176 Т. 1).

З огляду на це, передчасним є висновок суду першої інстанції щодо того, що послуги надані позивачу компанією «Visa International Service Association» (США) є послугами міжнародної платіжної системи, а тому пов'язані з переказом коштів і не можуть бути об'єктом оподаткування.

Так при дослідженні колегією суддів матеріалів справи було встановлено, що оплата послуг, що є предметом спору, стосується комісій за здійснення процесінгових операцій, за авторизацію і маршрутизацію, за здійснення перевірки платіжною системою параметрів файла активності, за негативну відповідь по платіжним картам банку тощо.

На думку колегії суддів, вказані комісії, встановлені міжнародною платіжною системою, не перебувають у наслідковому зв'язку з рухом коштів та не залежать від такого руху, а перебувають у залежності від членства позивача в компанії «Visa International Service Association».

Зважаючи на вищевикладене, визначені податковим органом платежі позивача не належать до таких, що безпосередньо пов'язані з рухом певної суми коштів, а тому є об'єктом оподаткування ПДВ.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

В частині задоволення судом першої інстанції позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 17.12.2014 р. № 0002084301, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

З акту перевірки вбачається, що податковим органом встановлено порушення позивачем під час виплати заробітної плати та сум допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з квітня 2011 року по вересень 2013 року було порушено пропорційне перерахування єдиного внеску (одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиного внеску), чим порушили абз. 2 ч. 8 ст. 9 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464).

Колегія суддів зазначає, що у відповідності до абз. 2 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції оцінки обставинам справи не надав.

Натомість, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В акті перевірки відповідачем констатовано норму, яку, на думку відповідача було порушено позивачем, проте, жодним чином не доведено, що позивач здійснив виплату заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, без одночасної сплати єдиного внеску.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає оскаржуване податкове повідомлення - рішення протиправним, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для його скасування.

В частині задоволення судом першої інстанції позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення податкового органу від 17.12.2014 р. № 0002094301, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 24 Закону № 2464 банки приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, платіжні доручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику за погодженням з Національним банком України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

У відповідності до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

З огляду на дану норму, колегія суддів не підтримує позицію суду першої інстанції про скасування рішення про застосування штрафних санкцій на тій підставі, що позивач, здійснив перерахунок заробітної плати без наявності розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум, бо поєднує у собі функції банку та роботодавця одночасно.

Так колегія суддів дотримується позиції, що банки, задіяні у перерахуванні ЄСВ, наділені функцією контролю.

У відповідності до п. 12 ст. 25 Закону № 2464 органи доходів і зборів застосовують до банків такі фінансові санкції: за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на рахунки органів доходів і зборів сум єдиного внеску, фінансових санкцій, зазначених у частині одинадцятій цієї статті, нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка зазначених сум, розрахована за кожний день прострочення їх перерахування (зарахування), та накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не зарахованих (неперерахованих) сум; за порушення вимог, передбачених частиною другою статті 24 цього Закону, накладається штраф у розмірі суми єдиного внеску, яка підлягає сплаті платниками.

Зважаючи на те, що діюче законодавство не містить винятку щодо невиконання банком функції контролю за сплатою ЄСВ у випадку якщо такий банк користується в якості роботодавця власними послугами, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

В частині задоволення судом першої інстанції позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування ППР від 17.12.2014 р. № 0002124301 та № 0002144301, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У період з серпня 2010 р. по лютий 2012 р. між позивачем та ТОВ "ЮА-С.Т.А.Р." укладено ряд договорів за умовами якого останнє зобов'язалось виконати роботи з виготовлення та встановлення/монтажу зовнішніх рекламних вивісок і внутрішніх рекламних конструкцій, а позивач - прийняти та оплатити ці роботи.

На підставі названих договорів були складені акти здачі-прийняття виконаних робіт та податкові накладні.

Розрахунки позивач здійснив шляхом безготівкового перерахунку коштів, сплачені суми відніс до валових витрат, а виготовлену та встановлену продукцію зарахував до основних засобів.

Разом з тим, вироком Печерського районного суду м. Києва встановлено, що ОСОБА_3, працюючи на посаді директора з фінансів (директора з економіки) ТОВ "ЮА-С.Т.А.Р.", складав та видав товариству завідомо неправдиві офіційні документи, які засвідчують факти здійснення господарських операцій з рекламного оформлення відділень позивача.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2014 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 р., якою відмовлено у задоволенні позовних вимог публічному акціонерному товариству «Дочірній Банк Сбербанку Росії», встановлено порушення позивачем встановленого порядку формування валових витрат у зв'язку з безтоварністю укладених угод.

За змістом ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Встановлюючи недоведеність відповідачем відсутності реальних господарських операцій позивача з ТОВ "ЮА-С.Т.А.Р.", суд першої інстанції дану норму не врахував та незважаючи на існуюче рішення суду, що набрало законної сили, задовольнив позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 17.12.2015 р. № 0002124301 та № 0002144301.

Натомість, колегія суддів зауважує, що факт відсутності господарських операцій між позивачем та ТОВ "ЮА-С.Т.А.Р." перебуває в наслідковому зв'язку зі здійсненням позивачем амортизаційних відрахувань об'єктів, що були предметом неіснуючих господарських відносин.

Зважаючи на те, що на час розгляду справи в суді першої інстанції постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2014 р. та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 р. у справі № 826/6410/14 не скасовані судом вищої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що податкові повідомлення - рішення від 17.12.2014 р. № 0002124301 та № 0002144301 винесені відповідачем правомірно, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з одночасною відмовою у задоволенні позовних вимог в цій частині.

В частині задоволення судом першої інстанції позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування ППР від 17.12.2014 р. № 0002104302, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

З акту перевірки вбачається, що податковий орган дійшов висновку про безпідставне неутримання та не нарахування позивачем податку з доходу нерезидента (компанії «Open Wey Technologies Ltd» (Кіпр) на території України.

Так з матеріалів справи вбачається, що між ПАТ «Сбербанк Росії» та компанією «Open Wey Technologies Ltd» (Кіпр) укладено договір ліцензії на програмне забезпечення від 18.02.2013 р. щодо придбання у ліцензіата ліцензії на використання електронної системи обробки інформації розповсюджу вальної Ліцензіатом на ринку під назвою «WAY4».

Відповідно до п. 103.1. ст. 103 Податкового кодексу України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Згідно із п. 103.2. ст. 103 Податкового кодексу України особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції зазначив, що позивачем до перевірки надано сертифікат Міністерства фінансів Республіки Кіпр, який засвідчує, що компанія «Open Wey Technologies Ltd» (Кіпр) є резидентом республіки Кіпр відповідно до Конвенції між Урядом Республіки Кіпр та Урядом СРСР про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна, підписаної 20.10.1982 р.

Однак, підставою для донарахування позивачу податку з доходів нерезидента апелянт вважає ненадання під час перевірки позивачем документів щодо фактичної належності у власності (бенефіціарство) компанії «Open Wey Technologies Ltd» (Кіпр) ліцензії на програмне забезпечення «WAY4».

Суд першої інстанції належної оцінки цій другій складовій умови звільнення від оподаткування згідно п. 103.2. ст. 103 Податкового кодексу України не надав, права власності контрагента позивача на ліцензію не встановив.

Натомість, позивач у судове засідання, повідомлений належним чином про день, час та місце розгляду справи, не з'явився, заперечень на апеляційну скаргу у наданий судом апеляційної інстанції строк не надав.

Докази права власності на ліцензію позивачем не були надані відповідачу і під час проведення податкової перевірки.

З огляду на це, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність позивачем наявності у нього права на звільнення вказаних операцій від оподаткування в порядку п. 103.2. ст. 103 Податкового кодексу України.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з підстав, викладених вище.

Доводи апеляційної скарги частково спростовують позицію суду першої інстанції та апеляційним судом приймаються в якості належних.

У відповідності до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення не у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його часткового скасування.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П ОС Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2015 р. у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2015 р. в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 17.12.2014 р. № 0002134301, №0002104302, №0002124301, №0002144301, №0002094301скасувати.

В цій частині прийняти нову постанову, якою позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" залишити без задоволення.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2015 р. залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя О. О. БеспаловСуддя І. О. ГрибанСуддя О. А. Губська

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: