Рішення № 43164506, 11.03.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2015 р. Справа№ 914/3867/14

За позовом: Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Гудвін», м.Львів

про стягнення 42 453грн. 23 коп.

та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Гудвін», м.Львів

до відповідача: Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав», м.Київ

про визнання договору недійсним

Головуючий суддя Мазовіта А.Б.

Суддя Петрашко М.М.

Суддя Сухович Ю.О.

Секретар Юрків М.Г.

Представники:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Михайлів М.М., представник (довіреність від 19.11.2014 р.);

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Рісний М.Б., представник (довіреність від 19.11.2014 р.)

Представникам роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України, заяв про відвід суду не надходило.

Приватна організація «Українська ліга авторських і суміжних прав», м.Київ звернулася до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гудвін», м. Львів про стягнення 42453грн. 23 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав їх достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 03.11.2014 р. призначив розгляд справи на 24.11.2014 р. Ухвалою суду від 24.11.2014 р. розгляд справи відкладено на 08.12.2014 р. В судовому засіданні 08.12.2014 р. оголошено перерву до 22.12.2014 р. Ухвалами суду від 22.12.2014 р. призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів та відкладено розгляд справи на 26.01.2015 р. Відповідно до проведеного автоматичного розподілу членів колегії суддів, у склад колегії введено суддів Петрашка М.М. та Сухович Ю.О.

29.12.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Гудвін» подало зустрічний позов до Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав» про визнання договору недійсним.

З врахуванням того, що зустрічний позов подано до початку розгляду справи по суті іншим складом суду, ухвалою суду від 21.01.2015 р. прийнято зустрічну позовну заяву до спільного розгляду з первісним позовом.

В подальшому в судових засіданнях оголошувалася перерва та строк вирішення спору продовжувався з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду.

В судових засіданнях представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) позовні вимоги підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого первісного позову пояснив, що між сторонами було укладено договір, за умовами якого позивач надав відповідачеві право (невиключну ліцензію) на публічне виконання оприлюднених музичних творів, зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань. За надане право (невиключну ліцензію) відповідач зобов'язався виплачувати позивачеві винагороду (роялті), проте свої зобов'язання щодо оплати виконав лише частково, внаслідок чого позивач просив стягнути з відповідача 36 260 грн. 00 коп. основного боргу, 2 019 грн. 44коп. інфляційних втрат, 1 638 грн. 74 коп. 3% річних та 2 535 грн. 05 коп. пені.

Представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) проти первісного позову заперечив, зазначив, що сторонами не було досягнено згоди з приводу усіх істотних умов, зокрема щодо предмету та строку дії договору, розміру і порядку виплати роялті, що вказує на неукладеність договору. Окрім того, на думку відповідача, договір від його імені підписано невідомою особою, оскільки підпис не належить директору ТзОВ «Гудвін» Шерстюку П.В., який володіє правом підпису та діє на підставі статуту товариства. Разом з тим, відповідач вказав на те, що позивачем не представлено жодного переліку творів, які перебувають у його віданні та за використання яких відповідач зобов'язаний сплачувати винагороду (роялті), а також не надано будь-яких доказів на підтвердження використання Товариством з обмеженою відповідальністю «Гудвін» у своїй діяльності об'єктів авторського та суміжних прав, дозвіл на використання яких має надаватися Приватною організацією «Українська ліга авторських і суміжних прав».

Окрім іншого, відповідачем за первісним позовом подано заяву про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення суми основного боргу за жовтень та листопад 2011 року, інфляційних втрат і 3% річних за цей період та пені за період з жовтня 2011 року по жовтень 2014 року включно.

Представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) на спростування доводів відповідача (позивача за зустрічним позовом) вказав на те, що в договорі, укладеному між сторонами, наявні усі істотні умови, обов'язковість яких визначена законодавчо, зокрема, умови щодо його строку, способів використання, території, розміру і порядку виплати авторської винагороди. Позивач звернув увагу суду на наявність в нього, як організації колективного управління, повноважень щодо надання дозволів на використання будь-яких об'єктів авторського права, які хоча і не перебувають в його управлінні, але не вилучені з нього в установленому порядку. Таким чином, на думку позивача, безпідставним є твердження відповідача щодо необхідності наведення в договорі переліку творів, які перебувають у віданні ПО «Українська ліга авторських і суміжних прав» та за використання яких відповідач зобов'язаний сплачувати винагороду (роялті). Окрім того, зазначив, що законодавство не ставить в залежність обов'язок щодо сплати роялті за ліцензійним договором від використання чи невикористання ліцензіатом відповідних об'єктів авторського права та суміжних прав, відтак, позивач не зобов'язаний наводити жодних доказів на підтвердження такого використання.

В судових засіданнях представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) позовні вимоги за зустрічним позовом підтримав, просив задоволити зустрічний позов та визнати недійсним договір №КБР-12/05/11 від 01.05.2011р., враховуючи те, що ПО «Українська ліга авторських і суміжних прав» не є уповноваженою організацією колективного управління, а отже, на момент укладення оспорюваного договору не володіла повноваженнями щодо надання права на публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань. Поряд з цим, на обгрунтуванням позовних вимог за зустрічним позовом надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на первісний позов, зокрема щодо відсутності у договорі істотних умов та недотримання належної письмової форми при укладенні правочину.

Представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) проти зустрічного позову заперечив, просив відмовити в його задоволенні у зв'язку зі спливом позовної давності щодо вимоги про визнання договору недійсним, оскільки такий було укладено 01.05.2011 р., про що було відомо позивачеві як стороні оспорюваного договору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

01.05.2011 р. між Приватною організацією «Українська ліга авторських і суміжних прав» (УЛАСП, позивач, відповідач за зустрічним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гудвін» (користувач, відповідач, позивач за зустрічним позовом) було укладено договір № КБР-12/05/11.

Преамбула договору визначає, що УЛАСП є організацією, яка має повноваження надавати дозвіл на використання об'єктів авторського права та здійснювати збір винагороди (роялті) за використання об'єктів суміжних прав способом публічного виконання на підставі Свідоцтва про реєстрацію в якості організації колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України за № 19/2011 від 24.01.2011р. та договору доручення № ЛУ-01/20-11 від 20.01.2011р. з єдиною в Україні уповноваженою організацією колективного управління по збору і розподілу винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, та зафіксованих в них виконань - ОП «Українська ліга музичних прав». Сторони погодилися, що укладають даний договір з метою забезпечення здійснення єдиних виплат за використання об'єктів авторського права та суміжних прав, а також отримання єдиного дозволу на використання об'єктів авторського права та суміжних прав, що сприятиме поліпшенню захисту об'єктів авторського та суміжного права на території України, а також полегшенню організації виплат роялті суб'єктам авторського та суміжного права.

Згідно з п. 2.1 договору, користувач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань (далі разом твори), а УЛАСП надає користувачу на умовах, визначених цим договором, право (невиключну ліцензію) на таке виконання. Користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) УЛАСП відповідно до договору та закону.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що у випадку, якщо жодна з сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 4.1 договору дати припинення дії договору, він вважається пролонгованим ще на один рік і так кожного разу. Таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа.

Додатком № 1 до договору № КБР-12/05/11 від 01.05.2011р. сторонами погоджено, що закладом, в якому користувач здійснює публічне виконання творів є клуб «Рафінад» з кількістю місць 48 та площею 140 кв.м., розташований за адресою: м.Львів, вул.Руданського, 1.

Пунктом 2.3. визначено обов'язок користувача перераховувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних додатках до цього договору, не пізніше, ніж за 5 днів до початку місяця, за який здійснюється платіж. Платіж за дні, з яких складається залишок місяця,в якому укладено договір, здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання цього договору.

Пунктом 1.2. додатку № 2 до договору сторони узгодили, що загальна сума щомісячної винагороди з дня набуття чинності договору становить 980грн. Зазначена сума щомісячно перераховується користувачем на розрахунковий рахунок ПО «УЛАСП» відповідно до умов договору.

