Ухвала суду № 43160022, 24.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.02.2015р. м. Київ К/800/39230/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В.,

секретар судового засідання - Іванов Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Запоріжжі Межрегіонального Головного управління Міндоходів

на постанову Господарського суду Запорізької області від 17.10.2013 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1.07.2014 року

у справі № 5/232/07-АП

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

за участю прокурора Запорізької області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Запорізької області від 17.10.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000360805/0 від 09.08.2007р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 6 637 689грн., у тому числі 3 431 589грн. за основним платежем та 3 206 100грн. за штрафними санкціями (штрафами).

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що посадовими особами ДПІ проведено виїзну планову перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2004р. по 31.03.2007р., за результатами якої було складено акт №190/08-05/03345716 від 27.07.2007р., який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, в якому відображено порушення відповідачем:

- п.1.3 ст.1, п.4.2, п.4.5, п.4.7 ст.4 , п.6.1.1,п.6.1, п.п.7.2.3, п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 , п.11.11. ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за перевіряє мий період на суму 3 431 589,00грн.

-п.17.1 та 17.2 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», в результаті чого не сплачено штрафні санкції(штраф) у розмірі 5% від суми недоплати податкового зобов'язання минулих податкових періодів при самостійно виявлених фактів заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість за період липень-березень 2007р. у сумі10 984грн.

З акта перевірки вбачається, що підставою для нарахування грошового зобов'язання з ПДВ слугували твердження перевіряючих про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки, при списанні безнадійної дебіторської заборгованості по розрахункам з покупцями (населенням) за природний газ, у зв'язку з ліквідацією, на загальну суму 18908,38 грн., у позивача не виникли зобов'язання з ПДВ при реалізації газу, а тому позивач був зобов'язаний у момент списання у бухгалтерському обліку безнадійної заборгованості, нарахувати податкові зобов'язання на суму наданих послуг по наданню природного газу по підприємствам, які здійснюють збір коштів від населення з метою подальшого їх перерахування позивачу; заниження податку на додану вартість при відображенні у податковому обліку вартості відтоків природного газу та послуг з його транспортування, некомпенсованих притоками газу та послугами їх транспортування протягом ІІ півріччя 2006р.-Ш півріччя 2007р. на суму 1 942 774,46 грн.; завищення податкового кредиту на суму сплати за договором доручення кредитними коштами у розмірі 942 500грн., оскільки право повіреного на податковий кредит виникає тільки у разі перерахування коштів, отриманих безпосередньо від споживачів; про завищення податкового кредиту на суму 1800000грн., оскільки у разі придбання товару, який не використовувався в господарській діяльності, підприємство не має права на здійснення коригування передплат на суму податкового кредиту звітного періоду; несплата штрафних санкцій у розмірі 5% суми недоплати податкового зобов'язання у розмірі 10984грн. оскільки, виявивши недоплату з податку на додану вартість за минулі податкові періоди, підприємство сплатило ці податкові зобов'язання без сплати штрафу.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог враховуючи наступне.

З приводу донарахування відповідачем суми ПДВ 18908, 38 грн., суди встановили, що позивачем списано дебіторську заборгованість, по підприємствам, які здійснювали збір коштів від населення за касовим методом з метою подальшого їх перерахування позивачу у компенсацію вартості природного газу, які визначені постановами суду банкрутами та ліквідовані. Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів, що податковим законодавством не передбачено включення до оподаткування податком на додану вартість операції з отримання платником податків безповоротної фінансової, у тому числі у вигляді погашення кредитором безнадійної заборгованості, а тому донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 18 908,38грн. суперечить нормам Закону України «Про податок на додану вартість». З таких підстав, є безпідставним посилання ДПІ на приписи п.п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого,- у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Щодо нарахування суми податкового зобов'язання в зв'язку з тим, що відтоки газу, які некомпенсовані притоками газу протягом року, для чого розраховано середньомісячний норматив, і податковим органом зазначено, що це природний газ, спожитий населенням (фізичними особами) для задоволення особистих потреб понад встановлені норми, вартість якого ніколи не буде компенсовано, а тому такі відтоки вважаються газом, який передано споживачам безкоштовно, тобто підприємством було здійснено безоплатну передачу товару, який підлягає оподаткування відповідно до вимог п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість». Порядком доступу до газотранспортної системи, затвердженим наказом НАК «Нафтогаз України» від 26.03.2001 №79 визначено, що:

- відтоки газу - перевитрачання газу, яке може виникати внаслідок перевищення фактично спожитих населенням (за відсутності приладів обліку) обсягів газу в осінньо-зимовий період порівняно з діючими середньорічними нормами споживання газу;

- притоки газу - недобір газу, який може виникати внаслідок того, що у весняно-літній період фактично спожиті населенням (за відсутності приладів обліку) обсяги газу менші за діючі середньорічні норми споживання газу.

