Постанова № 43161334, 16.03.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"16" березня 2015 р. Справа № 902/1667/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Публічного акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз"

на рішення господарського суду Вінницької області від 21.01.2015 р.

у справі № 902/1667/14 (суддя Маслій І.В.)

за позовом Заступника прокурора м. Вінниці в інтересах держави в особі Вінницької міської ради

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз"

про внесення змін до договору оренди земельної ділянки

за участю представників сторін:

позивача: Федчишин В.А.;

відповідача: не з'явився;

прокурора: Білера І.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 21.01.2015 р. у справі №902/1667/14 позов заступника прокурора м. Вінниці в інтересах держави в особі Вінницької міської ради до Публічного акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз" про внесення змін до договору оренди земельної ділянки задоволено. Внесено зміни до Договору оренди земельної ділянки від 08 липня 2005 року, укладеного між Вінницькою міською радою та Публічним акціонерним товариством "Концерн Галнафтогаз", зареєстрованого у Вінницькій регіональній філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.12.2005 року за №040500100271, а саме п. 11 договору викладено у новій редакції.

При прийнятті вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі рішення Вінницької міської ради 33 сесії 4 скликання від 13.04.05 р. № 1161 між позивачем та відповідачем 08.07.05 р. укладено договір оренди земельної ділянки комерційного використання (обслуговування автозаправної станції) загальною площею 0,1921 га, терміном на 10 років. Вінницькою міською радою 21.06.13 р. прийнято рішення 33 сесії 6 скликання № 1332 про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель міста Вінниці, відповідно до якого встановлено середню базову вартість 1 кв. м. земель міста - 290,80 грн/кв.м. та зобов'язано користувачів до 01.01.2014 року внести зміни в договори оренди землі в частині розрахунку орендної плати за земельні ділянки. З огляду на наведене, судом встановлено, що орендна плата за земельну ділянку, що перебуває у користуванні відповідача становить 3 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, та складає 50 150, 72 грн.

При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції було враховано відповідні положення Земельного, Цивільного та Податкового кодексів України, Закону України "Про оренду землі", а також роз'яснення, наведені у п. 2.19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин".

В обґрунтування своїх висновків, суд першої інстанції вказав на те, що на день розгляду справи рішення Вінницької міської ради про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Вінниці не скасоване, зміни до Договору позивач пропонує внести у зв'язку із законодавчою зміною вартості земельної ділянки, будь якої домовленості на день розгляду справи щодо предмету спору сторонами не досягнуто.

Ураховуючи встановлені обставини у даній справі та положення діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Концерн Галнафтогаз" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Вінницької області від 21.01.2015 р. у справі №902/1667/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує, зокрема, наступне:

- із норм чинного законодавства України вбачається, що питання оренди земельних ділянок вирішуються сільською, селищною, міською радою на пленарних засіданнях шляхом прийняття відповідних рішень; ініціювання внесення змін до договорів оренди землі в частині зміни розміру орендної плати належить до компетенції сільської, селищної, міської ради та здійснюється шляхом прийняття відповідних рішень; Вінницька міська рада на пленарних засіданнях не приймала рішень щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладеного з ПАТ "Концерн Галнафтогаз" від 08.07.2005 року. Відтак, будь-які правові підстави для внесення змін до Договору оренди землі відсутні;

- ст. 23 Закону України «Про оренду землі» не передбачає необхідності зміни розміру орендної плати в залежності від зміни нормативної грошової оцінки землі в період дії договору; жодною нормою законодавства, що регулює земельні правовідносини, та жодним положенням Договору оренди земельної ділянки від 08.07.2005 року не передбачено такої підстави для внесення змін до договору оренди землі, як затвердження органом місцевого самоврядування нових ставок з орендної плати; така умова в договорі прописана не була та законодавством не визначено, що обов'язковою умовою перегляду орендної плати є затвердження міською радою нової технічної документації з нормативної грошової оцінки землі;