Відповідно до п.3.4. договору, користувач зобов'язується протягом п'яти днів письмово повідомити УЛАСП про припинення публічного виконання фонограм в закладах користувача, зазначених у відповідних додатках до цього договору. В разі несвоєчасного повідомлення про настання таких обставин користувач зобов'язується сплатити винагороду, узгоджену сторонами у відповідних додатках, у повному обсязі і за весь період.

Як вбачається з реєстру платіжних документів, наявного в матеріалах справи, пояснень представника позивача (відповідача за зустрічним позовом), а також не заперечується відповідачем (позивачем за зустрічним позовом), 24.11.2011 р., 14.03.2012 р. та 27.03.2012 р. ТзОВ «Гудвін» на виконання умов договору перерахувало позивачеві кошти на загальну суму 4 980 грн.

Позивач (відповідач за зустрічним позовом) стверджує, що станом на момент прийняття рішення відповідач (позивач за зустрічним позовом) був зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті) у встановленому договорі розмірі за 43 місяці, здійснивши оплату наданої позивачем невиключної ліцензії за період з травня 2011 року по листопад 2014р., натомість відповідач (позивач за зустрічним позовом) оплатив повністю лише п'ять місяців та частково шостий місяць використання невиключних прав. У зв'язку з наведеним, позивач (відповідач за зустрічним позовом) просив стягнути з відповідача (позивача за зустрічним позовом) заборгованість за 37 місяців використання прав, наданих йому за договором, в сумі 36 260 грн. 00коп.

Як передбачено п.2.6. договору, у разі затримки платежів, користувач зобов'язаний виплатити УЛАСП пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За порушення строків здійснення платежів позивач за первісним позовом також просив стягнути з відповідача пеню за період з 27.10.2011 р. по 31.10.2014 р. включно в розмірі 2 535 грн. 05 коп.

Окрім того, керуючись ст.625 Цивільного кодексу України, позивач за первісним позовом здійснив нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період існування прострочки виконання зобов'язання у розмірі 1 638 грн. 74коп. та 2 019 грн. 44 коп. відповідно.

Заперечуючи проти позовних вимог позивача за первісним позовом, відповідач подав зустрічний позов, у якому вказав на недійсність договору з наступних підстав.

Як стверджує позивач за зустрічним позовом, ПО «Українська ліга авторських і суміжних прав» на момент укладення оспорюваного договору не була уповноваженою організацією колективного управління та не мала повноважень щодо надання дозволу на використання об'єктів авторського права та здійснення збору винагороди (роялті) за використання об'єктів суміжних прав способом публічного виконання, оскільки, відповідно до вимог Порядку визначення уповноважених організацій колективного управління, які здійснюватимуть збирання і розподіл винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України від 22.12.2008 р. №1175, для отримання статусу уповноваженої організація повинна перебувати на обліку організацій колективного управління в Державній службі не менше п'яти років, проте, станом на 01.05.2011 р. ПО «УЛАСП» не відповідала цьому критерію та не могла бути визначена уповноваженою організацією.

Також позивач за зустрічним позовом зазначив, що повноваження ПО «Українська ліга авторських і суміжних прав» на укладення від імені ОП «Українська Ліга Музичних Прав» договорів про сплату винагороди (роялті) за комерційне використання фонограм та зафіксованих у них виконань музичних творів способом публічного виконання були припиненими з 02.03.2012 р. Відповідач за зустрічним позовом, будучи попередженим про зменшення його повноважень щодо надання дозволів на використання та збору винагороди за використання об'єктів, які перебувають у віданні ОП «Українська Ліга Музичних Прав», а отже і зменшення обсягу об'єктів, які мали б виступати предметом договору та, відповідно, зменшення обсягу прав користувача щодо використання таких об'єктів при здійснені своєї господарської діяльності, не повідомив ТзОВ «Гудвін» про зазначені зміни та продовжив збирати винагороду (роялті) ніби-то як представник ОП «Українська Ліга Музичних Прав». На думку позивача за зустрічним позовом, вказаним користувача було введено в оману.

Підставою недійсності договору №КБР-12/05/11 від 01.05.2011 р. позивач за зустрічним позовом вважає і невідповідність форми договору вимогам закону, звертаючи увагу суду на те, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). На переконання позивача за зустрічним позовом, договір від імені користувача підписано невідомою особою, що підтверджується відсутністю запису щодо прізвища, імені та по батькові такої особи, та наявністю підпису, який не належить директору ТзОВ «Гудвін» - Шерстюку Павлу Вікторовичу.

Позивач за зустрічним позовом посилається і на відсутність в договорі №КБР-12/05/11 від 01.05.2011 р. істотних умов, зокрема щодо предмету і строку дії договору.

Так, за його твердженням, оскільки у договорі не визначено конкретного переліку об'єктів, на використання яких Товариству надано невиключну ліцензію, а обов'язковим атрибутом умови про предмет ліцензійного договору є визначення об'єктів авторського права і суміжних прав, щодо використання яких укладається такий договір, то відсутність такого визначення є ознакою непогодження сторонами договору його предмету, а отже, ознакою неукладеності договору.

Також позивач за зустрічним позовом стверджує, що у примірнику, який наявний в ТзОВ «Гудвін», не зазначено строк дії договору (місце для відповідного запису залишено порожнім), що свідчить про відсутність погодження сторонами ще однієї істотної умови договору, а саме строку дії господарського договору.

Разом з цим, ТзОВ «Гудвін» вважає такими, що не відповідають вимогам законодавства, п.1.1. додатку №2 до договору (розмір щомісячної винагороди обчислюється виходячи з фіксованої ставки 980 грн. за кожен заклад користувача, зазначений у відповідних додатках до договору) та абз.2 п.3 додатку №2 до договору (сторонами погоджено, що УЛАСП буде розподіляти отриману від користувача винагороду (роялті) у відповідності до звітів мережевих українських радіостанцій про публічне сповіщення ними фонограм музичних творів за звітний період (календарний квартал), посилаючись на те,що, правовими актами не передбачено визначення розміру винагороди (роялті) у виді фіксованої ставки, а розподіл винагороди (роялті) у відповідності до звітів мережевих українських радіостанцій суперечить нормам законодавства України.

Враховуючи викладене, ТзОВ «Гудвін» вважає договір №КБР-12/05/11 від 01.05.2011 р. недійсним, а, відтак, вимоги позивача за первісним позовом щодо стягнення заборгованості за невиконання такого договору безпідставними.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст.203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст.203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. (ч.6 ст.203).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. (ст.204 ЦК України).

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.

В поданій зустрічній позовній заяві позивач просить суд визнати недійсним договір №КБР-12/05/11 від 01.05.2011 р. Як на одну з підстав своїх позовних вимог за зустрічним позовом ТзОВ «Гудвін» посилається на те, що ПО «Українська ліга авторських і суміжних прав» не мала права вчиняти оспорюваний правочин, а також ввела ТзОВ «Гудвін» в оману щодо наявності в неї повноважень на вчинення такого правочину.

З приводу вказаного, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 215 ЦК України підставою недійсності правочину визначає недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно зі ст. 418 ЦК України, право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Як встановлено ст.426 ЦК України, способи використання об'єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Статтею 7 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Суб'єктами суміжних прав є: виконавці творів, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань; виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм; виробники відеограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм; організації мовлення та їх правонаступники (ст.36 Закону).

Стаття 45 Закону встановлює такі способи управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав: особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.

Право суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав доручати управління своїми майновими правами організаціям колективного управління передбачено також ч.1 ст.47 Закону.

Положеннями ст.1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що організацією колективного управління (організацією колективного управління майновими правами) є організація, що управляє на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і не має на меті одержання прибутку.

Відповідно до ст.48 Закону України «Про авторське право і суміжні права», повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі. На основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень зокрема і такі функції: погоджувати з особами, які використовують об'єкти авторського права і (або) суміжних прав, розмір винагороди під час укладання договору; укладати договори про використання прав, переданих в управління; збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону. (ч.1 ст.49 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Як вбачається з наявного в матеріалах справи свідоцтва про облік організації колективного управління № 19/2011 від 24.01.2011 р., виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, Приватна організація «Українська ліга авторських і суміжних прав» є організацією колективного управління, яка здійснює управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав. В матеріалах справи відсутні докази того, що вказане свідоцтво не було дійсним на момент укладення оспорюваного договору або було анульоване в подальшому.

В силу прямої вказівки закону, Приватна організація «Українська ліга авторських і суміжних прав» як організація колективного управління уповноважена укладати договори про надання невиключних прав на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав з особами, які в своїй діяльності використовують такі об'єкти, у тому числі й з ТзОВ «Гудвін».

Також, враховуючи визначений вищенаведеними положеннями закону правовий статус ПО «Українська ліга авторських і суміжних прав» як організації колективного управління, яка наділена повноваженнями на самостійне управління правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, суд зазначає, що зміст оспорюваного договору № КБР-12/05/11 від 01.05.2011р. в цілому не свідчить про те, що його було укладено від імені та за рахунок ОП «Українська ліга музичних прав» згідно з умовами договору доручення № ЛУ-01/20/11 від 20.01.2011 р. В той же час, дослідження правовідносин між ПО «Українська ліга авторських і суміжних прав» та ОП «Українська ліга музичних прав», що виникли на підставі договору доручення № ЛУ-01/20/11 від 20.01.2011 р., перебуває поза межами предмета доказування у даній справі і не впливає на чинність оспорюваного договору та правомірність дій ПО «Українська ліга авторських і суміжних прав» як організації колективного управління щодо збирання винагороди за використання об'єктів авторського права і суміжних прав у спірних правовідносинах.

Судом також не береться до уваги твердження позивача за зустрічним позовом про відсутність у ПО «УЛАСП» статусу уповноваженої організації колективного управління в розумінні ч.2 ст.43 Закону України «Про авторське право і суміжні права», оскільки Закон жодним чином не пов'язує можливість організації колективного управління укладати договори про використання прав, переданих їй в управління, з наявністю в неї статусу саме уповноваженої організації колективного управління.

У зв'язку з викладеним, суд вважає безпідставними твердження позивача за зустрічним позовом стосовно відсутності у ПО «УЛАСП» необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення договору, а також введення Товариства з обмеженою відповідальністю «Гудвін» в оману щодо укладення договору Приватною організацією «Українська ліга музичних прав» від імені та в інтересах ОП «Українська Ліга Музичних Прав».

Окрім того, ТзОВ «Гудвін» вважає такими, що не відповідають вимогам законодавства, п.1.1. додатку №2 до договору (розмір щомісячної винагороди обчислюється виходячи з фіксованої ставки 980 грн. за кожен заклад користувача, зазначений у відповідних додатках до договору) та абз.2 п.З додатку №2 до договору (сторонами погоджено, що УЛАСП буде розподіляти отриману від користувача винагороду (роялті) у відповідності до звітів мережевих українських радіостанцій про публічне сповіщення ними фонограм музичних творів за звітний період (календарний квартал), посилаючись на те,що, правовими актами не передбачено розмір винагороди (роялті) у виді фіксованої ставки, а розподіл винагороди (роялті) у відповідності до звітів мережевих українських радіостанцій суперечить нормам законодавства України.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Твердження позивача за зустрічним позовом про те, що правовими актами не передбачено розмір винагороди (роялті) у виді фіксованої ставки спростовуються положеннями ч.3 ст.33 та ч.5 ст.15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», якими встановлено, що авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином, а розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори.

Також суд не вважає положення абз.2 п.3 додатку №2 до договору (сторонами погоджено, що УЛАСП буде розподіляти отриману від користувача винагороду (роялті) у відповідності до звітів мережевих українських радіостанцій про публічне сповіщення ними фонограм музичних творів за звітний період (календарний квартал), таким, що впливає на дійсніть договору та правовідносини між ПО «УЛАСП» і ТзОВ «Гудвін», оскільки стосується подальшого розподілу коштів ПО «УЛАСП» на користь правовласників.

Необхідно також зазначити, що згідно ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За твердженням позивача за зустрічним позовом, договір від імені користувача підписано невідомою особою, що підтверджується відсутністю запису щодо прізвища, імені та по батькові такої особи, та наявністю підпису, який не належить директору ТзОВ «Гудвін» - Шерстюку Павлу Вікторовичу.

