Постанова № 43161728, 17.02.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2015 р.м.ОдесаСправа № 494/768/14-а

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Лебединський С.Й.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Бітова А.І.

суддів - Милосердного М.М.

- Ступакової І.Г.

при секретарі - Римар Д.В.

з участю: представника відділу державної виконавчої служби Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області - Полтавчук О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою відділу державної виконавчої служби Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області на постанову Березівського районного суду Одеської області від 18 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області про визнання незаконними дій державного виконавця та скасування постанови про арешт майна боржника,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області (далі ВДВС Березівського МУЮ в Одеській області) про:

- визнання незаконними дій державного виконавця ВДВС Березівського МУЮ в Одеській області Горака І.В. щодо винесення ним постанови від 07 травня 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, затвердженої начальником ВДВС Березівського МУЮ в Одеській області Бєлою І.О.;

- скасування постанови державного виконавця ВДВС Березівського МУЮ в Одеській області Горака І.В. від 07 травня 2014 року про арешт майна: Ѕ частини належної позивачу квартири АДРЕСА_1 та оголошення заборони на його відчуження, затвердженої начальником ВДВС Березівського МУЮ в Одеській області Бєлою І.О.;

- скасування постанови старшого державного виконавця ВДВС Березівського МУЮ в Одеській області Бевзюк Т.В. від 19 травня 2012 року про стягнення з неї виконавчого збору в сумі 357 грн., та від 19 вересня 2012 року про стягнення з неї витрат на проведення виконавчих дій в сумі 37, 72 грн.;

- стягнення з ВДВС Березівського МУЮ в Одеській області моральну шкоду у сумі 3 000 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказувала, що виконавче провадження було відкрито 10 травня 2012 року, але вона не була повідомлена про відкриття виконавчого провадження або про вчинення виконавчих дій, згідно положень ст. 31 Закону України "Про виконавче провадження", крім цього розмір штрафу, який вона має сплатити складає 3 570 грн., що є неспівмірним із арештом а Ѕ частини квартири. Також, посилалась на спричинення їй моральної шкоди, яку вона оцінює у 3 000 грн.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що накладення арешту на майно позивачки у Ѕ частини належній їй квартири є вимушеною мірою, оскільки інших можливостей на стягнення з відповідачки коштів у дохід держави у розмірі 1 785 грн. адміністративного штрафу не було.

Постановою Березівського районного суду Одеської області від 18 вересня 2014 року адміністративний позов задоволено частково.

Постанови ВДВС Березівського МУЮ в Одеській області від 19 вересня 2012 року про стягнення з ОСОБА_3 37,72 грн. за проведені виконавчі дії та 357 грн. виконавчого збору, від 07 травня 2014 року, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження - визнано незаконними та скасовано.

Стягнуто з ВДВС Березівського МУЮ в Одеській області, 67300, Одеська область м. Березівка, вул. К. Маркса, 10 на користь ОСОБА_3, що є зареєстрованою у АДРЕСА_1 моральну шкоду у розмірі 1 000 грн.

В апеляційній скарзі ВДВС Березівського МУЮ ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ВДВС Березівського МУЮ, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

17 квітня 2012 року на ОСОБА_3, як на керівника ПАТ "Березівський молочний завод" начальником УПФ України у Березівському районі був накладений штраф в сумі 1 785 грн. за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування за лютий 2012 року у сумі 13 764, 25 грн.

10 травня 2012 року старшим державним виконавцем ВДВС Березівського МУЮ в Одеській області Бевзюк Т.В. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №32579593, про стягнення з ОСОБА_3 штрафу на користь УПФ України по Березівському району Одеської області.

Постанова про відкриття виконавчого провадження боржнику ОСОБА_3 була направлена лише 18 травня 2012 року за №1648-1649 простою кореспонденцією.

19 вересня 2012 року старшим державним виконавцем ВДВС Березівського МУЮ в Одеській області Бевзюк Т.В. були винесені постанови про стягнення з ОСОБА_3 37,72 грн. за проведені виконавчі дії та 357 грн. виконавчого збору.

Наступні виконавчі дії у виді запитів державного виконавця у різні підприємства, організації, установи були вчинені 28 січня 2014 року.

07 травня 2014 року державним виконавцем була винесена постанова про арешт майна боржника, а саме: 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 належної боржнику ОСОБА_3 та оголошення заборони на його відчуження. Постанова була направлена боржнику 07 травня 2014 року за №3225/02-41 та отримана нею 20 травня 2014 року.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що спірні постанови відповідача є неправомірними, а тому підлягають скасуванню.

Судова колегія вважає висновки суду першої інстанції в цій частині правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71, 72 КАС України, ч.1 ст. 6, ч.2 ст. 25, ч.1 ст. 31, ч.1 ст. 27, ч.1 ст. 28, ч.5 ст. 50, ч.7 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження".

Судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що всі виконавчі дії відповідача були здійснені відповідно до вимог діючого законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно ч.1 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Приписами ч.2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Згідно з ч.1 ст. 31 Закону України "Про виконавче провадження", копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Частиною 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження", у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою ст. 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.

На виконання Закону України "Про виконавче провадження", наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року №74/5 затверджено Інструкцію про проведення виконавчих дій, п. 4.1. якої передбачено, що постанова про відкриття виконавчого провадження вважається врученою боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за умов, передбачених для вручення судових повісток. У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, установленому статтею 32 Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення.

З аналізу вищевикладених правових норм вбачається, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору має виноситися лише після закінчення строку, встановленого для добровільного виконання рішення суду, при встановленні обставин, що рішення боржником у добровільному порядку не виконано, та за умови направлення боржникові копії постанови про відкриття виконавчого провадження у порядку, передбаченому законодавством.

Судова колегія звертає увагу на те, що обов'язок державного виконавця з'ясувати обставину отримання копії постанови про відкриття виконавчого провадження передує вчиненню будь-яких дій стосовно примусового виконання рішення.

Однак, в порушення вищенаведених законодавчих норм, постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №32579593 від 10 травня 2012 року була направлена позивачу простою кореспонденцією, та в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення позивача про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, постанови старшого державного виконавця ВДВС Березівського МУЮ в Одеській області Бевзюк Т.В. від 19 травня 2012 року про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 357 грн., та від 19 вересня 2012 року про стягнення витрат на проведення виконавчих дій в сумі 37, 72 грн. винесено з порушеннями вимог діючого законодавства.

Стосовно правомірності прийняття постанови про арешт майна: 1/2 частини належної позивачу квартири АДРЕСА_1 та оголошення заборони на його відчуження, судова колегія зазначає наступне.

Частиною 5 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження", у разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення.

Згідно ч.7 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника ОСОБА_3

Судова колегія зазначає, що матеріалами справи підтверджено, (а саме відповідями державних органів та установ на запити відповідача), що 1/2 квартири АДРЕСА_1 є єдиним житлом боржника

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому судова колегія, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч.3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій щодо винесення оскаржуваних постанов.

За таких обставин, судова колегія доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3, в частині скасування спірних постанов відповідача, і, відповідно, необхідність їх задоволення.

Крім того, судова колегія не приймає довід апелянта про те, що судом першої інстанції порушено правила предметної підсудності, виходячи з наступного.

Відповідно ч.3, 6 ст. 181 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених п.п.1-4 ч.1 ст. 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.

Згідно п.9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" визначаючи предметну та територіальну підсудність справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, судам необхідно враховувати, що за приписами п.5 ч.1 ст. 18, ч.6 ст. 181 КАС України, адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених п.п.1-4 ч.1 ст. 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист, незалежно від статусу позивача у виконавчому провадженні.

При цьому місцевим загальним судам як адміністративним судам також предметно підсудні адміністративні справи з приводу оскарження постанов державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу в ході виконання ними ухвалених цими судами рішень (п.5 ч.1ст. 18 КАС України).

Отже, даний адміністративний позов предметно підсудний місцевому загальному суду, як адміністративному.

Вирішуючи справу в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач отримала моральні страждання у зв'язку з чисельними порушеннями її прав працівниками ВДВС Березівського МУЮ в Одеській області та оцінив глибину фізичних та душевних страждань позивача у розмірі 1 000 грн.

Судова колегія не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За загальними підставами деліктної відповідальності, а також згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовими елементами якого є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

При цьому відсутність хоча б однієї складової виключає можливість відшкодування шкоди.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю вони заподіяні), в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Відповідно до ч.3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 9 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Таким чином, судова колегія вважає що позивачем не було обґрунтовано в чому саме полягають її душевні страждання, та не доведено того, що цих страждань вона зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї з боку відповідача.

За таких обставин, судова колегія доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди і, відповідно, необхідність відмови в їх задоволенні.

Враховуючи, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, керуючись п.п.3, 4 ч.1 ст. 202 КАС України вважає необхідним, скасовуючи постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 частково.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.3 ч.1 ст. 198; п.п. 3, 4 ч.1 ст. 202; ч.2 ст. 205; ст. 207; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу відділу державної виконавчої служби Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Березівського районного суду Одеської області від 18 вересня 2014 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати незаконними дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області Горака І.В. щодо винесення ним постанови від 07 травня 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження.

Скасувати постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області Горака І.В. від 07 травня 2014 року про арешт майна: Ѕ частини належної ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 та оголошення заборони на його відчуження.

Скасувати постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області Бевзюк Т.В.:

- від 19 травня 2012 року про стягнення виконавчого збору в сумі 357 грн.;

- від 19 вересня 2012 року про стягнення витрат на проведення виконавчих дій в сумі 37,72 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному .

Повний текст судового рішення виготовлений 20 лютого 2015 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Милосердний М.М.

Суддя: Ступакова І.Г.