Крім того відповідач посилається на нові обставини, які не вказував під час розгляду справи у суді першої інстанції, а саме, що 5 лютого 2014 року відповідач продав належний йому об'єкт нерухомого майна, розташований на ділянці площею 0,1921 га, за адресою: м. Вінниця, вул. Стахурського, 13, що підтверджується Договором купівлі - продажу від 05.02.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу за реєстровим № 1114. Згідно ст. 7 Закону України "Про оренду землі", до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, яким передбачено набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда. Отже відповідач вважає, що договір оренди земельної ділянки від 08 липня 2005 року, укладений між Вінницькою міською радою та Публічним акціонерним товариством «Концерн Галнафтогаз», зареєстрований у Вінницькій регіональній філіїї ДП Центр ДЗК при Держкомземі України, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.12.2005 р. за № 040500100271 припинив свою дію з 05.02.2014 згідно ст. 7 Закону України "Про оренду землі".

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, відповідач вважає, що судом першої інстанції було задоволено позов за відсутності на те визначених законом підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції слід скасувати.

Від позивача - Вінницької міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує, зокрема, наступне:

- відповідно до рішення Вінницької міської ради 33 сесії 4 скликання від 13.04.2005р. №1161 між Вінницькою міською радою та ПАТ «Концерн Галнафтогаз» 08.07.2005р. укладено договір оренди земельної ділянки для комерційного використання (обслуговування автозаправної станції) загальною площею 0,1921 га, терміном на 10 років;

- згідно витягу з технічної документації з нормативно - грошової оцінки земель м. Вінниці, виконаної Державним підприємством «Український державний науково - дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО» ім. Ю.М. Білоконя, затвердженої рішенням Вінницької міської ради № 1332 від 21.06.2013р., нормативно - грошова оцінка земельної ділянки площею 0, 1921 га, яка розташована за адресою: вул. Стахурського, 13 у м. Вінниці становить - 1671690, 6990 грн.;

- на виконання рішення Вінницької міської ради від 21.06.2013 № 1332, у зв'язку із збільшенням нормативної грошової оцінки орендованої відповідачем земельної ділянки, позивачем надіслано відповідачу пропозицію про укладення угоди про внесення змін до договору оренди;

- згідно вимог чинного законодавства орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною відповідного договору оренди, визначення якої перебуває у прямій залежності від розміру нормативної грошової оцінки орендованої ділянки та визначених законом мінімальних ставок даного платежу.Таким чином, зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендного платежу;

- як вбачається із змісту договору оренди земельної ділянки сторони погодили можливість внесення змін до договору у випадку зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляційних процесів; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря; в інших випадках, передбачених законодавчими актами України.

За наведеного вище, позивач наголошує на тому, що сторони погодили в Договорі можливість збільшення розміру орендної плати, а так як орендна плата за земельні діялнки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то, відповідно, законодавча зміна розміру земельного податку є підставою для зміни розміру орендної плати, встановленої умовами договору. У зв'язку з цим просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Прокурор не скористався своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч. 2 ст. 96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

16 березня 2015 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду прокурор та представник позивача заявили, що з доводами апелянта не погоджуються, вважають їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просять суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Крім того, представник позивача додатково повідомив суд про те, що відповідач не повідомив орган місцевого самоврядування про відчуження нерухомого майна, розміщеного на орендованій земельній ділянці, та не вніс пропозицію щодо внесення змін чи розірвання договору. При цьому, звернув увагу суду на положення п. п. 31, 40 Договору оренди земельної ділянки.

16.03.2015р. від відповідача - Публічного акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи № 902/1667/14 на іншу дату у зв'язку із неможливістю забезпечити явку свого представника в судове засідання.

Судова колегія дійшла висновку, що подане відповідачем клопотання задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права та можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, згідно з частинами 1-5 ст. 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні (абз. 2 п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року).

Підставою для відкладення розгляду справи, апелянт називає неможливість забезпечити явку свого представника у судове засідання на вказану дату, при цьому не зазначає в чому саме полягає необхідність участі його представника в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду.

У відповідності до вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язанні добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи викладене, а також своєчасне повідомлення відповідача про проведення судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 103), суд апеляційної інстанції вважає, що у останнього була можливість належним чином підготуватися до судового засідання та визначитись щодо особи, яка представлятиме його інтереси у судовому засіданні.

Окрім того, ухвалою суду апеляційної інстанції від 16.02.2015 р. у справі № 902/1667/14 явку представника відповідача в судове засідання обов'язковою визнано не було.

Таким чином, враховуючи наведене вище, судова колегія вважає, що у відповідності зі ст. 75 ГПК України апеляційна скарга підлягає розгляду за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача та прокурора, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, згідно з рішенням Вінницької міської ради 33 сесії 4 скликання від 13.04.05 р. №1161 вирішено затвердити проект відведення земельної ділянки ВАТ «Концерн Галнафтогаз» та передати ВАТ «Концерн Галнафтогаз» в оренду земельну ділянку площею 0,1921 га на вул.. Стахурського, 13 для комерційних потреб (обслуговування автозаправної станції), терміном на 10 років, за рахунок земель Вінницького орендного підприємства по забезпеченню нафтопродуктами, за умови повернення Державного акту ВН № 0001 від 30.06.1994р. Державному підприємству «Вінницький регіональний центр державного земельного кадастру» (а.с. 10).

На підставі рішення Вінницької міської ради 33 сесії 4 скликання від 13.04.05 р. №1161, 08.07.05 р. між Вінницькою міською радою та Відкритим акціонерним товариством «Концерн Галнафтогаз» укладено договір оренди земельної ділянки комерційного використання (обслуговування автозаправної станції) загальною площею 0,1921 га, терміном на 10 років (далі по тексту - Договір, а.с. 11-14).

За умовами п. 11 Договору орендна плата вноситься у вигляді грошової оплати у гривнях. Орендна плата нараховується з моменту отримання документу, що посвідчує право на земельну ділянку. Грошова плата вноситься на поточний рахунок власника землі. Плата за оренду землі обчислюється в розмірі 3% від грошової оцінки, що складає 698093.19 грн. = 20942,79 грн. в рік.

Розмір орендної плати щорічно переглядається зокрема у випадку підвищення цін, тарифів, тощо, у тому числі внаслідок інфляційних процесів (п. 13 Договору).

У п. 36 Договору сторони погодили, що будь-які зміни або доповнення до цього договору здійснюються у письмовій формі та підписуються належним чином уповноваженими представниками сторін. Сторони попереджуються, що у випадку, коли будь-яке з положень цього договору втратило юридичну силу, вони невідкладно розпочнуть переговори на засадах взаємної доброзичливості для того, щоб змінити це положення таким чином, щоб у зміненому вигляді воно стало чинним і законним та максимально можливому обсязі відбивало початкові наміри сторін щодо суті зазначеного положення. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.

Договір зареєстровано у Вінницькій регіональній філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.12.2005 р. за № 040500100271.

Згідно з Актом прийому - передачі земельної ділянки від 05.12.2005р. орендар (відповідач) приймає у відповідності з договором оренди земельної ділянки №040500100271 від 08.07.2005р. в оренду земельну ділянку площею 0, 1921 га, розташовану в м. Вінниці, вул. Стахурського, 13. Акт засвідчений підписами та скріплений печатками сторін (а.с. 14 - на звороті).

Вінницькою міською радою 21.06.13 р. прийнято рішення 33 сесії 6 скликання №1332 «Про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель міста Вінниці», згідно з яким встановлено середню базову вартість 1 кв. м. земель міста - 290,80 грн/кв.м. та зобов'язано користувачів до 01.01.2014 року внести зміни в договори оренди землі в частині розрахунку орендної плати за земельні ділянки (а.с. 17).

З урахуванням наведеного, орендна плата за земельну ділянку, що перебуває у користуванні відповідача становить 3% від нормативно - грошової оцінки земельної ділянки, тобто складає 50 150, 72 грн.

Листом № 01-00-010-67239 від 03.12.2013р., у зв'язку із введенням в дію з 01.01.2014р. нової нормативної грошової оцінки земель міста Вінниці згідно рішення міської ради № 1332 від 21.06.2013р. «Про затвердження технічної документації з нової нормативної грошової оцінки земель міста Вінниці», позивачем направлено відповідачеві проект угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки №040500100271 від 05.12.2005р., площею 0, 1921 га, що розташована в м. Вінниці, вул. Стахурського, 13, в частині зміни розміру орендної плати у відповідності до ст. ст. 271, 286, 288 Податкового кодексу України (а.с. 18-21).

Відповідач не вжив жодних заходів реагування на отриману пропозицію від позивача щодо внесення змін до договору оренди в частині зміни розміру орендної плати.

Отже, предметом спору у даній справі є вимога позивача про внесення змін до договору оренди в частині збільшення розміру орендної плати.

Переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як свідчать встановлені обставини справи, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладеного договору оренди земельної ділянки.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За приписами частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі", істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Як визначено статтею 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 652 Цивільного кодексу України визначено, що підставами для зміни або розірвання договору є згода сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

За приписами статті 1 Закону України "Про оренду землі" орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" орендна плата, є однією із істотних умов договору із зазначенням її розміру. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно зі статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Зі змісту укладеного між сторонами Договору, судова колегія встановила, що за умовами п. 13 Договору розмір орендної плати переглядається щорічно, зокрема, у разі: підвищення цін, тарифів, тощо у тому числі внаслідок інфляції; збільшення розмірів ставки земельного податку.

Отже, нормами чинного законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках встановлених договором або законом. При цьому, сторонами в договорі оренди передбачена можливість перегляду розміру орендної плати, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, тому законодавча зміна нормативно - грошової оцінки землі є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. Таким чином, при вирішенні питання щодо внесення змін до договору оренди, судам необхідно повно встановити, на підставі відповідних доказів, усі обставини стосовно наявності правових підстав для внесення змін до договору оренди згідно з вимогами законодавства.

У зв'язку із введенням в дію з 1 січня 2011 року Податкового кодексу України Закон України "Про плату за землю" втратив чинність (частина 2 прикінцевих положень Податкового кодексу України).

Відповідно, розмір та строки сплати орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності з 1 січня 2011 року регулюється Податковим кодексом України.

За приписами статті 288 Податкового кодексу України: підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки; розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем; розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; не може перевищувати: для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 % нормативної грошової оцінки; для інших земельних ділянок, наданих в оренду - 12 % нормативної грошової оцінки.

Розмір земельного податку відповідно до ст. 274 Податкового кодексу становить 1% від нормативної грошової оцінки.

Згідно зі статтею 271 Податкового кодексу України, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІІ Податкового кодексу, а у разі якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок.

Правові засади проведення оцінки земель в Україні визначено Законом України "Про оцінку земель".

Відповідно до абзацу п'ятого статті 5 та статті 6 Законом України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності; суб'єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель є органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють управління у сфері оцінки земель, а також юридичні та фізичні особи, зацікавлені у проведенні оцінки земельних ділянок.

За змістом статті 15 Закону України "Про оцінку земель", підставою для проведення оцінки земель є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

В силу дії статті 18 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз у 5 - 7 років.

Статтями 20, 23 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт; дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель; технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

Отже, правовий аналіз наведених вище норм права вказує на те, що розмір орендної плати визначається з урахуванням нормативної грошової оцінки відповідної земельної ділянки.

Станом на момент звернення позивача із пропозицією до відповідача про укладення угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 22.11.2013р., нормативну грошову оцінку земельної ділянки змінено, що підтверджується витягом з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Вінниці, виконаної Державним підприємством «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» ім.. Ю.М. Білоконя» м. Київ, затвердженої рішенням Вінницької міської ради № 1332 від 21.06.2013р. (а.с. 21).

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зважає на те, що відповідно до абз. 1,3 пункту 2.19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17 травня 2011 року № 6, у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку. Судам слід враховувати, що розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини першої статті 15, статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до абзацу 5 пункту 2.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17 травня 2011 року у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. При цьому надсилання відповідачеві пропозицій щодо внесення змін до договору оренди є правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до господарського суду з позовом про зміну умов договору. Якщо зі зміною граничного розміру орендної плати таку ж зміну до договору оренди в установленому законом порядку не внесено, то застосуванню підлягає відповідна умова договору.

При цьому, згідно з частиною третьою статті 653 Цивільного кодексу України, якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Як вбачається зі змісту укладеного договору оренди №040500100271 від 08.07.2005р., сторони у п. 13 цього договору передбачили що розмір орендної плати щорічно переглядається у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляційних процесів; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря; у разі невиконання орендодавцем обов'язку повідомити орендарю про права третіх осіб на орендовану земельнку ділянку; збільшення розмірів ставки земельного податку; в інших випадках, передбачених законодавчими актами України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів констатує, що на дату звернення позивача з позовом до суду рішення Вінницької міської ради від 21.06.2013 р. 33 сесії 6 скликання №1332 «Про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель міста Вінниці», згідно з яким встановлено середню базову вартість 1 кв. м. земель міста - 290,80 грн/кв.м., зокрема, в цій частині є чинним.

Відповідно до ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Як було встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем належним чином виконані наведені вище вказівки діючого закону.

Так, зокрема, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивач, з метою внесення змін до Договору, скористався досудовим порядком вирішення цього питання, надіславши відповідачеві супровідним листом № 01-00-010-67239 від 03.12.2013р. проект угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки №040500100271 від 05.12.2005р. (доказ направлення на а.с. 9 - на звороті). Однак, відповідач залишив поза увагою дані зміни до Договору.

Згідно з. п. 2.18. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року №6 "Про деякі питання розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" вирішення спорів про внесення змін до договору пов'язане із застосуванням положення частини першої статті 626 ЦК України, відповідно до якої договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов'язати іншу сторону договору внести зміни до нього. Отже, зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду, а не про зобов'язання відповідача внести такі зміни до договору.

Отже, з урахуванням наведених вище роз'яснень ВГСУ, позивачем було обрано адекватний, такий, що відповідає вимогам закону, спосіб захисту свого права.

На спростування доводів скаржника в тій частині, що позивачем не приймалося рішення щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладеного між Вінницькою міською радою та ПАТ "Концерн Галнафтогаз" від 08.07.2005р., судова колегія приймає до уваги наступне.

Відповідно до п. 7 рішення Вінницької міської ради №1332 від 21.06.2013р. «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Вінниці» зобов'язано користувачів до 01.01.2014 року внести зміни в договори оренди землі в частині розрахунку орендної плати за земельні ділянки.

На виконання встановленої законом процедури щодо внесення змін до договору оренди в частині розрахунку орендної плати за земельні ділянки у разі зміни нормативно - грошової оцінки земель, позивачем листом № 01-00-010-67239 від 03.12.2013р. було направлено відповідачеві проект угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки №040500100271 від 05.12.2005р., площею 0, 1921 га, що розташована в м. Вінниці, вул. Стахурського, 13, в частині зміни розміру орендної плати у відповідності до ст. ст. 271, 286, 288 Податкового кодексу України. Проте, відповідач жодним чином не відреагував на таку пропозицію.

З приводу доводів скаржника в тій частині, що відповідач продав належний йому об'єкт нерухомого майна, який розташований на земельній ділянці площею 0,1921 га за адресою м. Вінниця вул. Стахурського, 13, у зв'язку з чим, як стверджує скаржник, договір оренди земельної ділянки від 08.07.2005р. між Вінницькою міською радою та Публічним акціонерним товариством "Концерн Галнафтогаз" припинив свою дію, колегія суддів суду апеляційної інстанції зважає на таке.

На підтвердження наведених вище обставин скаржником подано до суду апеляційної інстанції (в якості додатків до апеляційної скарги) копії договору купівлі - продажу автозаправної станції від 05.02.2014р., який укладено між ПАТ "Концерн Галнафтогаз" та ТОВ «Бривар» (посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу за реєстровим номером 114), та акта приймання - передачі до Договору купівлі - продажу № 1114 від 05.02.2014р.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем ще у 2013 р. проінформовано відповідача листом №01-00-010-67239 від 03.12.2013р. про введення в дію з 01.01.2014р. нової нормативної грошової оцінки земель міста Вінниці згідно рішення міської ради №1332 від 21.06.2013р. та направлено проект угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки №040500100271 від 05.12.2005р. При цьому, Договір купівлі - продажу № 1114 від 05.02.2014р., на який посилається скаржник, укладено 5 лютого 2014 року. Вказане підтверджує факт проінформованості відповідача у грудні 2013 року про необхідність внесення змін до договору оренди від 08.07.2005р. В той же час, укладення договору купівлі - продажу у лютому 2014 року не спростовує наявність обов'язку у відповідача щодо внесення змін у договір оренди у грудні 2013 року та, відповідно, здійснення нарахування орендної плати з 1 січня 2014 року з урахуванням нової нормативної грошової оцінки.