У зв'язку з цим, ТзОВ «Гудвін» не вважає договір №КБР-12/05/11 від 01.05.2011 р. таким, що укладений в належній письмовій формі.

Згідно з п. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про авторське право і суміжні права», договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі.

Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним (ч.2 ст.1107 ЦК України).

Як встановлено ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Крім того, відповідно до ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Відповідно до статті 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до п. 3.4. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

24.11.2011 р., 14.03.2012 р. та 27.03.2012 р. ТзОВ «Гудвін» на виконання умов договору перерахувало на поточний рахунок позивача (відповідача за зустрічним позовом) кошти на загальну суму 4 980 грн. Вказане не заперечується сторонами та підтверджується реєстром платіжних документів, наявним в матеріалах справи.

Зазначене свідчить про схвалення дій представника, який уклав спірний договір від імені відповідача, що в силу приписів ст. 241 ЦК України не дає підстав для визнання цього договору недійсним із заявлених позивачем за зустрічним позовом підстав.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України в редакції, яка існувала на момент укладення спірного правочину було передбачено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Окрім того, суд звертає увагу позивача за зустрічним позовом, що договір №КБР-12/05/11 від 01.05.2011 р. скріплений печаткою ТзОВ «Гудвін».

Позивачем за зустрічним позовом не подано доказів того, що ним було втрачено печатку товариства, а також доказів повідомлення правоохоронних органів про втрату (незаконне заволодіння) печатки чи вчинення службового підлогу.

Таким чином, відтиск печатки ТзОВ «Гудвін» на спірному договорі свідчить, що договір підписаний уповноваженою особою, керівником позивача за зустрічним позовом - директором Шерстюком П.В.

Стосовно посилань позивача за зустрічним позовом на недосягнення між сторонами згоди відносно необхідних істотних умов, що свідчить про неукладеність договору, суд відзначає таке.

Згідно з п.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч.3 ст.180 ГК України).

Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди. (ч.2 ст.33 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

За своєю правовою природою договір №КБР-12/05/11 від 01.05.2011 р. є ліцензійним договором, за умовами якого користувачеві надано право (невиключну ліцензію) на здійснення публічного виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань.

Відповідно до ч.1 ст.1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. (ч.3 ст.1109 ЦК України).

Згідно з абз.3 ч.3 ст. 1108 ЦК України, невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Недосягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов може свідчити про неукладеність такого договору, тобто непородженням ним цивільних прав та обов'язків.

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним. Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом, як-от частиною другою статті 15 Закону України «Про оренду землі») (п.2.6. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

На спростування твердження ТзОВ «Гудвін» про відсутність погодження сторін ліцензійного договору щодо його предмету, а саме відсутність визначення об'єктів авторського права і суміжних прав, щодо яких цей договір укладався, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з приписами пункту «в» частини першої статті 49 Закону України «Про авторське права і суміжні права» до функцій організацій колективного управління належить збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського і (або) суміжних прав не лише суб'єктам авторського і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також й іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

Водночас згідно з положеннями частини другої тієї ж статті суб'єкти авторського права, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладення договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Отже, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які хоча й не перебувають в їх управлінні, але не вилучені з нього в установленому порядку, законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо).

Такий підхід водночас забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права - як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди - та дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.

Наведений висновок суду узгоджується з роз'ясненнями, наданими у Постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. №12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності», а також з правовою позицією Вищого господарського суду України, що викладена, зокрема, у постановах від 23.04.2013 р. у справі № 5011-76/14300-2012, від 13.09.2013 р. у справі № 5011-20/6926-67/3-2013, від 13.09.2013 р. у справі № 5011-76/18947-2012, від 15.10.2013 р. у справі № 910/1424/13, від 18.03.2014 р. № 910/16618/13.

Таким чином, у договорі №КБР-12/05/11 від 01.05.2011 р. визначено його предмет, яким є надання Приватною організацією «Українська ліга авторських і суміжних прав» Товариству з обмеженою відповідальністю «Гудвін» дозволу (невиключної ліцензії) на публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань, перелік яких є необмеженим, оскільки умовами договору не визначено будь-яких застережень щодо загального переліку або окремих об'єктів використання, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують вилучення із управління ПО «Українська ліга авторських і суміжних прав» певних об'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Відповідно до п. 4.1. договору №КБР-12/05/11 від 01.05.2011 р., цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.05.2012 р., а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що у випадку, якщо жодна зі сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 4.1 договору дати припинення дії договору, він вважається пролонгованим ще на один рік і так кожного разу. Таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа.

Позивач за зустрічним позовом стверджує, що у примірнику, який наявний в ТзОВ «Гудвін», не зазначено строк дії договору (місце для відповідного запису залишено порожнім), що свідчить про відсутність погодження сторонами ще однієї істотної умови договору, а саме строку дії господарського договору.

Суд зазначає, що, в силу прямої вказівки закону, у разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п'ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п'ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна із сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін (ч.3 ст.1110 ЦК України).

Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони узгодили предмет, ціну, спосіб використання творів, розмір і порядок виплат, строк дії договору, інші умови договору, а також під час укладення вищевказаного договору пропозицій щодо додаткових умов договору сторонами не висувалося, у зв'язку з чим договір №КБР-12/05/11 від 01.05.2011 р. слід вважати укладеним.

Позивач за зустрічним позовом не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин, відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину, неспрямованість договору на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Стосовно заяви відповідача за зустрічним позовом від 23.02.2015 р. (вх.№7602/15) про застосування позовної давності суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 ст.261 встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки матеріалами справи не підтверджено порушення відповідачем за зустрічним позовом прав та охоронюваних законом інтересів позивача за зустрічним позовом, перебіг позовної давності не розпочався, а, відтак, і не міг бути пропущений Товариством з обмеженою відповідальністю «Гудвін» при зверненні до суду з зустрічним позовом про визнання недійсним договору.

Стосовно вимог позивача за первісним позовом слід зазначати наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом не береться до уваги посилання ТзОВ «Гудвін» щодо відсутності доказів на підтвердження використання ним об'єктів авторського права і суміжних прав, оскільки підтвердження такого використання не є необхідним з огляду на наступне.

Як зазначено вище, за своєю правовою природою укладений між сторонами договір належить до ліцензійних договорів, оскільки його предметом є надання дозволу (невиключної ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності

У п. 5.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. №12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» зазначено наступне. Якщо ліцензійним договором передбачено оплатне використання об'єкта права інтелектуальної власності, ліцензіарові не може бути відмовлено у вимозі про стягнення плати з мотиву невикористання ліцензіатом відповідного об'єкта (якщо договір є чинним).

Крім того, відповідно до п.3.4. договору, користувач зобов'язався протягом п'яти днів письмово повідомити УЛАСП про припинення публічного виконання фонограм в закладах користувача, зазначених у відповідних додатках до цього договору. В разі несвоєчасного повідомлення про настання таких обставин користувач зобов'язався сплатити винагороду, узгоджену сторонами у відповідних додатках, у повному обсязі і за весь період.

У статті 614 ЦК України зазначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Суд зазначає, що законодавство про авторське право та суміжні права не містить виключень щодо звільнення користувача від обов'язку внесення плати за користування об'єктами суміжних прав, наданого йому згідно умов чинного договору, у випадку його фактичного невикористання користувачем з залежних від останнього причин.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно із ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Стосовно поданої відповідачем за первісним позовом заяви про застосування позовної давності (вх.№1801/15 від 19.01.2015 р.) слід зазначити таке.

В поданій заяві ТзОВ «Гудвін» вказує на те, що станом на момент подання Приватною організацією «Українська ліга авторських і суміжних прав» позову сплив трьохрічний строк позовної давності щодо вимог про сплату заборгованості за жовтень 2011 р. (26.09.2014 р.) та за листопад 2011 р. (27.10.2014 р.) У зв'язку з цим, вважає безпідставним нарахування позивачем суми основного боргу з врахуванням індексу інфляції за жовтень 2011 року та листопад 2011 року, а також 3% річних за вказаний період.

