Ухвала суду № 43163975, 11.03.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/5928/14

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого - судді Скрипченка В.О.,

суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Сівєлькіної С.Є.,

позивача ОСОБА_1, представника Прокуратури Одеської області Вербовщука С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області, третя особа: ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу №2212к о/с від 19.09.2014 р., поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

16 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Прокуратури Одеської області, третя особа: ОСОБА_3, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ прокурора Одеської області про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 №2212к від 19 вересня 2014 року, поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора прокуратури в органах прокуратури Одеської області з дати звільнення, тобто з 19.09.2014 року, стягнути з прокуратури Одеської області середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначено, що звільнення з займаної посади є незаконним, оскільки позивач не допускав вчинення проступку, який порочить честь працівника прокуратури, не проявляв нещирість та не надавав недостовірних даних при прийомі на роботу до органів прокуратури. Притягнення до кримінальної відповідальності має розглядатися як стадія кримінального переслідування згідно з Рішенням Конституційного Суду України №9-рп/99 від 27 жовтня 1999 року у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Особа вважається притягненою до кримінальної відповідальності тільки після постановлення судом обвинувального вироку, який набрав законної сили. Відповідно до Рішення Конституційного Суду від 27жовтня 1999 року №9-рп/99: п. 1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду; п. 1.2. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. З урахуванням викладеного позивач вважає, що під слідством не знаходився, а отже, підстав у відповідача стверджувати про надання позивачем недостовірної інформації не має.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позов задовольни в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї позивача ОСОБА_1, представника Прокуратури Одеської області Вербовщука С.Г., вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що 07 вересня 2012 року після проведення спеціальної перевірки та проходження співбесіди ОСОБА_1 був призначений стажистом на посаду прокурора прокуратури Любашівського району Одеської області.

17 вересня 2013 року, достроково виконавши план стажування, був атестований на вказану посаду.

Наказом прокурора Одеської області від 04.07.2014 року №1364к позивача призначено на посаду старшого прокурора прокуратури Малиновського району м. Одеси на період відпустки для догляду за дітьми до досягнення ними 3-х річного віку ОСОБА_3, звільнивши його з посади прокурора прокуратури Овідіопольського району з 07.07.2014 року.

21.07.2014 Наказом прокурора області ОСОБА_1 продовжено строковий трудовий договір до 20.07.2015 року на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 4-х річного віку ОСОБА_3

В ході проведеної перевірки встановлено, що 17.12.2011 року слідчим СВ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області порушено кримінальну справу №03201101240 відносно ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 187 КК України.

ОСОБА_1 того ж дня затримано в порядку статті 115 КПК України (в редакції 1960 року) та доставлено до ізолятору тимчасового тримання, де він знаходився до 26.12.2011 р.

У липні 2012 року під час працевлаштування на роботу в органи прокуратури Одеської області, а саме: заповнюючи автобіографію ОСОБА_1 проявив нещирість, надав неправдиві відомості, зазначивши, що під судом та слідством не перебував.

Про обставини перебування ОСОБА_1 під слідством та в ізоляторі тимчасового тримання стало відомо у вересні 2014 року під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №1201317047004384, внесеного 10.07.2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

З урахуванням вказаного, відповідно до частини 1 статті 8, пункту 5 статті 9 та статті 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України, статей 46 та 46-2 Закону України «Про прокуратуру», Наказом прокурора області від 19.09.2014 року №2212к за скоєння вчинку, який порочить працівника прокуратури, старшого прокурора прокуратури Малиновського району м. Одеси юриста 3 класу ОСОБА_1 звільнено з посади та органів прокуратури Одеської області.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується апеляційний суд.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про прокуратуру» від 5.11.1991 року за №1789-ХІІ, Дисциплінарним статутом прокуратури України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 06.11.1991 року та іншими нормативними актами.

Питання проходження публічної служби, організація та порядок діяльності органів прокуратури визначаються спеціальним Законом № 1789-ХІІ та іншими законодавчими актами.

Відповідно вимог статті 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України, працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя.

Статтею 8 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Крім того, статтею 48 Закону України «Про прокуратуру», передбачено порядок заохочення та відповідальність прокурорів та слідчих, частиною третьою цієї статті встановлено, що, зокрема, за скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом.

За змістом статті 11 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила.

Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави та суспільства.

За змістом Закону №1789-ХІІ, загальним принципом діяльності органів прокуратури є принцип демократизму і законності. Законність державної служби в органах прокуратури знаходить свій прояв у тому, що працівник прокуратури зобов'язаний виконувати свою професійну діяльність у межах, що встановлені чинним законодавством, повноважень державного органу - прокуратури України, в якому він займає прокурорську посаду, не виходячи за рамки своїх посадових прав і обов'язків. Прокурори можуть здійснювати тільки ті дії, які передбачені чинним законодавством. Важливим проявом законності державної служби в органах прокуратури є те, що рішення, які приймає прокурор, повинні бути прийняті в межах його компетенції і відповідати нормативно-правовим актам вищої юридичної сили. Одним із стримувань від порушення цього принципу є наявність щодо прокурорів низки обмежень, які спрямованні на забезпечення саме законності у діяльності органів прокуратури. Робітники прокуратури зобов'язанні виконувати розпорядження та вказівки своїх керівників, що забезпечує реалізацію цього принципу. Невід'ємними принципами є дотримання норм та правил суспільного життя та поведінки, тобто поведінка працівника прокуратури повинна відповідати загальним нормам та нормам, визначеним юридичною деонтологією.

Як вбачається з оскаржуваного наказу, підставою для звільнення позивача з займаної посади слугувало вчинення ним проступку, який порочить його як працівника прокуратури.

Проступком, який ганьбить честь і гідність, порочить працівників прокуратури, є дія чи бездіяльність, яка хоча і не є злочинною, але за своїм характером несумісна з високим званням прокурора і робить неможливим виконання ним своїх службових обов'язків; грубе порушення загальноприйнятих норм і правил поведінки, що принижує авторитет державної служби - органів прокуратури.

Прокурори зобов'язані сприяти підвищенню позитивного іміджу та авторитету органів державної влади і прокуратури зокрема, дорожити своїм ім'ям та статусом, не допускати невитриманості у висловлюваннях, уникати ситуацій, що дискредитують орган державної влади або ганьбить репутацію прокуратури.

Крім того, приписами статті 46 Закону України «Про прокуратуру» встановлено вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів і слідчих. Так, на вказані посади, з урахуванням цієї статті, призначаються громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості.

Крім того, частиною 2 статті 28 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури встановлено, що працівник прокуратури має бути взірцем законослухняності, добропорядності, додержуватись загальновизнаних норм моралі та поведінки.

Вищим моральним змістом службової діяльності працівника є захист людини, її життя і здоров'я, честі та особистої гідності, невід'ємних прав і свобод.

Совість, професійний обов'язок, честь і гідність є головними моральними орієнтирами на службовому шляху і складають моральний стрижень такого працівника.

Честь працівника виявляється в сукупності таких якостей, як заслужена репутація, добре ім'я, особистий авторитет, вірність службовому обов'язку, даному слову і прийнятим моральним зобов'язанням.

Гідність нерозривно пов'язана з обов'язком і честю та являє собою єдність морального духу і високих моральних якостей, їх формування та підтримку в самому собі й інших людях.

Поряд з цим, частиною 2 статті 6 Кодексу передбачено, що працівник прокуратури повинен ставитися до громадян справедливо, уважно, доброзичливо та неупереджено згідно із загальнолюдськими принципами моралі.

Мораль (від лат. moralis - те, що стосується уподобань, mores - уподобання) - засади влаштування взаємин між людьми у суспільстві, сукупність норм поведінки того чи іншого суспільного організму. Мораль охоплює погляди на уподобання й почуття, світоглядні орієнтації й принципи, цілі й мотиви вчинків і стосунків, проводячи межу між хорошим і поганим, порядністю й непорядністю, чесністю й безчестям, справедливістю й беззаконням, нормою й ненормальністю, милосердям й жорстокістю і т. д. Мораль пропонує зразки належної поведінки.

Структура моралі включає у себе оціночні погляди, орієнтації щодо сенсу життя й ідеали, ставлення до того, що відбувається довкола, суспільні традиції, норми поведінки, життєві принципи, мотиви вчинків, життєві цілі, людські взаємини, категорії добра, совісті, честі, справедливості, щастя і таке інше.

Статтею 29 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури передбачено, що оцінка дотримання правил професійної етики та поведінки працівника прокуратури може надаватися, зокрема, під час проведення атестації, при вирішені питань щодо підвищення по службі, присвоєння класного чину, підготовці характеристик та рекомендацій, а також в інших необхідних випадках.

Пунктами 3 та 3.1 наказу Генерального прокурора України від 15.09.2014 року за №2гн передбачено комплектування прокурорсько-слідчих посад професійно підготовленими, компетентними, принциповими, добросовісним, з високими моральним якостями працівниками.

Крім того, пунктом 33 цього наказу визначено основні визначальні критерії, які характеризують оцінку діяльності прокурорів і слідчих, серед яких, крім інших вважається кваліфікованість, компетентність, досвідченість, відданість справі, ініціативність, принциповість та неупередженість у вирішені службових питань, непримиренність до будь-яких порушень закону, дотримання морально-етичних норм.

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що порушення у відношенні ОСОБА_1 кримінальної справи та в подальшому приховування вказаних відомостей при заповненні ним особисто автобіографії, не є прикладом безумовного дотримання вимог законів і високоморальних принципів, а навпаки.

Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно відхилив посилання позивача на рішення Конституційного Суду України №9-рп/99 від 27 жовтня 1999 року, оскільки вказане рішення визначає момент настання кримінальної відповідальності. А звільнення позивача відбулось не через притягнення його до кримінальної відповідальності, а за скоєння вчинку, який порочить працівника прокуратури.

При цьому, приписами статті 214 КПК України (2012 р.), зокрема, визначено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Генеральною прокуратурою України за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 КПК України, у випадках:

1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення;

2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів;

3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Приписами статті 111 КПК України (в редакції 1960 р.), досудове слідство провадиться у всіх справах, за винятком справ про злочини, зазначені в останньому реченні частини 1 статті 27 і статті 425 цього Кодексу, по яких досудове слідство провадиться у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор чи суд.

Досудове слідство провадиться лише після порушення кримінальної справи і в порядку, встановленому цим Кодексом. Слідчий зобов'язаний негайно приступити до провадження слідства в порушеній ним чи переданій йому справі.

В свою чергу, судами обох інстанції враховується, що питання, яке було поставлено в автобіографії позивача, викладено у редакції: Чи перебували Ви під судом або слідством, де, коли та за що?

На що, ОСОБА_1 відповів: Під судом та слідством не перебував.

Тоді як, судом першої інстанції вірно встановлено, що 17.12.2011 року слідчим СВ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області порушено кримінальну справу №03201101240 відносно ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 187 КК України. ОСОБА_1 того ж дня затримано в порядку статті 115 КПК України (в редакції 1960 року) та доставлено до ізолятору тимчасового тримання, де він знаходився до 26.12.2011 року.

А з урахуванням приписів як КПК України (в редакції 1960 р.) так і чинного КПК України, вказані дії є досудовим розслідуванням (досудовим слідством), а отже, відповідь ОСОБА_1 у автобіографії про те, що під слідством він не перебував, суперечить дійсним обставинам з приводу цього питання.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію довів та обґрунтував. В свою чергу позивач не довів протиправність прийнятого відповідачем рішення про дисциплінарне стягнення.

Колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції правильним і таким, що відповідає вимогам ст. ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність рішення суду не спростовують.

Відтак, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали апеляційного суду в повному обсязі.

Головуючий В.О.Скрипченко

Суддя О.С.Золотніков

Суддя Ю.В.Осіпов