Пунктом 31 Договору оренди земельної ділянки передбачено, що у разі розірвання договору оренди з ініціативи орендаря (в тому числі і в зв'язку з переходом права власності на об'єкт нерухомого майна) орендар зобов'язаний сплатити орендну плату за рік з моменту розірвання договору за умови якщо протягом зазначеного періоду не надійшло пропозицій від інших осіб щодо укладення договору оренди і орендодавцем не видано правовстановлючий документ на землю іншій особі, орендар в цьому разі сплачує орендну плату лише до місяця одержання правовстановлюючого документа іншою особою.

Згідно з п. 40 Договору перехід права власності на об'єкти нерухомого майна на орендованій земельній ділянці до другої особи є підставою для зміни або розірвання договору.

Як повідомив представник позивача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, відповідач не повідомив Вінницьку міську раду про відчуження нерухомого майна, розміщеного на орендованій земельній ділянці, а також не звертався до позивача з пропозицією внести зміни чи розірвати укладений договір оренди.

В той же час, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження тих фактів, що відповідач повідомив Вінницьку міську раду про відчуження нерухомого майна, розміщеного на орендованій земельній ділянці, а також щодо звернення останнього до позивача з пропозицією внести зміни чи розірвати укладений договір оренди.

Окрім того, колегія суддів суду апеляційної інстанції зважає й на те, що відповідачем не надано судам першої та апеляційної інстанцій доказів реєстрації переходу права на об'єкти нерухомого майна від відповідача до ТОВ "Бривар" у державному реєстрі прав на нерухоме майно відповідно до п. 5.1. Договору купівлі - продажу автозаправної станції від 05.02.2014р., укладеного між ПАТ "Концерн Галнафтогаз" та ТОВ «Бривар», та ст. 657 ЦК України.

Стосовно встановлення правових підстав для припинення договору оренди земельної ділянки, колегія суддів приймає до уваги наступні положення чинного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Порядок переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду унормовано у статті 120 Земельного кодексу України, в якій йдеться про правові наслідки права на земельну ділянку у разі відчуження розташованих на ній будинків на підставі договору, істотною умовою якого в силу положень частини шостої наведеної норми є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти; укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Як вбачається з положень ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Отже, стаття 377 Цивільного кодексу України, як і ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, регулюють питання переходу права (власності або користування) на земельну ділянку при придбанні за договором житлового будинку, будівлі або споруди, що розміщені на ній, від відчужувача майна до набувача.

Аналіз положень зазначених норм дає підстави для висновку, що вони диспозитивно унормовують перехід при відчуженні нерухомості до її набувача права користування землею, яке виникло у продавця нерухомого майна на підставі договору оренди землі з її власником і не встановлюють автоматичного переходу права на оренду, адже, таке право, на відміну від права власності або постійного користування, не може бути передане за цивільно-правовими угодами одночасно з об'єктом нерухомості, а визначається згідно з договором оренди, за письмовою згодою орендодавця.

Оскільки, у законі не йдеться про автоматичний перехід до набувача майна права користування земельною ділянкою на умовах оренди від відчужувача майна, адже, виникнення такого права у набувача можливе лише за рішенням власника землі, що перебуває у державній або комунальній власності, колегія суддів виходить з того, що порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, унормований статтею 123 Земельного кодексу України, яка не містить імперативного обов'язку органу місцевого самоврядування прийняти рішення про укладання договору оренди землі з особою, яка придбала право власності на об'єкти нерухомості, що на цій землі розташовані, поза межами встановленої у кодексі процедури.

Враховуючи, що право користування земельною ділянкою на умовах правовідносин оренди із власником землі (позивачем - радою) у нового власника майна не виникло, висновок скаржника про припинення у відповідача в силу ст. 7 Закону України "Про оренду землі" права користування цією земельною ділянкою без розірвання договору оренди або внесення в нього відповідних змін є безпідставним.

