Постанова № 43160577, 18.03.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 березня 2015 року 16:42 № 826/19792/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до Головне управління юстиції у м. Києві в особі: Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (відповідач-1) Державного реєстратора прав на нерухоме майно Скляренко О.М. (відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1) з позовом до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (надалі - відповідач 1, Реєстраційна служба ГУ юстиції у м. Києві) та Державного реєстратора прав на нерухоме майно Скляренко О.М. (надалі - відповідач 2, державний реєстратор Скляренко О.М.), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 17270023 від 17.11.2014 року державного реєстратора Скляренка О.М. Реєстраційної служби ГУ юстиції у м. Києві про відмову у державній реєстрації права власності;

- зобов'язати державного реєстратора Скляренка О.М. Реєстраційної служби ГУ юстиції у м. Києві повторно розглянути заяву про державну реєстрацію прав від 04.11.2014 року, яка була зареєстрована за номером 8795956.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення державного реєстратора Реєстраційної служби ГУ юстиції у м. Києві Скляренка О.М. від 17.11.2014 року № 17270023 прийняте всупереч норм ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» та п. 28 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013року № 868, оскільки зазначені норми права не встановлюють безпосередньо заборону на реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на належну йому на праві власності нежитлову господарську будівлю (загальна площа 49,8 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Що ж до внесеного до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 03.11.2011 року запису про арешт нерухомого майна ОСОБА_1, то, на думку позивача, дана обставина має значення лише при виникненні правовідносин з відчуження нерухомого майна, а не проведенні державної реєстрації прав власності на таке майно.

Ухвалами Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2014 року та від 31.12.2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/1/14, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 15.01.2015 року.

12.01.2015 року від представника позивача через канцелярію суду надійшла заява про уточнення позовних вимог від 12.01.2015 року, в якій позовні вимоги викладено у наступній редакції: 1) визнати протиправним та скасувати рішення № 17270023 від 17.11.2014 року Державного реєстратора Скляренка О.М. Реєстраційної служби ГУ юстиції у м. Києві про відмову у державній реєстрації права власності; 2) зобов'язати ГУ юстиції у м. Києві, в особі Реєстраційної служби ГУ юстиції у м. Києві, відповідно до заяви № 8795956 від 04.11.2014 року та доданих до неї документів вжити заходів щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка прийнята судом до розгляду.

У судове засідання 15.01.2015 року позивач та відповідач-2 не з'явилися, явку своїх представників не забезпечили, хоча у відповідності до ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду.

При цьому, 14.01.2015 року від представника позивача через канцелярію суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності останнього, зазначивши про те, що позовні вимоги представник позивача підтримує у повному обсязі та просить суд задовольнити їх.

Представник відповідача-1 у вказаному судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову, в яких зазначено, що оскаржуване рішення про відмову у державній реєстрації права власності прийняте у межах повноважень державного реєстратора.

З огляду на викладене вище, суд у судовому засіданні 15.01.2015 року на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, враховуючи неприбуття належним чином повідомлених позивача та відповідача-2, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача-1, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.03.2006 року між позивачем та ОСОБА_3 (сторони у цивільній справі № 2-2666/2006 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу у розмірі 15 000 грн. за договором позики) була укладена мирова угода, за умовами якої ОСОБА_3 передає у власність ОСОБА_1 належну їй на праві приватної власності нежитлову господарську будівлю загальною площею 49,8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, в рахунок боргу ОСОБА_1 за одержану у нього позику в сумі 15 000 грн. та понесені ним витрати в сумі 150 грн.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 05.04.2006 року по справі № 2-2666/2006 зазначена мирова угода, укладена між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, була затверджена, а провадження у цивільній справі про стягнення боргу закрито на підставі п. 4 ст. 205 Цивільно-процесуального кодексу (копія такої ухвали суду наявна в матеріалах справи). Так, в тексті цієї ухвали суду від 05.04.2006 року зазначено про затвердження мирової угоди, по якій: « 1. ОСОБА_3 передає ОСОБА_1 в рахунок боргу та судових витрат у розмірі 15 150 грн. належну їй на праві власності нежитлову господарську будівлю загальною площею 49, 8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

2. ОСОБА_1 згоден прийняти в рахунок погашення боргу та судових витрат у розмірі 15 150 грн. нежитлову господарську будівлю загальною площею 49,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1.».

Надалі, позивач 04.11.2014 року звернувся до Реєстраційної служби ГУ юстиції у м. Києві із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), яка зареєстрована у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Дана заява була прийнята відповідачем-1 04.11.2014 року та зареєстрована за реєстраційним номером 8795956.

У відповідності до наявної у матеріалах справи копії карти прийому заяви № 16970375, до вищезазначеної заяви ОСОБА_1 були подані також наступні документи: копія паспорту громадянина України, серія та номер: б/н, виданий 07.02.1997 року, видавник: Ватутінське РУ ГУ МВС України в м. Києві; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 07.10.2014 року, видавник: ПП «РІЕЛТІ ГРУП»; мирова угода, серія та номер: б/н, виданий 30.03.2006 року, видавник: Деснянський районний суд м. Києва.