Як передбачено п.4.4.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», з урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Відповідач за первісним позовом помилково вважає датою подання позову 30.10.2014 р. (дату реєстрації заяви в канцелярії суду), в той час як датою подання слід вважати 24.10.2014 р., оскільки позовну заяву було надіслано засобами поштового зв'язку, що підтверджується відповідними штемпелями підприємства зв'язку на описі вкладення та поштовому конверті, адресованому Господарському суду Львівської області.

Окрім того, позивачем здійснено розрахунок позовних вимог (суми боргу, інфляційних втрат та 3% річних) без врахування заборгованості за жовтень 2011 року (яку слід було сплатити 26.09.2011 р.), починаючи розрахунок із заборгованості за листопад 2011 року (27.10.2011 р.), тобто в межах позовної давності.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень, позивачем за первісним позовом правомірно нараховано 3% річних в сумі 1 638 грн. 74 коп.

Судом проведено перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат, внаслідок чого встановлено, що їх розмір є більшим, ніж заявлено позивачем за первісним позовом до стягнення. Оскільки позивач не скористався своїм правом на збільшення позовних вимог в частині донарахованих сум, до задоволення підлягають інфляційні втрати в сумі 2 019 грн. 44 коп., тобто, в межах заявлених позовних вимог.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Як визначено п.2.6. договору, у разі затримки платежів, користувач зобов'язаний виплатити УЛАСП пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкції за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

До вимог про стягнення пені застосовується строк позовної давності в один рік, встановлений ч.2 ст.258 ЦК України.

Згідно з ч.3, ч.4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У заяві про застосування позовної давності відповідач за первісним позовом також зазначив про пропуск позивачем за первісним позовом строку позовної давності за вимогою про стягнення пені.

Суд звертає увагу ТзОВ «Гудвін», що позовна давність за вимогою про стягнення пені сплила лише щодо окремих періодів, а саме щодо пені, нарахованої за невиконання зобов'язань, які підлягали виконанню протягом жовтня 2011 року - березня 2013 року та частково щодо пені, нарахованої за невиконання зобов'язань, які мали бути виконані протягом квітня 2013 року - вересня 2013 року.

Відповідно до здійсненого судом розрахунку з врахуванням спливу річної позовної давності щодо окремих періодів нарахування пені, сума пені, що підлягає стягненню становить 987 грн. 08 коп.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним позовом обгрунтовані частково, загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення, складає 36260грн. 00 коп. основного боргу, 2 019 грн. 44 коп. інфляційних втрат, 1 638 грн. 74коп. 3% річних, 987 грн. 08 коп. пені. В решті позовні вимоги за первісним позовом задоволенню не підялгають. В задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Оскільки спір за первісним позовом виник з вини відповідача (позивача за зустрічним позовом), то судові витрати по розгляду справи в цій частині необхідно необхідно покласти на відповідача (позивача за зустрічним позовом) відповідно до ст.49 ГПК України пропорційно до задоволених вимог. Враховуючи, що спір за зустрічним позовом виник з вини відповідача (позивача за зустрічним позовом), то судові витрати по розгляду справи в цій частині необхідно залишити за відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) відповідно до ст. 49 ГПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 1, 7, 15, 33, 36, 43, 45, 47, 48, 49 Закону України «Про авторське право і суміжні права», ст.ст. 6, 16, 202, 203, 204, 207, 215, 239, 241, 256, 257, 261, 267, 418, 426, 509, 526, 530, 549, 610, 612, 614, 625, 626, 627, 628, 629, 638, 1107, 1108, 1109, 1110 ЦК України, ст.ст. 180, 193, 207, 230, 231, 232 ГК України та ст.ст. 4-3, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 60, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гудвін», м.Львів, вул.Патона, 2/4-А (ідентифікаційний код 31805328) на користь Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав», м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 2-Б, оф. 287 (ідентифікаційний код 37396233) 36260грн. 00 коп. основного боргу, 2 019 грн. 44 коп. інфляційних втрат, 1638грн. 74 коп. 3% річних, 987 грн. 08 коп. пені, та 1 760 грн. 38 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти первісного позову відмовити.

4. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

5. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 11.03.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 16.03.2015 р.

Головуючий суддя Мазовіта А.Б.

Суддя Петрашко М.М.

Суддя Сухович Ю.О.