Також колегія суддів враховує роз'яснення Вищого господарського суду України, наведені у п. 2.10 Постанови Пленуму від 17 травня 2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», відповідно до яких у вирішенні спорів щодо переходу права власності або права користування земельними ділянками внаслідок переходу права власності на житлові будинки, будівлі, споруди, що на них розміщені, судам необхідно досліджувати умови договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна, наявність у продавця визначених законом документів, що посвідчують право на земельну ділянку, відповідність нерухомого майна, розміщеного на відповідних земельних ділянках, ознакам житлового будинку (будівлі, споруди), здійснення державної реєстрації права власності особи, яка придбала відповідне нерухоме майно, з урахуванням положень статей 331, 376 Цивільного кодексу України, статей 116, 123, 124, 126 Земельного кодексу України.

Правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв'язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень". Таке оформлення здійснюється з урахуванням законодавчих приписів, зазначених в абзацах другому - п'ятому підпункту 2.12 пункту 2 цієї постанови, і положень постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.2009 N 439 "Про деякі питання посвідчення права власності на земельну ділянку".

З огляду на наведене, колегія суддів зауважує, що норми діючого законодавства України не передбачають припинення договору оренди земельної ділянки лише з підстав реєстрації на цій земельній ділянці за іншою особою права власності на нерухоме майно у період безперервної дії цього договору. Адже, в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази, як то рішення відповідного органу місцевого самоврядування, уповноваженого розпоряджатися земельними ділянками комунальної форми власності, щодо передання у користування спірної земельної ділянки новому власнику об'єкта нерухомості, розташованого на вказаній ділянці.

Між тим, у даному випадку, за наявності наведених скаржником в апеляційній скарзі додаткових доказів, може йти мова лише про припинення права користування саме земельною ділянкою в межах необхідних для обслуговування даного нерухомого майна, а не про припинення спірного договору оренди. Тобто, новий фактичний користувач земельної ділянки повинен оформити у встановленому законом порядку право користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт його права власності.

За наведених обставин, відповідач не був позбавлений можливості погодити внесення змін до договору оренди в частині визначення підстав для припинення договору.

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Таким чином, господарський суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про задоволення позову.

Окрім того, колегія суддів відзначає, що, на момент відправлення судом першої інстанції судового провадження, долучені скаржником до матеріалів апеляційної скарги докази були відсутніми в матеріалах справи.

За приписами ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

В силу дії імперативних приписів наведеної вище норми процесуального Закону, колегія суддів зважає на те, що скаржник (відповідач) при зверненні з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції долучив до матеріалів справи додаткові докази, зокрема, надав копію договору купівлі - продажу автозаправної станції № 1114 від 05.02.2014р. та акта приймання - передачі до Договору. При цьому, в порушення ч. 1 ст. 101 ГПК України, відповідач не обґрунтував неможливості подання вказаних додаткових доказів до місцевого господарського суду з причин, незалежних від останнього, оскільки, будучи стороною цього договору та приймаючи участь у судовому засіданні 21.01.2015р., що стверджується протоколом судового засідання господарського суду Вінницької області від 21.01.2015р. у справі № 902/1667/14 (а.с. 72), відповідач був завчасно обізнаний про існування цього договору та порушення провадження у даній справі, а, відтак, не був позбавлений можливості його подання станом на дату прийняття рішення від 21.01.2015р.

За наведених обставин, колегія суддів відзначає, що надані скаржником, на момент апеляційного провадження у даній справі, примірник договору та акт приймання - передачі не можуть бути оцінені судом апеляційної інстанції на предмет з'ясування підстав для задоволення позовних вимог. Окрім того, доводи скаржника, які базуються на долученому до матеріалів справи примірнику договору, спростовуються наведеними вище висновками суду апеляційної інстанції, здійсненими за результатами оцінки правової позиції відповідача з урахуванням дійсних обставин справи та норм діючого законодавства.

Отже, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Таким чином, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в порядку статті 104 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Вінницької області від 21.01.2015 р. у справі №902/1667/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 21.01.2015 р. у справі №902/1667/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз" - без задоволення.

2. Справу № 902/1667/14 надіслати господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.