Враховуючи приписи ст. 44 Закону України «Про нафту і газ», Закону України № 168, Порядку доступу до газотранспортної системи, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не наділений правом передавати безоплатно газ населенню, а вартість відтоку газу, не компенсованого притоком, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, оскільки не є безоплатно переданим товаром. Постановою Кабінету Міністрів України № 619 від 08.06.1996р. встановлені середньорічні норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газового лічильника, та позивач не може вимагати від населення (фізичних осіб) у осінньо-зимовий період сплати за фактичне споживання природного газу, понад встановлені норми. «Відток газу» та «приток газу» - терміни, які використовуються саме з метою доступу до газотранспортної системи та газорозподільних мереж України, а також вимірювання та обліку природного газу, документального оформлення приймання-передачі природного газу доступу до газотранспортної системи України. Самостійно вартість обсягу відтоку газу, на розсуд суду, не може бути одиницею виміру, оскільки є результатом розбалансування потоку газу, та відповідно не є базою оподаткування податком на додану вартість.

Щодо завищення податкового кредиту на суму оплати за договором доручення кредитними коштами у розмірі 942500грн., колегія зазначає наступне. Судами встановлено, що з 01.06.2006 р. по 31.03.2007 р. позивачем, як повіреним надано послуги з пошуку споживачів природного газу Концерну «Українські розподільчі газові мережі» (довіритель) за договором доручення № 184 від 22.05.2006 р., фактичне виконання якого підтверджується звітами про виконання доручень. Під час перевірки, податковим органом встановлено, що позивач як повірений перераховував кошти довірителю за рахунок кредитних коштів, отриманих через кредитну лінію за договором від 19.07.2006 р. № 59-06к, укладеного з АК ПІБ, а повинен був перераховувати кошти, які фактично надходили від споживачів газу на рахунки повіреного. Позивач сформував податковий кредит за податковими накладними, виписаними довірителем в момент перерахування коштів. На розсуд відповідача - право повіреного на податковий кредит виникає тільки у разі перерахування коштів, отриманих безпосередньо від споживачів, а тому позивач порушив вимоги п.п.4.7 ст. 4 Закону № 168. . Відповідно до частини 2 п.4.7.ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», - у випадках коли платник податку здійснює діяльність з поставки товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі - комісіонера) здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі - комітента) без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому цим Законом. Датою збільшення податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 7.3 цього Закону, а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь комітента або поставки останньому інших видів компенсації вартості зазначених товарів. При цьому датою збільшення податкових зобов'язань комітента є дата отримання коштів або інших видів компенсації вартості товарів від комісіонера.

Підпунктом 7.3.1. п.п.7.3 ст. 7 Закону № 168 встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Таким чином, вищезазначені норми права не визначають джерела руху (перерахування) коштів, а лише регулюють питання визначення бази оподаткування та строку, а тому відсутні порушення формування позивачем бази оподаткування ПДВ.

В частині висновків про завищення позивачем податкового кредиту на суму 1800000грн., колегія суддів зазначає наступне. Суди встановили, що між позивачем та ТОВ «ТехкомВ»(постачальник) укладено угоду, на виконання якої здійснено передоплату постачальнику на суму 5400000 грн. за рахунок кредитних коштів, отриманих за кредитним договором від 29.09.2006 р., укладеного між позивачем та КБ ТОВ «Місто Банк». 03.10.2006 р. за ініціативою позивача, договір поставки з ТОВ «ТехкомВ» розірвано без виконання, та сума передоплати повернута, та відповідно повернуто кредитні кошти КБ ТОВ «Місто Банк» і здійснено коригування сум податкового кредиту. Крім того, позивачем укладено договір поставки з ПМП «Алоінс», на рахунок якого 31.10.2006 р. здійснена передоплата на суму 5400000 грн. 01.11.2006 р. вказаний договір був розірваний, сума передоплати повернута позивачу та відповідно скореговано податковий кредит. Податковий орган доводить суду, що у разі відсутності придбання товару з метою використання його у межах господарської діяльності, підприємство не має права як на здійснення коригування передплат так і на податковий кредит звітного періоду.

Під час розгляду справи суди не встановили факт відсутності наміру у позивача придбавати товар без мети його використання у господарській діяльності, та податковий орган вказані висновки не спростував.

Відтак, позивач правильно скорегував суму податкового кредиту на дату повернення коштів, раніше отриманих як попередня оплата, оскільки фактичної поставки товару не відбулося. Відповідно до п.п.4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», якою визначено: якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Крім того, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що виявивши недоплату з податку на додану вартість за минулі податкові періоди, позивач сплатив ці податкові зобов'язання без сплати штрафу в розмірі 10984 грн., оскільки стосовно позивача ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.04.2004 р. порушено справу про банкрутство і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Суди попередніх інстанції правильно прийшли до висновку про відсутність порушень, зазначених в акті перевірки та податковому повідомленні-рішенні. Вказані висновки не спростовані відповідачем.

Враховуючи встановлені обставини та наведені вище положення Податкового кодексу України - юридично правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

Якщо відсутні підстави для скасування судового рішення, суд касаційної інстанції відповідно до положень статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України залишає касаційну скаргу без задоволення і залишає судові рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Запоріжжі Межрегіонального Головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 17.10.2013 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1.07.2014 року у справі № 5/232/07-АП - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)В.П. Юрченко Судді(підпис)Г.К.Голубєва (підпис)М.В. Сірош