За результатами розгляду вищевказаних документів державним реєстратором Реєстраційної служби ГУ юстиції у м. Києві Скляренко О.М. прийнято рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 17092952 від 10.11.2014 року, згідно п. 16 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868, та з посиланням на факт відсутності у повному обсязі документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, визначених зазначеним Порядком (а саме - документу, що підтверджує чинність ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 05.04.2006 року по справі № 2-2666/2006).

На підставі викладеного вище, ОСОБА_1 14.11.2014 року була подана до Реєстраційної служби ГУ юстиції у м. Києві додатково ухвала Деснянського районного суду м. Києва від 05.04.2006 року по справі № 2-2666/2006, що зафіксовано в картці прийому заяви № 16970375.

17.11.2014 року за результатами розгляду вищезазначених документів в сукупності державним реєстратором Реєстраційної служби ГУ юстиції у м. Києві Скляренко О.М. прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за № 17270023 від 17.11.2014 року, яким з посиланням на наявність в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про обтяження арештованого нерухомого майна від 03.11.2011 року за № 11801759 вирішено відмовити у державній реєстрації права приватної власності на будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за суб'єктом ОСОБА_1, податковий номер НОМЕР_1.

В матеріалах справи наявні офіційні відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 10.11.2014 року та 17.11.2014 року, сформовані відповідачем-2 у зв'язку з розглядом заяви позивача від 04.11.2014 року № 8795956, де зазначено про наявність зареєстрованого 03.11.2011 року актуального обтяження всього майна ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1) у вигляді арешту нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження 11801759), підстава обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 28420028/7, 02.09.2011, ВДВС Деснянського РУЮ, обтяжував - Відділ державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві, код: 34972294, 02232, м. Київ, вул. Бальзака, 64.

Вважаючи вказане вище рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 17270023 від 17.11.2014 року необґрунтованими, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Нормативно-правовим актом, що визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-IV (надалі - Закон № 1952-IV).

Згідно ч. 1 ст. 2 цього Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 1952-IV, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Частиною 2 ст. 3 цього ж Закону встановлено, що держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Приписами п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1952-IV передбачено, що орган державної реєстрації прав, зокрема, проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації.

При цьому, державний реєстратор має встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав (п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV).

Так, у відповідності до норм п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону № 1952-I, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Приписами ч. 13 ст. 15 Закону № 1952-IV передбачено, що порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868 на виконання положень ст. 15 Закону № 1952-IV був затверджений Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (надалі - Порядок № 868), який визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна та який набрав чинності 12.02.2014 року, тобто діяв станом на прийняття оскаржуваного рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 17.11.2014 року № 17270023.

Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст (п. 8 Порядку № 868).

У силу положень п. 15 Порядку № 868, під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо:

1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках);

2) повноважень заявника;

3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону;

5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Разом з тим, за результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації (п. 20 Порядку № 868).

Відповідно до п. 28 Порядку № 868, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, зокрема, якщо: заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.

Нормами ч. 1-3 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. При цьому, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Також, ч. 4 ст. ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше ніж через п'ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту (ч. 7 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження»).

Порядок та підстави для зняття арешту з майна при незавершеному виконавчому провадженні, визначені в ст. 60 зазначеного Закону.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права суд дійшов висновку, що наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте (аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом України у постанові від 11.11.2014 року за № 21-357а14).

З огляду на викладені вище правові норми, а також враховуючи те, що станом на момент прийняття державним реєстратором Реєстраційної служби ГУ юстиції у м. Києві Скляренко О.М. рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 17.11.2014 року № 17270023 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна був наявний запис про зареєстроване обтяження всього майна боржника (ОСОБА_1) у вигляді арешту нерухомого майна, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування як незаконного рішення № 17270023 державного реєстратора Реєстраційної служби ГУ юстиції у м. Києві Скляренко О.М. від 17.11.2014 року про відмову у державній реєстрації права приватної власності на будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за суб'єктом ОСОБА_1, податковий номер НОМЕР_1.

Щодо решти заявлених позовних вимог, які полягають у зобов'язанні відповідача-1 вчинити певні дії, слід зазначити, що останні мають похідний характер від розглянутої вище позовної вимоги, щодо якої суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні, а, отже, вимога про зобов'язання ГУ юстиції у м. Києві, в особі Реєстраційної служби ГУ юстиції у м. Києві, відповідно до заяви № 8795956 від 04.11.2014 року та доданих до неї документів вжити заходів щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 також задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірне рішення, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а, відтак, такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, ч. 6 ст. 128, ст.ст. 158-163, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок