Рішення № 43163336, 12.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2015Справа № 1/43

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомАкціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" доЖитлово-будівельного кооперативу "Залізничник - 4"простягнення 52 220 грн 35 коп.Представники: від позивача: Левченко В.І. - представник за довіреністю № 91/2014/09/05-4 від 05.09.2014від відповідача: не з'явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

17.01.2008 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" з вимогами до Житлово-будівельного кооперативу "Залізничник - 4" про стягнення заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 20.10.1999 № 031-044-9 у розмірі 38 742 грн 45 коп., 8 273 грн 92 коп. інфляційних втрат, 2 374 грн 83 коп. 3% річних та 2 829 грн 15 коп. пені.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 20.10.1999 № 031-0449-3 не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість за використану теплову енергію за період з 01.10.2004 по 01.02.2007 у розмірі 25 264 грн 56 коп., крім того у зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором позивачем нараховано пеню у розмірі 2 829 грн 15 коп., 3 % річних у розмірі 2 374 грн 83 коп. та інфляційні втрати у розмірі 8 273 грн 92 коп.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2014, позов задоволено частково, з Житлово-будівельного кооперативу "Залізничник - 4" на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" стягнуто 2 374 грн 83 коп. 3% річних, 8 273 грн 92 коп. інфляційних втрат, 2 829 грн 15 коп. пені, 387 грн 43 коп. державного мита та 118 грн 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також припинено провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 25 264 грн 56 коп.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014 постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2014 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2014 у справі № 1/43 скасовано, а справу № 1/43 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2015 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 03.02.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 розгляд справи відкладено на 23.02.2015, у зв'язку з неявкою представника відповідача у судове засідання та неподанням останнім витребуваних доказів.

23.02.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2015 розгляд справи відкладено на 12.03.2015, у зв'язку із задоволенням клопотання представника відповідача та неподанням останнім витребуваних доказів.

12.03.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли відзив на позовну заяву та заява про застосування наслідків спливу позовної давності.

Представник відповідача в судове засідання 12.03.2015 не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не подав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У судове засідання 12.03.2015 з'явився представник позивача, надав документи на виконання вимог ухвали суду та надав пояснення по суті спору, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги.

У судовому засіданні 12.03.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

20.10.1999 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (постачальник за договором) та Житлово-будівельним кооперативом «Залізничник-4» (споживач за договором) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 031-0449-3, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах передбачених даним договором (далі - договір).

Відповідно до статуту Публічного акціонерного товариства «Київенерго», затвердженого загальними зборами акціонерів Акціонерної енергопостачальної організації «Київенерго» (протокол № 2/2013 від 22.04.2013), Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» перейменована у Публічне акціонерне товариство «Київенерго» у відповідності до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI.

Положеннями розділу 8 договору встановлено строк дії договору, а саме даний договір набуває чинності з дня його підписання, та діє до 31.12.1999. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Згідно з пунктом 2.2.1 договору енергопостачальна організація зобов'язалась постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року в кількості та в обсягах згідно з додатком 1 до договору.

Відповідно до пункту 2.3.1 договору абонент зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Відповідно до пункту 5.1 договору облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Порядок розрахунків сторони погодили в додатку № 4 до договору, відповідно до умов пункту 2 якого передбачено, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту № 1 за адресою: вул. Жилянській, буд. № 63, розрахункова група, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірних оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

У відповідності до пункту 3.2. додатку № 4 до договору а сплату за вказаними в пункті 2 цього додатку документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця, при цьому абонентам, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел «Енергопостачальної організації» та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді.

У відповідності до додатку № 3 до договору розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами, затвердженими Розпорядженням Київської міської адміністрації від 15.01.1999 № 47, за кожну відпущену Гігокалорію (1Гкал/грн.) без урахування ПДВ для опалення у розмірі 29 грн 64 коп. (100 %), для гарячого водопостачання у розмірі 29 грн 64 коп. (100%).В період дії договору можливе змінення тарифів.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до пункту 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 03.10.2007 № 1198, у споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Як вбачається з, доданого до позовної заяви, розрахунку ціни позову за період з 01.10.2004 до 01.11.2007 позивачем було поставлено відповідачу теплову енергію на загальну суму 203 322 грн 55 коп. на умовах, передбачених укладеним між сторонами договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 20.10.1999 № 031-044-9. Факт, обсяги та вартість наданих послуг підтверджується копіями облікових карток за період з жовтня 2004 року по жовтень 2007 року.

Відповідно до позовної заяви, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 38 742 грн 45 коп. за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 20.10.1999 № 031-044-9, що виникла за період з 01.10.2004 по 01.02.2007.

При детальному дослідженні, наданих позивачем облікових карток за період з жовтня 2004 року по січень 2007 року включно судом встановлено, що період з 01.10.2004 до 01.02.2007 позивачем було поставлено відповідачу теплову енергію на загальну суму 159 008 грн 43 коп. та відповідно до розрахунку ціни позову та довідки про надходження коштів за спожиту теплоенергію за період з травня 2004 року по жовтень 2007 року за договором від 20.10.1999 № 0310449, відповідачем за період з жовтня 2004 року по січень 2007 року було сплачено 113 064 грн 41 коп., таким чином станом на 01.02.2007 заборгованість за спожиту теплову енергію складає 45 944 грн 02 коп. Однак, суд розглядає вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 38 742 грн 45 коп. за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 20.10.1999 № 031-044-9, що виникла за період з 01.10.2004 по 01.02.2007, оскільки суд позбавлений можливості виходу за межі позовних вимог за відсутності про це клопотання заінтересованої сторони (пункт 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України).

Щодо поданих відповідачем, 11.07.2014 та 12.03.2015, заяв про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за період з жовтня 2004 року по 18.01.2005, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом враховано рекомендації, викладені у пункті 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» стосовно того, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як вбачається з рекомендацій, викладених у пункті 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства України, порушене право позивача підлягає захисту судом у разі звернення позивача за захистом протягом встановленого законом загального 3-річного строку позовної давності з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника сплачувати частинами (окремими платежами) та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного платежу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору розрахунок за надані послуги повинен здійснюватись відповідачем частинами - періодичними платежами (по 25 числа поточного місяця), початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту прострочення виконання відповідачем кожного із цих зобов'язань окремо.

У випадку неналежного виконання стороною зобов'язань за договором, позовна давність за вимогами кредитора про стягнення заборгованості, яка визначена періодичними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення платежа.

Згідно з частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням пункт 3 додатку 4 до договору та враховуючи звернення до суду з позовом 17.01.2008, заявлені позивачем вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла у період з 01.10.2004 до 17.01.2008, з урахуванням часткових оплат, у розмірі 11 405 грн 81 коп., не підлягають задоволенню, у зв'язку зі спливом строку позовної давності, крім того позивачем не надано суду доказів щодо наявності поважних причин її пропуску.

Судом встановлено, що відповідно до довідок про надходження коштів за спожиту теплоенергію за період з травня 2004 року по вересень 2009 року за договором від 20.10.1999 № 0310449 відповідачем здійснено погашення заборгованості за спожиту теплову енергію за період з травня 2004 року по листопад 2007 року, який включає період заявлений в даній справі (з жовтня 2004 року по січень 2007 року).

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно з частиною 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Розглянувши надані відповідачем докази сплати заборгованості після порушення провадження у справі, дослідивши матеріали справи, суд вважає за доцільне припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за спожиту теплову енергію за період з травня 2004 року по листопад 2007 року у розмірі 27 336 грн 64 коп.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3% річних в розмірі 2 374 грн 83 коп. та інфляційні втрати у розмірі 8 273 грн 92 коп., нараховані за період прострочення вказаний в розрахунку, доданому до позовної заяви (з 01.10.2004 по 25.10.2007), а також пені у розмірі 2 829 грн 15 коп. за період прострочення вказаний в розрахунку, доданому до позовної заяви (з 01.05.2007 по 25.10.2007).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Судом враховано рекомендації, викладені у пункті 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом 3.5 додатку 3 до договору у випадку несплати теплової енергії до кінця до кінця розрахункового періоду, енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 829 грн 15 коп., нарахованої за період з 01.05.2007 по 25.10.2007, визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з тим, що позивачем не надано суду доказів існування заборгованості за спожиту теплову енергію за період з 01.05.2007 по 25.10.2007.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом враховано рекомендації, викладені у пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", стосовно того, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором, позивачем було правомірно нараховано 3 % річних та інфляційні втрати.

Судом враховано рекомендації, викладені у пункті 5.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» стосовно того, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 Цивільного кодексу України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 Цивільного кодексу України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

З огляду на вищевикладене, судом здійснено перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат за період прострочення, визначений з урахуванням строку позовної давності, а саме за період з 26.02.2005 по 25.10.2007, у зв'язку з чим вимоги позивача про нарахування відповідачу 3 % річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню за перерахунком суду, а саме 3 % річних у розмірі 742 грн 08 коп. та інфляційні втрати у розмірі 1 739 грн 96 коп.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судом враховано рекомендації, викладені у пункті 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» стосовно того, що якщо у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Окрім того, положеннями пункту 14 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 11.10.2010 N 2 "Про деякі питання практики застосування розділу XII2 Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що порядок і розміри справляння судового збору із заяв про перегляд судових рішень, а також повернення сплачених сум судового збору з цих заяв визначено Законом України "Про судовий збір", зокрема, абзацом третім частини першої, пунктом 1 частини другої статті 3, пунктом 11 частини другої статті 4, статтею 5, пунктами 2 і 4 частини першої статті 7 цього Закону. Розподіл зазначених сум між сторонами здійснюється за загальними правилами частин першої - четвертої статті 49 ГПК, а повернення їх у передбачених названим Законом випадках - у порядку, що встановлюється центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики, яким є Міністерство фінансів України".

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Kеруючись ст. 44, ч. 1 та ч. 2 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Залізничник - 4" (03141, м. Київ, вул. Волгоградська 11, ідентифікаційний код 22905948) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка 5, ідентифікаційний код 00131305) 3 % річних у розмірі 742 (сімсот сорок дві) грн 08 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 739 (одна тисяча сімсот тридцять дев'ять) грн 96 коп., судові витрати за подання позовної заяви у розмірі 365 (триста шістдесят п'ять) грн 57 коп.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка 5, ідентифікаційний код 00131305) на користь Житлово-будівельного кооперативу "Залізничник - 4" (03141, м. Київ, вул. Волгоградська 11, ідентифікаційний код 22905948) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 913 (дев'ятсот тринадцять) грн 50 коп.

4. Припинити провадження у справі в частині стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Залізничник - 4" заборгованості за спожиту теплову енергію за період з травня 2004 року по листопад 2007 року у розмірі 27 336 грн 64 коп.

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 18.03.2015

Суддя Н.Б. Плотницька